Потенційні водні ресурси України (об'єм середньорічного стоку) оцінюються в 209,8 км³. З них лише 25 % формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки част ково використовується для господарських потреб. Співвідношення об'ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове. Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60 % їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об'єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необхідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області.

Україна належить до територій з низькою водозабезпеченістю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1,0 тис. м³ на рік (в Європі — 4,6 тис. м³, у світі — 8,2 тис. м³, Канаді — 99 тис. м³). На водозабезпечення впливає мінливість місцевого стоку в часі. Так, у маловодні роки його величина становить 29,7 км³. Нерівномірний розподіл стоку протягом року. На весняний стік припадає до 70 % його об'єкта на півночі та північному сході й до 90 % на півдні України.

Україна має значні ресурси підземних вод, їх балансові прогнозні ресурси оцінюються у 21,0 кмУрік. Величини підземного стоку змінюються в південному напрямку від 30 мм (Полісся), 40-50 (Волино-Поділля) до 0-5 мм (Причорномор'я, Степовий Крим). В Українських Карпатах величини підземного стоку становлять 100-120 мм, а найбільший він у Кримських горах — 500 мм. Модулі підземного стоку також зменшуються з півночі на південь від 3-1,5 л/с-км до 0,5 л/с-км і менше. У їх розподілі спостерігається зональність, зумовлена кліматом і характером дренування території, контрастними є показники модулів стоку в Кримських горах (0-15 л/с-км).

Сумарна величина підземного стоку оцінюється в 500-550 м³/с, що становить 30 % загального стоку з території республіки. Значними є водні ресурси озер України. У народному господарстві використовують морські води (Автономна Республіка Крим, Одеська, Херсонська, Донецька області).

Гідрологічне районування

Гідрологічне районування полягає у виділенні на земній поверхні територіальних одиниць, які характеризуються певною однорідністю гідрологічного режиму, показників стоку, водного балансу. При виділенні таксономічних одиниць враховують характер рельєфу, особливості клімату, ґрунтово-рослинного покриву, умови зволоження території, показники норми стоку, його розподіл протягом року, режим середніх і малих річок. За цими показниками з урахуванням ландшафтних особливостей території України виділяються на рівні найвищих таксонів — гідрологічних країн — її рівнинна частина. Українські Карпати і Кримські гори.

На рівнинній частині виділяють три гідрологічні зони, межі яких практично збігаються з межами ландшафтних зон. Гідрологічні зони рівнинної частини України, гірські країни за відмінностями низки гідрологічних характеристик поділяють на гідрологічні області та підобласті.

 Зона надмірної водності, яка в основному охоплює фізико-географічну зону мішаних лісів, включає басейн правих приток Прип'яті та правобережних приток Дніпра в цій зоні. Тут густота річкової сітки становить 0,25-0,5 км/км², живлення мішане з перевагою снігового (50-60 % річного), стік становить 3,0-4,5 л/с-км; 50- 90 % його проходить навесні. У зоні виділяють дві гідрологічні області: Поліську і Деснянську.

Зона достатньої водності в основному відповідає лісостеповій фізико-географічній зоні та охоплює басейн лівих приток Дністра, верхньої та середньої течії Південного Бугу, басейн правих (Рось, Тясмин) і лівих (Трубіж, Псел, Сула, Ворскла та ін.) приток Дніпра в межах лісостепової зони. Густота річкової сітки становить 0,4-0,8 км/км², живлення мішане з часткою снігового (40-60 %), поверхневий стік — 1,74 л/с-км, на весну припадає 40-80 % .

У зоні споруджено низку водосховищ і багато ставків, які впливають на гідрологічні показники. За гідрологічними особливостями зона поділяється на три області: Західну, Правобережну Дніпровську і Лівобережну Дніпровську.

Зона недостатньої водності в основному відповідає степовій зоні, яка займає найбільшу площу в Україні. Сюди входять річки, що належать до басейну нижньої течії Дністра, Південного Бугу, Дніпра і Сіверського Дінця. Густота річкової сітки на півдні — 0,1-0,2 км/км², на Донецькій височині — 0,5 км/км². Живлення переважно снігове, досягає 80-90 %. Влітку деякі річки (Сухий Торець, Чичиклія та ін.) пересихають. Основна частина стоку (понад 80 %) проходить навесні, 10-20 % — влітку і 3-8 % — взимку. В окремі роки на малих річках бувають дощові паводки. Особливо відрізняється гідрологічним режимом Кримська рівнинна гідрологічна область, де влітку формується 40-65 % річкового стоку, навесні й в осінньо-зимовий період — по 15-30 %. У зоні виділяється п'ять гідрологічних областей: Нижньобузько-Дніпровська, Сіверськодонецько-Дніпровська, Причорноморська, Приазовська та Кримська рівнинна.

У Кримських горах густота річкової сітки досягає 0,6-0,7 км/км², а водність змінюється від 26 до 0,37 л/с-км. Гідрологічний режим несталий, деякі річки пересихають. Навесні проходить до 65 % стоку, влітку — понад 20, в осінньо-зимовий період — здебільшого 15-20 %. Найбільші ріки — Альма, Кача, Бельбек, Чорна.

Б Українських Карпатах густота річкової сітки становить 1 км/км² і більше. Ріки тут переважно гірські, зі значним похилом та швидкістю. Водність річок найбільша у верхів'ї Тиси і сягає 35 л/с-км, а в Закарпатті — 15-25 л/с-км. Паводки бувають протягом року і супроводжуються селевими потоками. На весну припадає 30-50 % стоку, на літньо-осінній період — 30-45, на зиму — 10-18 %.

Гідрологічне районування разом з картами окремих гідрологічних показників відображає просторові закономірності режиму поверхневих вод, формування стоку, водних ресурсів, є основою для оцінки й управління водоспоживанням, обґрунтування заходів з охорони водних об’єктів. При цьому необхідно враховувати вплив на гідрологічні характеристики гідротехнічного будівництва, меліорації, міської і селищної забудови, надмірної землеробської освоєності земель України.