Галузі промисловості: Харчова промисловість - Основи економічної географії - Теорія географії - Каталог статей

Головна » Статті » Теорія географії » Основи економічної географії

Галузі промисловості: Харчова промисловість

Харчова промисловість – галузь легкої промисловості, що спеціалізується на виробництві продуктів харчування.

Технологічні системи виробництва цукру

За хемічним складом цукор майже повністю складається з цукрози (С₁₂Н₂₂О₁₁). Цукроза міситься у рослинах. Найбільший вміст цукрози є цукровій тростині (до 18%) та коренеплодах цукрових буряків (до 25%). Країни тропічного поясу (Мексика, Бразилія, Куба, Філіпіни та ін.) виробляють цукор з цукрової тростини, помірного поясу – з коренеплодів цукрових буряків. Сировиною для виробництва цукру є коренеплоди буряків, вода, вапняк, сірка тощо. Внаслідок реакції фотосинтезу в листках буряків утворюється глюкоза і фруктоза, які переходять у коренеплоди та під дією ферменту перетворюються у цукрозу. Вода використовується для промивання буряків, отримання дифузійного соку, вапняного молока, водяної пари, охолодження обладнання і тд.

Перша цуковарня на Україні діє з 1824р. в селі Макошин на Чернігівщині.

Схема виробництва виробництва цукру:

1. Миття коренеплодів у мийній машині (близько 1,5 тис. тонн за одну добу).

2. Різання та подрібнення коренеплодів (ріжуть на смужки довжиною 9-15 см та товщиною 0,5-1см).

3. Утворення дифузійного соку. Нагрівають стружку до 60⁰С і подають у дифузійний апарат куди подають гарячу воду. Стружка вимочується 65-70 хв. За добу вимочується близько 1,5-4,5 тис. тонн стружки.

4. Знецукрену стружку відтискають на пресах висушують (жом) і використовують для відгодівлі тварин.

5. Дифузійний сік очищають від нецукристих речовин використовуючи для цього вапняне молоко (Са(ОН)₂). Щоб зменшити забарвлення продувають його при температурі 85⁰С протягом 5 хв сірчистим газом (SO₂)[1].

6. Відокремлення осаду і завислих речовин за допомогою відстійників, фільтрпресів, вакуумфільтрів, механічних пресів.

7. Випаровування дифузійного соку спочатку до сиропу а потім до перенасиченого розчину в якому кристалізуються кристалики цукру. Випаровування здійснюють за допомогою випарників та вакуум-апаратів.

8. З вакуум-апарату продукцію випускають спочатку у мішалку а потім у центрифугу. Кристали цукру відокремлюються від розчину нецукристої речовини (зеленої патоки[2]).

9. Вибраний з центрифуги цукор висушують у сушарні чи в спеціальних печах.

[1] На практиці на кожну 1000 тонн цукрових буряків використовують близько 40 кг сірки.

[2] З зеленої патоки виробляють харчову патоку (мелясу), яку використовують для виробництва етилового спирту, дріжджів, кормів для тварин, лимонної і молочної кислоти.

Фото:
Джерело:

Категорія: Основи економічної географії | Додав: wiktor (03.06.2010)

Переглядів: 6923 | Коментарі: 2 | Теги: технологія виробництва цукру, Харчова промисловість | Рейтинг: 0.0/0

Матеріали по темі:

Всього коментарів: 2

Порядок виводу коментарів:

Спам

2 wiktor • 20:11, 18.09.2010

Я колись чув, що за часів УНР для підтримки національної валюти використовувались не золоті зливки, а саме запаси цукру. (Правда чи ні точно не скажу). cool

Спам

1 Yust • 16:09, 15.09.2010

Цукрова промисловість. Галузь економіки, яка спеціалізується продукуванні білого цукру – піску з цукрового буряка цукрової тростини. До цукрової промисловості відноситься й продукування цукру – рафінаду з цукру – піску. Домінуючий чинник просторової організації галузі у випадку продукування цукру з цукрового буряка - орієнтація на джерела сировини, тобто на місця вирощування цукрового буряка, оскільки перевезення буряка на значні відстані економічно неефективні. У ряді випадків, цукрові заводи мають власні посівні площі, розташовані безпосередньо поблизу підприємства. Відходи цукрової промисловості можуть бути використані як добрива, у деяких випадках - і як корм для худоби. В Україні цукор виробляється в основному з цукрового буряку. З середини 1950-х рр. деяка, щораз більша (тепер до 35 %), кількість - також з цукрової тростини, яку привозять з Куби. Понад половини цукру в Україні споживає населення, частина становить сировину для низки галузей харчової промисловості. Початок виробництва цукру з цукрового буряку припадає у Західній Європі на середину ХVIII ст.; у Росії перші цукрові заводи виникли у першій половині ХVIII ст. (з привізної сировини - цукрової тростини). В Україні перші цукроварні збудовано 1824 у с. Трощині (тоді - Канівського повіту) й у с. Микишині на Чернігівщині. З початку 1840-х рр. цукроварство швидко розвивається: у 1830 р. - 6 заводів, у 1842 р. - 52, у 1848 р. - 192. Це пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки). Початково цукрова промисловість розвивалася майже винятково у поміщицьких господарствах - на той час, у зв'язку з високою вартістю перевезення цукрового буряку, розміщення підприємств цукрової промисловості пов'язувалося з розміщенням сировини. Подальшому розвиткові цукрової промисловості сприяла тенденція переходу на товарне рільництво з постійно зростаючими посівами технічних культур, зокрема цукрового буряку. У 1914 р. в Російській Імперії нараховувано 241 заводів, у тому числі в Україні - 203. Цукрові заводи в Україні мали невелику потужність. Після скасування кріпацтва в Росії більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів - поміщики залишилися далі продуцентами цукрового буряку, але цукрова промисловість зазнала деякої концентрації. З України цукор експортувався в інші частини Російської Імперії, на Близький Схід, а також до Західної Європи, переважно до Великої Британії. Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцкі), євреї (Бродскіє), росіяни (Бобрінскіє).