Акваторіальні природні зони. В Індійському океані за особли­востями природних умов виокремлюють дев'ять акваторіальних природних зон: субтропічну, північну тропічну, екваторіальну, південну субекваторіальну, південну тропічну, субтропічну, по­мірну, південно-антарктичну і полярно-антарктичну.

Північна субтропічна зона займає прибережну смугу вздовж Аравійського півострова, в тому числі Червоне море, Аденську, Перську та Оманську затоки. Води цієї зони знаходяться під впливом мусонної циркуляції, вони найтепліші у Світовому океані. Температура води не опускається нижче +17 °С в області апвелінгу, а поблизу берегів нагрівається до +40 °С. Інверсія температури   повітря   на   висоті   1—2   км   обмежує   розвиток хмарності, тому опадів мало (до 100 мм), випарування велике (понад 3000 мм). Це зона формування високомінералізованих поверхневих і проміжних вод (36,5—42,0 %о), інтенсивного розвитку коралів, органогенного осадження карбонатів і форму­вання вапнякових товщ, нагромадження теригенних відкладів, сезонного апвелінгу і значної біопродуктивності. У Червоному морі відбувається формування земної кори океанічного типу, розсолів, металоносних грунтів.

Північна тропічна зона охоплює всю північну частину океану разом із його морями й затоками. Вона є класичною областю мусонної циркуляції. Півострів Індостан з островом Шрі-Ланка поділяють зону на дві частини: західну і східну. Західна части­на — це приблизно акваторія Аравійського моря, в якій відбу­вається велике випарування і осолонення поверхневих вод, розвиваються мусони, під час яких температура води знижуєть­ся до +23, +25 °С або підвищується до +30 °С. Водні маси мають багатоярусну структуру: під поверхневими водами заля­гають води Перської та Оманської заток, нижче Червоного моря, а з глибини 1000 м — субантарктичні води меншої соло­ності.

Східна частина, що охоплює Бенгальську затоку та Анда-манське море, є повною протилежністю західної. Тут відбуваєть­ся опріснення поверхневих вод опадами і стоком та осадження теригенного матеріалу. Розпріснення води і великий стік нано­сів не сприяють розвиткові коралових поліпів, тому коралові рифи не формуються. В затоку зрідка заходять тропічні цик­лони.

Екваторіальна зона розташована між 6° пн. ш. та 2° пд. ш. і є частиною мусонної області Індійського океану.

Клімат екваторіальний з сезонною зміною вітрів. Зона конвергенції, що розділяє повітря Північної та Південної півкуль, зумовлює значну хмарність (3—5 балів на заході, 6—8 балів на сході) і рясні дощі (1600 мм за рік). Сезонні коливання опадів незначні—так само, як і температури повітря. Остання протягом року змінюється в межах +26, +28 °С.

Складну циркуляційну систему утворюють мусонні течії та поверхнева Екваторіальна протитечія. У 1959 р. експедиція на кораблі «Витязь» відкрила підповерхневу Екваторіальну проти­течію, названу іменем дослідника Тареєва. Ця течія є аналогом підповерхневої течії Кромвеля у Тихому океані та Ломоносова в Атлантичному. Звиваючись між 2° пн. ш. та 2° пд. ш., вона несе на схід води високої солоності і разом з поверхневою Екваторіальною протитечією та Мусонною течією утворює в червні — серпні єдиний генеральний потік на схід.

Температура поверхневих вод така сама, як повітря (+26, +28 °С). Солоність води порівняно висока  (35,5  %о)   на  північному )     заході та дещо нижча (34—35 %о) на сході й північному сході.

У зоні вирізняються два узбережні сектори (Східний і Західний) та область підводних височин. У східному секторі випадають рясні дощі (4000 мм), формуються екваторіальні води зниженої солоності (34 %о). У західному секторі зароджуються субмеридіональна Сомалійська холодна течія, що спричинює апвелінг і зростання біопродуктивності. Для області підводних височин характерна вихороподібна циркуляція води, що сприяє великій біопродуктивності.

Південна субекваторіальна зона охоплює північну частину / Південної Пасатної течії між 2 і 12° пд. ш. та являє собою своє­рідну аномалію, оскільки має риси екваторіальної зони. Темпе­ратура води на поверхні +26, +29 °С, солоність 34,5 %о, швид­кість течії 0,3 м/с, значна продуктивність. Різка зміна темпера­тури з глибиною та велика кількість опадів (2350 мм) сприяють стійкій стратифікації води.

Зона перетинає підводні меридіональні хребти з пасмами ба­нок, рифів, островів. Найбільше їх у західній частині: Амірант-ські, Сейшельські, Чагос. Сприятливі кліматичні умови, чудові пляжі, різноманітний рельєф, коралові рифи, унікальна флора і фауна (сейшельська пальма, гігантські черепахи) створюють прекрасні можливості для рекреаційного використання островів. Попри значну віддаленість від материків, Сейщельські острови є значним центром міжнародного туризму. На відміну від Атлантичного і Тихого океанів у субекваторіальних широтах Індійського океану поблизу східних берегів немає районів холодних вод, бо сюди не надходять течії з низьких широт, як, наприклад, Перуанська в Тихому та Бенгельська в Атлантичному, і майже не виражений постійний апвелінг. Водночас незначні верти­кальні рухи води до поверхні в окремих районах сприяють розвиткові планктону, підвищенню біопродуктивності.

Південна тропічна зона займає порівняно малодинамічну смугу вод між 12° і 23° пд. ш. Знаходячись за межами дії мусонів, вона гідрологічними умовами і кліматом схожа на тропічну зону Атлантичного й Тихого океанів. У ній переважають півден­но-східний пасат і Південна Пасатна течія, що зароджується поблизу північно-західного берега Австралії. Температура води на поверхні взимку знижується з півночі на південь від +25 до +20 °С, а влітку дещо підвищується. Солоність у тому ж напря­мі збільшується з 34,5 до 35,5 %о. Завдяки переважанню низхід­них рухів товща теплої води досить велика: на широті між 20° і 25° пд. ш. ізотерма +24 °С знаходиться на глибині 100 м, ізотер­ма +20 °С — на глибині 200 м. Солоність із глибиною збіль­шується від 35 %о на поверхні до 35,6 %о на глибині 250—300 м. У межах зони переважає центральна водна маса океану, в якій водяться тунці, акули, літаючі риби, кальмари. У західній частині зони Маскаренські острови облямовані бар'єрами кора­лових рифів. На островах клімат тропічний, із сухою зимою та дощовим літом. Сюди часто заходять тропічні урагани.

Південна субтропічна зона займає малодинамічну перехідну смугу між 23° і 36° пд. ш. між Антарктичною Циркумполярною та Південною Пасатною течіями. Над зоною панує стійка об­ласть високого тиску — Південноіндійський максимум, навколо якого повітря рухається проти годинникової стрілки. На північ­ній периферії антициклону зароджується південний пасат, на південній — панують західні вітри. Солоність води на поверхні 36 %о,,температура коливається взимку (серпень) у межах +13, + 17 °С, влітку підвищується до +20 °С та більше. В середній частині зони відбувається антициклональний рух води. Через усю зону проходять субтропічні конвергенції.

Головні процеси, що відбуваються у зоні, — зародження південного пасату, формування морського тропічного повітря та субтропічних центральних вод, які, занурюючись і поширюю­чись далеко на північ, формують підповерхневі та проміжні води інших зон. Внаслідок складної динамічної взаємодії цієї течії, що плине на південний захід, із хвилями зибу та вітрови­ми, що їх здіймають південно-західні вітри, виникають веле­тенські хвилі, які спричинюють аварії, а часом і загибель супер­танкерів і великих кораблів.

Південна помірна зона — суцільна смуга води навколо Ан­тарктиди між 36° і 60° пд. ш. У більшій частині переважає низь­кий атмосферний тиск з мінімальними величинами у смузі між 65° і 67° пд. ш. Тиск загалом зменшується на південь. Тут пере­важають західні вітри, середня швидкість яких 5—10 м/с влітку та 8—14 м/с взимку. Вітри женуть хвилі висотою 5 м та більше. Зона в цілому холодна, нульова ізотерма проходить приблизно по 50° пд. ш.

Температура води знижується з півночі на південь від +14 до +2 °С. У серпні нульова ізотерма води проходить між 55— 57° пд. ш. Далі на південь утворюється морська крига.

У помірній зоні природні умови здебільшого однорідні, проте у Велику Австралійську затоку заходять субтропічні води. Затока має широкий шельф, де зосереджується велика кількість цінних  промислових риб.

У зоні взаємодіють і трансформуються повітряні маси, змі­шуються й переносяться води на схід, формується велика біо-продуктивність і проміжні води.

Північно-антарктична зона розташована далі на південь від зони антарктичної конвергенції. її ширина на заході через вплив моря Уедделла 1500 км, а на сході — 600 км. Узимку поверхня вкривається кригою.

Полярно-антарктична зона охоплює невелику смугу води шириною 50—100 км уздовж берегів Антарктиди. Акваторія практично постійно вкрита морською кригою. Тут дрейфують айсберги, сюди сповзає материковий лід. Шельфові льодовики Еймері, Західний і Шеклтона порівняно невеликі, позаяк сам шельф набагато вужчий, ніж в інших секторах Антарктиди. Тому тут немає великих районів охолодження і формування холодних природних вод. Берегова лінія досить проста, без заток, через те система циркуляції проста.

Води двох останніх акваторіальних зон вирізняються багатим органічним світом. Тут ведуть промисел риболовецькі судна ба­гатьох країн. Основними його районами є підводні височини островів Крозе, Кергелен та ін. Виловлюють переважно риб родини нототенієвих, кріля та інших тварин.

Підводячи підсумки вивчення природи океану, слід визначи­ти найголовніше.

Утворення Індійського океану можна пов'язати з початком мезозойської ери, коли став розколюватись палеозойський мате­рик Гондвана. В океані залишились тільки уламки материка — у вигляді сучасних найбільших островів або фундаменту архіпелагів дрібних островів.

Серединно-океанічний хребет цього океану, розійшовшись у трьох напрямках, розподілив дно на три сегменти: Африканський, Азійсько-Австралійський, Антарктичний. В них є менші хребти, що поділяють сегменти на улоговини.

Для океану характерна велика різноманітність берегів, але найбільш поширені коралові та мангрові.

Кліматичні умови зумовлені, насамперед, положенням Євра­зії та нерівномірним прогріванням води й суходолу, що приво­дить до формування сезонних баричних систем, а після того — мусонної циркуляції. Океанові властиві тропічні циклони, що атакують береги Індії, Пакистану й Бангладеш.

Сильні вітри, значна різниця в температурі вод в окремих частинах океану і на глибині та різна їх густина спричинили появу трьох великомасштабних циркуляцій. Вони розпадаються на декілька самостійних теплих і холодних течій.

В океані розрізняють п'ять поверхів водних мас: поверхневі, підповерхневі, проміжні, глибинні та придонні. З них підпо-верхневі та проміжні мають локальний характер. Різна міра прогрівання і солоності вод зумовлена положенням акваторій у кліматичних поясах, а також ступенем їхньої ізоляції, випару­ванням та надходженням води з суходолу і атмосфери.

Океан має три області високої біопродуктивності: північні й північно-східні окраїни (Аравійське і Андаманське моря та Бенгальська затока); зона між 5° і 8° пд. ш.; зона зіткнення теплих вод із холодними антарктичними. В океані чітко визначаються зональні та азональні акваторіальні природні комплекси різних рангів.