Флора Австралії настільки відрізняється від флор інших частин суші, що цей материк разом з Тасманією виділяють в особливе Австралійське флористичне царство. Океанія відноситься до різних областей Палеотропічного царства. Однак  в рослинному покриві Австралії і деяких островів Океанії є багато загальних елементів є багато спільного що пов’язане з більш тривалим існуючим сухопутним зв’язком.

Формування тропічної флори Австралії почалося в крейдовому періоді і продовжувалося на початку кайнозою, коли Австралія мала сухопутні зв'язки з іншими ділянками суші. До кінця мезозою Австралія була з'єднана з Південною Америкою, Південною Африкою й Антарктидою; зв'язок з островами на сході і півночі, а через них і з Азією існував ще в неогені. Цим пояснюється деяка флористична спільність Австралії з іншими материками південної півкулі, а також з Азією й островами Океанії. Але із середини кайнозою Австралія виявилася ізольованої від інших материків, і в складі її флори переважають елементи, що не зустрічаються в інших частинах світла. З іншого боку, у флорі Австралії відсутні багато сімейств, широко розповсюджені на інших материках. Цікаво також, що у флорі материка немає жодної їстивної рослини, придатної для вирощування, тому корінне населення Австралії не знало землеробства.

На материку існували роз'єднані центри формування флори: один — на південно-заході й у центральній частині, інший — на сході. Між цими центрами знаходився морський басейн, що осушився і заселився рослинністю тільки на початку антропогену. В антропогені Австралію не покривали льоди, і її клімат з кінця мезозою різко не змінювався.

Усі ці особливості розвитку австралійської флори обумовили її основні риси: стародавність і високий ступінь ендемізму. По кількості ендемічних рослин Австралійське царство не має собі рівних на землі. З 12 тис. видів наявних у її складі вищих рослин ендемічні 80%. Наприклад, ендемічними є майже всі 600 видів роду евкаліптів, 280 видів акацій, близько 25 видів казуарин. Араукарії, протейні, південні буки являють собою елементи, загальні з Антарктичною і Капською флорами.

У залежності від сучасних кліматичних умов грунтово-рослинний покрив Австралії і близьких до неї материкових островів змінюється від периферії до центру материка убік збільшення ксерофітності. Вологі тропічні і субтропічні ліси островів і східної і південно-західної окраїн материка в напрямку до внутрішніх частин змінюються саванами, рідколіссями і заростями чагарників, а потім напівпустельними і пустельними формаціями.

Північна частина острова Нова Гвінея і дрібні острови, розташовані в безпосередній близькості від екватора, покриті вологими тропічними лісами з великою кількістю азіатських і ендемічних видів, але тут також є велика кількість австралійських рослин. Поблизу узбереж ці ліси змінюють мангрові зарості.

На  Австралійському  материку вологі тропічні   ліси поширені тільки на північ від 20° пд. ш., займаючи найбільшу площу на східному  узбережжі півострова  Кейп-Йорк,  де  випадають  рясні  і  регулярні  опади. На півночі Австралії по долинах рік вологий тропічний ліс проникає в область поширення саван і рідколісь, що покривають вододіли.

Вологі тропічні ліси Австралії і Нової Гвінеї по вигляду, а частково і по складу близькі до лісів Південної Азії. У них ростуть деякі пальми, лаврові, фікуси і бобові. Ліани представлені ломиносом, перцем і пальмою-ліаною ротанг. Крім азіатських і австралійських елементів, у вологих тропічних лісах Австралії зустрічаються деякі представники антарктичної і капської флори. Ґрунти під цими лісами можуть бути віднесені до типу опідзолених червоноземів на заболочених низовинах та до типу опідзолених латеритних ґрунтів на схилах і вододілах.

Густі тропічні ліси покривають також усю східну окраїну Австралії, піднімаючись по схилах Великого Вододільного хребта. Ці ліси відрізняються від типових вологих тропічних лісів відносною бідністю видового складу і перевагою різних видів евкаліптів при майже повній відсутності пальм. Але дерева в цих лісах досягають величезної висоти, а по достатку ліан і епіфітів вони не уступають вологому тропічному лісу. Під ними утворюються червоно-жовті ферралітні ґрунти.

Евкаліпти, що становлять основу лісів сходу Австралії, дуже різноманітні по зовнішньому вигляді і розмірах. Листя деяких з них має блакитнуватий чи сіруватий відтінок, що додає їм своєрідний і трохи безжиттєвий вид. Характерні для цих лісів також різні папороті, як деревоподібні, так і трав'янисті. Різноманітні епіфітні рослини, часто яскраво і красиво цвітучі. Серед них особливо виділяються різні представники сімейства орхідей.

Набагато  більшу   площу  займають   в  Австралії   тропічні рідколісся і савани. Вони покривають великі простори на півночі материка, головним чином північніше 20° пд. ш. На сході світлі саванні ліси і типові савани проникають набагато південніше. Вони займають також великі простори на півдні острова Нова Гвінея.

Під час вологого сезону австралійську савану покривають яскраво квітучі рослини із сімейств лютиків, лілейних і орхідейних, різні злаки. Характерні дерева саван  евкаліпти, акації, казуаріни  — мають безлисті нитковидні гілки. Широко поширені також дерева із потовщеними стовбурами, у яких накопичується запас вологи. Їх називають бутилочними деревами. Присутність цих своєрідних рослин робить савану Австралії відмінною від саван інших материків.

Савана сполучається з розрідженими лісами, що складаються головним чином з різних видів евкаліптів. Дерева в таких лісах стоять рідко, тому земля покрита густими травами, що вигоряють під час сухого сезону і пишно зеленіють в період дощів. Евкаліптові ліси покривають велику частину півострова Кейп-Йорк і широку смугу північного узбережжя Австралії.

Деревну рослинність саван і евкаліптових лісів місцеве населення випалює для одержання земель, придатних для оранки, і збереження вологи в ґрунті. Евкаліпти випаровують велику кількість вологи, тому в посушливих областях вони приносять шкоду сільському господарству.

Ґрунти саван Австралії відносяться до типу червоних ферраллітних, а в більш сухих місцях — червоно-бурих сильно вилужених і червоно-коричневих слабко вилужених ґрунтів. Від найбільш вологих областей півночі і сходу Австралії відбувається поступовий перехід до більш сухих областей центральної і західної частин материка. При русі зі сходу на захід і з півночі на південь ліси розріджуються і приймають стають більш ксерофітними. Поступово вони переходять у своєрідні чагарникові зарості, що називаються в Австралії «скреба». Скреб — це зарослі колючих  чагарників чи низькорослих дерев із дрібним шкірястим листям. Вони складаються переважно з евкаліптів і акацій. У залежності від переважання в них тих чи інших рослин виділяють різні типи скреба. У складі скреба також багато протейних і казуарин. Заросли скреба покривають великі простори на Центральній рівнині і на крайньому заході материка, відповідаючи кліматичним умовам напівпустель. Ґрунти під ними червоно-бурі, часто засолені, перехідні в безструктурні ґрунти пустельних областей. У пустельних районах на Західно-Австралійському плоскогір'ї, а частково і на Центральній рівнині великі площі займає так звана спініфексова пустеля. Спініфексом в Австралії називають гостролисті тверді злаки, що  ростуть на сипучих пісках і кам'янистих ґрунтах, утворюючи рідкі, але щільні дерновини.

У центральних, найбільш сухих частинах материка великі простори зовсім позбавлені рослинності і являють собою суцільні кам'янисті  розсипи чи ділянки рухливих піщаних дюн. Для кам'янистих пустель Західно-Австралійського плоскогір'я характерні ділянки, покриті могутніми залізистими корами, що не відповідають сучасним кліматичним умовам і являють собою древні утворення, що сформувалися в умовах більш вологого клімату.

На півдні материка пустеля підходить до самого океану. Там, на безплідних вапняках рівнини Налларбор, можна зустріти тільки рідкі кущики лободи і деяких солянок чи зарослі карликових евкаліптів.

На південно-заході і південно-сході Австралії переважає деревна і чагарникова субтропічна рослинність, але є розходження в складі флори.

Клімат південного заходу Австралії близький до середземноморського. Для рослинності цієї частини материка характерні вічнозелені світлі евкаліптові ліси. Високостовбурні евкаліпти різних видів («червоне дерево», каррі й ін.), що досягають 80—100 м висоти, сполучаються з утворюючими підлісок деревоподібними лілейними (так званими трав'яними деревами), що дають великі суцвіття, і чагарниками (акації, протейні й ін.). З просуванням у глиб материка ці ліси переходять у чагарникові зарості типу маквісу, що складаються з типово австралійських видів. Ґрунти під ними вилужені коричневі.

Крайній південний схід Австралії з його вологим субтропічним кліматом і Тасманія з океанічним помірним кліматом досить близькі по рослинному покриві і складі флори. Там переважають вічнозелені ліси, що складаються з представників не тільки австралійської, але і субантарктичної флори. Головну роль у цих лісах відіграють знов-таки евкаліпти, у тому числі гігантський царський евкаліпт, мигдальний евкаліпт, окремі екземпляри яких можуть перевищувати 100 м і, по деяким даним, навіть досягають висоти в 150 м. Поряд з ними поширені такі характерні рослини субантарктичної флори, як вічнозелені південні буки і деякі хвойні. Велику роль відіграють папороті і різні ліани. По зовнішньому вигляді, а в значній мірі і по складу ці ліси нагадують вологі ліси Південного Чилі.

Вічнозелені реліктові ліси покривають також значні площі в Новій Зеландії, особливо на західних схилах гір. По зовнішньому вигляді ліси островів близькі до лісів південно-сходу Австралії: вони також густі і багаті ліанами і епіфітними рослинами. Але видовий склад їх відмінний від складу лісів Австралії і Тасманії. Видові відмінності настільки великі, що Нову Зеландію виділяють в особливу підобласть. Її флора має яскраво виражений острівний характер і складається майже на 80% з ендемічних видів. У її складі мало пальм, зовсім відсутні евкаліпти й акації, але зате буяють південні буки, деревоподібні папороті, хвойні з роду араукарій, магнолієві і т.д. У лісах Південно-Східної Австралії, Тасманії і Новій Зеландії поширені бурі і жовто-бурі лісові ґрунти.

У рослинному покриві Австралії багато корисних видів, що дають цінну деревину, ефірну олію, дубильні речовини, їстівні плоди, чи кореневища і пагони. Багато рослин місцеве населення здавна широке використовувало, наприклад трав'яне дерево, корені і бруньки якого вживають у їжу, а волокна йдуть на виготовлення мотузок і навіть тканин. Однак дика флора материка, як уже говорилося, не дала рослин для землеробської культури. Більшість культурних рослин — хлібні злаки, технічні і городні культури, фруктові дерева й інші — завезені в Австралію і відіграють тепер важливу роль у її ландшафті. Деякі завезені рослини принесли велику шкоду. Наприклад, один вид опунції так густо розрісся в деяких районах Східної Австралії, що вивів із сільськогосподарського використання близько 20 млн. га родючих земель. Для знищення опунції з Південної Америки були завезені її шкідники, що різко скоротили поширення цієї рослини. У Нову Зеландію було завезено в цілому до 500 видів рослин, багато які з яких стали небезпечними конкурентами для представників місцевої флори.

Крім інтродукції чужоземних рослин, у рослинному покриві Австралії і сусідніх островів відбуваються зміни, пов'язані з випасом худоби (особливо — овець), вирубкою лісів для промислових цілей і для одержання орних земель. Площі лісів невпинно скорочуються (наприклад, у Новій Зеландії за час європейської колонізації вони скоротилися в шість разів). У лісопосадках звичайно використовуються не місцеві, а головним чином чужоземні види дерев.

В Австралії з її сухим кліматом велику шкоду лісам, як природним, так і насадженим, приносять пожежі. Усі ці явища вносять великі і далеко не завжди позитивні зміни в картину природного рослинного покриву.