На перший погляд вибрана тема виглядає абсолютно не актуальною, а відносно проблеми походження озер, взагалі недоречною. Більшість сходу дружно зауважить, - підручники читати треба, там все написано! Є озера, які утворилися в долинах гірських річок в наслідок загати зсувами та селями, є озера, які мають тектонічне походження, є озера які виникли після заповнення водою замкнутих котловин. Що тут не зрозуміло? Та, на жаль багато чого зостається тут, і не тільки, є й досі незрозумілим та непоясненим.

Для початку поставимо "всезнайкам" максимально елементарне питання, - звідки в горах пісок?  З цього приводу, реплік буде ще простіш, - пісок є всюди, і нічого дивного ц цьому не має! Але, чи так все просто? Згадаймо, стару мудрість, замок на піску не збудуєш! Не збудуєш також і замок з піску! Це ще більш  очевидна мудрість. Тепер дещо переінакшимо питання, - а чи можна збудувати з піску гори? Особливо такі як Гімалаї, Тибет, Памір, Тянь-Шань. Мабуть ні? То звідки він там узявся? І чому піщані арени тяготіть до озерних улоговин? Поки-що, залишимо ці питання без відповіді, надавши тим самим можливість допитливим оцінити їх важливість, або поритися в підручниках та знайти там істину.

Якщо продемонструвати в порядному товаристві природознавців ось таку висотну модель, наголосивши при цьому на вітіювате мереживо річок, та ще й поставити питання, - як воно сформувалося? То недовго й почути у відповідь, - а ти І. С. Щукіна читав? Читав, і пояснення знаю. Тектоніка, неотектоніка, перехвати, перебудова, відмирання гідромережі.  

З позицій застарілих догм, які під собою не мають ніякої основи, окрім ментальних схем, тут ніяких проблем не має. Але давайте поглянемо на ці явища з позицій елементарної фізики. Може тоді й побачимо, що "щось тут не так" і проблеми насправді є.
   
Для довідки зазначимо, що на рис. 1 наведена висотна цифрова модель Чарської западини та прилеглого до неї з півночі Вітимського нагір’я.  І як би ми довго в ортогональну схему не вдивлялися нічого цікавого ми тут не побачимо. Візерунок гідромережі цілком традиційний для гірських країн.  А от після того, як ми долучимо до аналізу вертикальну складову, ситуація різко змінюється.  Долина, яка в плані виглядає як єдине утворення, утворене єдиним потоком, з плавними типовими для річок згинами, своїм горбатим профілем (рис. 2) миттєво змінює враження. Виявляється між крайніми точками профілю річка мала здолати півкілометровий підйом! А це як? Тоді, або ця долина було сформована не водним потоком, або тут існує страшезна гравітаційна аномалія. Можлива, ще одна причина. Це технічний збій під час виконання космічної зйомки. Але це легко перевіряється за допомогою топографічних карт. Фрагмент топографічної карти розміщений на рис. 3. І тут ми бачимо, що техніка не підвела. Все співпадає.

В імперсько-совєтську науку льодовикова теорія увійшла не з робіт Ж. Агассиса, а років на тридцять пізніше, і як нас переконували, з роботи революціонера-демократа Кропоткіна. А як по іншому?! І, що дивно, все це живе й сьогодні. Як і багато років тому головним підручником в цій галузі залишається «Загальна геоморфологія» І.С. Щукіна. І нічого в цьому дивного не має. Ось і сидимо на наукових розробках 19-го сторіччя.

Але, що цікаво українські науковці не пасуть задніх. Виявляється, на тих самих засадах міцно стоять природничники усього світу. На підтвердження наведемо фрагменти з підручників та довідників.

У сучасній кліматології загальні схеми глобального гідрологічного циклу та енергетичного балансу Землі мають ряд недоліків, які існують вже більше ста років. Але, рано чи пізно, вони повинні бути виправлені. Сьогодні настав  час це зробити. Про які помилки йде мова? Це полягає у тому, що згадані вище схем ігнорують наявність величезної потенційної енергії накопиченій в льодовиках. Акумуляція енергії супроводжувала накопичення льоду підчас формування льодовиків. Вона тривала десятки тисяч років. З початку танення лід перетворюється води, яка збігає з певної висоти і потенційна енергія льоду перетворюється на кінетичну енергію води. Загальний потенціал енергії на старті танення льодовиків визначається середньою висотою льодовика, загальною вагою льоду та дією сили тяжіння. Тобто, це загальна формула - mgh.

Пазинич В. Природа песков Верхне-Чарской котловины, в том числе и «Чарских песков» (Draft)

    При описании Верхне-Чарской  котловины, и это естественно, главным объектом всегда является урочище Чарские пески. Объект действительно интересный, и не зря с 2010 года входит в число семи чудес Забайкалья, публикации о них начинаются эпитетами – уникальные, загадочные, самые северные, самая неправильная пустыня и т.п. Но потом авторы ставят вопрос, на который сами дают отрицательный ответ – а откуда и когда взялись здесь пески? Вопрос действительно не праздный, если посмотреть на геологический разрез Чарской впадины (рис. 1) то пески, глины, гравий можно найти только в депрессиях под современной дневной поверхностью. А если учесть, что долина от горных хребтов отгорожена выступами кристаллических пород, то тогда просто нет необходимости что-либо писать. Т.е. полная безысходность. Попробуем ее переломать, но немного дальше. Можно только предположить, что здесь упал метеорит мерзлого песка.

 
Рис.1. Геологический разрез Чарской впадины [В. Еникеев, 2009].
1 — глина, алеврит, 2 — отложения пылеватые, 3 — суглинок, 4 — супесь, 5 — песок, 6 — гравий, 7— галька, 8 — валуны, 9— дресва, щебень, глыбы, 10 — отторженец, 11 — мезозойские осадочные отложения (Апсатская мульда), 12 — кристаллические породы фундамента, 13— песчаник, 14 — алевролит, 15 — конгломерат, /6 — конечная морена (а — абляционная, 6 — ребристая, в — напорная), 17 — тектоническое нарушение, 18 — сейсмодислокация, 19 — участок разреза вдоль зоны разлома, 20 — абс. отм. уровня ледниково-подпрудного озера (вг — сартанской эпохи, тг — муруктинской эпохи), 21 — скважина. Цифры: вверху — номер, внизу — глубина, м