| Yust | Дата: Четверг, 05.08.2010, 07:47 | Повідомлення # 1 |
|
Сержант
Група: Друзі
Повідомлень: 37
Нагороди: 0 +
Репутація: 1 ±
Статус: Оффлайн
| "У кожної епохи свої способи запитування. В античності було добре. В античності можна було просто запитувати про "сутності". Просто запитувати: а що ЦЕ таке? І це було розумно, й починало цікаву інтелектуальну роботу. Епохи додавали до сутностей "явища" чи навіть "функції", але "сутності" все одно передували. Хоча, передувати то вони передували, але одних "сутностей" вже стало мало. Вони проявлялися в контекстах цілком інших питань ніж "що це таке?". Почалися усілякі "Що робити?" та "Хто винен?", "За чий рахунок?", "Кому це вигідно?". Актуальна епоха не передбачає якогось запитування про "сутності без уточнення трьома запитаннями: "А як це буде для жінок?"; "А як це буде для меншостей?"; "А як це буде для тварин?". Особливо для тих, хто занесений чи має усі підстави, щоб бути занесеним у Червону книгу. Якщо хтось піднімає якусь тему, не звертаючи увагу на хоча б одне з тих запитань, то для того можуть забити цвяхами двері у науково – гуманітарну спільноту. Знову ж таки є ще одне важливе та модне питання – питання про простір. Те, що раніше могло бути названо "середовищем", "інститутом" чи "спільнотою", нині може називатися лише "простором". Тобто питання "що це таке?" не має змісту, якщо воно не супроводжується питанням "Де це?". Не можна, наприклад, просто міркувати про владу, дитинство чи науку, не задаючись питаннями типу: де здійснюється влада? де протікає дитинство? де твориться наука? Навіть питання типу "хто каже?" або "що кажуть?", а також "кому?" та "з якою метою?" беззмістовні нині без питання: "ДЕ кажуть?". Це добре питання. Його ентузіасти вважають, що розібравшись з "де?" ми легко розберемося й зі "що?". Тобто вірять, що місцеположення (простір, місце у просторі) власне й визначає, що відбувається, або що існує. "Устрій сутностей" визначає. Це, певна річ, перегин, але питання про простір (опросторення мислення) це справді добре і правильне питання. Таке запитання потрібно ставити, хоча й воно загрожує (своєрідно, хитро, але загрожує) нашому улюбленому, нашій священній коровині – принципу історизму. Може й замінить історизм? Будуть замість традиційного "застосовано принцип історизму" в методологічній частині дисертацій писати "дисертант базувався на принципі…". До речі, як цей принцип опросторення, "прив'язки до місця" називати - "принцип спейсизму"? Хоча різне буває, й можливо, колись нащадки будуть згадувати нашу епоху, як час смішної омани - захоплення простором чи навіть віри у простір. Як ми сміємося над тими, хто вірив у духів. Час (не простір) покаже це. PS: Особливо цікаво, що "простір" увірвався в наші голови тоді, коли теоретики глобалізації оголосили, що він зникає, і у світі майбутнього простору не буде. Усе буде в усьому, з однієї точки в іншу можна буде попасти так швидко, що усе буде однією точкою. Можливо ми потягнулися за простором, щоб протистояти цьому жахіттю, яке напророчили теоретики сучасності й майбутнього. Так сказати, хто на знак протесту, хто з консервативного інстинкту самозбереження. PSS: До "простору" через тіло, через тілесність. Тобто спочатку "дух" усіх "дістав" і усім захотілося тілесненького. Ну а тіла на відміну від духу повинні десь бути. Питання про тіло без питання "де?" – не дуже серйозне. Ось і з'явився простір. Це мабуть друга причина".
|
| |
| |
