Площа океану – 91,7 млн.км.2 Максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Кількість морів – 16. Найбільші моря – Саргасове, Карибське, Середземне. Найбільша затока – Мексиканська.
Найбільші острови та групи островів – Великі Антильські, Великобританія, Ньюфаундленд, Ісландія, Ірландія. Найпотужніші течії – Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні (теплі), Бенгальська, Лабрадорська, Канарська, Західних Вітрів (холодні).
Атлантичний океан простягається від субарктичних широт до Антарктиди. Він межує з Тихим океаном на південному заході, Індійським – на південному сході та Північним Льодовитим – на півночі.
Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.
Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.

Амеріго Веспуччі народився 1454 р. в сім’ї нотаріуса у Флоренції. Отримати освіту йому допоміг дядько Антоніо.
В 1490 році Амеріго поїхав до Іспанії, де очолив торговий дім Медічі в Севільї. Так сталося, що цей торговий дім брав участь у оснащенні другої та третьої експедиції Колумба; Веспуччі познайомився з знаменитим мореплавцем і з того часу мріяв про далекі подорожі.
У 1499 році Веспуччі вирушив у далеке плавання в складі іспанської експедиції під керівництвом Охеди – учасника другої подорожі Колумба.
Кораблі перетнули океан і підійшли до материка трохи на північ від гирла Амазонки. Звідси вони повернули вздовж берега материка в Карибське море.
Безперервність берега на значній відстані переконала мореплавців у тому, що вони йдуть уздовж узбережжя якоїсь великої країни. Повернувшись із свого першого плавання до Нового Світу, Веспуччі покинув Медічі і перейшов на вигіднішу службу в Португалію.
В Португалії він перебував недовго: саме в цей час у західну Індію вирушала експедиція Вінсенте Пінсона, до якої приєднався і Веспуччі. Мандрівники причалили спочатку до уже відомих островів у Карибському морі, потім попрямували на південь до територій, які рік тому дослідив Охеда. На відстані 100 кілометрів на південний схід європейці відкрили дельту якоїсь річки; це була Амазонка, але Пінсон не зацікавився випадковим відкриттям і повернувся на батьківщину.

Про існування великого материка на крайньому півдні Землі говорили ще древні греки (Птоломей та ін.). Вони розміщували його на картах того часу південніше Індійського океану.
Європейці дізнались про існування Австралії у епоху Великих географічних відкриттів. Відкриття португальцями островів на південь від Азії – Суматри, Яви, Борнео (Калімантан), Целебесу (Сулавесі), а головне кінцевості Нової Гвінеї наводило на думку, що й ці острови можуть бути частинами невідомого Південного материка. Поступово склалась тверда думка, що на крайному півдні земної кулі існує материк. Його назвали Австралія (точніше „Терра Аустраліус інкогніта”, тобто „Невідома південна земля”). На карті відомого голландського картографа Ортелія (1570 р.) Південний материк зображено величезною частиною світу. На цьому легендарному материку мріяли знайти золото.
Невідомий материк особливо приваблював мореплавців Іспанії. Після завоювання території Перу іспанці нерідко вирушали звідси на захід по шляху, який проклав Магеллан до Філіппінських островів.