| Головна » Статті » Цікавинки » Цікаво про Україну | [ Додати статтю ] |
Міста привиди в Україні ч.1
 БакотаБакота — затоплене село. Входило до Колодіївської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Було розташоване в 55 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський, недалеко від смт Стара Ушиця. У зв'язку з будівництвом Дністровського гідровузлу рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних.
Археологічні розкопки свідчать, що здавна вздовж берегів Дністра на цьому місці були розташовані безліч язичницьких святилищ та капищ, а також кургани з жіночими похованнями, що свідчить про щільне заселення цих територій починаючи з доісторичних часів. Існує також частково підтверджена підводними дослідженнями легенда про кам'яний відбиток стопи Будди, що знаходиться зараз на дні річки Смотрич. Бакота вперше згадується у літопису 1024 року. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політично-адміністративний центр Дністровського Пониззя (з XIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення біля 2,5 тисяч чоловік. У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади. Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані по сусідству із залишками монастиря. За даними метеорологів, в цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат — середньорічна кількість тепла на 1 кв. м. тут рівнозначно ялтинському, а скелі і ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків. Мальовнича природа і романтичний імідж цих місць приваблюють сюди численні потоки паломників і мандрівників. Останні роки Бакота стала Меккою шанувальників «рольових ігор» і послідовників численних екзотичних релігій.  МангупМангуп (Мангуп-Кале, (рос. Мангуп, крим. Mangup)), Дорос - місто, столиця князівства Феодоро, згодом турецька фортеця. Знаходиться на Мангупському плато (гора Баба-кая) у Криму неподалік села Ходжа-сала Бахчисарайського району. Висота гори над рівнем моря 584 м. Мангупське плато закінчується скелястими обривами (до 70 м.), північний схил прорізаний трьома ярами: Капу- дере ("капу" - вхід, брама; "дере" - яр), Гама- дере (Банний яр), Табана-дере (Шкіряний яр). Між ярами - чотири миси: Тешклі-бурун (Дірявий мис), він порізаний печерами; Єллі або Еллі-бурун (Вітряний або - Еллінський мис); Чуфут-Чоарган-бурун (мис заклику іудеїв або караїмів) і мис Чамни-бурун - (Сосновий мис). Мангуп відносять до так званих печерних міст. Сама природа створила мис Теклі-Бурун у вигляді бастіону. Людям залишилось тільки відокремити цей вузький, обмежений прірвами стрімчак оборонною стіною, довжина якої сягає 102 м, а товщина – 2,8 м. По периметру мису тягнуться численні підземні споруди, більшість яких використовували в якості військових казематів, вигідно розташованих для знищення неприятеля зверху.  НімфейНімфей — античне місто, яке знаходилося на скелястому мисі Комиш-Бурун, за 18 км від Пантікапея біля сучасного селища Ельтиген (Героївка). Воно було засновано в 580—560 рр. до н. е. греками, вихідцями з о. Самос. Про це місто згадують Есхіл, Скилак, Пліній, Птолемей. Страбон називає Німфей містом з чудовою гаванню.Місто займало площу біля 9 га. На півночі, заходу і півдню від міста — некрополь. На заходу від міста знаходиться так звана «Аллея склепів». Місту певний час вдавався зберігати незалежність від Пантікапея, воно входило до Афінського морського союзу, тут розміщувався військовийгарнізон афінян, місто карбувало власну монету, однак потім все-таки був підкорений Пантікапеєм, ймовірно за боспорського царя Сатира, що правив в 433—390 рр. до н. е.- це унікальний пам'ятник, де на невеликій території, сконцентровані найрізноманітніші за своїм призначенням та роллю античні споруди — городище, його некрополь, хора з системою транспортних і гідротехнічних комунікацій, поселеннями та садибами. Городище Німфея знаходиться в 16 км на південь від Керчі, на північній околиці селища Героївське (Ельтиген), і займає плато на березі Керченської протоки (в давнину Боспору Кіммерійського), на захід від якого розташовані кургани та ґрунтовий некрополь. Розвідана територія становить близько 9 га, однак значна площа античного міста виявилася в даний час затоплена морем або занесена пісками пляжу, що утворився на його території.  КрилівКрилів (пол. Krylow, рос. Крылов, у 1795—1821 Олександрія, з 1860 Новогеоргіївськ) — місто в Україні, нині затоплене водами Кременчуцького водосховища. Стояло на правому березі Дніпра при гирлі Тясмина. Засноване поляками у 1615 році в Корсунському старостві як укріплення на південно-східному кордоні Речі Посполитої. За свідченням люстрації 1616 року, в поселенні було 200 дворів, відповідно, населення становило не менше 1200 чоловік. 1616 pоку місту було надане Магдебурзьке право. Як слобода воно на 30 років звільнялося від податків. Подимний реєстр 1631 року засвідчує 50 «осілих димів» і 200 огородників. У козацькі часи пережило кілька нападів та руйнування. У складі Російської імперії вважався містом військового відомства. У 1741 році місто призначене місцем посто Миргородського полку (тоді тут було 400 дворів і мешканців біля 2000). У 1752-1764 роках був центром новосербського Пандурського полку у якому була його 1 рота. В 1808 році в містечку було лише 45 дворів і 550 мешканців. У 1821 році Крилов відрахований до складу орденського Кірасирського полку. У 1860 році переданий до відання звичайної адміністрації. Перебував у складі Херсонської губернії. На 1894 року місто налічувало 1634 двори (12 653 жителі), 350 десятин землі, мало 3 православних церкви, синагогу, приходське училище, 2 школи, лікарню, 11 фабрик тощо. Під час Першої світової війни у Новогеоргіївську перебували Кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк російської армії. У 1959—1961 роках, після побудови Кремінчуцької ГЕС, територія міста була затоплена, а населення евакуйоване. Невеличка частина міста залишилась на височині правого берегу Дніпра біля селаНагірне (нині Світловодського району Кіровоградської області).  ОльвіяОльвія — щаслива — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е. Політичним та економічним центром її було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області В період свого розквіту у ІІІ столітті до нашої ери площа міста складала близько 50 гектарів. Ольвія поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа —агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, олтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїкою. В місті існувала розгалужена система водопроводу з глиняних труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення. Археологічні розкопки проводилися з поч. 19 ст. З 1901 до 1915 їх очолював Б.Фармаковський. З 1971 Ольвійська експедиція ІА АН УРСРпроводила систематичні дослідження (наук. керівн. — С. Крижицький).  ПоліськеПоліське (кол. назви Хабне, Кагановичі Перші) — колишнє селище міського типу, було центром Поліського району з 7 березня 1923 року по 17 листопада 1993 року. Розташоване на півночі Київщини над річкою Уж (притока Прип'яті). Виключено з облікових даних 19 серпня 1999 року. Координати 51°14?36? пн. ш. 29°23?19? сх. д. Давні люди на території Поліського району жили ще в дольодовикову епоху. Зокрема біля села Діброва знайдена стоянка неоліту. Біля Поліського розташована система насипних оборонних валів, яка відома під назвою Кобилячі гори. Не зважаючи на знахідки кісток та зброї, інформації коли вони були насипані знайти не вдалося. Одна з перших писемних згадок про поселення з'являється у 1415 році під назвою Хабне. На офіційному сайті Поліського району датою заснування вважають 1215 рік. За однією із версій містечко заснували євреї, які втекли з Києва через постійні напади кочовиків. «Хабен» — співзвучне з німецьким словом «мати». Можливо на їдиш воно означає маєток або обійстя. За іншою версією «Хабен» — це слово з гебрейської мови і означає «первісток», тобто перший хлопчик у сім'ї. До сьогодні в ортодоксальних євреїв існує звичай «Міцва Підьон Хабен» — викуп первістка. Він походить від біблійного Авраама від якого Бог зажадав принести у жертву свого старшого сина і коли той уже заніс ніж, Бог перевіривши його вірність дозволив йому викупити сина за символічну плату сріблом.  Прип'ять Прип'ять — місто обласного підпорядкування в Київській області. Засноване 4 лютого 1970 року на березі річки Прип'ять, поблизу залізничної станціїСемиходи. Населення евакуйоване в зв'язку з аварією на ЧАЕС у 1986 році, внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС. Головним приводом для заснування міста стало будівництво однієї з найбільших в Європі атомних електростанцій — Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Чисельність населення за станом на листопад 1985 року — 47 500 осіб, більш ніж 25 різних національностей. Населення міста Прип'ять до аварії на Чорнобильській АЕС становило 45000 осіб. У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 1 СПТУ на 600 місць. 10 спортивних зал, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони. Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв на вісім кімнат для кружкової праці загальною місткістю 312 учнів.
Переглядів: 8314
| Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 | | |||||
| Матеріали по темі: |
