Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Фізико-географічні області лісостепової зони. Ч2.

Придністровсько-Східно-Подільська височинна область

Ця ландшафтна область займає придністровський схил Подільської височини і простягається від Товтрового пасма на заході до р. Кам'янка на сході. Північна її межа проходить за наявними в долинах-каньйонах приток р. Дністер відслоненнями палеозойських порід. На півдні її обмежовує долина Дністра. Таке геоструктурне положення області відображається в її орографічних рисах. Так загальний нахил поверхні до долини Дністра фіксується зменшенням у цьому напрямку абсолютних висот від 340 до 100 м. Водночас збільшуються відносні висоти — глибина врізу річкових долин зростає від 60 м на півночі до 200 м на півдні, досягаючи максимальних глибин біля Дністра.

У геоструктурному відношенні область приурочена до південної частини Побузького антиклінорію Українського щита. Крила цього антиклінорію поглиблюються в північний бік Галицько-Волинської западини і до Причорноморської западини на південь. У північно-західному напрямку поверхня докембрійського фундаменту занурюється від 60 до 400 м над рівнем моря, а в південно-східному напрямку — до декількох метрів під рівнем моря. У глибоких долинах Дністра та приток відслонюються кембрійські пісковики і пістряві піщано-глинисті сланці, над якими залягають товщі крейдових і неогенових відкладів.

Характерною рисою цієї лісостепової області е розчленування її поверхні річковою мережею так, що між річками утворилися меридіональне орієнтовані межиріччя з гребенеподібними формами і стрімкими спадами до річок. Це доповнюється значним яружно-балковим розчленуванням, яке досягає 1-1,25 км/км2 і більше. У рельєфі помітно виділяються тераси Дністра., складені галечниками, пісками, над якими залягають суглинисті лесові породи. На верхніх терасах розвинулися балки та яри. Придністровська частина області погорбована, на стрімких схилах долин помітні скелясті форми.

Наявність глибоких долин Дністра і його приток, схилів крутизни й експозиції є передумовою мікрокліматичного різноманіття. У долині Дністра завдяки цьому зимовий період триває на 20-25 днів менше, ніж на висотних межиріччях. Відповідно, тут раніше починається весна, вегетаційний період триваліший, завдяки чому визрівають виноград та інші теплолюбні культури.

У живленні річок велике значення мають літні атмосферні опади, підземні води. В гідрологічному режимі виявляються короткочасні весняні повені, а також дощові паводки під час надмірного випадання опадів, що спричиняє різкі збільшення витрат води. Природна рослинність збереглася мало внаслідок трансформації ландшафтів господарською діяльністю. Нині залісеність території становить лише 15%.

У ландшафтній структурі області домінують місцевості вододільно-хвилястих лесових рівнин із сірими грунтами, майже суцільно розорані. На місцевостях найбільш підвищених межиріч сформувалися світло-сірі лісові ґрунти під дібровами (в минулому). Для плоско-рівнинних місцевостей характерні ареали урочищ з темно-сірими ґрунтами і чорноземами опідзоленими, що притаманно лісостеповим ландшафтам.

В Ямпільському Придністров'ї сформувалися лучно-степові ландшафти — рівнинно-хвилясті рівнини з чорноземами опідзоленими і типовими малогумусними, невеликими ареалами типчаково-ковилових степових угруповань. Великі площі займають місцевості високих терас з еродованими сірими лісовими ґрунтами. Вони поєднуються з місцевостями межирічних плато, що виникли в результаті розчленування поверхні притоками Дністра — Ушицею, Студеницею, Тернавою та ін.

На півдні Могилівського Придністров'я поширені нижньотерасові місцевості з чорноземами опідзоленими, вилугуваними і потужними малогумусними, суцільно розораними. Цьому сприяє південна експозиція схилів з їх інтенсивним прогрівом і теплозабезпеченістю для вирощування теплолюбних культур, винограду, садів та ін.

Для цієї частини ландшафтної області характерними є яружно-балкові місцевості з еродованими сірими лісовими ґрунтами на схилах, зсувами, стрімкосхиловими урвищами, скелями. Балки і яри мають різну конфігурацію і розміри. Своєрідними є яри, що утворилися на зовнішніх дугах врізаних меандр — вони схожі на ущелини, мають східчасті днища.

Дуже розгалуженою є яружно-балкова система в Ямпільському Придністров'ї. Тут спостерігається стрімке падіння висот від вододілу, де вони сягають 320-360 м, до придністровських межирічних просторів, знижуючись до 150-100 м. Завдяки значній крутизні схилів тут інтенсивними є площинний змив і лінійний розмив, яри врізаються до кристалічних порід. Численні долинні комплекси мають стрімкі скелясті схили в нижній частині схилів, що роблять їх непридатними для господарського використання. Верхні частини схилів є виположеними, з дубовими лісами і господарськими угіддями. Заплавні лучні місцевості добре дреновані, використовуються під сіножаті та овочеві культури.

На території Придністровсько-Східно-Подільського лісостепу для раціонального використання земель першорядне значення має застосування агро- і лісомеліорацій, запобігання ерозійним процесам.

На території області знаходиться ландшафтний заказник Совиний Яр площею 827 га. У ньому охороняється грабова діброва, у трав'яному покриві представлена подільська флора: берека, герань темна, шивекерія та ін.

У цій області знаходяться своєрідні парки і дендропарки. Серед них Голозубенецький, Михайлівський, Миньковецький, які було створено в середині XVIII — другій половині XIX ст. У Михайлівському парку зберігається понад 100 видів дерев, серед них гінкго, дуб пірамідальний, бархат амурський та ін. Самобутнім є Малиєвицький парк у Дунаєвецькому районі на Хмельниччині.

 

Середньобузька височинна область

Територія цієї ландшафтної області простягається від м. Хмельницького на заході до лінії Теплик—Чечельник на сході. Серед інших лісостепових областей вона вирізняється рядом особливостей. Область має значне вододільне підвищення, зумовлене її приуроченістю до високої поверхні Українського щита. З цим також пов'язані незначна товща покривних відкладів та поширення денудаційних форм поверхні, своєрідна порожистість русел. Тектонічно зумовленими є сучасна орографія і план гідрографічної мережі. Це виявляється загальним орієнтуванням великих форм рельєфу і річкових долин з північного заходу на південний схід. Значні для рівнинної частини абсолютні висоти сприяють збільшенню сум атмосферних опадів. У минулому завдяки цьому височини були суцільно вкриті широколистяними лісами, про що свідчить поширення тут сірих лісових ґрунтів. На загальному зональному фоні вони виділялися серед лучно-степових ландшафтів.

Приуроченість території до антикліноріїв зумовлює її значне підвищення у західній і північно-західній частинах, до 380 м над рівнем моря. Верхньобузьке плато утворює вододіл басейнів Дніпра, Південного Бугу, Дністра. У рельєфі виділяють структурно-денудаційні пасма, які простягаються від вододілу на південний схід. Найвище Збруч-Савранське пасмо приурочене до Побузького антиклінорію. Між пасмами знаходяться широкі ерозійні зниження, що простягаються в південно-східному напрямку. Тектонічна зумовленість знижень сприяла акумуляції в них льодовикових вод, формуванню сучасних річкових долин. Глибина знижень сягає 100-180 м. У їх будові добре виражені тераси, місцями долини мають каньйоноподібний вигляд.

Майже повсюдне поширення покривних лесових порід, значна кількість опадів (75-575 мм на рік), великі глибини місцевих базисів ерозії створюють умови для розвитку інтенсивних ерозійних процесів. Цьому сприяє незначна залісеність території. Густота яружно-балкової мережі тут становить від 0,5 до 1 км/км2. Великі яружно-балкові системи успадковують зниження докембрійського фундаменту і врізаються на глибину 25-30 м до кристалічних порід.

Біогенні компоненти ландшафтів Середньобузького лісостепу починаючи з XVIII ст. зазнали інтенсивного господарського впливу, коли почалися зведення лісів і розорювання земель. Сучасний вигляд області в основному антропогенний, її розораність становить 70 % і більше, а залісеність — 12-15 %.

У ландшафтній структурі території переважають лісостепові природно-територіальні комплекси, які виникли на місці широколистянолісових і лучно-степових. Значно поширені тут вододільні й привододільні хвилясті й пасмові місцевості з сірими і світло-сірими лісовими ґрунтами, які в минулому майже повністю були вкриті грабовими і дубовими лісами. Підвищення Побузького антиклінорію зумовлює їх високе положення на Жмеринській і Волковинецькій височинах. У долинах відслонюються лесові породи, малопотужні піщано-глинисті відклади сармату, які залягають на кристалічному фундаменті. Великі площі займають структурно-ерозійні хвилясті плато з темно-сірими і чорноземами опідзоленими ґрунтами, в минулому з лучно-степовими асоціаціями на типових чорноземах. Широколистянолісові природно-територіальні комплекси серед них займають найбільші схили.

У північній частині області серед лісостепових виділяються поліські ландшафти. Їх утворення пов'язане з акумуляцією алювіально-зандрових відкладів. При достатній зволоженості на зандрових масивах сформувалися дерново-підзолисті ґрунти під суборами.

Природно-територіальні комплекси мішанолісового типу поширені біля селищ Летичів, Літин, Микулинці. Вони сформувалися також на борових терасах, фрагментарне поширені вздовж р. Південний Буг, у долині р. Соб. Тут на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть дубово-соснові ліси з бореальними трав'янистими видами. Поліські ландшафти просторово поєднані з лучними і болотними, широколистянолісовими і грабово-дубовими лісами. Ці місцевості найбільш залісені.

У Середньобузькому лісостепу поширені різноманітні яружно-балкові місцевості. Особливо розвинені вони в центральній частині області. Формуванню яружно-балкової мережі сприяла роздробленість фундаменту на окремі блоки. Зниження між блоками були успадковані долинами, до яких тяжіє основна частина ярів і балок.

Густота і глибина ерозійного розчленування тут найбільші для цієї області. Глибина балок сягає 50 м, а густота розчленування — 0,75-1,0 км/км2. У місцях врізу в кристалічні породи контури долин і балок набувають каньйоноподібної форми, схили їх круті й скелясті, русла порожисті. Заяружені схили часто ускладнені зсувами.

Порівняно малі площі в ландшафтній структурі області займають заплавні місцевості з лучною різнотравно-злаковою рослинністю. Вони використовуються як сіножаті, вигони і пасовища. Русла річок порожисті, є скельні виходи і водоспади.

Для раціонального використання сучасних ландшафтів необхідно застосовувати системи агролісомеліоративних, гідромеліоративних і організаційних протиерозійних заходів. Необхідно також розширити площі природоохоронних територій.

Біля с. Марксове Немирівського району Вінницької області знаходиться державний заказник Марксова Дубина. Це типова для Подільського лісостепу пологохвиляста межирічна еродована місцевість з грабово-дубовими і дубовими лісами на сірих лісових і темно-сірих опідзолених ґрунтах. Фоновими тут є урочища плоских рівнин і горбистих схилів південної експозиції із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабово-дубовими лісами. Підлісок складається зі свидини, ліщини, клена татарського, бересклету бородавчастого, гордовини та ін. Для урочищ горбистих підвищень характерні грабово-дубові ліси на світло-сірих лісових ґрунтах з підліском із порослевого граба, липи, клена, в'яза, черешні та ін. Найвище положення (верхні й середні частини схилів) займають грабово-дубові ліси на світло-сірих ґрунтах з осокою волосистою, медункою, зірочником, моренкою та іншими видами з багатим травостоєм.

Типовими для правобережного лісостепу України є розташовані на березі р. Південний Буг біля м. Вінниця широколистянолісові місцевості з сірими і світло-сірими лісовими ґрунтами. Тут ростуть дубові ліси, вік яких 180-200 років. У лісах поширені дуб черешчатий, явір, граб звичайний, липа, клен, в'яз, ясен. Але переважають грабово-дубові ліси. Заповідні урочища утворені 160-200-річними липово-грабово-дубовими, ясенево-кленово-дубовими, грабово-в'язово-кленовими лісами. Склад і вік цих лісів роблять їх дуже цінними в науковому аспекті й створюють передумови для організації державного заказника.

 

Центрально-Придніпровська височинна область

Ця область займає центральне положення в лісостеповій частині Придніпровської височини. Абсолютні відмітки її території на вододілі річок Гірський Тікич і Рось мають 270 м і більше, у напрямку до долини Дніпра спадають до 160 м. Значною різницею відносних висот зумовлюється характерна для лісостепових височин ярусність ландшафтів. Крім зональних гідротермічних умов, на особливості ландшафтів впливає їх приуроченість до різних структур Українського щита — антикліноріїв і синклінорі'ів меридіонального і субмеридіонального напрямків. З нерівностями поверхні кристалічних порід пов'язаний сучасний горбистий і хвилясто-рівнинний рельєф. Докембрійські породи відслонюються в річкових долинах, балках, кар'єрах, в яких видобуваються будівельні матеріали.

На кристалічних породах утворилася каолінова кора вивітрювання. Над нею залягає досить потужна товща палеогенових відкладів з локальними покладами бурого вугілля (Ватутіне, Звенигородка та ін.). У ландшафтній структурі області відбивається вплив різних за генезою і складом четвертинних відкладів. Рівнини утворені лесовими супіщано-суглинистими породами, горбисті межиріччя — лесовими суглинками; у давніх прохідних і сучасних долинах поширені водно-льодовикові та алювіальні відклади. Потужність лесових порід неоднакова: на межиріччях — 3-4 м, а в зниженнях збільшується до 25-30 м. Різноманітність четвертинних відкладів значною мірою зумовлює видові відмінності ландшафтів. Для ландшафтної структури області характерно те, що на найбільших висотах Придніпровської височини сформувалися останцево-горбисті вододільні місцевості з сірими та світло-сірими лісовими ґрунтами, грабовими і дубовими насадженнями. Для цих місцевостей характерні відносні висоти 60-80 м, наявність ізольованих горбистих урочищ з крутими схилами. З цим пов'язана неоднорідність ґрунтово-рослинного покриву. Ці природні комплекси поширені на півночі області, у верхів'ях правих приток р. Рось, у басейнах річок Тясмин, Вільшанка. На території, куди сягало дніпровське зледеніння, сформувалися місцевості моренно-лесових рівнин із сірими та світло-сірими лісовими ґрунтами. Тут розвинуті також горбисто-останцеві урочища зі змитими ґрунтами, які в минулому були суцільно вкриті широколистяними лісами.

Великі площі займають місцевості лесових межирічкових рівнин з типовими чорноземами малогумусними, на сьогодні повністю розораними. Лучні степи, що існували тут у доісторичний час, перетворено на високопродуктивні сільськогосподарські угіддя.

Для цієї ландшафтної області характерні еродовані місцевості з розвиненою яружно-балковою мережею. Інтенсивний розвиток сучасних ерозійних процесів пов'язаний з наявністю неогенових і антропогенових відкладів, що легко розмиваються великими відносними висотами, значними сумами річних опадів (480-560 мм), частими зливами. Це зумовило велику глибину сучасного ерозійного врізу (до 160 м) і густоту горизонтального розчленування. На крутих схилах балок і ярів відбувається інтенсивний площинний змив. У межах цих місцевостей великі площі зайняті змитими ґрунтами, особливо вздовж схилів рік Ольшанка, Тясмин, Гнилий Тікич та ін.

Своєрідними є долинні ландшафти даної області. Тут сформувались неоднакові місцевості, оскільки окремі частини цих долин мають різний вік на ділянках, що закладені в тектонічних структурах з диференційованими рухами. Так долина р. Гірський Тікич має каньйоноподібний вигляд, заглиблюється до 80 м, а глибина врізу р. Гнилий Тікич у верхів'ях — 20-30 м. Правий схил р. Рось розчленований яружно-балковою мережею. Ділянки долини і балок мають різний вік.

На загальному лісостеповому фоні області виділяються місцевості давніх водно-льодовикових (прохідних) долин. У широку давню долину врізані притоки р. Рось. Система цих долин спостерігається у верхів'ях р. Гнилий Тікич. Долини мають порівняно невелику глибину врізу (10-25 м), у них поширені лучно-чорноземні ґрунти.

У долинах деяких річок (Рось, Ольшанка та ін.) виділяються місцевості надзаплавних терас із боровими ландшафтами.

Доісторичні ландшафти значно перетворено господарською діяльністю, що виявилось у зміні залісеності (нині залісеність становить 10-12%), переважанні сучасних сільськогосподарських ландшафтів.

Порівняно з іншими областями тут збереглось мало природних заповідних об'єктів. Один із них — значний за площею (6 тис. га) масив широколистяних лісів — Матронинський ліс у Черкаській області. Він розташований на межиріччі у верхній і середній течії р. Тясмин. Територія дуже розчленована балками. Центром балкової системи є Холодний яр, врізаний до глибини 80 м. На світло-сірих і сірих лісових ґрунтах ростуть ліси з дуба черешчатого з домішками граба звичайного, ясена, липи та ін. Матронинський ліс вважається найбільшим в Україні масивом, де в травостої переважає цибуля ведмежа. Цей середньоєвропейсько-середземноморський вид за межами даного лісового масиву зустрічається на невеликих за площею ділянках. На периферії масиву на схилах південної експозиції з опідзоленими чорноземами ростуть низькорослі дубові ліси.

У підліску розвинуті клен татарський, свидина, бересклет, ліщина, терен. У трав'янистому ярусі відмічають один із середземноморських видів — горобинник пурпурово-голубий. У цьому лісовому масиві росте дивна рослина — бересклет карликовий. Тут його декілька тисяч екземплярів, що надає лісовому ландшафту неоціненне в науково-пізнавальному відношенні значення.

 

Південно-Подільська височинна область

Ця область займає південно-східну лісостепову частину Подільської височини. Її абсолютні відмітки сягають 300 м, а в північно-східному напрямку знижуються до 250 м. Вертикальне розчленування поверхні становить 100—150 м. Тут знаходиться вододіл басейнів Дністра, Південного Бугу, Тилігулу, Великого і Малого Куяльників.

У геоструктурному відношенні область приурочена до південного схилу Українського щита. На його поверхні залягають неогенові піщано-глинисті відклади, вапняки, пісковики, сірі глини. Вище них у розрізі спостерігаються червоно-бурі глини, лесові породи. Для сучасної поверхні характерні випуклі вододільні ділянки, її розчленованість глибокими і широкими річковими долинами, на схилах яких розвиваються зсуви, утворилися балки та яружні форми.

Територія області розташована в основному в межах Балтської давньодельтової піщано-глинистої ерозійно-денудаційної рівнини. Вона являє собою поверхню вирівнювання, яка утворилася в міоцені у результаті акумуляції алювіальних, дельтових і озерних утворень. У зв'язку зі значними підняттями в пліоцен-антропогеновий час тут відбулася перебудова річкової мережі, долини набуті й сучасного напрямку. Балтська рівнина характеризується значною долинно-балковою розчленованістю — до 1,0 км/км2, великою глибиною врізу долин і балок (80-125 м), асиметричністю і звивистістю вододілів. У долинах річок добре розвинуті широкі заплави, перша надзаплавна тераса, фрагментарне спостерігаються більш високі тераси.

Відмінності в орографії області, підвищення північної частини, її значна розчленованість річковими долинами зумовлюють загальний характер ландшафтної диференційованості на північнолісостепові ландшафти більш підвищеної північної частини і південно лісостепової більш зниженої південної. Характер розчленованості території, що належить до басейну річок Дністер і Південний Буг, дає змогу відносити сформовані ландшафти до різних видів. У південноподільській частині Придністров'я їх ознаками є повсюдне поширення вододільних останців, глибокий вріз балкових систем. У південнобузькій частині басейну глибина і густина розчленування поверхні менші.

У північній, найбільш підвищеній, частині області переважають хвилясті розчленовані лесові підвищення з сірими та темно-сірими лісовими ґрунтами, грабовими дібровами, ярами і балками, врізаними до кристалічних порід. Тут поширені також вододільні хвилясті ерозійно-денудаційні рівнини із сірими лісовими ґрунтами, значною мірою освоєні під сільськогосподарські угіддя. У південній частині області переважають сильно розчленовані лесові рівнини ;і типовими малогумусними й опідзоленими чорноземами, з масивами грабових дібров, ярами і балками, врізаними в балтські відклади.

Глибина ерозійного розчленування сягає 150-200 м. Основні місце вості — межирічні хвилясті лесові рівнини із середньогумусними чорноземами, які становлять у даний час земельний фонд.

Значне місце в ландшафтній структурі області займають яружно-балкові місцевості. Вони максимально розвинуті на Подільській височині, де густота розчленування правобережних річок сягає максимуму — 1,2 км/км2.

Долинні ландшафти характеризуються поєднанням терасових місцевостей з чорноземами лучними та лучно-чорноземними ґрунтами і заплавних місцевостей з лучними, лучно-болотними ґрунтами, заплавними лісами.

Ліві притоки р. Дністер мають глибокі долини. У долинах річок Південний Буг і Савранка береги скелясті й обривисті. Долини рік Савранка, Кодима та їх приток широкі з асиметричним профілем: ширина долини р. Савранка більше 3 км, при цьому заплава досягає 0,8-1,0 км. Південний Буг має каньйоноподібну долину з високими (40-60 м) скелястими схилами, захаращене валунами кристалічних порід русло. Верхів'я долин рік Чичиклея, Тилігул, Великий і Малий Куяльники, їх притоки врізані на глибину 40-100 м. За розмірами виділяється найбільша долина р. Тилігул. Її ширина досягає 3-5 км, добре виражена заплава шириною 0,3-0,4 км, перша надзаплавна тераса.

У доісторичний час на території області переважали лучні степи й остепнені луки, у вигляді острівців були поширені широколистянолісові ландшафти. Лучні степи збереглися фрагментарне на крутих схилах річкових долин і балок, на краях лісових масивів. Основні площі зараз зайняті сільськогосподарськими угіддями з посівами озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, цукрового буряку та ін.

Основні заходи з оптимізації раціонального використання ландшафтів пов'язані зі значною розчленованістю території. Це протиерозійні меліорації — попередження і захист сільськогосподарських та інших земель від площинного змиву, розмиву, проявів вітрової, землеробської і пасовищної ерозії. Так у басейні р. Малий Куяльник середня густота розчленування долинно-балково-яружною мережею досягає 3,0 км/км2, у тому числі сучасними ярами 1,9 км/км2, що роблять їх досить суттєвими елементами сучасної морфології видів ландшафтів. Головний засіб попередження інтенсивних ерозійних процесів — трансформація поверхневого стоку в ґрунтовий, поєднанням агротехнічних, гідротехнічних, фітомеліоративних і організаційно-господарських заходів. Основним при цьому є попередження руйнівної дії зливових вод з урахуванням ландшафтної диференціації водозборів. Організація ландшафту в даному випадку спирається на раціональний землеустрій, сучасну землеробську технологію на схилових землях, контурне і смугове розташування пільськогосподарських культур.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (31.03.2010)
Переглядів: 5202 | Теги: області лісостепової зони | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar