Центральна Азія це природна країна, що включає пустинні і напівпустинні рівнини, плоскогір’я і нагір’я. Обмежена на сході південною частиною Великого Хінгану і хребтом Тайханшань, на півдні – повздовжньою тектонічною западиною верхнього Інду і Брахмапутри (Цангпо). На заході і півночі границя Центральної Азії проходить по гірським хребтам Східного Казахстану, Алтаю, Західного і Східного Саяну. Площа Центральної Азії за різними оцінками від 5 до 6 млн. км². На території Центральної Азії розташовані більша частина Китаю і Монголія. Населення складають монгольські народи (халха на ін.), китайці, уйгури, тибетці.

            Р е л ь є ф Центральної Азії відрізняється великими висотами, при чому чітко виділяються два основних яруси рельєфу. Нижній ярус утворюють Гобі, Валашань, Ордос, Джунгарська і Таримська рівнини, переважаючі висоти яких 500-1500 м. Верхній ярус – Тибетське нагір’я, в межах якого висоти виростають до 4-4,5 тис. м. Рівнини і плоскогір’я   відособляються одне від одного лінійно витягнутими гірськими системами Східного Тянь-Шаня, Куньлуня, Наньшаня, Монгольського Алтаю, Каракорума, Гандисиня та інших, які мають широтне простягання. Найвищі вершини Тянь-Шаня, Каракорума, Куньлуня досягають 6-7 тис. м; найвища точка Центральної Азії – г. Чогора, в Каракорумі (8611 м).

  Середня Азія – частина Євразійського материка від Каспійського моря на заході до границі Росії з Китаєм на сході і від Аралр-Іртишського вододілу на півночі до границі Росії з Іраном і Афганістаном на півдні. Термін виник в Радянський період, який об’єднував так звані середньоазіатські республіки: Узбекистан, Таджикистан, Киргизію, Туркменію і південну частину Казахстану. До 1924 р територія Середньої Азії носила назву Туркестан. В зарубіжній географічні літературі деколи поняття "Середня Азія” і "Центральна Азія” не мають чіткого розмежування.

Орографічно в склад Середньої Азії входять Ту­ранська низовина, Памір і Тянь-Шань. При цьому більша частина Середньої Азії зайнята Туранською низовиною, до якої з північного сходу примикають рівнини з пустелями Балхаш-Алакольського басейну, а з північної – південні частини Тургайського плато і Казахського дрібногорбистика (рос. мелкосопочника) з напівпустинними і сухо степовими ландшафтами.

   В Азії багато великих рік. В Північний Льодовитий оке­ан течуть ріки Об з Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лена з Алданом і Вілюєм, Яна, Індигірка, Колима; в Тихий океан – Анадир, Амур з Сунгарі і Уссурі, Хуанхе, Янцзи, Сінцзян, Меконг і Менам;  в Індійський океан – Салуін, Іраваді, Брахмапутра, Ганг і Інд, а також Шатт-ель-Араб, що утворюється в в результаті зливання Тигру і Євфрату. В Азовське, Чорне і Середземне моря Атлантичного океану.

До океану з території Азії впадають тільки невеликі гірські річки. В обширні внутрішні басейни Каспійського і Аральського морів і озера Балхаш течуть ріки Кура, Амудар’я, Сирдар’я, Ілі. Частина рік басейнів внутрішнього стоку впадає в озера, частина закінчується сухими дельтами в пісках і солончаках або в оазисах, де вся вода витрачається на зрошення полів і на випаровування. Найбільші з цих рік – Тарім, Чу, Гільменд.