Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів [ Додати статтю ]

Моря Атлантичного океану.Ч.1.

    Моря Атлантичного океану

Середземне море — залишок давнього океану. Середземне море є реліктовим залишком величезного палеобасейну Тетіс, як його назвав австрійський геолог Зюсс на честь морської богині давніх греків. Десятки мільйонів років тому його води вкривали простір від теперішньої Португалії до Тихо­го океану там, де сучасні Альпи, Балкани, Карпати, Кавказ, Гімалаї. Океан відділяв колишній суперматерик Лавразію від такого самого суперматерика — Гондвани. Частини розколотих материків понад двісті мільйонів років повільно рухались повер­хнею астеносфери, поки не закрили його на сході, і від старень­кого Тетісу залишилась лише невелика частина — Середземно­морський басейн. В цьому басейні товщина земної кори стано­вить 10—15 км, причому вона материкового типу.

Середземне море дуже розчленоване півостровами та остро­вами на окремі затоки — моря, з яких, однак, багато навіть не вказано на загальногеографічних картах чи в атласах. Самостій­ними, як правило, підписані Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське й Мармурове моря. Вони переділені найбільшими Апеннінським та Балканським півостровами, островами Корси­ка, Сардинія, Сицилія і Крит. Однак у країнах Середземномор'я історичні умови і практика мореплавства склалися так, що в морі-океані було виокремлено значно більше морів. Вони різняться між собою архіпелагами дрібних островів, підводними порогами, характером берегів, гідрологічними особливостями та іншим. Це моря: Альборанове (між Піренейським півостровом і Африкою), Балеарське (між Іспанією та Балеарськими острова­ми), Іберійське (між Балеарськими островами і Африкою), Сардинське (між островом Сардинія та Балеарськими острова­ми), Сицилійське (між Сицилією та Африкою), Левантійське (між островами Крит і Кіпр), Фінікійське (на схід від меридіану острова Кіпр) та деякі інші.

З великих заток, які не набули статусу моря, можна назвати Габес і Сідра в Лівійському морі; Кипариську, Патраїкос, Коринфську й Таранто в Іонічному (остання утворює каблук «італійського чобітка»); Венеціанську і Манфредонія (утворює ніби шпору «чобітка») в Адріатичному; Термаїкос, Стрімонікос, Сароську, Кгфалія, Едреміт, Кушада і Керме в Егейському; Ліонську —в Галльському; Валенсійську — в Балеарському; Анталья та Іскендерон — у Левантійському.

На давньому дні фіолетово-синьої середземноморської чаші височать гірські хребти, плато, розділені плоскодонними запа­динами. Прибережна шельфова мілина порівняно вузька — не більше 40 км. Далі, у відкритому морі, дно крутим материковим схилом, глибоко порізаним великими щілинами підводних каньйонів, опускається до глибоководних рівнин. Західна мілко­водна половина давнього Середземного моря сполучається з молодим Атлантичним океаном вузькою гористою Гібралтар­ською протокою. В Альборанському, Лігурійському, Тірренському морях ховаються цілі гірські хребти. Біля Корсики, Сардинії, Сицилії та Балеарських островів деякі підводні гори здіймають кам'яні біло-зелені вершини над синіми хвилями. За мілководним порогом Сицилійської протоки в східній, значно глибшій, частині Середземного моря існує багато остро­вів, де розквітли найдавніші культури планети. Дослідження донних відкладів свідчать про надзвичайну рухливість східної частини Середземномор'я. Чорно-червоні шари оплавленого попелу свідчать про рапто­ві виверження минулих і сучасних вулканів на поверхні та на дні моря. Великі товщі солей вказують на неодноразове змен­шення та обміління замкнутого палеомор'я, що висихало. Його солоні води нагрівались, і на дні під пекучим сонцем залиша­лись великі скупчення соляних відкладів. Перетлілі рештки водяних тварин і рослин у мулистих про­шарках свідчать про застоювання водяної товщі. Часткове онов­лення солоних придонних вод, поступове зникнення життєвого кисню в колишньому континентальному басейні призводило до появи сірководневої мулистої маси осадів, подібних до чорно­морських глибоководних порід сапропелів.

У відкладах Еллінської западини виявлено багато червоняс­того попелу — свідка гігантських вивержень, що сталися тут понад 10 тис. років тому, себто за пам'яті перших цивілізованих народів, і знайшли відображення у давніх легендах. Усім відомі описи біблійних потопів, єгипетської кривавої темені, що начебто були наслані як Божа кара. Можливо в цих місцях, вважають грецькі вчені, потонула могутня держава атлантів — Атлантида, про яку вперше розповів ще Платон. Ймовірно, що гігантський вибух вулканічного вогнища розколов на шматки легший і крихкіший за древнє дно суходіл Атлантиди. Давньо­грецькі міфи, за влучними словами мудрого Арістотеля, є «неправдивими історіями, які містять істину». Так, наприклад, з Мессінською протокою, що скелястим звивистим каналом з'єднує Іонічне й Тірренське моря, пов'язані легенди про те, що в  ній  жили  страховиська  Сцілла  й  Харібда,  які  знищували мореплавців. В цьому є частка правди, бо і в наш час навколо протоки знаходяться найактивніші вулкани Європи: Вулькано, Етна, Стромболі та ін.

Легенду про зникнення у морському вирі Атлантиди багато вчених пов'язують із діяльністю вулкана Санторін, що знахо­диться на порівняно невеликому острові в Егейському морі. Сьогодні на місці колишнього острова залишилися підковопо­дібний у плані острів Тіра, невеликі острівці Тірасія, Неа-Каймені та ще кілька, які разом утворюють Санторінський архі­пелаг. Саме через викид гігантської маси лави і попелу вулка­нічний острів просів в утворену під ним пустоту, утворивши кальдеру. Вчені доводять, що через цю катастрофу в XV ст. до н. є. загинула мінойська культура. Зразки високої культури атлантів знайдено в розкопках на острові Крит та інших островах Кікладського архіпелагу, на Ватіканському півострові та в Малій Азії. Завдяки цьому стало відомо про існування тут морської держави в IIIII тис. до н. є.

На острові Тіра під багатометровим шаром ущільненого по­пелу Санторінського вулкану археологи натрапили на поселення міського типу, з дво-триповерховими будинками, з лоджіями, колонами, камінами, з чудовими фресками і скульптурами. Частина міста зараз знаходиться під водою на глибині 20 м. Хоч би де було місце розташування Атлантиди (про це свідчать також численні підводно-археологічні дані про затонулі міста в Західному, Центральному і Східному Середземномор'ї), але вже доведено, що до катастрофічного виверження вулкана Санторін у XV ст. до н. є. в його кальдері існувало велике місто. Середземномор'ю притаманні особливі природні умови, що зумовлено геологічною будовою, рельєфом узбережжя і прилег­лих територій.

Рельєф морського дна складний. На дні вирізняють кілька улоговин—Алжиро-Прованську, Тірренську, Центральну і Левантійську. Береги моря переважно гористі, а надто на півночі, де берегова лінія дуже ускладнена великими затоками, та островами і островами. На півдні переважає характерна для Африки проста берегова лінія. Шельф загалом вузький, лише біля бере­гів Тунісу, Лівії, Єгипту, а також в Адріатичному та Егейському морях відносно широкий. Прибережна зона порівняно глибока, мілин і рифів мало.

Над морем панує різновид субтропічного клімату — серед­земноморський з короткою теплою, але дощовою й вітряною зимою,  з тривалим, дуже теплим або жарким,  сухим літом.

Середня температура повітря в лютому становить +10 °С в Адріатичному морі й +14 °С біля берегів Африки. В серпні температура підвищується відповідно до +24 °С і +28 °С. Річна сума опадів у південній частині моря 100—300 мм, у північній 300—500 мм. Найбільше їх, 500—1000 мм — на північ від Балеарських островів.

У морі протягом року домінують західні й північно-західні вітри, в окремих районах виникають місцеві вітри: сироко — південний, жаркий вітер з африканських пустель; містраль — сильний, поривчастий, холодний і сухий вітер у Ліонській зато­ці; бора — обвал холодного й сухого повітря з невисокого гірського хребта на сході Адріатичного моря. Вітри взимку здіймають хвилі заввишки до 8 м і перемішують воду до глиби­ни 50—75 м. Температура води, подібно до температури повітря, зростає з півночі на південь узимку від +10 до +16 °С, влітку від +21 до +28 °С. Під час вторгнення холодного повітря з півночі темпе­ратура води в окремих затоках взимку знижується до 0 °С.

Внаслідок сухості клімату випарування значно перевищує опади й стік. За підрахунками фахівців, атмосферні опади на поверхню моря становлять 1000 км3/рік, стік річок 430 км3/рік, випарування з поверхні моря 3130 км3/рік. Отже, дефіцит прісної води становить 1700 км3/рік.

Найінтенсивніше випарування на сході — у Левантійському басейні. Значне випарування підвищує солоність до 37—39 %о. Найменша солоність в Адріатичному морі — 35 %о, найбіль­ша — біля острова Кіпр — 39,5 %о.

Дефіцит прісної води приводить до зниження рівня води в морі на 20—30 см, що у свою чергу спричинює сильний ком­пенсаційний потік води з океану в море. Підсилений західними вітрами, цей потік утворює вздовж берега Африки Північно-Африканську течію, яка біля берегів Тунісу роздвоюється, утво­рюючи в Тірренському морі циклонічний круговорот, а біля берегів Лівії — не менш потужний антициклонічний кругово­рот. В Адріатичному та Егейському морях також простежується циклонічна система течій. У глибинних водах виникають так звані густинні течії. Різни­ця в густині середземноморської води (28,5—29,0 умовних оди­ниць) і атлантичної (27,0 ум. од.) зумовлює обмін водою між цими водоймами. З моря в океан щорічно виноситься через поріг Гібралтарської протоки 38,5 тис. км3, а приноситься по­верхневою течією 40 тис. км3 води. Густинний обмін водою здійснюється і з Чорним морем, але він значно менший: притік дорівнює 350 км3, стік — 170 км3 за рік. Подібний двоповерховий густинний обмін спостерігається в Туніській та Мессінській протоках між солонішими і густішими водами східної частини та легшими і пріснішими водами західної.

Припливно-відпливні явища в морі незначні. Висота їх не перевищує 0,8 м і тільки в протоках Габес і Сідра досягає 1,5 м.

Прозорість води дуже велика — до 60 м. Колір води за ясної погоди синій. У воді розчинено мало біогенних речовин, тому біологічна продуктивність моря незначна. Проте тваринний і рослинний світ різноманітний, хоч небагатий. Із водоростей переважають перидинеї та діамантові. Риб налічується біля 530 видів. У морі водяться кити, дельфіни, морські черепахи, один вид тюленів, акули, восьминоги, кальмари, краби, лангусти; з риб — анчоус, сардина, скумбрія, ставрида, тунець. У деяких районах водяться губки, червоний корал.

Окремі райони мають специфічні природні умови. Так, у західній частині моря клімат м'який і вологий, у східній — сухіший і жаркіший.

Адріатичне море — найпівнічніше і відносно мілководне. Тут кожної зими утворюються холодні води значної густини, які, опускаючись на дно, формують глибинні та придонні водні маси. Вздовж берега Хорватії багато глибоких заток та бухт, островів і півостровів, які тягнуться паралельно до загального напрямку берега. На північному заході берег лагунний, піщані коси відокремили від моря Венеціанську та інші лагуни.

Іонічному морю властиві великі глибини, що в Геленському жолобі досягають 5121 м.

Егейське море — напівзамкнена водойма, в якій дно розчле­новане вертикальними рухами земної кори на окремі блоки. Тому в морі багато островів, півостровів і глибоких заток. На загальному тлі незначних глибин різко виділяються Північно-Егейський жолоб і Критська котловина.

Отже, Середземне море —тектонічно активна ділянка земної кори, де нерідко відбуваються катастрофічні явища природи, великий випарник, місце формування вод великої солоності, акваторія різноманітної, але бідної на біологічні ресурси приро­ди. Це море фактично є невеликим океаном, бо включає в себе багато морів.

Моря Атлантичного океану — Чорне, Азовське, Північне та Балтійське глибоко заходять у материк і, крім транспортного, мають важливе рибопромислове, рекреаційне і паливно-енерге­тичне значення.

Україна — велика морська держава, яка через порти Чорного та Азовського морів підтримує торговельно-економічні зв'язки практично з усіма країнами світу.

Балтійське море розташоване в межах Східно-Європейської платформи і характеризується невеликими глибинами. Це море за геологічним віком дуже молоде. Воно утворилося наприкінці четвертинного періоду і являє ніби сукупність окремих басейнів:

центральної частини, Ботнічної, Фінської та Ризької заток, а також зони датських проток.

Морське узбережжя — шхерного типу. Переважають акуму­лятивні береги. Південний берег Фінської затоки урвистий, складений палеозойськими вапняками.

Балтійське море утворилося з таненням льодовика Валдай-ського зледеніння. Близько 10 тис. років тому на його місці було льодовикове озеро. Пізніше (9,5 тис. років тому) завдяки потеплінню в западину проникли морські води. Утворилося нове море, що його геологи назвали Іольдієвим. Потім піднялася земна кора Скандинавії — море знову замкнулось і опрісни­лось. Його назвали Анциловим. Після нього, приблизно 7 тис. років тому, утворилося Літоринове море, а вже за ним — сучасне Балтійське.

Сильні західні вітри сприяють підвищенню рівня вод (нагінні явища) в Невській губі Фінської затоки. Для запобігання руй­нівній дії води тут споруджено захисну греблю.

Температури повітря за сезонами помітно відрізняються на півночі та на півдні моря. В січні на півночі Ботнічної затоки середня температура -8 °С, в червні +15 °С. Опадів тут близько 500 мм. На півдні в ці місяці середні температури відповідно + 1 °С і +17,5 °С, а опадів до 1000 мм. Через проходження вели­кої кількості циклонів узимку погода досить мінлива, хоча зага­лом тепла. Вода літом у морі холодна, температура коливається від +11, +13 °С в Ботнічній затоці до +18 °С в Ризькій. Щоріч­но Ботнічна, Фінська і Ризька затоки замерзають у середньому на три місяці, а все море вкривається кригою дуже рідко — лише дев'ять разів за 400 з лишком років.

Балтійське море — одне з найбільш опріснених на Землі. Це пов'язане з великим стоком річкових вод. Максимальна його солоність 17—18 %о, мінімальна 2—3 %о. Життя в морі розвивалося залежно від геологічних умов. У ньому мешкають і релікти, і прибульці з далеких морів, і прісноводні види. Із 70 видів риб промислове значення мають салака, тріска, палтус, вугрі та ін. В Ботнічній затоці є лігвища тюленів.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія материків та океанів | Додав: wiktor (25.04.2010)
Переглядів: 9433 | Теги: Балтійське, Адріатичне, моря Атлантичного океану, Середземне море | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar