1.       Поняття «екотуризму».

2.       Оцінка придатності природних комплексів для розвитку пізнавального туризму.

3.       Проблеми естетичної оцінки ландшафтів для потреб туризму.

Термін "екотуризм" ("екотуристика") все частіше з'являється на сторінках наукової та публіцистичної літератури. Проте, часто під цим терміном розуміється одна з його складових – пізнавальні походи, екскурсії. Екотуризм ми розглядаємо як активний вид туризму, який інтегрує пізнавальну і безпосередню екологічну діяльність на теренах природи. В ідеальному варіанті екотуризм предбачає різноманітну природоохоронну діяльність, наприклад, маркування екологічних стежок на території національних парків, влаштування захистків, впорядкування території тощо. У заповідній зоні ця робота може бути спрямована на наукові цілі та для контролю за дотриманням заповідного режиму зі сторони відвідувачів.

У просторовому відношенні цей вид діяльності є універсальним, оскільки може існувати на всіх природних територіях, що не властиво жодному іншому виду туризму. Тому для оцінки придатності територій ми пропонуємо розглядати пізнавальний туризм, як складову екологічного туризму, що буде найбільш репрезентативно.

Поняття, які можна часто зустріти в літературі – "науковий", "елітарний", "молодіжний" чи "сімейний туризм", ми вважаємо різновидами інших видів туризму, які характеризують приналежність рекреантів до певної соціальної або вікової категорії. Ми свідомо уникаємо виділення окремо спортивного виду чи видів туризму, оскільки спортивні походи чи змагання є складовими певних видів туризму, а різниця між неспортивним і спортивним походом інколи може полягати лише у оформленні відповідних документів, тобто формально.

Утилітарний тип – полягає у збиранні ягід, грибів, лікарських рослин, любительському рибальстві та мисливстві. Цей тип рекреаційної діяльності не слід ототожнювати з промисловими аналогами, оскільки для нього пріоритетним є відпочинок.

Слід зазначити, що у чистому вигляді види, та й і типи, рекреаційної діяльності зустрічаються рідко, тому ту чи іншу діяльність слід розглядати як комплекс різних видів, у якому один виступає домінуючим.

Організаційні форми рекреаційного природокористування є похідними від наявного природно-ресурсного потенціалу території та можливості його використання з урахуванням пріоритетності того чи іншого функціонального типу чи виду рекреаційної діяльності. Своє відображення вони знаходять у функціонуванні рекреаційних закладів певного профілю (санаторіі, пансіонати, туристські бази, будинки відпочинку та ін.) або інших засобах організації відпочинку (туристські маршрути, дидактичні стежки та ін.).

Раціональне рекреаційне природокористуваня, з географічної точки зору, передбачає оптимальний варіант просторового розвитку рекреаційного господарства з урахуванням властивостей і особливостей гірських природних комплексів, а також різноманітності видів діяльності та організаційних форм. На даний час існує необхідність проведення детальних географічних досліджень з метою конкретних рекомендацій щодо організації рекреаційного природокористування. Для цього необхідне відповідне методичне забезпечення, яке у подальшому могло б використовуватися для створення й ефективного використання геоінформаційних систем (ГІС).

Суть агротуризму полягає у відпочинку (здебільше сімейного) у сільській місцевості у приватному секторі. У літературі цей вид туризму часто зустрічається під назвою "зелений сільський туризм"

Пізнавальний туризм є надзвичайно різноманітний. Він може включати знайомство як з окремими цінними ботанічними, зоологічними, гідрологічними, геологічними, геоморфологічними або іншими природними об'єктами, так і просто мальовничими ландшафтами чи навіть антропогенно перетвореними природними комплесами. Відповідно, створити універсальну методику оцінки для цього виду туризму важко. Тому необхідно насамперед обмежитися вибагливістю споживача. В своїх дослідженнях ми намагалися провести узагальнення пізнавальної активності рекреантів до "середнього" рівня. Тобто, за придатні приймалися ті об'єкти, чи групи об'єктів, які можуть викликати інтерес у "пересічного" рекреанта, який не є фахівцем по дослідженню даного природного явища. В такому випадку групи пізнавальних об'єктів будуть мати перевагу над поодинокими, видовищні (наприклад водопади) – над не менш цінними, проте менш вражаючими (рідкісні рослини).

Унікальність буде великою мірою визначати рекреаційний попит. Зацікавленність буде більшою по відношенню до тих природних об'єктів, які зустрічаються менш часто. Доступність в ходових годинах від можливого транспортного під'їзду має значення при організації короткотривалих походів та екскурсій, які є найбільш популярними формами організації пізнавального туризму. Різноманітність природних комплексів підвищує естетичну вартість території і може самостійно виступати об'єктом пізнавального процесу.

Таблиця 1

Оцінка придатності ПТК за основними чинниками для пізнавального туризму (за Рожком)

Для трьох критеріїв оцінки придатності ПТК для пізнавального туризму (унікальність, доступність, різноманітність) ми не вводили лімітуючого показника оскільки кожен з них, при високих інших показниках не є обмежуючим критерієм для пізнавального туризму загалом. Наприклад, по цікавих важкодоступних місцях в Горганах проводяться багатоденні пізнавальні походи, двохденні походи популярні на типових для Карпат полонинах Боржавського хребта (табл. 1).

На думку багатьох авторів першочергове значення як для загальної оцінки придатності території для рекреації, так і як чинник, який активно впливає на морально-психічний стан рекреантів має естетична цінність ландшафтів. А.І. Тарасов (1986) дає визначення естетичної оцінки лісу як визначення краси, мальовничості лісових ділянок за допомогою кількісних показників (наприклад, у балах). Проте, як зазначає цей же автор, різноманітні способи оцінювання дають несхожі результати.

Питання даної оцінки дійсно складне через відсутність універсальних показників або вагомого їх обгрунтування. Пропоновані методики часто доволі суб'єктивні, що є абсолютно нормальним, оскільки поняття і відчуття краси надзвичайно різноманітне. Розрізняються і самі підходи до таких оцінок. Скажімо, російські, українські вчені традиційно за об'єкт дослідження беруть певний природний комплекс (Мухіна, Рожко), а, наприклад, польські вчені при оцінюванні пейзажності преревагу надають оцінці по квадратах без врахування природної диференціації території.

Естетичну цінність ПТК ми пропонуємо проводити за двома показниками: загальна оцінка ландшафту (у регіональному аспекті), оцінка покриття ПТК.

Загальна оцінка ландшафту враховує наступні критерії: максимум відносних перевищень, оглядовість, кількість видимих природних об'єктів та наявність подібних ландшафтів.

Схиляємося до думки, що максимум відносних перевищень (МВП), який вираховується для ландшафту в цілому, більш повно представляє орографічні особливості для сприйняття ніж абсолютна чи відносна висота досліджуваної ділянки. Це пояснюється насамперед тим, що гори красиві не тільки з висоти, але і знизу. І, зрозуміло, чим більший максимум відносних перевищень, тим більше враження справлятиме гірський ландшафт на відпочиваючих.

Оглядовість великою мірою визначатиме естетичну цінність території. Це пояснюється тим, що для відпочинку в горах специфічним є бажання панорамного огляду місцевості з високопіднятих ділянок.

Наявність подібних ландшафтів ми враховували при даній оцінці виходячи з роздільної здатності сприйняття людиною середовища. Рідкісні природні явища сприймаються більш гостро за рахунок зацікавленності, незвичності.

Важливим, на нашу думку, є також врахування різноманітності видимих природних об'єктів, оскільки контрастність є одним з елементів пейзажності.

До оцінки рельєфу ми не пропонуємо ввести щільність горизонтального розчленування рельєфу. Горизонтальне розчленування рельєфу, як чинник особливого сприйняття, відзначається багатьма вченими. Проте, на рівні урочища такий показник не виділяється і втрачає свою актуальність.

Що стосується крутизни схилів, то в даному випадку цей критерій на конкретній ділянці замінює відносну висоту ПТК над найближчими вирівнянми природними комплексами. Солярну експозицію схилів, як чинник впливу на естетичну цінність території враховує болгарський вчений Тішков. Проте, ми не вбачаємо суттєвої різниці між схилами східної та західної експозиції, тому надаємо їм одинакову вагомість. Цей критерії не є вагомим при оцінці, тому максимальна кількість балів становить лише 3, що суттєво не впливає на загальну оцінку.

Оцінка покриття території повинна диференціюватися за переважаючими складовими компонентами. З цих позицій ми виділяємо два блоки компонентів: природний та антропогенний. Природними складовими є ліси, чагарники, луки та чагарнички, водні, скельні та кам'яні об'єкти. До антропогенного блоку компонентів належать урбанізовані та рурбанізовані території, сільськогосподарські угіддя (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження), території промислових підприємств. При цьому оцінка повинна проводитись за домінуючим або субдомінуючим покриттям.

Лісопокриті ділянки ми пропонуємо оцінювати за трьома показниками: породним складом, бонітетом і віком деревних порід. При даній оцінці варто враховувати певну аспективність, наприклад, навесні, в період цвітіння ефемерів, дуже атрактивно виглядають широколистяні, особливо букові, ліси. Короткочасність цього періоду не дає можливості включати його до оцінки, проте це явище існує, і його потрібно враховувати при організації туризму в цей період.

Чагарникові ділянки ми пропонуємо оцінювати за двома показниками, які підвищують або знижують естетичну цінність території – висотою і видовим складом. Лучні та чагарничкові території ми пропонуємо оцінювати за двома критеріями: різноманітності та приналежності до висотного ярусу. Різниця у кількості балів по двох критеріях даної оцінки пояснюється різною вагомістю. Видова різноманітність лучної та чагарничкової рослинності буде основним критерієм оцінки. З одного боку, це пояснюється яскравістю та насиченністю кольорової гами багатовидових лучних угруповань, з іншого – більшою ймовірністю довготривалості цього періоду.

Наявність водних об'єктів у значній мірі може підвищувати естетичну ціннісь певних природних комплексів. Критеріями оцінки для річок ми вважаємо ширину русла та висотний ярус ПТК, в якому вона протікає, а для озер площу дзеркала та висотний ярус, в якому воно знаходиться.

Великі водні об'єкти нехарактерні для високих ярусів, тому їх наявність додатково підвищує естетичну цінність території.

Наяність різноманітних житлових та господарських об'єктів може підвищувати чи знижувати естетичну цінність території. Чим менший населений пункт, тим краще він вписується в природнє середовище. Малими вважаються села з населенням до 100 осіб., середніми – 100-500 осіб., а великими – понад 500 осіб. Архітектурний стиль будівель також впливає на привабливість поселень. Томувисокі бали мають малі села, хутори та висілки з традиційним типом будівель.

Господарські об'єкти в переважній більшості випадків мають негативний вплив на естетичну цінність території.

Для санаторно-курортного типу рекреаційної діяльності основними чинниками будуть якісні та кількісні характеристики природних ресурсів, що володіють лікувальними властивостями, оскільки саме вони забезпечують лікувальний процес. Інші природні та соціально-економічні умови будуть, як правило, другорядними чинниками.

При бальнеологічному лікуванні якісна характеристика мінеральних вод, тобто її лікувальні властивості, залежатиме від багатьох показників – температури, концентрації іонів водню, рідкісних металів, газів і їх біологічних властивостей, кількості води та часу її прийому. В залежності від захворювання їх комбінації будуть надзвичайно різноманітними. Кількісна характеристика передбачає оцінку мінералізації лікувальних вод та сумарного добового дебіту. Проте, використання мінеральних вод повинно базуватися на науково обгрунтованих нормативах. Особливо це стосується глибинних родовищ викритих свердловинами. Можливість експлуатації залежатиме від гідрогеологічних умов залягання – потужності водоносного горизонту, складу водоупорних та водомістких порід, напірності, статичного рівня мінеральних вод та ін. Надмірна експлуатація родовищ призводить до зниження мінералізації вод, зменшення дебіту. Тому оцінювати кількісно родовища лікувальних мінеральних вод можна лише за умови наявності затверджених експлуатаційних запасів. В своїй роботі ми орієнтувалися на наявні вивчені родовища лікувальних мінеральних вод і рекомендацій щодо їх використання.