Екологічне законодавство і право.

1.Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища

3.Організація служб охорони навколишнього природного середовища

      Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року  закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

   Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:

1) право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; 2) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, 3) участь у проведенні громадської екологічної експертизи, 4) одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення; 5) право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

      Закон визначає повноваження Верховної Ради України та місцевих рад народних депутатів, органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Спеціально уповноваженим органом управління в цій галузі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінекобезпеки України), створене в 1995 році.

      Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, зокрема: 1)брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; 2)проводити громадську екологічну експертизу і обнародувати її результати; 3)одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення; 4)виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища; 5)подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства.

       Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.      

    Основними з них с: 1)порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; 2).порушення норм екологічної безпеки, 3).порушення вимог законодавства про проведення екологічної експертизи, 4).допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище; 5). самовільне використання природних ресурсів, перевищення лімітів  використання природних ресурсів; 6).невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій; 7).порушення вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів; 8).відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення та інше.     

      Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавче закріплена її обов'язковість. Крім державної, Закон передбачає інші форми екологічної експертизи - громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної. Визначена система екологічних нормативів; ГДК, ГДВ ГДС ТПВ ТПС; які встановлюються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я та Мінекобезпеки України.

      Природні ресурси поділяються на республіканські (загальнодержавні) та місцеві. До республіканських: територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш, ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об'єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

      Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародною співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності 00Н, інших урядових і неурядових організацій.

     Земельний кодекс України, прийнятий 13 березня 1992 року, регулює
охорону і раціональне використання земель. У цьому кодексі встановлено три форми власності на землю, державна, колективна і приватна. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України (постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди).

      Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних, меморіальних парків, поховань та археологічних пам'яток не допускається.

     З метою охорони земель Земельний кодекс встановлює обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів: 1)використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення; 2) підвищувати її родючість, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності; 3)здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення, для збереження і підвищення родючості землі.

      У разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель,  розміщення, проектування, будівництва і введення в експлуатацію об'єктів, котрі негативно впливають на стан земель та інших) настає адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.

       Водний кодекс Української РСР (1972 рік) забезпечує правову
охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження і регулює порядок їхнього використання.

     Водний кодекс встановлює пріоритет питного і побутового водокористування. З метою охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються округи і зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

     У Водному кодексі закріплені обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об'єктів, економного використання води, відновлення і поліпшення її якості. У Водному кодексі встановлено кримінальну або адміністративну відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об'єктів, забруднення і засмічення вод, безгосподарне використання вод, введення в експлуатацію підприємств та інших об'єктів без споруд, які попереджують забруднення і засмічення вод та ін.), а також передбачено відшкодування збитків, які заподіяні порушенням водного законодавства.

      Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціонального використання лісів з метою задоволення потреб суспільства.

      У Лісовому кодексі визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їхнім екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обов'язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

      Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну) за порушення лісового господарства несуть особи, винні в: 1).незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; 2).порушенні вимог пожежної безпеки в лісах, знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем, внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами та іншими видами шкідливого впливу; 3).порушенні строків лісовідновлення; 4).знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу тощо.

      Кодекс України про надра, прийнятий 24 липня 1994 року, регулює
гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

      Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр. У Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень законодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України: 1).самовільне користування надрами; 2).порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр; 3).вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних витрат корисних копалин; 4). наднормативні витрати і пошкодження якості корисних копалин при їхньому добуванні; 5).пошкодження родовищ корисних копалин; 6).невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища щодо шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами тощо.

     Закон України про охорону атмосферного повітря, прийнятий
16 жовтня 1991 року, спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря.

      Закон встановлює екологічні закони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (ГДК, ГДВ для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду).

      Закон регулює діяльність, що впливає на погоду і клімат. Підприємства повинні скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання речовин, які шкідливо впливають на озоновий шар або можуть призвести до негативних змін клімату.

      У Законі встановлено перелік порушень законодавства про охорону атмосферного повітря: 1)порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря; 2)перевищення лімітів та нормативів ГДВ шкідливих речовин в атмосферне повітря, ГДР шкідливого впливу на атмосферу повітря фізичних і біологічних факторів; 3)здійснення незаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду і клімат; 4)невиконання розпоряджень і приписів, які здійснюють контроль за станом атмосферного повітря тощо.

      Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть адміністративну чи кримінальну відповідальність, а також повинні відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок правопорушень.

      Закон "Про природно-заповідний фонд України", прийнятий
16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду. До ПЗФ належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

      Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти котрих мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Природно-заповідний фонд охороняється відповідно до цього закону, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, гранично допустимих викидів забруднюючих речовин для кожного стаціо­нарного та пересувного джерела викиду).

Організація служб охорони навколишнього природного середовища

      Державне управління в галузі охорони довкілля здійснюють, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їхні виконавчі органи. Комплексне управління покладене на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях. Функції регулювання окремих видів природокористування входить до компетенції інших відомств – Держкомводгоспу, Державного комітету  по геології і використанню надр, Мінрибгоспу, Мінлісгоспу, Міністерства охорони здоров’я (санепідемстанція), ДАІ МВС України (технічна реєстрація).

      Міністерство навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки України) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

      Серед головних завдань Міністерства: захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Крім того, Мінекобезпеки України здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обгрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екологічних програм

      До складу Мінекобезпеки України входить ряд структурних підрозділів.

   Адміністрація ядерного регулювання здійснює функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

   Управління міжнародних відносин здійснює організаційно-процедурне забезпечення міжнародного співробітництва Мінекобезпеки України із зарубіжними національними та міжнародними організаціями.

   Управління науки проводить спільно з НАНУ, ДКНТ України, іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях. Юридичне управління працює за такими напрямками: організація законотворчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, організації нормативно-правового регулювання діяльності Міністер­ства.

Робота відділу зі спеціальної роботи спрямована на формування механізму здійснення та безпосередню реалізацію державної екологічної по­літики в оборонній сфері, забезпечення в ній екологічної, ядерної та радіа­ційної безпеки.

Управління економіки. Головними напрямками діяльності управлін­ня є: підвищення дієвості плати за забруднення навколишнього природного середовища та за використання природних ресурсів, введення механізму їхньої індексації; визначення основних напрямків ефективного використання коштів на природоохоронні заходи, що виділяються з Державного бюджету.

Управління регіональної політики і територіального розвитку. Головними напрямками його діяльності є: виконання доручень Уряду Украї­ни щодо вирішення екологічних проблем, які мають міждержавне і регіо­нальне значення, орга­нізація розробки та реалізації регіональних екологічних програм..

Управління державної екологічної експертизи здійснює комп­лексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекобезпеки України, організовує виконання і, при потребі, безпосереднє виконання державної екологічної експертизи за документацією і матеріалами, сприяє підвищенню кваліфікації спеціалістів еколого-експертних підрозділів місцевих органів Мінекобезпеки України.

Головними напрямками діяльності управління відходів та вторин­не ресурсів є організація та координація робіт, спрямованих на зведення о мінімуму утворення та негативного впливу на навколишнє природне сере­довище небезпечних та інших відходів.

Головними напрямками діяльності управління техногенно-екологічної безпеки є: формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки; розробка та впровадження заходів щодо підвищення екологічної безпеки потенційно небезпечних виробництв повних галузей промисловості; організація та координація робіт щодо запо­бігання надзвичайним ситуаціям.

   Управління моніторингу працює за такими напрямками: розробка  державного моніторингу навколишнього природного середовища як  системи збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та підготовки рекомендацій для прийняття управлінських рішень; керівництво створенням та веденням системи державного моніторингу національного та регіонального рівнів.

Головними напрямками діяльності управління нормативно-технічної політики та енергозбереження є: розробка нормативних документів щодо врахування питань енергозбереження при проведенні екологічної експертизи; формування метрологічної системи Міністерства та підтримка зв'язків з органами Державної метрологічної служби.

Управління атмосферного повітря. Головними напрямками його діяльності є: формування і організаційне забезпечення проведення на тери­торії України політики в галузі охорони атмосферного повітря; організація розробки і впровадження екологічних нормативів, стандартів, норм і правил у галузі охорони атмо­сферного повітря; підготовка пропозицій щодо встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на території Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

Управління водних ресурсів та надр здійснюс свою діяльність за такими напрямками: формування і організаційне забезпечення проведення на території України науково обгрунтованої діяльності в галузі регулювання водоохоронної діяльності та раціонального використання надр.

Управління біологічних та земельних ресурсів проводить дер­жавну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів; здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів; розробляє заходи та координує роботи, спрямовані на збереження видів тварин і рослин, занесених до Чер­воної книги України, особлива цінних продуктивних земель та земель, зай­нятих природними об'єктами тощо.

   Серед структурних підрозділів Мінекобезпеки України функціонують також управління бюджету та інвестицій, інформаційне управління (формування механізму здійснення та безпосередньої реалізації державної політики в га­лузі охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, поширення екологічних знань і утвердження природоохоронного світогля­ду), управління кадрів та адміністративно-господарське управління.