Моря Північного Льодовитого океану

Моря Північного Льодовитого океану — це Норвезьке, Баренцове, Біле, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське й Чукотське. Переділені вони островами Нова Земля, Північна Земля, Ново­сибірськими і Врангеля. Північною межею в більшості випадків служить ізобата 200 м. Тому всі ці моря належать до шельфових. Берегова лінія морів дуже розчленована, має різну висоту, складена з різних порід. Це пояснюється складною геологічною будовою півночі Євразії, підняттям і опусканням окремих діля­нок побережжя.

Моря Північного Льодовитого океану, опріч Норвезького, знаходяться в поясі арктичного клімату, тому характерною рисою більшості з них є значний крижаний покрив. Але це не заважає активному обмінові з водами Атлантичного і Тихого океанів.

Суворість клімату північних морів зростає з заходу на схід, відповідно збільшується і льодовитість морів. Приатлантична область океану, приміром, звільнюється від льоду майже до берегів Землі Франца-Йосифа, а от моря Лаптєвих і Східно-Сибірське — тільки біля берегів материка.

Норвезьке море — найвіддаленіше від центральної (арктичної) частини океану. Разом із Гренландським вони складають фак­тично єдиний глибоководний басейн. Різниця морів лише в їх глибині, температурі вод, напрямках течій та біопродуктивності. Море   знаходиться   між   Скандинавським   півостровом   та островами Шпіцберген, Ісландія, Шетлендськими і Ян-Майєн. Крім того, на межі з Гренландським морем проходять підводні хребти Кольбейнсей і Мона, що є продовженням величезного Серединно-Атлантичного хребта. Вони поділили дно морів на дві улоговини — Норвезьку, з глибиною біля 4000 м, і Грен­ландську — понад 5500 м.

Дно Норвезького моря вкрите льодовиковими відкладами і глобігериновими мулами.

Береги моря переважно фіордового типу. Особливо вони ха­рактерні (класичні) для норвезького узбережжя, в яких припли­ви досягають висоти 3 м, а швидкість течії в протоках — біля З м/с. При сильному хвилюванні моря в цих місцях виникають небезпечні для суден водоверті.

Крізь Норвезьке море на північний схід проходить тепла однойменна течія, а в Гренландському на південь — холодна Східно-Гренландська. Тому різниця в температурі вод досить значна: від +5, +12 °С в Норвезькому (воно не замерзає) до —1,5 °С в Гренландському морі (з крижинами і айсбергами).

Позаяк море знаходиться в області Ісландського мінімуму і це приводить до розвитку циклонів, тут часто (до 1/3 річного часу) бувають шторми. Тому море небезпечне для мореплавства. В зоні зустрічі теплої та холодної течій (на межі морів) розви­ваються циклонічні вихрові круговерті вод.

На розвиток біопродуктивності відчутно впливає сумарна сонячна радіація, близька до тропічної завдяки цілодобовому влітку сонячному освітленню. Це зумовлює інтенсивний розви­ток фітопланктону, що започатковує харчовий ланцюг. З про­мислових риб виловлюють атлантичних оселедців, тріску, пік­шу, скумбрію, синього тунця. Трапляються також дрібні кито­подібні: касатки, пляшконоси, гринди і кашалоти. Велика кіль­кість риби приваблює до берегів моря численних птахів. Тут часто можна спостерігати «пташині базари» чайок, кайрів, тупи­ків та інших.

Баренцове море. Його більша частина утворилась порівняно недавно, після того, як відступив останній льодовик —12— 13 тис. років тому. Тому на дні лежить багато моренних відкла­дів — валуни, галька, пісок. У море впадає судноплавна річка Печора. На півдні води цього моря змішуються з опрісненими водами Білого моря.

На клімат у районі Баренцового моря впливають води Атлан­тичного й Північного Льодовитого океанів. Зима на південному заході  м'яка,  крига  практично  не  утворюється.  У  північно-східній частині, де середні температури зими від -15 до -20 °С, утворюється лід, який, однак, улітку розтає.

Завдяки надходженню теплих вод Атлантики і перемішуван­ню водних мас аж до дна (що сприяє збагаченню їх киснем та біогенами) море має сприятливі умови для розвитку життя, і тому воно високопродуктивне. Тут виловлюють холодолюбних мойву, сайру, навагу, зубатку, камбалу, палтус, оселедців, тріс­ку, сайду і найцінніших із родини лососевих — сьомгу, гольця, нельму. На краю крижаних полів живуть тюлені, касатки, бі­лухи.

Біле море глибоко заходить у суходіл, тому воно належить до внутрішніх. Його глибина в середньому близько 70 м. Море також утворилося після відступу останнього льодовика, трохи раніше від Баренцового. Воно має чотири затоки (губи): Мезенську, Двінську, Онезьку і Кандалакську. Глибоководна (300 м) середня частина моря відділяється від Баренцового моря мілководним порогом, який називається Горло. Від того при­донна вода, що залягає нижче 50 м, рухається слабо, і там збері­гається температура від 0 до -1,5 °С. Такі умови дещо знижують біологічну продуктивність. Тут добувають оселедців, тріску, корюшку, навагу, камбалу, сьомгу тощо. В останні роки понов­лено промисел гренландського тюленя, кільчастої нерпи та бі­лухи.

Карське море має певні особливості. Середня глибина його близько 100 м, максимальна — 600 м (у Новоземельській запа­дині). Море глибоко вганяється в суходіл Обською, Єнісей­ською, Байдарацькою та Гиданською затоками (губами).

Карське море відділене від Баренцового островами Нової Землі, тому майже цілковито ізольоване від впливу тепліших вод Атлантики. Крига тут повністю не тане навіть улітку. Це пов'язано з постійними течіями, спрямованими проти годинни­кової стрілки (циклонічна циркуляція), а також вітрами великої сили, що приносять крижини з півночі. В центральній частині моря плавучі крижини під впливом вітру перетворюються на крижані нагромадження (тороси) у вигляді валів висотою 8— 10 м. Усе море замерзає на 8—10 місяців. Середня температура повітря взимку знижується з заходу на схід від -20 до -30 °С. Крім того, води моря значно опріснені річками Об і Єнісей.

В опрісненій прибережній зоні шириною кілька сотень кіло­метрів водяться лососеві, осетрові та сигові риби.

Море Лаптєвих загалом мілководне — в середньому близько 50 м, а в південній частині навіть до 25 м. Це море порівняно з Карським менше заходить у суходіл, хоча кількість заток не менша: Хатанзька, Анабарська, Оленьоцька, Янська, Буор-Хая та ін. Також широко відомі зручні бухти Гордвік і Тіксі. В море на 300 км простяглася дельта Лени. Сформувалася також дельта ріки Яни. Але гирло ріки Хатанги непомітно переходить у довгу Хатанзьку затоку, яка так само, як Обська та Єнісейська, утво­рилася внаслідок затоплення морем річкової долини. Береги моря під ударами хвиль інтенсивно руйнуються, оскільки скла­дені осадовими пухкими породами, змішаними з шарами ви­копного льоду, який літньої пори розтає під сонячним промін­ням.

Кліматичні умови моря Лаптєвих суворіші, ніж Карського. Середня зимова температура -30 °С, а поблизу суходолу під впливом сибірського антициклону морози досягають -60 °С. Дослідники встановили, що північна частина моря тепліша завдяки надходженню з відкритого океану тепліших вод.

Тут більше, ніж у Карському морі, цінних риб. Водяться голець, муксун, нельма, таймень, омуль, осетер, стерлядь. Із ссавців найбільше поширені моржі, морські зайці, нерпи.

Східно-Сибірське море також шельфове. Його середня глиби­на близько 50 м. Проте поблизу північної межі вона досягає 915 м. Характерно, що великі простори моря мають глибину до 20 м. Його береги інтенсивно руйнуються з тих самих причин, що й береги моря Лаптєвих. Температура повітря взимку в середньому становить -30 °С, а влітку — близько 0 °С. На відмі­ну від усіх інших північних морів рух води спрямований за годинниковою стрілкою (антициклонічна циркуляція). Часті шторми й тумани. Значні акваторії постійно вкриті кригою. Солоність води в морі збільшується від 0—10 %о у пригирлових частинах до 30 %о на північних окраїнах. Цьому морю прита­манна менша, ніж морю Лаптєвих, розчленованість берегів. Найбільша з заток — Чаунська губа, значно менші — Гусинна, Омуляхська і Хромська губи.

У Східно-Сибірському морі добувають цінні види риб. Тут водяться голець, омуль, нельма, навага, камбала. На острові Врангеля діє заповідник білих ведмедів. Тут знаходиться велике лігвище моржів.

Чукотське море має середню глибину близько 70 м, а макси­мальну — 1256 м. Берегова лінія розчленована слаба. Найбіль­ша затока — Колючинська губа. Береговими течіями створено піщані коси, якими від моря відділилося багато лагун.

Клімат моря завдяки впливові Тихого океану тепліший, ніж інших арктичних морів. Сюди з Тихого океану щорічно надхо­дить 30000 км³  води,  яка,  проминувши  Берингову протоку, розбивається на два напрямки: один на північний схід, другий на північний захід. Цікаво, що в північну частину моря на глибини близько 150 м проникають води Атлантики. Пройшов­ши через Північний Льодовитий океан за 5—6 років, вони втрачають більшу частину кисню і все тепло (температура води близько 0 °С).

Притік тепліших вод сприяє збагаченню фауни і флори моря. Крім риб і ссавців, що живуть і в Східно-Сибірському морі, тут є кити, яких було майже повністю знищено. Нині їх узято під охорону. В 1989 р. на допомогу китам до узбережжя Аляски вирушив криголам, щоб визволити з біди китів-фінвалів, яким перегородила вихід у Тихий океан крига. За цією подією з тривогою спостерігали всі, хто не байдужий до збереження на Землі цих рідкісних тварин. А їх могли винищити так само, як ламантин (корови Стеллера), що жили в цьому морі до початку нашого століття.