Головна » Статті » Цікавинки » Цікаво про Україну [ Додати статтю ]

Українська наука на карті
 Україна, рівень науки, карта, Індекс Гірша, дослідження   Наукові публікації наших учених залишаються майже не поміченими їх закордонними колегами, свідчить дослідження Товариства Макса Планка та Амстердамського університету. Якщо роботи з фізики та хімії потрапляють до міжнародних баз даних (однак не цитуються), то на світовій карті робіт із психології Україна — суцільна біла пляма.
     Лутц Борнманн із Товариства Макса Планка (Мюнхен) і Лоет Лейдесдорф зі Школи комунікаційних досліджень Амстердамського університету позначили на карті світу міста, в яких працюють «справжні діаманти» наукової думки, тобто такі, де рівень високоцитованих публікацій вищий від середнього. При цьому Борнманн та Лейдесдорф посилаються на інше дослідження, за даними якого в середньому 10% надрукованих в тому чи іншому місті наукових публікацій мають бути «першокласними», тобто з високим показником цитування. Щодо цього з дослідниками можна було б посперечатися,  адже на рівень цитованості, окрім якості публікації, впливає ще багато інших факторів. Однак загалом підхід доволі цікавий.
   Для аналізу бралися наукові публікації за 2008 рік із фізики, хімії та психології з використанням бази даних Web of Science та відкритих джерел. На карті відзначалося місце проживання кожного з їх авторів і добирався колір позначки – залежно від того, скільки разів процитували  публікацію інші автори.­
   Деякі недоліки такого підходу відзначають самі дослідники. Цей метод не дозволяє ідентифікувати наукові інститути, де працюють автори першокласних пуб­лікацій, не враховує впливу безпосереднього спілкування на наукову продуктивність.
    Якщо у дослідження було кілька співавторів, кожного з них рахували окремо. Тому другий недолік – високий рейтинг того чи іншого міста може бути зумовлений двома різними факторами. Або ж у місті працює ціла група науковців, яка написала одну високоякісну статтю, або ж там мешкає, грубо кажучи, один науковець (чи одна група), який написав кілька впливових публікацій.

   Залежно від якості наукових публікацій місто на карті обводили колом певного кольору. Радіус кола визначався різницею між наявною  та прогнозованою кількістю якісних публікацій. Окрім того, рівень успішності позначили кольорами. Зелений – місто успішне, чим темніший колір – тим краще цитують публікації тамтешніх учених. Червоний – наявна кількість успішних публікацій значно нижча від прогнозованої кількості, жовтогарячий – коли різниця є, але вона статистично неважлива.
    Якщо прогнозована кількість збігається з наявною, місто позначають сірим кольором.
    На карті з фізики ми виглядаємо доволі непогано. Київські вчені за 2008 рік опублікували 235 статей, однак замість 23 очікуваних успішною виявилася лише одна публікація. У Харкові – 129  статей, з яких 3 успішних, у Львові з 25 публікацій одна успішна.
   Отже, Київ і Харків  позначено червоним, Львів – жовтогарячим. Це краще, ніж Латвія, Білорусь або Туркменія, які взагалі на карту не потрапили. Майже на одному рівні з Румунією або Литвою з її червоним Вільнюсом. Але гірше, ніж Грузія із зеленим Тбілісі, темно-зелені Прага й Париж, Мюнхен, Рим.
   Найбільше червоне коло отримала Москва (із 759 статей – 20 високоцитованих). Найкраще зарекомендував себе Лондон – успішними були 30% публікацій замість очікуваних 10% (от вам і «британські вчені»).
   На думку доктора фізико-математичних наук професора Ростислава Влоха, директора Інституту фізичної оптики (Львів), редактора наукового журналу «Ukrainian Journal of Physical Optics», порівнювати можливості українських та західно­європейських фізиків ще зарано.
    — Порівнювати Київ і Лондон просто некоректно, є безліч різних нюансів, — пояснює Ростислав Влох. — Насамперед — фінансування. До прикладу, міста Польщі або Угорщини краще представлені, ніж наші, однак набагато гірше, ніж міста Західної Європи. Нас порівнювати з Європою ще зарано, нас можна порівнювати хіба що з Росією або Білоруссю.
     З іншого боку, на рейтинг впливає і рівень розвитку наукових видавництв та їхньої взаємодії. На Заході є досить багато журналів, які мають високий імпакт-фактор. В Україні їх дуже мало. Існують перехресні посилання між журналами в самій країні, певного об’єднання країн, одного видавництва, якщо воно видає кілька журналів. І таким чином завдяки перехресним посиланням рівень цитованості зростає.
     — Коли наш «Ukrainian Journal of Physical Optics» починав співпрацю з ISI (Institute for Scientific Information), зважали передусім на рівень цитування наших матеріалів в Україні, в регіоні, а не в США або Європі, — зазначає вчений. — Хотів би наголосити, що імпакт-фактор, або рівень цитування,  не є показником рівня академічної науки. Це насамперед показники економічної спроможності держави.
     У 2008 році в Україні було чотири фізичні журнали, які читали за кордоном. І тільки з 2008 року їхня кількість почала зростати. Наприклад, «Ukrainian Journal of Physical Optics» за останні кілька років увійшов у міжнародні реферативні бази даних, такі як Thomson ISI, SCOPUS, Chemical Abstracts, INSPEC та інші.
  Тому зараз, на думку вченого, ситуація повинна виглядати трохи краще.
   Хімічна складова: краще, ніж Грузія, гірше, ніж Литва
   На карті з хімії розміщення червоних і зелених міст нагадує карту з фізики. Так само багато зелених міст у Західній Європі, так само червоним колом позначається Москва. Однак в Україні на карту потрапили тільки червоний Київ і жовтогарячий Львів, без Харкова.
    —   У порівнянні з 2008 роком зараз у нашій країні  набагато більше публікацій з хімії, —  розповідає завідувач кафедри неорганічної хімії ЛНУ ім. Івана Франка, доктор хімічних наук професор Роман Гладишевський.
     У 2008 році ЛНУ заснував міжнародний журнал «Chemistry of Metals and Alloys»  («Хімія металів і сплавів»). Роман Гладишевський є редактором цього журналу. До складу редколегії входять провідні фахівці з України, Італії, Норвегії, Польщі, Росії, США, Франції, Швейцарії. Журнал публікує матеріали українською та англійською мовами. У 2009 році він був внесений до списку фахових видань ВАК України. Наступний крок —  включення до списку ISI.
     У галузі неорганічної хімії торік українськими науковцями опубліковано близько 500 статей у вітчизняних і закордонних фахових виданнях. Науковці школи «Кристалохімія» щороку публікують близько 100 статей. У 2010 році вийшло друком 97 статей. Із них 49 у  журналах, які входять до списку ISI, і 19 в інших зарубіжних виданнях.­
     —   Про рівень наукових досліджень можна судити не тільки за кількістю публікацій, а й за участю в конференціях, —   пояснює пан Гладишевський.  —   У 2010 році ми взяли участь у 28 українських і міжнародних форумах. Дослідження в галузі кристалохімії інтерметалічних сполук в Україні проводяться лише у Львові, тому нашими основними науковими партнерами є закордонні кристалохімічні центри. Так, у 2010 році ми виконували спільні проекти з ученими 33 зарубіжних університетів та інститутів. Це свідчить про якість та важливість наших результатів на світовому рівні.
    На думку пана Гладишевського, робота Борнманна та Лейдесдорфа не зовсім коректна: аналіз наукових пуб­лікацій має відображати стан у конкретній (вузькоспеціалізованій) галузі науки  і не ґрунтуватися на географічному принципі.
      Складна психологія
    Щоб не обмежуватися природничими науками, Борнманн та Лейдесдорф для порівняння також зробили карту з психології. Вона вийшла зовсім іншою, ніж із фізики або хімії. Східна Європа на ній набагато слабше репрезентована. Наприклад, у Польщі у 2008 році вийшла лише одна наукова стаття, яку процитували 8 або більше разів. України на цій карті немає взагалі.
     — На жаль, українських­ психологів не знають за кордоном, за винятком двох - трьох осіб, —  коментує­ ­Леонід Бурлачук, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психодiагностики та медичної психології КНУ ім. Шевченка, член редрад кількох видань («Журнал практикующего психолога» та «Практическая психология и социальная работа» — Україна,­­ «Психосоматична медицина» — Болгарія, «Клінічна і проективна психологія» — Франція).  — Причин досить багато, назву основні. По-перше, це відсутність фінансування. По-друге, дається взнаки радянська звичка теоретизувати,  відірваність психології від практики. Третя причина – психологічна практика, насамперед психотерапія, існує сама по собі, її постійно прагне задушити медицина, що дається взнаки, зокрема, у відсутності психології в переліку спеціальностей, за якими можна займатися комерційною діяльністю.
    — Стає на заваді також елементарне незнання європейських мов, — пояснює вчений. — При цьому наголошується на необхідності публікацій українською мовою, а хто читатиме цю писанину? Щоправда, багатьом така ситуація вигідна, за принципом «перший парубок на селі, а в селі – одна хата». Багато хто з психологів зовсім не зацікавлений у тому, щоб його знали за кордоном, у тому числі  у так званому ближньому зарубіжжі. Так спокійніше.
     Ще одна причина – вимоги до публікацій за кордоном набагато вищі від вітчизняних. Окрім того, в українській психології фактично немає діючих та активних професійних товариств, що не дає можливості  інтегруватись у світову науку.
    Дається взнаки і стурбованість психологів отриманням ступенів і звань: це додаткові гроші, пояснює вчений. Зараз в Україні докторів психологічних наук вже більше, ніж було в Радянському ­Союзі за всі роки його існування. Але роботи багатьох із них знають тільки у тісному колі професіоналів. Здебільшого це опоненти й рецензенти дисертацій.
    Ситуацію може виправити тільки діяльність професійної спільноти психологів України, яка хоч і є, але зовсім нежиттєздатна, уважає Леонід Бурлачук.
   Фінансове питання
    Не секрет, що західні наукові журнали беруть гроші не тільки за доступ до матеріалів, а й за місце на шпальтах. Щоправда, діляться досвідом російські вчені, доволі часто автори   не платять. І тому Україна через низький рівень популярності своїх наукових журналів втрачає двічі.
    — Замість того, щоб друкувати свої статті в наших журналах, які б мали міжнародний рівень, і потім продавати свою інформацію, ми її віддаємо задарма в зарубіжні журнали, які потім її продають і заробляють гроші на наших публікаціях, — пояснює Ростислав Влох. — Віднедавна «Ukrainian Journal of Physical Optics» теж почав брати гроші з авторів за публікації.
    А от у редактора журналу «Chemistry of Metals and Alloys» Романа Гладишевського дещо інша точка зору:
    —  У своїй роботі ми робимо акцент на тому, що пуб­лікація праць і доступ до матеріалів журналу є безкоштовними. Легкий доступ до наших матеріалів стане виграшним фактором для частішого цитування статей українських вчених.
   Хоча, безумовно, «успішність» наукових публікацій залежить насамперед від рівня результатів. А належний рівень результатів можна забезпечити належним фінансуванням матеріальної бази та інформаційних технологій і своєчасною модернізацією обладнання.
   Якість публікацій — тільки верхівка айсберга
  —  Запропоноване дослідження демонструє, що за такими перспективними напрямками, як фізика та хімія, Україна вже не дотягує навіть до країн Східної Європи. Причому як за кількістю, так і за якістю, —  говорить голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації Володимир Семиноженко. —  Це підтверджують дані з бази Scopus. Так, за кількістю наукових публікацій наша країна поступається не лише РФ, а й Польщі та Угорщині. Індекс Гірша є нижчим, ніж у РФ, Польщі, Угорщини, а також Словаччини. Найвищий Індекс Гірша серед українських ВНЗ має КНУТШ – 48, для порівняння: МДУ – 145. Відносно непогані позиції українські вчені утримують лише у таких галузях, як матеріалознавство та хімічні технології, але й тут використана хіба що десята частина наших можливостей.
    Причини цього загальновідомі – сировинний перекіс української економіки, згортання наукового потенціалу за часів «дикого капіталізму», хронічна нестача коштів, відсутність дієвих механізмів комерціалізації винаходів, проблема «відпливу інтелекту», пік якого припав на перші роки незалежності. Сьогодні талановиті вчені українського походження, а часто і з українським громадянством, роблять внесок у науково-технологічний розвиток інших країн.
   Низька якість наукових публікацій – це лише верхівка айсберга. Якісною та конкурентоспроможною наука буде лише тоді, коли вибір інноваційної моделі розвитку перетвориться на суспільну ідеологію.
    —  Хочеться сподіватися, що 2010 рік стане поворотним у цьому розумінні, —  відзначає Володимир Семиноженко. — Уперше за останнє десятиріччя українська держава готова стимулювати саме інноваційні зміни в економіці. Держінформнауки займається реалізацією такої політики.
   Пріоритетом є, по-перше, повернення науки у вищі навчальні заклади, державна підтримка наукових проектів, зрештою – створення потужних кластерів, що працюватимуть за схемою «університет-лабораторія-виробництво».
    Друге – комплекс заходів, спрямованих на насичення інноваціями реального сектора економіки. Створення законодавчої бази державної підтримки нових видів інноваційної діяльності,­ зокрема  через механізми венчурного фінансування, цілісна державна політика підтримки старт-ап компаній, урегулювання­ питання комерціалізації науково-технологічних розробок.
   — Ці два комплекси завдань тісно пов’язані між собою. Результатом їх успішного виконання мають стати відчутні світоглядні зрушення в українському суспільстві. Коли рівень освіти реально визначатиме кар’єрні перспективи, а науковий потенціал – лідерство держави на світовій арені, якість публікацій зросте автоматично, — уважає Володимир Семиноженко. —  Адже бути вченим стане набагато престижніше.

До речі

   За інформацією Держкомстату, на кінець минулого року в економіці України було зайнято 81169 кандидатів і 13866 докторів наук, які працюють у 1340 організаціях.
  Із різних джерел фінансування на наукові роботи надано 8,653 млрд грн, що становить 0,95% ВВП.

   Індекс цитування наукових статей — реферативна база даних наукових публікацій, що індексує посилання, зазначені у пристатейних списках цих публікацій і дає кількісні показники цих посилань (такі, як сумарний обсяг цитування, індекс Гірша та ін.)
   Індекс Гірша — наукометричний показник, запропонований 2005 року американським фізиком Хорхе Гіршем з університету Сан-Дієго (Каліфорнія). Індекс Гірша — кількісна характеристика продуктивності вченого, яка ґрунтується на кількості його  публікацій і кількості їхніх цитувань. Розроблений для одержання більш адекватної оцінки наукової продуктивності дослідника, ніж можуть дати такі прості характеристики, як загальна кількість публікацій або загальна кількість цитувань.
   Імпакт-фактор — чисельний показник важливості наукового журналу. Із 1960-х років він щорічно обраховується Інститутом наукової інформації.
Фото: eutg.net
Джерело: http://eutg.net
Категорія: Цікаво про Україну | Додав: wiktor (05.06.2011) W
Переглядів: 4329 | Теги: карта, україна, Дослідження, рівень науки, Індекс Гірша | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar