| Головна » Статті » Теорія географії » Біогеографія | [ Додати статтю ] |
Основні положення екології. Фактори і елементи природного середовища.
Питання лекції 1. Екологічний підхід – концепція екосистеми. 2. Фактори і елементи природного середовища. Перелік літературних джерел 1. Ботаническая география с основами экологии растений. – М.: Агропромиздат, 1986 2. Воронов А.Г. Биогеография с основами экологии. – МГУ, 1987 3. Воронов А.Г., Дроздов Н.М. Биогеография мира. – МГУ, 1985 4. Второв П.П., Дроздов Н.Н. Биогеография. – М.: Просвещение, 1978 1. Екологічний підхід – концепція екосистеми. Під екологічним сприймається декілька різних підходів, які відрізняються між собою залежно від того, що розуміється під екологією та її предметом. Значна частина науковців, та громадськість, під екологією, розуміють вирішення цілого комплексу питань, питань пов’язаних із взаємодією людини з навколишнім середовищем, включаючи правові, інженерно-технологічні, етичні та інші аспекти цієї проблеми. Екологія при цьому уявляється не як цілісна наука, а як деяка ідеологія, принцип, який має пронизувати всі науки сфери та сфери людської діяльності. Термін „екологія” в такому трактуванні витіснив громіздке словосполучення „раціональне використання, збереження та охорона природи”. Оскільки об’єктом вивчення біогеографії є живі організми, ми використовуємо традиційне тлумачення терміну „екологія” (яке було поширене до 70-х років): екологія – це наука про взаємозв’язки живих організмів з навколишнім середовищем. Вивчаючи вплив різних чинників на живі організми, оточуюче середовище ми розглядаємо як певну екосистему, для якої характерний біоцентризм. Характерною ознакою екосистеми є її позаранговість. Як ексистему можна розглядати і краплину води і озеро, чи певну територію, на якій поширена певна популяція. При аналізі компонентів екосистеми, велику увагу приділяється і функціям тих чи інших живих організмів, та взаємозв’язки між ними. При оцінці впливу зовнішнього середовища на екосистеми звертають увагу переважно на оцінку можливостей їх існування та ефективності функціонування в різних діапазонах дії факторів. 2. Фактори і елементи природного середовища. Сукупність факторів, що визначають умови існування організму в навколишньому середовищі (світло, тепло, вода, елементи харчування) називають екологічними факторами. Виділяють три основні групи факторів: • Абіотичні або фактори неживої природи (поділяються в свою чергу на кліматичні, геологічні, орографічні, гідрологічні). • Біотичні (поділяються на фітогенні, зоогенні, грунтові). • Антропогенні – вплив людини на окремі види рослин, чи тварин в результаті своєї діяльності. Вплив тих чи інших факторів може бути також прямим, чи опосередкованим. До першої групи можна віднести вологість, тепло, до другої – клімат, рельєф, гірські породи. Ю. Лібіх (1840) сформував правило (закон): „найважливішим з факторів є той що знаходиться в мінімумі”. Пізніше Ф. Блекман (1905) узагальнив цей закон і назвав його „закон лімітуючих факторів” . В залежності від великої амплітуди чи малої толерантності живі організми поділяють на еврібіонти (широка межа коливання факторів), стенобіонти. Серед факторів неживої природи важливе значення, насамперед має група кліматичних факторів: світло, температура, вологість повітря, кількість опадів, вітер. Так за відношенням до світла рослини поділяють на світлолюбиві, тінелюбиві, тіневитривалі. Крім того для живих організмів характерний фотоперіодизм – реакція на зміну тривалості дня та ночі; фототропізм – реакція на попадання прямої сонячної радіації (листя евкаліптів повертаються таким чином, щоб на них потрапляла мінімальна кількість прямих сонячних променів). По відношенню до тепла рослини можуть бути еврітермними (можуть рости при значній амплітуді температур) та стенотермні (характерні вузькі межі оптимальних температур). Крім того виділяють живі організми термофільні (з грецької „термо” – теплота, „філос” – любов) та кріофільні (холодовиносливі). Тварини по відношенню до температури їх тіл поділяють на гомойотермні (мають сталу температуру тіла) та пойкілотермні (температура тіла залежить від температури середовища). По відношенні до вологи рослини поділяють на: гідрофіти - вільно плавають в воді (ряска, кувшинка біла); гелофіти – водно-земні (ростуть на мілководді та на болоті, наприклад очерет); гігрофіти – наземні вологолюбиві рослини (кислиця звичайна, розрив-трава, цірцея, та ін.); мезофіти; ксерофіти, психрофіти (рослини, що проростають на холодному вологому грунті), ультракрсерофіти і тд. Крім того виділяють рослини ефімери – однорічні рослини, що завершують свій повний цикл за короткий період ( в середньому 5-6 тижнів); сукуленти – здатні накопичувати запас вологи (стеблові – кактус, листові – алое, агави). По відношенні до снігового покриву тварини поділяють на хіонофіли („сніголюбиві” – дрібні гризуни” та хіонофоби („снігоненависники” – травоїдні тварини). Серед грунтових (едафічних) факторів найбільше значення мають: механічний склад грунту (піщані, глинисті грунти), вміст гумусу, кислотність грунтів їх солевий режим. Серед орографічних факторів – крутизна та експозиція схилів. Біотичні фактори можна розділити на фітогенні та зоогенні. Дія даних факторів проявляється в залежності від характеру взаємовідносин між організмами. Взаємовідносини можуть бути внутрівидовими чи міжвидовими. До основних типів зв’язків належать: коменсалізм, мутуалізм, симбіоз, хижацтво, паразитизм, нейтралізм, конкуренція і тд.
Переглядів: 5552
| Теги:
| Рейтинг: 3.2/4 | | |||||
| Матеріали по темі: |
