Головна » Статті » Теорія географії » Краєзнавство і туризм [ Додати статтю ]

Активний туризм як соціальне явище
активний туризм, методика організації, турстичні походиАктивний туризм як соціальне явище. Методика підготовки маршрутів з активними способами руху


  1. Мета і завдання активного туризму.
  2. Основні форми і види активного туризму.
  3. Підготовка маршрутів з активними способами руху.

 

1. Зростання питомої ваги міського населення  і процеси урбанізації, збільшують потребу в активному відпочинку, у зміні умов життя для заняття фізичної перевтоми і нервових навантажень. Під час подорожей туристи знайомляться з природою, культурою, історією країни. Подорожі дають її учасникам фізичне і моральне задоволення, сприяють їх духовному збагаченні.

Головним завданням активного туризму є приучення громадян до корисного і раціонального використання вільного часу, забезпечення оптимального використання туристських ресурсів, турбота про особисту безпеку туристів, захист їх прав, інтересів, майна.

Мета активного туризму полягає в:

-                     оздоровленні, відновленні сил, поліпшення медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичайних умов;

-                     наданні практичних навичок у подоланні перешкод, оволодінні технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі;

-                     психологічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини;

-                     розширення краєзнавчого кругозору, вдосконаленні навчально-методичної підготовки, поповнені знань з географії, історії, біології, етнографії і культури;

-                     засвоєнні теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів;

-                     набутті спортивного досвіду участі у походах і керівництва походами різної складності.

2. До активних видів туризму найчастіше відносять: пішохідний, гірськопішохідний, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах, плаванні на яхті і тд.), велосипедний. Сюди можна також віднести мотоциклетний і автомобільний, спелеотуризм, а також такі рідкісні і екзотичні види туризму як: кінний, верхи на верблюдах, слонах, собачих упряжках, оленях, катання на повітряних кулях, пірнання з аквалангом.

Одними з видів пішохідного туризму є :

              Краєзнавчі й пошукові експедиції — це тривалі мандрівки пошу­кового характеру, що включають елементи краєзнавства. Вони про­водяться з  метою виховання молоді, дослідження і вивчення об'єктів (археологічних, геологічних, географічних, історичних, меморіальних тощо).

              Екскурсія — це туристська мандрівка, яку здійснюють з метою від­відування якої-небудь місцевості, пам'яток історії, культури, природи, об'єктів народного господарства, використовуючи різні види пересу­вання й транспорту. Основним завданням екскурсії, як правило, є пізнання нового, а також закріплення теоретичних знань, одержаних у школі, училищі, вузі.

              Туристська прогулянка — це легке, уповільнене, приємне недовго­тривале ходіння (пішки чи на лижах) або короткочасна заміська по­їздка з метою активного відпочинку. Вона відбувається в, прогулян­ковому темпі зранку, в обідню перерву, ввечері а також у вихідні дні. Систематичні прогулянки пішки і на лижах благотворно вплива­ють на нервову систему людини, сприяють відновленню сил, загарту­ванню організму,  виробленню м'якого, сталого туристського кроку.

              3. Всі ці види, не обходяться без важливого елементу подорожі – це вибір і опрацювання маршруту.

              Вибір маршруту — справа не проста. Крім природних умов геогра­фічного району враховують бажання більшості учасників виходячи з їхніх уподобань, інтересів, туристського досвіду, реальної фізичної і технічної підготовленості, тривалості вільного часу, наявності кош­тів, спорядження. Маршрут повинен також відповідати меті й основ­ному завданню походу або подорожі.

              Маршрут майбутнього походу або подорожі має бути цікавим в пізнавальному плані. Залежно від складу групи, мети й завдань по­ходу або подорожі визначають об'єкти для огляду, історичні місця, пам'ятники архітектури, революційної, бойової і трудової слави, му­зейні комплекси, новобудови тощо. Туристи також повинні ознайо­митися з життям, традиціями й побутом населення.

              Основне завдання туристської, мандрівки — сприяння активному відпочинку, зміцнення здоров'я, підвищення спортивної майстерності, набуття, прикладних і спеціальних навичок, виконання доручень науко­во-дослідних і музейних організацій, пошук реліквій слави нашого на­роду, огляд визначних туристсько-екскурсійних об'єктів.

              При виборі маршруту не забувайте й про пору року, в яку пла­нується похід або подорож. Якщо це рання весна або пізня осінь, ко­ли погода дуже нестійка, бажано, щоб маршрут проходив більш-менш сухими місцями. Жаркої літньої пори, здебільшого рухаються лісом, берегом річки, де можна зупинитися для відпочинку. Взимку краще йти на лижах обабіч доріг, стежками, долинами річок, через перевали, населені пункти, туристські бази. Тут легше влаштувати ночівлі і днівки, відремонтувати спорядження, є де погрітися, пере­ждати непогоду.

              Маршрути можуть бути кільцеві, лінійні та радіальні. Можливе також поєднання кільцевих і лінійних маршрутів з радіальними (так  звані лінійно-радіальні або кільцево-радикальні). При Кільцевому мар­шруті початок і кінець, його знаходяться в тому самому місці, при лінійному — в різних. Радіальні виходи прокладають, як правило, від основного маршруту для огляду цікавих туристсько-екскурсійних об'­єктів, що лежать осторонь основного шляху. При цьому частину спорядження можна тимчасово залишити на зберігання в опорному пункті.                     

              Перші походи найкраще здійснювати по околицях міста чи села, території свого краю. Це дає змогу без істотних затрат часу на дорогу і коштів побачити мальовничі куточки рідної місцевості, удосконалити техніку туристського кроку, ходьби на лижах, оволодіти способами подолання природних перешкод. І, звичайно; це добре фізичне тре­нування перед багатоденними походами і подорожами. Вже на цьому етапі треба пам'ятати, що всі маршрути доцільно планувати за прин­ципом поступового збільшення складності.

              Після того як буде нагромаджено певний досвід проходження про­стих маршрутів, можна організувати більш складні походи і подоро­жі, збільшуючи довжину маршруту й включаючи до нього додатко­ві природні перешкоди. Звичайно, при цьому туристська група повин­на розраховувати тільки на свої сили, досвід і уміння. Проте навіть при хорошій підготовці учасників не слід захоплюватися досить дов­гими і складними маршрутами по безлюдній місцевості. Це ускладнює мандрівку, позбавляє подорожуючих можливості ознайомитися з за­планованими для огляду об'єктами, втомлює туристів фізично і при­зводить до морального невдоволення.

              Вибраний маршрут детально опрацьовують, водночас вивчаючи географічний район майбутнього походу або подорожі; Для цього ви­користовують довідники, карти, туристські путівники, наукову та ху­дожню літературу, географічні дані, метеорологічні спостереження, лоції рік і озер, звіти туристських груп і експедицій, що побували там. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими органі­заціями, туристами, краєзнавцями, вчителями шкіл, лісниками, мис­ливцями; а також через, консультації з членами місцевої  маршрутно-кваліфікаційної комісії, учасникам походів і подорожей.

              Туристська група має скласти уявлення про специфічні-особливості району походу або подорожі: рельєф місцевості, наявність і стан снігового покриву, температурні коливання, кількість опадів, прогноз погоди на період наміченого походу або подорожі, тривалість світло­вого дня, наявність лісу в  місцях ночівель і привалів, можливість виходу до населених пунктів тощо. Докладне попереднє вивчення географічного району необхідне не тільки для того, щоб більше, по­бачити і взнати нового, а й для безпеки подорожі.

              При санітарно-епідеміологічній оцінці маршруту передусім зверта­ють увагу на наявність у районі майбутнього походу чи подорожі джерел питної води, безпечних місць для купання. Крім цього, з'ясо­вують, чи можна  придбати на місці   продукти   харчування   і деяке спорядження, а також довідуються в місцевих організаціях, яку суспіль­но корисну роботу бажано й можна проводити на маршруті.

              Після того як буде вибрано район походу або подорожі й вивче­но його природні умови, визначають початковий і кінцевий пункти маршруту. Вони мають бути зв'язані надійним видом транспорту з місцем початку мандрівки. Між початковим та кінцевим пунктами по­ходу або подорожі проводять маршрут по найзручніших шляхах: по­льових дорогах, лісових стежках, долинах річок, через перевали, пере­прави, населені пункти й різні туристські бази.

              Проміжні населені пункти та бази можуть служити опорними пунктами для учасників походу або подорожі. В них можна запланувати ночівлі і закупити продукти харчування, відремонтувати спорядження, відвідати туристсько-екскурсійні об'єкти тощо.

              Маршрут викреслюють на карті або схемі, визначають ділянки з природними перешкодами й способи їхнього подолання, зручні міс­ця великих привалів, ночівель та днівок, радіальні виходи, підраховують загальний кілометраж. Після цього складають графік руху залежно від складності шляху, фізичної і технічної підготовки туристів, розташування населених пунктів, намічених для огляду екскурсійних об'єктів, рельєфу місцевості, заселеності тощо.

              Крім основного маршруту для зимових та інших складних багато­денних походів і подорожей (на випадок погіршення погоди, стану снігового покриву, а також виникнення непередбачених ускладнень) опрацьовують полегшений запасний варіант маршруту або окремих його ділянок. Від правильного його вибору і опрацювання часто зале­жить безпека туристів, які опинилися в скрутній ситуації.

              У перші дні походу або подорожі планують невеликі денні перехо­ди, тому що організм учасників ще недостатньо адаптувався до наван­тажень. Наприкінці маршруту кілометраж денних переходів теж змен­шують, щоб організм туристів поступово розслабився після великих навантажень. Крім того потрібний буде деякий запас часу на випадок порушення графіку походу або подорожі через непередбачені обста­вини.

              Розраховуючи денні переходи для пішохідних походів і подорожей, виходять з того, що в середньому турист-пішохід може проходити по 15—25 км в день. Якщо рюкзак важкий (у перші дні мандрівки) або маршрут пролягає пересіченою місцевістю з подоланням природних перешкод, а також якщо в складі групи є слабо підготовлені початків­ці, денний перехід слід зменшити до 12—18 км. Навантаження слід збільшувати поступово. Наприклад, для дев'ятиденних подорожей І—II категорій складності рекомендується такий кілометраж по днях: 15, 18, 20, 22 км, днівка, 22, 25, 25, 18 км. Якщо категорія складності маршруту вища, найважчим буває другий-третій день подорожі. Тому кілометраж у перші три дні краще не збільшувати, а днівку планувати на четвертий день.

Фото:
Джерело:
Категорія: Краєзнавство і туризм | Додав: wiktor (02.08.2010)
Переглядів: 7161 | Теги: активний туризм, методика організації, турстичні походи | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar