Основні концепції та гіпотези

Теоретичні основи регіональної і соціальної географії світу формувалися у процесі зародження та визрівання різноманітних концепцій, закорінених головними ідеями у наукові пласти географії, економіки, соціології, інших галузей знань.

Концепція проблемного країнознавства. Розроблена в 60—70-ті роки XX ст. в Інституті географії АН СРСР (Москва). Один із її засновників Я. Машбиць на основі теоретичних положень М. Баранського запропонував проблемний підхід в економіко-географічному країнознавстві зарубіжного світу, об'єднавши всю проблематику в три групи:

1) проблеми, що мають важливе значення при вивченні всіх країн та регіонів;

2) проблеми, важливі для країн певного типу і рівня розвитку;

3) проблеми, специфічні для певної країни (регіону).

Від інших концепцій її відрізняли відхід від покомпонентних характеристик за чітко заданою схемою, аналіз ключових для будь-якої території проблем (особливостей забезпеченості природними ресурсами; спеціалізації господарства і його територіальної структури; етнокультурних та етносоціальних проблем; стану довкілля; перспектив розвитку території). З метою вдосконалення цієї концепції було посилено зв'язки «природа — суспільство», «природа — населення», «економіка — розселення» тощо.

Згодом Я. Машбиць розробив нову схему комплексної характеристики країн, яка охоплює 11 тематичних блоків, що об'єднують підходи традиційного і проблемного країнознавства: 1) своєрідність території; 2) територія і географічне положення; 3) історико-географічні етапи; 4) природа і природокористування; 5) населення і культура; 6) господарство; 7) розселення; 8) суспільство; 9) райони; 10) стан довкілля; 11) перспективи.

Головні особливості комплексної характеристики країн:

— взаємозалежний розгляд природних, соціально-економічних і етнокультурних територіальних систем та їх проблем;

— зосередження уваги на людині, формах і географічних типах її діяльності, культури;

— історико-географічний підхід до аналізу заселення та освоєння території;

— виявлення внутрішніх географічних розбіжностей районів та їх провідних центрів;

— приділення уваги природним і соціально-економічним процесам тощо.

Концепція «полюсів зростання».

Виникла на Заході, отримавши там найбільше поширення. Загалом є концепцією регіональної економіки. Сформульована французьким економістом Франсуа Перру (1903—1987). Згідно з цією концепцією розвиток виробництва в різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Завжди можна виділити динамічні галузі, які переважно стимулюють зростання економіки, є «полюсами розвитку». Внаслідок концентру нання такі галузі мають тенденцію зосереджуватися у певній точці — «полюсі зростання». Здебільшого таким полюсом є місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на оточення.

Концепція «полюсів зростання» у різних варіантах була покладена в основу численних планів і програм регіональної політики країн, як розвинутих, так і тих, що розвиваються.

Концепція глобальних (світових) міст.

Належить до найновіших концепцій. Висунута Дж. Фрідманом, який для виділення глобальних міст використовував такі критерії:

1) чисельність населення;

2) роль міста як великого фінансового центру;

3) ступінь концентрації штаб-квартир ТНК;

4) важливість міжнародних функцій і наявність міжнародних організацій;

5) швидке зростання сфери ділових послуг;

6) концентрування обробної промисловості;

7) роль великого транспортного вузла.

Донедавна ця концепція застосовувалася тільки щодо країн з ринковою економікою, а як приклади глобальних міст розглядали Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж і деякі інші крупні міста.

Застосування ідей, законів, гіпотез, концепцій, теорій дає змогу з'ясувати сутність об'єктів та явищ, які вивчають конкретні галузі науки. Методологія та методика цього пізнання базується на залученні у науково-дослідний процес певних методів дослідження.

3. Методи дослідження

Регіональна економічна і соціальна географія світу використовує методи, характерні як для географічних, так і для інших суспільних наук.

Метод дослідження науки — система прийомів і способів пізнання її загальних закономірностей та вивчення конкретних об'єктів, явищ і процесів.

В арсеналі економічної і соціальної географії наявні як традиційні методи досліджень, так і нові, пов'язані з потребами НТР. До першої групи методів належать історичний, картографічний, порівняльний, методи спостережень, системного аналізу, статистичний, економічного районування та ін. Друга група охоплює методи економіко-математичні, дистанційних спостережень, геоінформаційний.

Історичний метод. Застосовується в усіх суспільних та природничих науках. Своєрідність його використання у регіональній економічній і соціальній географії світу полягає у тісному поєднанні з аналізом і просторовими аспектами соціально-економічного розвитку, які зумовлюють безупинні зміни у географії господарства і населення, в характері використання природних і трудових ресурсів, в освоєнні та заселеності території.

Знання історичної географії необхідне для розуміння сучасної географії населення і розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод. Завдяки йому створюють тематичні карти, наносячи на них безліч об'єктів, відображаючи їх взаєморозташування і взаємозв'язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження — від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу.

Карти є не тільки чудовим ілюстраційним матеріалом, не тільки ємною і різнобічною інформацією, зручною для безпосереднього та багатоцільового використання, а й дієвим інструментом наукових досліджень.

Порівняльний метод. Притаманний усім географічним наукам. Він покликаний знайти найбільш істотні риси подібності та відмінності у господарському використанні територій регіонів світу, в географічних типах господарства і розселення, в їх взаємозв'язку. Цей метод дуже плідний при вивченні регіонів та країн.

Метод спостережень. Відіграє важливу роль у регіональній економічній і соціальній географії світу. Роль міжнародного туризму, поїздки зарубіжними країнами розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень за особливостями господарського використання території, системами і типами розселення, умовами життя та культурою населення тощо.

Метод системного аналізу. Базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісності системи, її внутрішніх і зовнішніх зв'язків, погодження галузевих і територіальних проблем.

Статистичний метод. У його основі — аналіз даних про господарство і населення регіонів та країн, він сприяє з'ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент досліджень економічного і соціального стану конкретної території.

Метод економічного районування. Дає змогу виявити взаємопов'язані в соціально-економічному аспекті частини країни за певною спеціалізацією. Базуючись на вченні про економічні райони, потребує обробки різноманітної економічної та соціальної інформації.

Економіко-математичні методи. Дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарств, розселення і життєдіяльності населення.

Важливим при цьому є математичне моделювання різних соціально-економічних процесів і об'єктів.

Методи дистанційних спостережень. Широко використовуються в дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарських систем і населення. Дають нову і докладну інформацію про концентрування господарського використання території, особливості концентрації господарства і населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Геоінформаційний метод. Набуває дедалі більшого значення. Полягає у створенні геоінформаційних систем, які є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію.

Вибір методів дослідження залежить як від наукового завдання, так і від об'єкта вивчення. Найдоцільнішим є поєднання різних методів з урахуванням конкретних можливостей кожного з них.