Ареали та їх типи. Поняття про біоценоз - Біогеографія - Теорія географії - Каталог статей

Головна » Статті » Теорія географії » Біогеографія

Ареали та їх типи. Поняття про біоценоз

Питання лекції
1.   Ареали. Типи ареалів.
2.   Поняття про біоценоз.
3.   Видовий склад біоценозу.
4.   Структура біоценозу.
5.   Відношення між організмами в біоценозі.
6.   Динаміка угрупувань.

Перелік літературних джерел
1.   Ботаническая география с основами экологии растений. – М.: Агропромиздат, 1986
2.   Воронов А.Г. Биогеография с основами экологии. – МГУ, 1987
3.   Воронов А.Г., Дроздов Н.М. Биогеография мира. – МГУ, 1985
4.   Второв П.П., Дроздов Н.Н. Биогеография. – М.: Просвещение, 1978

1. Ареал – область поширення будь-якого виду рослин чи тварин. Кожний ареал має свої границі поширення. Виділяють суцільні та диз’юктивні (розривні) ареали. В суцільних ареалах певний вид рослин чи тварин має замкнуту територію поширення в межах одного регіону, чи материка. При диз’юктивних ареалах один і той самий вид поширений на відокремлених територіях, одного чи різних континентів. За характером і причинами розриви можуть бути: океанічні, міжконтинентальні, внутріконтинентальні. Для морських розривів характерна біополярність - організми поширені в полярних широтах океанів і не зустрічаються у екваторіальних, та амфібореальність – організми поширені виключно в тропічних широтах (прикладом можуть служити коралові поліпи). Границі ареалів можуть бути статичними (постійні), або ж рухливими. Переміщення границі ареалу буває прогресивним (область поширення виду розширюється) чи регресивним (площа території поширення виду зменшується). За величиною розрізняють космополітичні та ендемічні ареали. Ендемічні ареали мають обмежену область поширення на окремій території, а поширені в межах них види живих організмів називають ендеміками. Види живих організмів які знаходяться в противоріччі з сучасними умовами називають – реліктами. Причини реліктивності бувають різні. Як правило більшість реліктів посилились на тій чи іншій території під час давніх геологічних епох, коли кліматичні, едафічні умови відрізнялися від сучасних . Визначають релікти формаційні (окремі дерева в степу), едафічні – рослина проростає на нетипових для неї гірських породах, грунтах (хондрила в глинистих степах), кліматичні (сосна гірська, ялівець сибірський в високогір’ї Карпат).
Велика роль в дослідженнях ареалів насамперед М.І. Вавилов який обґрунтував центри походження рослин і тварин світу.

2. Біоценоз – закономірність поєднання рослин, тварин і мікроорганізмів в просторі і часі, яке склалося в процесі тривалого добору в однакових природних умовах і визначається своєрідним видовим складом, структурою і взаємовідносинами між організмами. Вчення про біоценоз починається від Ч. Дарвіна. Ключовою фігурою в вивчені біоценозів, є основоположник вчення про типи лісу є Г. Ф. Морозов. Праця "Учение о лесе” була перевидана декілька разів. Із вчених що займалися вивченням лісових угрупувань Полісся можна виділити Погребняка.

Біоценоз питання географічного та біологічного характеру, оскільки життя визначається як біологічними факторами (симбіоз, конкуренція, хижацтво і тд.) так і географічними (кліматичні умови, едафічні фактори, тощо). Від географічних факторів залежить приріст біомаси, продуктивність.
Сукупність факторів фізико-географічних умов, що характеризують ділянку зайняту біоценозом називають біотопом.

Кожний біоценоз характеризується наступними озаками:
1.   видовий склад (набір рослин та тварин);
2.   структура чи будова біоценозу (кількісні співвідношення між видами, наявність ярусів, зовнішній вигляд;
3.   місцеположення (умови існування біоценозу, особливості рельєфу.
3. Для зручності порівняння біоценозів користуються ознакою видової рясності - кількість видів рослин на одиницю площі. Сукупність особин одного виду в біоценозі називають популяцією. Біоценоз складається з популяцій різних видів. Щоб визначити кількісний склад біоценозу користуються абсолютним або відносним обліком. Абсолютний облік – це вирахування кількості особин кожного виду на одиницю площі незалежно від особин інших видів. Відносний облік ведеться шляхом порівняння кількості особин одного виду в порівнянні з особинами інших видів. Для рослинного покриву найчастіше використовують п’ятибальну шкалу датського вченого Друде.
Sol – поодинокі екземпляри
Sp – переважаючі
Сор1 - рясно
Сор2 – досить рясно
Сор3 – дуже рясно

За роллю в біоценозі рослини поділяються на: домінанти (15% і більше від загальної кількості особин різних видів), субдомінанти (5 – 14,9%), другорядні види (0,1 – 4,9%), третьорядні види (менше 0,1%). Домінанти визначаються окремо для кожного ярусу біогеоценозу, як для рослин так і для тварин. Наприклад, окремо визначаються домінанти для різних ярусів лісу, чагарникового, трав’яного покриву, птахів, плазунів і тд. Інколи при характеристиці біоценозу використовують спрощену трибальну шкалу - вид чисельний, звичайний, рідкісний.
Кожний біоценоз має свої едифікатори та акцептори. Едифікатори – це організми які визначають існування інших видів в біоценозі (мохи, копитні, бабаки, ховрахи), акцептори – організми що не визначають умов існування.

4. Структура біоценозу. Зовнішній вигляд біоценозу пов’язаний з розвитком тих чи інших організмів називають аспектом. Кожному виду біоценозу властива ярусність. Ярусність може бути як наземна так і підземною. Починають рахувати яруси завжди зверху (від найвищих рослин). У воді ярус може бути – надводний, при поверхневий, підводний, придонний і ґрунтовий. Однак, варто відмітити що не всі організми утворюють яруси. В біоценозі можуть бути так звані міжярусні організми, скажімо, ліани. Біоценоз складається з консорцій – окремо взятий організм, що включає організми пов’язані з ним. Прикладом може бути окремо взяте дерево із птахами, мохами, лишайниками, комахами, іншими організмами що на ньому проживають.
Структура біоценозу є мозаїчною. Мозаїчність пов’язана з умовами зволоження, особливостями рельєфу, освітленням і тд.

5. Відношення між організмами в біоценозі можуть бути космобіотичні, паразитні, хижацькі і тд.
По особливостях зв’язки між організмами поділяють на:
1)   трофічні (харчові) - (продуц., конс., редуц);
2)   топічні – надання одним видом місця для проживання іншому (дупла та крона дерев і тд.);
3)   форичні – одні види сприяють переміщенню і поширенню інших видів;
4)   фабричні – один вид тварин використовує частину іншої тварини, чи рослини для побудови гнізд, підстилки (птахи, бобри).

6. Динаміка угрупувань. Динаміка характерна як для рослинного покриву так і для тваринного світу. Вона може бути добовою (зміна активності тварин на протязі доби, згортання квіток окремими рослинами в темно пору доби), сезонною (опадання листя з дерев, впадання у сплячку окремих тварин на зимовий період) річною (циклічність багаторічних процесів). Якщо розглядати динаміку рослин на протязі року, то варто відмітити що в біоценозі є однорічні та багаторічні рослини. Кожний вид має свої фенологічні фази – періоди життєвого циклу. Альхін виділив наступні фази рослин: 1) вег - початок вегетації, але без утворення генеративних органів; 2) вег Л(?)     - утворення бруньок; 3) цв1 І – зацвітання; 4) цв2 О – цвітіння; 5) цв3 С – відцвітання; 6) пл1 – плодоносіння; 7) пл2 – осипання плодів; 8) пл3 – вегетація після цвітіння.

Крім циклічних змін які відбуваються в природі на протязі року, багаторічних циклів існують зміни які проходять безповоротно. При цьому одне угрупування поступово змінюється іншим без повороту до попереднього етапу. Такі зміни називають сукцесіями. Сукцесія може бути первинною - утворення угрупувань на ділянках де не було життя (заселення рослинами і тваринами вулканічних, коралових островів що недавно утворилися); та вторинною – відновлення лісових масивів після вирубки лісу, деградація рослинного покриву під впливом багаторічного випасу худоби, тощо.

Розвиток життя на безжиттєвих ділянках проходить в 3 стадії:
1)   заселення піонерськими угрупуваннями;
2)   перетворення піонерського угрупування;
3)   зростання екологічної диференціації і поява нових видів.

Фото:
Джерело: