Природні ресурси – це компоненти природи, які використовуються або можуть бути використані в процесі господарського виробництва, чи для споживання людини.

Природне середовище розглядається в двох аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розряду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, що їх на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можна використати для задоволення потреб людського сус­пільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяль­ності.

Природні умови — це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя й діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і обслуговуючій діяльності людей.

Такий поділ певною мірою штучний, бо ті самі компо­ненти природи можуть виступати і як ресурси, і як умови, набуваючи або втрачаючи таке значення залежно від рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства. Зростають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, внаслідок чого фактор, який раніше належав до природних умов, перетворюється на природний ресурс. Отже, кількісні зміни — причина якісних перетворень, що видно на прикладі використання атмосферного кисню як окислювача при спалюванні органічного палива. Зрослі масштаби процесу навіть з урахуванням лише цієї функції дають під­ставу вважати, що атмосфера з переважно природної умови перетворюється на переважно природний ресурс.

Збільшується кількість функцій, що їх виконує той самий природний фактор як природний ресурс. Це видно на при­кладі атмосфери. Колись її економічна роль визначалася в основному такими функціями: біологічне відтворення робо­чої сили (дихання людини, середовище існування); джерело кисню для спалювання викопного палива; джерело вітрової енергії. Тепер економічні функції атмосфери істотно роз­ширені: використовуються її електромагнітні, оптичні, акустичні та інші фізичні й хімічні властивості. Атмосфера, несучи інформацію про тіла й сили природи, також є інфор­маційним ресурсом.

За своєю матеріальною сутністю природні ресурси — частина географічного середовища, сукупність природних умов існування та діяльності людини, їхній генезис, природні властивості, належність до тих чи тих компонентів природи, розподіл на поверхні Землі та концентрація в надрах зумов­лені природними закономірностями. За економічною сут­ністю природні ресурси —споживні вартості, чиї корисність, техніко-економічні властивості, різноманітність, масштаби й способи використання визначаються суспільними законо­мірностями.

Є багато класифікацій природних ресурсів. Природні кла­сифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення для використання людиною природні ресурси в структурному плані поділяються на такі види: енергетичні; сировинні й допоміжні промислові; їстівні (харчові, кормові, питні); оз­доровчі; культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специ­фічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси — компоненти природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою вирізняються такі групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні, ресурси Світового океану.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерп­ності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класи­фікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються та такі групи:

·        невичерпні, до яких належать внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

·        вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

·        вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівель­ні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва й предмети спожи­вання. Крім цього, розрізняють природні ресурси виробничо­го й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

В економічній науці склалися три основні підходи до оцінювання природних ресурсів. Всі вони спираються на визначення витрат, пов’язаних з ресурсовикористанням. У зв’язку з цим оцінити природні ресурси, їхнє джерело можна лише опосередковано – через величину цих витрат та економічну вигоду.

1. Оцінювання за витратами на залучення до використання ґрунтується на обліку прямих витрат на розвідку, освоєння, поліпшення (наприклад, меліорацію) джерела ресурсів. Порівняння цих витрат з витратами за іншими джерелами дає можливість виявити ті, які забезпечують економію сили, часу і матеріальних засобів на залучення до експлуатації  нових джерел.

2. Оцінювання за затратами на використання засноване на теорії диференціальної ренти та розрахунку економічної вигоди (економія витрат і одержання прибутку), яка виникає при експлуатації родовища, ділянки землі тощо, кращих порівняно з іншими. Їх обчислюють за різницею між приведеними витратами на гіршому (замикаючому) джерелі ресурсів та тому, що оцінюється, якщо відомі кількість і склад джерел для забезпечення потреб в ресурсах. Це дає змогу виявити "найдешевші” варіанти забезпечення країни ресурсами, а також розрахувати прийнятні податки при передачі джерел ресурсів в оренду, при зміні їхніх власників, розпорядників, користувачів.

3. Оцінювання за витратами на відтворення та компенсацію – фактичне оцінювання майбутніх витрат суспільства у разі, якщо це джерело не використовуватиметься в результаті виснаження або деградації. Таке оцінювання може використовуватися для регулювання відносин між ресурсокористувачами у вигляді стягнення за погіршення якості ресурсів.

            Мінеральні ресурси. Серед паливних ресурсів найбільше значення мають запаси вугілля, нафти та природного газу. Із вугілля 60% припадає на  кам’яне вугілля і 40% на буре. 90% його запасів припадає на Північну півкулю. Провідні позиції за запасами вугілля належать Росії, США, Китаю, Індії, Ботсвані. Відомими кам’яновугільними басейнами світу є: Тунгуський, Кансько-Ачинський, Кузбаський, Печорський (Росія); Аппалачський (США); Фуньшунський (Китай) Сілезький (Польща); Рурський (Німеччина); Донбас (Україна).    

            Розвідані світові запаси нафти складають близько 150 млрд. т, природного газу – 135 трлн.м³. Найбільші запаси нафти зосереджені в країнах Персидської затоки (Саудівська Аравія, Іран, Кувейт, Ірак, ОАЕ), Росії, Індонезії, Малайзії, Алжирі, Лівії, Нігерії, Мексиці, Венесуелі. За запасами природного газу передові позиції займає Росія, Іран, Туркменістан, США, Канада, Індонезія. Найбільшими нафтогазоносними басейнами світу є Західносибірський, Перської затоки, Сахарський, Західно-Канадський, Мексиканської затоки, Техаський, о. Суматра, Волго-Уральський, Орінокський, Аляскінський.

            Залізні руди – Бразілія, США, Австралія, Росія, Індія, Китай, Україна, Швеція, а також Ліберія, ПАР, Венесуела.

            Основні запаси марганцевих руд зосереджені в США, Україні, Індії, Бразилії, Габоні, Ефіопії, Заїрі, ПАР.

            80% світових запасів хромітів зосереджено в ПАР і Зімбабве.

            Уран вигідно видобувати коли його вміст в руді не менше 0,1%, щоб видобуток 1кг коштував менше 80$. Світові запаси урану складають близько 2 млн. т. Найбільші запаси зосереджені в Австралії, ПАР, Нігері, Бразилії, Канаді, США, Намібії, Росії. Відомими регіонами видобутку урану є плато Колорадо та Вайомінг у США, Еліот-Лейс, Біворлодж у Канаді, Рейнджер в Австралії.

            Мідь – Великі озера (США), Замбія, Заїр („Мідний пояс” – вміст міді становить близько 10%), Чилі, Перу, Урал (Росія), Казахстан.

            Алюміній – 2/3 світових запасів припадає на Австралію, Гвінею, Ямайку, Супінам, Бразілію. 

            Олово – Східний Сибір, Монголія, Китай, Малайзія, Індонезія, Тайланд, плато Джос (Нігерія), Перу, Бразілія.

            Свинцево-цинкові руди: Канада, США, Австралія, Франція, Іспанія, Польща.

            Золото – ПАР, Австралія, США, Росія, Канада, Зімбабве.

            Алмази – 80% світових запасів цих каменів зосереджено у ПАР. У басейні р. Касаї (Заїр) – найбільші розсипи технічних алмазів. Серед запасів інших регіонів можна виділити алмазні родовища Якутії (Росія), Анголи, Ботсвани, Гвінеї, Сьєра-Леоне.

            Сірка. Найбільше родовище сірки розташоване на Іранському нагір’ї. Великі запаси у Чилі, США, Польщі, Україні.

            NaCl – оз. Магаді (Кенія), США, Україна, Білорусь; КСІ – Мертве море; фосфор – Марокко; селітра та йод – пустеля Атакама. 

            Земельні ресурси – це землі що використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності людини. Їх площа становить 134 млн. км². Сільськогосподарські угіддя становлять 4,6 млрд. га (близько 11% площі земель суші). 440 млн. га - знаходиться під забудовую та транспортними шляхами; 317 млн. га – річки, озера; 734 млн. га – тундра, лісотундра; 400 млн. га – болота; 925 млн. га – пустелі;    1,2 млрд. га – льодовики; 378 млн. га – піски, яри; 450 млн. га – порушені людиною землі.

            Найбільшу частку оброблювальних земель мають США (190 млн. га), Індія (160 млн. га), Росія (134 млн. га), Китай (95 млн. га), Канада (46 млн. га), Казахстан (36 млн. га), Україна (34 млн. га).

            Ліси, луки й пасовища переважають у всіх регіонах, за винятком Європи. Антропогенні пустелі складають майже 900 млн. га (7% земельного фонду планети). Забезпеченість ріллею на одного жителя 0,31 га. В Китаї цей показник становить 0,09 га, в Єгипті – 0,05 га, в Україні – близько 0,60 га.

            Біологічні ресурси. Серед рослинних та фауністичних ресурсів особливо велике значення мають лісові ресурси. Загальна площа Землі, покрита лісами, становить 28% від території суходолу. Запас деревини в усіх лісах сягає 359 млрд. м³, у тому числі хвойної – 127 і листяної – 232. У світі виділяють два основні лісові пояси: помірний (північний), що охоплює, насамперед, тайгу, зону мішаних, широколистяних лісів та тропічний (південний) – вологі екваторіальні, перемінно-вологі ліси, та ін. Найбільшими лісовими масивами володіють: Росія, Бразілія, Канада, США, Китай, Індонезія, Австралія. Значні запаси лісових ресурсів в помірній зоні мають країни Скандинавії, вологих тропічних лісів – Заїр (Конго), Перу, Колумбія, Болівія, Папуа-Нова Гвінея, Венесуела, М’янма. Найвища лісистість спостерігається у таких країнах Гвіана (Франція) – 95%, Супінам – 91%, Малайзія – 71%. Такі країни як Єгипет, Ісландія, ОАЕ власних лісових ресурсів практично не мають. 

Водні ресурси. Ресурси прісної води складають 2,5 % всіх вод Земної кулі. З них 68% - льодовики, 30,3% - підземні води, 1,1% - прісні води озер та річок (частка вод річок та озер в географічній оболонці – 0,014%). Найбільшим користувачем водних ресурсів є с/г на потреби якого йде близько 69% всіх використовуваних вод (з них 89% безповоротно),  промисловість використовує 21,5%, комунальне господарство – 6%, водосховища 4%.

Рекреаційні ресурси – природні і антропогенні об’єкти, які використовуються, або можуть бути використані для задоволення рекреаційних потреб населення (відпочинку, туризму). До цих ресурсів належать компоненти природного середовища: узбережжя теплих морів, береги річок, озер і водосховищ, передгір’я і гірські території, лісові масиви, карстові печери, геологічні пам’ятки; та антропогенні об’єкти – історичні пам’ятки, подійні місця, культові споруди, пам’ятки мистецтва та архітектури, які використовують для лікувально-оздоровчих, спортивних, пізнавальних потреб. Важливими рекреаційними територіями світу є смуга узбережжя Середземного моря (Іспанія, Італія, Греція), Альпи, Карлови-Вари (Чехія); Карпати, Багамські, Канарські, Сейшельські острови та ін. Рекреаційною популярністю також користуються архітектурні пам’ятки міст Європи, діснейленди, релігійні культові споруди (Єрусалим, Мекка), території національних парків світу. Дохід від туризму в окремих країнах є одним з надзвичайно важливих джерел наповнення національного бюджету (Швейцарія, Єгипет, Гаваї, Азорські острови та ін.).  

Ресурси Світового океану. Ресурси Світового океану можна поділити на три великі групи: мінеральні, біологічні та енергетичні.