| Головна » Статті » Цікавинки » Цікаво про Україну | [ Додати статтю ] |
Міста привиди в Україні ч.2
 Тепе-КерменТепе-Кермен (Замок на вершині) - печерне місто в Криму. Комплекс розташований на вершині гори-останця висотою 535 м над рівнем моря (225 м над оточуючими долинами). Найкраще збережені сліди перебування населення – комплекс печер (біля 250 камер), які відображають собою всю різноманітність типів, які зустрічаються в печерних містах Криму. Дослідниками висуваються три версії походження міста. Першу в 1777 р. сформулював німецький учений Тунман: «Тепе-Кермен, замок гірської вершини – висока, окремо розташована гора у вигляді цукрової голови…, на вершині якої ще й зараз видно рештки фортеці глибокої давнини. Уся скеля вкрита незліченною кількістю гротів та печер, розташованих особливим чином, майже як колумбарії стародавніх народів. Можна думати, що їх призначенням було служити місцем поховань». Дослідники Дюбуа де Монтпере, Г.А. Караулов та інші вважали Тепе-Кермен житловим комплексом давніх народів (кіммерійців, таврів та їхніх попередників). Інші версії пов’язують печери з діяльністю християнських монахів, що переховувалися тут від іконоборських гонінь у VIII-IX століттях. Підтвердження останньої думки – печерний храм VIII ст., що розташований з північно-західного боку гори. Він являє собою простору камеру розміром 10,5 м на 4,5 м, внутрішній простір якої витягнутий у довжину не від входу до вівтаря, як буває звичайно, а навпаки – вздовж вівтаря. Своєрідна компоновка внутрішнього простору храму схожа на типові християнські споруди Малої Азії та Сирії. Частина печер за своїм розміщенням і будовою подібна до фортифікаційних споруд Мангупа та Ескі-Кермена, що свідчить про спільні принципи організації оборони й гірничотехнічні способи будівництва камер.  ТустаньТустань — давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, залишки якого розташовані в Карпатських горах (Східних Бескидах), в Сколівському районі Львівської області, поблизу с. Урич, біля м. Борислава та містечка Східниця. Сучасний Державний історико-культурний заповідник «Тустань» у Підгородцівському лісництві. У мезозої та палеоґеновому періоді кайнозою, за часів існування прадавнього (велетенського) океану Тетіс, тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, в неоґеновийперіод кайнозою, разом з утворенням нинішніх Карпат, були вже сформовані і камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення піднялись на поверхню землі. В геологічній науці вони відомі як «Ямненські» (назва походить від с. Ямна). До комплексу урицьких пісковиків входять: Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб (Орел). В одних місцях пісковики виступають у формі великих монолітів, в інших — у формі безладно сформованих брил. Є багато тріщин, ніш, печер, в тому числі рукотворних. У процесі денатурації пісковики змінювали свій первісний вигляд, набуваючи чудернацьких форм. Частині цих витворів дано імена — «Чотири велетні», «Три пальці», «Чотири списи», «Орел». Про них складено міфи і легенди. Упродовж чотирьох сторіч на скелях існував могутній дерев'яний дитинець (замок) Тустань, збудований білохорватською племінною знаттю. Центральна частина укріплень площею 3 га була розташована на скельній групі Камінь Ямненських пісковиків висотою 40 метрів. Дерев'яна забудова Тустані існувала з другої половини IX до середини століттяXIII ст. Вона була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему Карпатської (Угорської) лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Тоді Тустань належала, поряд зі Львовом,Перемишлем, Короснем і Теребовлею, до числа найвідоміших поселень Галичини, а також слугувала митним пунктом. Про це свідчать знайдені в Тустані арабські дирхеми, які були в обігу в IX—XI ст. У грамоті Папи Римського Боніфація ІХ від 15 травня 1390 року Тустань згадується як прикордонна фортеця, через яку експортували сіль, видобуту в Дрогобичіта околицях. Це документально підтверджує, що Тустань, окрім функції сторожового форпосту, виконувала також функцію митної фортеції на «соляному» шляху з Дрогобича до Закарпаття й Угорщини, який мав два маршрути: прямий через Тустановичі, або окільний через села Губичі, Борислав, Східницю, Урич,Підгородці і далі через Верецький (Ворітський) перевал.У 1241 році, під час монголо-татарської навали хана Батия Тустань був зруйнований татарами, і по ньому залишилося тільки село Тустань (згодом Тустановичі, зараз — частина Борислава) і неприступний замок Тустань. Згодом місто-фортеця Тустань згадується у літописі краківського історика Яна Длуґоша та польського хроніста Янка з Чарнкова, згідно з яким вона оберігала південну границю Галицького князівства і у 1340 році була захоплена польським королемКазимиром Великим та за його ж наказом була наново відбудована після руйнування.  Херсонес ТаврійськийХерсонес Таврійський значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов'янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). Був заснований 422—421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжіЧорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського припадав на IV—II ст.до н. е. Він був демократичною державою, карбував власну монету. Основою його економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля (збіжжям, а також худобою та рибою) з іншими грецькими містами, скіфами й таврами.  Червоноград (Тернопільська область)Червоноград (пол. Czerwonogrod) - зниклий місто на території сучасної Тернопільської області Україна в безпосередній близькості від села Нирків Заліщицького району. Розташований поблизу річки Джурин. Біля міста знаходиться Джуринський водоспад. На даний момент з будівель на території Червонограда збереглися залишки Червоноградського замку XVII століття і католицького костьолу XVIII століття. На пагорбі поблизу замку розташовано занедбаний цвинтар з каплицею, в якій були поховані останки сім'ї Понінських. Назву місто отримало із-за особливостей грунту в даній місцевості - тутешні пісковики надають йому червоний колір. Серед істориків (переважно польських) існує думка, що Червоногород може бути асоційований з червенські міста, від яких згодом пішла назва Червоної Русі. Радянська і, пізніше, українська історіографія заперечує дану версію, вважаючи, що назва Червоної Русі походить від міста Червен. Вперше Червоногород згадується у хроніках як Castrum rubrum (Червоний замок) в IX столітті. У 1672-1699 роках Червоноград разом з навколишніми землями перебував під владою Османської імперії. Місто занепало, і до моменту закінчення османської окупації Червоногород представляв собою лише невелике селище.  ЧорнобильЧорнобиль - місто в Україні в межах 30-кілометрової Зони відчуження. Розташоване на Київському Поліссі в Іванківському районі Київської області, при впадінні ріки Прип'яті до Київського водосховища і при впаданні в Прип'ять р. Уж. Тоді ж на березі Прип'яті поблизу міста була збудована Чорнобильська АЕС — перша атомна електростанціяв Україні. Енергоблоки станції було спроектовано на основі канальних реакторів великої потужності типу РБМК. Будівництво розпочалося у 1971 році; перший енергоблок потужністю 800 МВт[Джерело?] вступив у дію через шість років. Згодом добудовано ще три енергоблоки. На 1983 рік загальна потужність станції складала 3800 МВт. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув. Радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії й інших країн. Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви і Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі. Населення району Чорнобиля (175 тисяч) і міста Чорнобиля (14 тисяч) значною мірою було евакуйоване. Однак в місті і в 2010 році продовжує проживати невелика кількість населення — ті, хто відмовилися залишити рідне місто. Місто є адміністративним центром управління Чорнобильської зони відчуження — в ньому знаходиться Державний департамент Адміністрація Зони Відчуження та Зони Безумовного (Обов'язкового) Відселення. В Чорнобилі дислокується рота охорони Міністерства внутрішніх справ, яка здійнює охорону (патрулювання) территорії зони відчуження, а також проводить нагляд за Контрольно-пропускним режимом зони на 9-ти КПП. Завдяки роботі міліції виявляются та фіксуються факти проникнення на територію зони відчуження екстремальних туристів з чорнобильського сталкерства, а також осіб, що займаються мародерством.  Чуфут-КалеЧуфут-Кале (крим. Cufut Qale) - середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах. Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає "Юдейська Фортеця" (cufut - юдей, qale -фортеця). Виникло в V-VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани. У XIV столітті в місті поселилися караїми і створили тут свій ремісничо-торгівельний осередок (нове місто). У добу Кримського ханства Кирк-Єр був місцем ув'язнення військовополонених начальників. Саме в цей період місто отримало сучасну назву завдяки тому, що більшість його населення складали караїми (караїмська релігія - це особлива форма юдаїзму). В середині XIX століття караїми переселилися до Бахчисараю та Євпаторії, і Чуфут-Кале спорожніло. У західній давнішій частині збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки ординського хана Тохтамиша Джанике (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У східній частині був монетний двір, де за часів ханства карбували кримські монети, і чимало житлових будинків. Серед архітектурних пам’ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х ст., яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни – з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5 м. Зберігся мавзолей XV ст., у якому міститься гробниця дочки хана Тохтамиша Данини-ханум, а також руїни мечеті й дві кенафи. Підземна частина представлена значною кількістю старих печер, а також приміщеннями господарчого призначення. Цікаво, що, незважаючи на високу стійкість породного масиву, в камерах створювали підпорне кріплення у вигляді вапнякових стовпів. Місто існувало до середини ХІХ ст. В період бойових дій і блокування фортеці ворогом воду отримували з облогової системи гідротехнічних споруд. Вона являє собою вертикальний колодязь діаметром від 1,8 до 2,2 м впродовж 45 м; на глибині 25 м. до нього примикає підземна галерея квадратного перетину 2 на 2 м, яка полого піднімається на висоту 30 м. Майже по всій її довжині вирубані ступені. На місці виходу галереї на поверхню була вежа, складена з крупних квадрів. Нижче за галерею (на глибині 27 м) колодязь розширюється майже до 5 м за рахунок пологого спуску – вирубаних в скельному масиві гвинтових сходів, що йдуть від порталу галереї в глибину колодяз. Припускають, що ця система служила не тільки для прихованого підходу до води. При необхідності в ній могли сховатися безліч людей. Не виключено і культове призначення підземної споруди в нижній частині колодязя Тік-кую.  Ескі-КерменЕскі-Кермен (Стара фортеця) - місто розташоване на плато столової гори довжиною біля 1000 м і шириною до 170 м. Висота над рівнем моря – 400 м. Місто збудоване в VI ст. як міцна військова фортеця, а також центр торгівлі, ремесла й сільського господарства. До середини VII ст. було важливим політичним і адміністративним центром південно-західного Криму. У 787 р. захоплене хазарами, які зруйнували стіни й вежі цитаделі, після чого Ескі-Кермен втратив своє оборонне значення. Остаточно місто було зруйноване в 1288 р. ордою еміра Ногая. Головний хід у цитадель проходив дорогою, яка була прорубана в скельному масиві й робила кілька поворотів вздовж комплексу печерних казематів. Останні являли собою камери-бійниці, що підіймалися над дорогою й забезпечували військовий контроль над шляхом. Біля головних воріт розташований печерний храм склепінчастої форми, колони якого забезпечують функцію підтримання покрівлі. У районі головних воріт знаходяться також печерні поховальні споруди.  ЮстинградЮстинград - колишнє єврейське містечко в Україні. Юстинград був створений після того у 1825 році в Київській губернії після декрету Миколи I про вигнання євреїв з сіл з переважно сільським населенням єврейське населення було виселено з сусіднього села Соколівка. В результаті євреї Соколівки зайняли незаселену землю по інший бік озера, продану їм місцевим паном, і назвали поселення на честь Юстини, дружини пана. Багато євреїв містечка іммігрувати в США і Палестину на початку 1900-х років. У серпні 1919 року в Юстинграді був єврейський погром, під час якого загинуло до п'ятої частини єврейського населення міста. Під час німецької окупації, 27 липня 1941 року, населення було знищено, а містечко припинило своє існування. Зараз земля колишнього Юстинграду використовується як пасовище сусіднім колгоспом.
Переглядів: 8425
| Теги:
| Рейтинг: 5.0/1 | | |||||
| Матеріали по темі: |
