УДК 631.4 Ярослав Олійник

Суспільно-географічні дослідження професора Миколи Пістуна

Здійснено аналіз творчого доробку професора М.Пістуна у галузях теорії і методології суспільної географії, територіальної організації аграрно-промислових комплексів, комплексного дослідження великих міст.
Yaroslav Oliynyk. Socio-geographical studies of Professor Mykola Pistun.
The analysis of creative property of the professor M. Pistun in branches of the theory and methodology social of geography, territorial organization of аgrarion and industrial complexes, complex research of large cities is made.

Микола Данилович Пістун – видатний український економіко-географ, доктор географічних наук, професор, тривалий час - завідувач кафедри економічної і соціальної географії Київського університету імені Тараса Шевченка, заслужений працівник народної освіти України. Науковий доробок вченого присвячений питанням, які можна згрупувати в три блоки: теорія і методологія суспільної географії, територіальна організація агропромислових комплексів, комплексний розвиток великих міст. Розглянемо кожен з блоків окремо.
1) Теорія та методологія суспільної географії
М.Д.Пістун обгрунтував методологію науки, її суть, рівні й принципову схему наукового дослідження, показав світоглядну функцію філософії і економічної географії (Основи теорії суспільної географії. - К. - 1994, 1996). Він розкрив особливості взаємодії природи і суспільства. Як конкретний результат дії основних суспільно-географічних законів розглядаються суспільно-географічні комплекси, під якими розуміються виокремлені на основі суспільно-географічних зв’язків територіальна і комплексно-пропорційна структури матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини. Такі суспільно-географічні утворення виступають інваріантним об’єктом вивчення суспільної географії.
Аналізуючи погляди на предмет географії (з часів Варена – XVII ст. і до наших днів) Пістун розробив концепцію предмета вивчення суспільної географії, виявив основні суспільно-географічні закони і закономірності, висвітлив місце суспільної географії в системі географічних наук, показав її співвідношення з іншими науками і запропонував структуру суспільно-географічної науки. Географію вчений розуміє як природничо-суспільну науку, що вивчає територіальну і комплексно-пропорційну організацію обміну речовини, енергії та інформації між суспільством і навколишнім середовищем.
Вивчення функціонування всіх суспільно-географічних об’єктів і явищ дало змогу виявити основні закони, які відображають найбільш загальні, істотні й необхідні внутрішні просторові відношення і процеси між матеріально-речовинними компонтами суспільства, насамперед між продуктивними силами. До основних із них віднесені такі закони: раціональних територіальних зв’язків, територіальної спеціалізації (диференціації), територіальної концентрації (інтеграції) діяльності людини, територіальної комплексності компонентів суспільно-географічного комплексу. Діалектична взаємодія цих законів проявляється в закономірності територіальної і комплексно-пропорційної організації матеріально-речовинних компонентів суспільства.
Суспільна географія визначається вченим як наука про територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини. Суспільна географія характеризується як складна структура дисциплін, які можна систематизувати за повнотою відображення її змісту (функціонально-генетичний принцип) і за співвідношенням методів дослідження, які використовуються. За повнотою відображення змісту суспільна географія поділяється автором на загальні дисципліни (основи теорії суспільної географії, суспільно-географічна картографія, управління розвитком регіону, основи районного і міського планування, методи і методика суспільно-географічних досліджень); економіко-географічні (галузеві і регіональні);соціально-географічні (галузеві і регіональні); політико-географічні; інфраструктурно-географічні тощо.
Серед сучасних аналітичних (галузевих) дисциплін М.Пістун виділяє: географію природних ресурсів, географію населення і розселення, географію промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, послуг, будівництва, зв’язку, грошового обігу, культури політики, рекреаційної інфраструктури, адміністративного управління та ін. На основі інтеграції суспільно-географічного знання обгрунтована структура синтетичних (країнознавчих, в тому числі районних, конструктивно-прикладних, теоретико-методологічних) дисциплін – основи теорії суспільної географії, історія суспільно-географічної думки, основи наукових досліджень, ТВК і господарське районування, прогнозуванння виробничо-географічних систем, глобальні проблеми сучасності та ін.
Вчений систематизував сучасні міжпредметні методи і висвітлив їх роль у розвитку суспільної географії. Поряд з традиційними трьома головними структурами суспільно-географічних об’єктів (компонентна, територіальна, функціональна), ним обгрунтована доцільність виділення й інших структур – економічної, соціальної, екологічної, які мають аналітико-пізнавальне значення. Приведена дефініція понять "суспільно-географічні відношення” і "суспільно-географічні зв’язки” та "суспільно-географічні процеси” і "суспільно-географічні явища”. З нових позицій розглянуто суспільно-географічне положення певного об’єкта як сукупність важливих для його функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних об’єктів (ознак).
Вчений висвітлив специфіку категорії "розміщення продуктивних сил” як суспільно-географічного відношення. При цьому процес розміщення продуктивних сил охарактеризований через різноманітні структурні зрушення суспільно-гоеграфічного ландшафту (комплексу) за певний час. Обгрунтовані ознаки і міра розвитку процесу розміщення продуктивних сил. Територіальна організація продуктивних сил розглядається як науково обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, підприємств сфери послуг, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей і раціонального використання території.
М.Д.Пістун розробив концептуальні основи суспільно-географічного районування. Основний суспільно-географічний район виступає значною частиною території країни, цілісною ланкою її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком діяльності людини. Запропонована типологічна схема суспільно-географічного районування. З сучасних позицій висвітлена суть регіональної політики як діяльності держави, спрямованої на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Охарактеризовані завдання та наукові засоби реалізації регіональної політики, виявлені рівні регіонального управління.
М.Д.Пістун дав чітку оцінку вітчизняним аналітичним і синтетичним економіко-географічним дослідженням в Україні. Ним обгрунтовані етапи і наукові джерела української економічної географії. Виділені лідери і сучасні регіональні центри української соціально-економічної географії. Розроблені нові напрями розвитку вітчизняної і зарубіжної суспільної географії.

2) Територіальна і комплексно-пропорційна організація аграрних та агропромислових комплексів.
Микола Пістун започаткував і розвинув теорію аграрно-територіальних комплексів (АТК) (Аграрно-територіальні і агропромислові комплекси Житомирської області. - К.- 1972, у співавторстві; Чернігівська область. Економіко-географічна характеристика.-К.- 1975, у співавторстві). АТК є способом функціонування сільськогосподарського виробництва (в окремих господарствах або їх територіально споріднених поєднаннях), що дає змогу раціонально використати природно-господарський потенціал території. Для поглибленого суспільно-географічного вивчення АТК запропоновані нові методи дослідження – структурний аналіз і виробничо-територіальна типізація сільськогосподарських підприємств. Обгрунтована схема вивчення системно-структурної моделі АТК на основі пізнання всіх його особливостей і властивостей (За М.Пістуном, сформовані на основі об’єктивно діючих територіальних поєднань природних умов і економічних факторів конкретної території виробничо-територіальні типи слід враховувати при плануванні сільського господарства взагалі і розміщенні галузей і культур зокрема, при розв’язанні питань спеціалізації та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.
Вчений поглибив теоретико-методологічні основи функціонування агропромислових територіальних комплексів на основі виявлення сутності агропромислової інтеграції, її видів та аспектів функціонування (Географія агропромислових комплексів.- К.- 1997, у співавторстві). Ним виявлений механізм функціонування зв’язків агропромислових територіальних комплексів і обгрунтована система методів їх дослідження. Агропромислове комплексоутворення обгрунтоване не лише на агропромисловій, а й на територіальній інтеграції різних видів діяльності. Серед системи умов і факторів функціонування АПК виділені природно-географічні та економічні. Запропоновані способи оцінки цих факторів через кількісні і якісні показники.
Значне місце в науковому доробку посідають концептуальні основи територіальної організації основних сфер АПК. У функціональній схемі АПК виділені виробничі, соціально-виробничі, виробничо-природні та інші зв’язки. Для сучасного розуміння процесу агропромислового комплкексоутворення важливим є науковий аналіз розвитку агропромислової інтеграції в Україні з кінця XIX ст. і до наших днів. У 80-90-ті роки XIX і на початку XX ст. в територіальній організації агропромислового процесу України виділені такі агропромислові райони: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, тютюново-промисловий і олійно-продуктовий.
М.Пістун розкрив роль і особливості галузевої структури АПК, дав загальну оцінку й виділив структуру рослинницько-продуктових і тваринницько-продуктових підкомплексів України. При цьому ним розроблені схеми і картосхеми функціонування окремих спеціалізованих підкомплексів. Запропоновані найважливіші перспективні напрямки їх подальшого розвитку, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності виробництва і промислової переробки сільськогосподарської продукції з метою сталого розвитку АПК і формування надійної продовольчої безпеки. З метою пізнання особливостей територіальної організації АПК на основі типологічного групування і характеристики за макроекономічними районами виявлені такі елементи функціонально-територіальної структури АПК України: Поліський, Лісостеповий, Степовий, Кримсько-Карпатський, субтропічний, приміський. Обгрунтовані їх виробнича структура та окреслені проблеми подальшого розвитку цих елементів та шляхи їх вирішення.
Вченим виявлений механізм зовнішньо-економічного потенціалу АПК України через торгівлю продовольчими і непродовольчими товарами та засобами виробництва, діяльність спільних підприємств. Висвітлена специфіка товарної і географічної структури зовнішньоторговельних відносин АПК, можливі її тенденції.
М.Пістун показав особливості організаційних форм та органів управління, які ієрархічно взаємопов’язані й забезпечують цілеспрямований і узгоджений розвиток усіх ланок, які проявляються в організаційно-управлінській структурі та її чотирьох рівнях: загальнодержавному, обласному, районному і господарському. Значна увага приділяється вченим вивченню механізму формування найефективнішої форми виробництва і управління, де інтегруються сільське господарство, переробна промисловість і обслуговуючі галузі в рамках районних АПК – агропромисловим комбінатам (Агропромисловий комбінат "Рось”: територіальна і комплексно-пропорційна організація.- К.- 1994, у співавторстві). Такі утворення розглядаються як єдина територіальна виробничо-технологічна, соціально-економічна і організаційна система, що разом становить замкнений інтеграційний виробничо-економічний і організаційно-технологічний цикл, а обов’язковим є спільне управління, планування і централізація всіх служб, необхідних для діяльності комбінату в цілому. В агропромислових комбінатах забезпечується реальна всебічна інтеграція всіх ланок і служб, враховуються відомчі бар’єри усіх учасників, єдність територіального, міжгалузевого та адміністративного принципів управління. Розроблена географо-математична модель оптимізації виробничої структури агропромислового підприємства покликана забезпечити науково обгрунтований прогноз дальшого розвитку АПК адміністративного району.

3) Комплексні проблеми розвитку великих міст.
Микола Пістун розробив теоретико-методологічну концепцію економіко-географічного комплексу великого міста (Экономико-географический комплекс крупного города (на примере г.Киева).- К.- 1989, у співавторстві). Місто розглядається ним як складний вид економіко-географічного комплексу із своєю функціональною структурою, системою зв’язків і певним типом природокористування, який сформувався під впливом зовнішніх умов і факторів – суспільно-географічних і природних. До суспільно-географічних факторів автором віднесені рівень господарського розвитку країни, науково-технічний прогрес, суспільні потреби в продукції і послугах. Природно-географічні умови і фактори відіграють допоміжну роль. Обгрунтована база формування економіко-географічного комплексу великого міста через його територію, її параметри і природно-господарський потенціал.
Основою формування економіко-географічного комплексу великого міста визначена система зовнішніх і внутрішніх (комплексоутворюючих) зв’язків. Зовнішні зв’язки відповідають за виникнення і розвиток великого міста, за рівень використання його економіко-географічного положення, зовнішніх умов і факторів, визначають його функціональну структуру, місце в територіальному поділі праці. Внутрішньоміські зв’язки поділені на внутрішньокомпонентні (горизонтальні) і міжкомпонентні.
До основних принципів економіко-географічного аспекту функціонування великого міста віднесені: 1)територіальна організація поєднання його компонентів і зв’язків між ними; 2) комплексно-пропорційний розвиток великого міста; 3) ефективне територіальне управління його складним організмом на всіх рівнях функціонування – загальноміському, інтегральному міському і низовому адміністративному (райони), елементарному міському (квартали). Вченим проведено системно-структурний аналіз великого міста. Функціонально-компонентна структура розглядається як сукупність його компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій або підкомплексів), що характеризують їх роль в процесах географічного поділу праці і комплексоутворення. Функціонально-територіальна структура великого міста характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження окремих функцій (видів діяльності, галузей, компонентів).