УДК 94 (477.64):316.46

Лідія Шилова

життєвий шлях постатей Мелітопольщини – взірець для нас

--------------------------------------------------------------------------------
Вивчаючи життєвий шлях окремих особистостей, доходимо висновку, що вони є взірцем для наслідування відданості праці, любові до людей. Вони є прикладом того, що людина багато питає з самого себе, працює не заради кар'єри та своїх благ. Гуманізм, доброта, захоплення працею – ці їхні промені світять нам і сьогодні.
Lidiya Shylova. There life way of Melitopol personalities is the example for us. When we studying life way of some personalities, we draw a conclusion that they are sample for imitation of devotion labour love to people. They are an example that person is person self—critical works not for the sake of quarries and their own good. The humanism, kindness, fascination by work are their rays down us today.

Всі ми земляни, бо в нас спільний дім – планета Земля. Але в кожного землянина є більш точна адреса - країна, де він живе. Багато країн мають широкі простори, але серце тьохкає саме тоді, коли людина, знаходячись десь далеко, почує про той край, де вона народилась. Якою погордою огортається душа, коли щось відбувається таке, що ти маєш радіти за свій край, або ж як щемить серце, коли там відбувається щось лихе.
За що ж ти любиш свій край? Звісно, за природу, серед якої ти зростав, за мальовничі краєвиди довкілля, за спогади дитинства, за дідів і прадідів, які воювали свободу твоєї землі від ворога. Авжеж і за людей, які своїм життям збагачували, прикрашали твій край тоді, коли тебе, навіть, ще й на світі не було. А земля твоя вже була, а ті люди - постаті вже творили для неї, для тебе. Пізнання життєвого шляху цих людей, порозуміння зиску їхнього життя -відданого, жертовного не заради себе, а для людей - повинно впливати на смисл нашого життя своїм прикладом, наповнювати його тим змістом, без якого ти не можеш ростити своїх дітей, виховувати в них патріота, який ніколи не зрадить своєї землі, свого народу.
У кожному куточку нашої країни є такі люди, хоча й жили вони не вчора, а десятиліття, подекуди і століття тому. Вивчаючи їхнє життя, дивуючись скільки вони корисного зробили - і з себе починаєш більше запитувати. Проблема в тому, що треба пильніше вдивлятися в минуле, не давати змогу часу стерти пам'ять про цих людей, бо вони - взірець для нас. Серед них – А.Корвацький і А.Хижняк.
Славетний Запорізький край, Мелітопольщина! Двісті років тому тут був сухий ковиловий степ, а тепер навкруги квітучі черешневі та абрикосові сади, засновником яких був Андрій Васильович Корвацький - земський лікар Мелітопольського повіту, який є яскравим представником передової вітчизняної інтелігенції другої половини 19 сторіччя. Народився він у 1844 році у Херсоні. Мріяв стати хірургом. У 1868 році почав навчатися у Санкт-Петербурзькій Медико-Хірургічній Академії, яка була осередком всього новітнього в науці. Ще раніше Петро І дав таке визначення Академії: «Собрание ученых и искусных людей, которые не токмо… науки в своем роде, в том градусе, в котором оные ныне обретаются, знают, но и через новые инвенты (изобретения) оные совершить и умножить тщатся» [8, с.72].
Корвацький А.В. все своє життя прагнув до знань і був щасливий від того, що його вчителями були світила медичної науки такі як: всесвітньо відомий хірург Пирогов М.І., Боткін С.П. - інфекціоніст та клініцист (особистий лікар царя Олександра II і всієї сім'ї імператора), Бородін О.П. - видатний хімік і композитор (автор опери „Князь Ігор”), Семенов І.М. - засновник фізіології і наукової психології, Мечников І.І. - мікробіолог, Якубович М.М. - гістолог, Ценковський Л.С. - засновник бактеорології, Балин-ський І.М. - психіатр, Зінін М.М. - видатний хімік. Саме в 60-ті роки ХХ ст. здійснювалась реформа Академії на засадах Петра І: „Формировать рациональное врачебное мышление с формированием образа мыслей врача, свойственных естетвоиспытателю...”, „А для основательного усвоения и верной оценки того, что сделано в науке другими, для ясного понимания, каким путем идет развитие науки, разработке и приращению научного материала, - говорилось в реформе, -необходимо самому учащемуся хотя сколько-нибудь поработать самостоятельно и специально в какой-нибудь отрасли естествознания» [4, с.126]. Ось які були вчителі у Корвацького і які вимоги ставилися до студентів. Здається, мрії збулися, знання можна здобувати на самій вершині наукового олімпу - та не судилося. В 1869 році Корвацький був звільнений з Академії за участь у студентських заворушеннях проти бюрократичних порядків, які панували в Академії. Як людина чесна і принципова, Корвацький і далі через все своє життя проніс боротьбу за справедливість, за захист прав знедолених. Саме тоді пролунав заклик: „В народ”, який став у другій половині 19 століття лозунгом усього руху народників.
Корвацького Андрія було вислано у Херсон під поліцейський нагляд. У Херсоні він бере участь у створенні і роботі гуртків самоосвіти, де він разом з Чудновським і Франжолі намагались сприяти пробудженню політичної думки і суспільної свідомості молоді. Корвацький мріяв продовжити медичне навчання, але йому відмовили в університетах Харкова і Одеси. В Одесі він займався самоосвітою і мав щасливу для себе можливість відвідувати знамениті лекції Сєченова І.М. та Мечникова І.І. В Одесі, як і в Херсоні, на життя заробляв уроками для дітей багатіїв.
В 1873 році Корвацький А.В. від'їжджає до Німеччини, де вступає у Вюрцбурзький університет (найстаріший у Європі, заснований в 1403 p.). У бібліотеці університету нараховувалось понад 10 тис. томів книг. Околиці Вюрцбурга були багаті на сади та виноградники. Корвацький захопився садівництвом, при університеті закінчив курси садівників і виноградарів і школу виноробства і садівництва. Саме це дозволило йому в майбутньому стати піонером акліматизації кращих західноєвропейських сортів плодових дерев та винограду унашому краї.
У Вюрцбурзі Корвацький водночас опанував підвалини самої сучасної і передової на той час теоретичної і експериментальної гігієни. Теорія гігієни була вперше розроблена в Німеччині видатним німецьким гігієністом Максом Петтенкофером.
Під час навчання в Вюрцбурзькомау університеті Корвацький відчував великі матеріальні труднощі. Раціон його харчування складався часто з ліверної ковбаси, чаю та хліба. Тільки двічі на тиждень він міг дозволити собі пообідати у дешевій їдальні.
По закінченню університету в 1877 році, Корвацький отримує диплом хірурга, але коли повернувся додому, практикувати зразу не міг, бо треба було підтвердити диплом, що він і зробив, здавши екстерном іспити у Київському імператорському університеті ім. Святого Володимира.
З 1879 року і до кінця свого життя – Корвацький працює земським лікарем у Мелітополі. В 1897 році він заснував санітарну станцію, в 1898 створив міську медичну бібліотеку, яка існує і зараз.
В 1883 році почав наукову садівничу діяльність. На рухомих пісках у селі Семенівка заклав перший дослідний сад і виноградник на площі один гектар.
У 1887 році після вивчення особливостей місцевої гідрології відкрив свердловину з глибокого Бучакського горизонту, вода якої рекомендувалася як мінерально-лікувальна. Свердловина функціонує і зараз, а вода розливається у пляшки як „Мелітопольська мінеральна”. Саме Корвацький запровадив зрошувальне садівництво на Мелітопольщині і заклав промислові сади. Він приймав участь у Міжнародних виставках і завжди отримував нагороди.
В 1903 році заснував земську лікарню в Мелітополі. До її будови він відносився дуже відповідально „Вряд ли можно допустить чтобы постройка такой значительной больницы как Мелитопольская, в которой положено 30 штатных и три запасних кровати. Была построена без достаточного изучения вопроса и ознакомления с опытом других земств. Необходимо ознакомиться на месте с планами, системой устройства земских лечебных заведений как вообще, так и частности порядка распределения разных специальных частей заведения, распределения палат, системы отопления, устройства печей, системой вентиляции» [7, с.58].
Доля земського лікаря А.В. Корвацького подібна до долі багатьох людей того часу, які у молоді роки були охоплені ідеями революціонерів-народників і які марно намагалися політичними методами полегшити життя знедолених селян, а потім, ставши лікарями „пішли в народ” і зостались з ним до кінця своїх днів. Саме ідейна переконаність допомагала їм проникнутися нестатками і сподіваннями найбіднішого селянства і вони усіма можливостями намагалися полегшувати їх гірку участь.
Земський лікар Корвацький А.В. працював спозарання і до пізньої ночі. Зранку, оглянувши сад, йшов у лікарню до хворих, потім приймав амбулаторних хворих, потім ходив по домівках, де були лежачі хворі. Він ніколи нікому не відмовив у медичній допомозі (для бідних - завжди безкоштовно). „Он успевал настолько, что хватило бы на несколько жизней. Трудно даже себе представить, как можно было при такой громадной нагрузке врачебной хирургической деятельностью, внести существенный вклад в развитие профилактической и общественной медицины, бактеорологии и лабораторной диагностики, школьной гигиены, борьбы с инфек-ционными болезнями, иммунопрофилактики, библиотечного дела, водоснабжеия города и развития садо-водства» [3, с.56]. Наскільки ж великою була його любов до народу, що „...будучи блестящим хирургом, проводившим на то время самые уникальные операции, мог с его способностями врача-экспериментатора работать в лучших столичних или губернских больницах того времени, проводить научную медицинскую деятельность, получать вполне заслуженные звання й награды” [3, с.129]. Але Корвацький не покинув Мелітополь. Він, згідно з своїм уявленням про справедливу перебудову суспільства назавжди „пішов у народ”, прожив серед нього все своє життя і віддав сповна „борг інтелігенції” знедоленій селянській бідноті.
Завдяки великій багатогранності діяльності для суспільства А.В. Корвацький є яскравим прикладом відданості своєму покликанню лікаря і громадянина. Його особистість закликає до наслідування упертості у навчанні, у досягненні справедливості, у праці, у любові до людей.
У 2007 році виповнилось 100 років, як він пішов з життя, але який же він залишив слід після себе! На піщаних ґрунтах (колись рухомих пісках) ростуть сади, функціонує лікарня, побудована ним, бібліотека, водоносна свердловина. Він нібито попіклувався про всі сфери людського існування, щоб було що й поїсти, попити, полікуватися і духовно та науково збагатитися.
До всіх його утворень (бо всі вони в Мелітополі, а його будинок, де він жив і могила - за 300 метрів від нашої школи) здійснюють екскурсії, на яких промовляють, що Корвацького Андрія Васильовича пам'ятають, шанують його справи, його фотографія на етикетці „Мелітопольської мінеральної води”, але його могила на дачі Філібера (де він жив у невеликій хатинці) занедбана і не вшанована.
Тому, хоча і є в Мелітополі пам’ятник такій славетній людині, треба, щоб у серцях людей пам'ять про нього ніколи не стерлась і щоб приклад життя Корвацького надихав на життя заради людей, процвітання суспільства.
Хижняк Андрій Андрійович народився в 1915 році. 23 квітня 2005 року йому б виповнилося 90 років. Його з пошаною та любов'ю згадують численні друзі, колеги, студенти. В Мелітопольському державному педагогічному інституті почав працювати з 1953 року кандидатом географічних наук. В 1956 році з ініціативи групи краєзнавців і під його керівництвом було створено Мелітопольське відділення Географічного товариства України, яке плідно працює і до цього часу.
В 1961 році Андрій Андрійович Хижняк добився відкриття при Мелітопольському педінституті геогра-фічного факультету, який згодом став одним з найбільших в Україні. Він став першим деканом географічного факультету, створив достатню навчальну базу, підібрав однодумців викладачів і вчених і почав залучати студентів до наукового пошуку. Завжди він був поруч - чи то при випуску газети „За педкадри”, чи в близькому поході або в дальній комплексній експедиції з фізичної, економічної та соціальної географії.
Так влітку 1963 року Хижняк А.А. разом з групою студентів відправився до витоків річки Молочної. Цілих два тижні тривав цей дивний (і з погляду спілкування з такою чудовою людиною, і з погляду різноманіття тих завдань, які стояли перед студентами і вирішувались ними, і з погляду на співіснування малої групи довгий час поруч) похід. Ми наносили тоді річку Молочну на карту шляхом азимутальної зйомки. Як Андрій Андрійович захоплювався природою! Як він вчив бачити велике у чомусь малому. Наприклад, водоспад заввишки 90 см ми, з його подачі, сприймали як грандіозне явище, бо воно і дійсно являло собою виходи кристалічного фундаменту Східно-Європейської платформи на поверхню, тобто всі ми змогли доторкнутися до цього каменю - порогу, якому декілька мільярдів років. Я ще в школі мала досвід багатоденних походів, але щоб так поєдналося разом - сам похід, єднання з природою, господарчі обов’язки з найвідповідальнішими науковими завданнями - це було вперше в житті. Вже після закінчення цього походу, вдвох з однокурсницею Міковою Світланою був здійснений міні-похід по одній з приток р. Молочної з тими ж самими завданнями. Це було теж чудово, бо ми за все відповідали вже самі.
Після другого курсу Андрій Андрійович пройшов пішки з нами через Олешківські піски від Каховки берегом Дніпра до Херсону. Тоді він нам дав завдання знайти сліди язика Дніпровського льодовика. Сам він знав, що льодовик не доходив так далеко на південь, але як ми шукали оті моренні відклади! Вже потім ми здогадались, що цим завданням він відшліфовував нашу пильність до всього.
Після третього курсу був Крим, і степовий, і гірський. Піднімались на Чатир-Даг, вивчали відслонення, морське узбережжя.
Після четвертого курсу - ми поїхали комплексно вивчати Середній і Південний Урал, по Волзі спустились до Астрахані, зайшли, як завжди в краєзнавчий музей. Там і Андрій Андрійович і ми побачили рельєфну гіпсометричну карту Радянського Союзу. Він у нас спитав тільки одне слово: "Зробимо ?". Ми відповіли: "Так". Приїхали додому і цілих півроку весь факультет, це було тоді 43 студенти, повзаючи навколішки, проектуючи і малюючи олівцем гіпсометрію. А потім лобзиком випилювали і все це клеїли. Розмальовував карту, звісно, вже художник. Ця карта і зараз є пам’яткою від другого випуску географічного факультету (1967 р.).
Всі ці експедиції, польові практики нам дали:
- по-перше, натхнення проводити багатоденні подорожі із учнями;
- по-друге - вони нас озброїли знаннями і вміннями виконувати різноманітні наукові завдання;
- по-третє - розбудили жагу до подорожей і походів.
Так, я здійснила декілька разів дальню комплексну практику з економічної і фізичної географії на північ за маршрутом – Леніград - Карелія - Кольський півострів. За декілька таких подорожей ми змогли подивитись і особливості природи, і особливості економіки цього краю. Вивчали всі визначні місця (з історичною, патріотичною, естетичною метою). Коли я ще сама була студенткою, то пам'ятаю, що за день ми стомлювалися добре. А коли стала керівником практики, то виходячи з того, що на цих об'єктах вже ніхто ніколи в житті не буде: Кронштадт, Ермітаж, Російський музей, з-д їм. Кірова, „Дорога життя”, „Розлив”, Ісакієвський собор, Казанський собор, Зоомузей, Кунсткамера, „Аврора”, дім Петра І, Петродворець тощо, графік відвідувань зробила ще щільнішим. Щовечір був обов'язковим похід до театру. Дотримання режиму сну та відчуття захопленості сприяло відновленню сил.
В Карелії – Петрозаводськ з Онезьким тракторним заводом, Кіжі, водоспад Ківач, курорт Марціальні води, Кондопозький целюлозно-паперовий комбінат, Шокшинська копальня малинових кварцитів, Гірваська кальдера, Карельські озера, Корабельні Петрові соснові бори.
На Кольському півострові - Мончегорськ, Оленєгорськ, Апатити (Заполярний ботанічний сад, Великий кар’єр по видобуванню апатитів, трамплін в Хібінах, копальні Расвумчорр, Кукісвумчорр, тундра, поселення саамів - Ловозеро, підземна Верхньо-Туломська ГЕС, Кольська атомна станція в Полярних Зорях і неповторний Мурманськ з усіма підприємствами і рибним портом, і довгий Полярний День, і льодовикові форми рельєфу!
У 1980 році, коли Ленінград був закритий на Олімпіаду, маршрут проліг на Кольський півострів через Архангельську область з її лісовим комплексом, з місцем де народився і жив у дитинстві М.В. Ломоносов, з Холмогорами, де розводили племінну худобу і з Красною Соломбалою, де Петро І будував свої перші кораблі і Малі Карели з дерев’яним зодчеством, і Північна Двина, і Архангельський лісовий порт - найбільший в світі. Ще були Соловки з Кремлем, з мандрівкою на човнах по Соловецьких озерах, Сокирна гора де були Святі подвижники Зосима і Саватій.
Всього, цього я не показала б студентам, як би мене не зарядив на все життя натхненням до мандрівок Хижняк Андрій Андрійович.
Декілька студентів залишилися для праці в інституті, позахищали дисертації, а всі інші - кожен на своєму місці несе вогонь душі, який запалив Хижняк АА. Було ще багато гарних вчених в педінституті, вони і зараз там є. Але вони несуть натхнення теперішнім студентам, а для нас був першим Хижняк А.А. Окрім роботи (енергійної, запальної) із студентами та колегами, він вів наукові дослідження і має багато друкованих праць. Місце його досліджень - південь України, Приазов’я, Мелітопольщина. Його наснага продовжується в його учнях.
Література
1. Алексеев, А.Н. Природолюб, исследователь и учитель // Мелитопольские ведомости, 23 января 1996 г.
2. Михайлов Б.Д. История города Мелитополя. – Запорожье. Рио «Издатель», 1998. – С.95.
3. Резник В.Й. Юность Корвацкого. – Запорожье, Изд-во «Дикое Поле», 2003. – С.56,-С.129.
4. Самойлов В.О. История российской медицини. – М.: Эпидавр, 1997, -С.126.
5. Хижняк А.А. Краєзнавчі екскурсії по Запорізькій області / Методичний посібник на допомогу студентам та вчителям. -Мелітополь, 1958. – С.131-143.
6. Хижняк А.А. Запорізька область (географічний нарис). – Київ, "Радянська школа", 1959.
7. Постановления Мелитопольского уездного земского собрания 37 очередной сессии. 1899. – 412 с.
8. Чудновский С.Л. Из давних лет; Воспоминания. – М., 1934. – С.72.
9. Южное Поднепровье / Географиз. – 1956.
Опубліковано:
Лідія Шилова. Життєвий шлях постатей Мелітопольщини – взірець для нас // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. - Тернопіль: 2007. - С.208-211.