Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Фізико-географічні області Карпатської гірської країни

Передкарпаття

Передкарпатська височинна область розташована між Східновропейською фізико-географічною країною та областю Зовнішніх Карпат і простягається з північного заходу на південний схід на 280 км при ширині 25-40 км. Перехід від Подільської височини до Передкарпаття, яке теж є височиною, малопомітний. Межа Передкарпаття із Зовнішніми Карпатами здебільшого чітка і проходить поблизу таких населених пунктів: Хирів, Старий Самбір, Борислав, Болехів, Долина, Надвірна, Кути, Вижниця, Берегомет, Красноїлів.

Передкарпаття за характером рельєфу є передгірською височинною рівниною, розчленованою річковими долинами, з панівними абсолютними висотами 300-500 м. Вона займає Перед карпатський крайовий прогин, який складений товщею осадкових неогенових відкладів потужністю понад 2000-3000 м, що залягають на палеогенових і крейдових відкладах. Неогенові відклади представлені піщано-глинистою соленосною товщею, мергелями, пісковиками, конгломератами і сланцями з якими пов'язані родовища нафти, газу, сірки і калійних солей. Породи ці мають дислокований характер. У прогині виділяються внутрішня і зовнішня зони. Неогенові відклади перекриті антропогеновими водно-льодовиковими, алювіальними, алювіально-делювіальними та озерними відкладами, які беруть участь у будові річкових долин і міжрічкових просторів.

Клімат Передкарпаття помірно теплий, вологий. Січневі температури -4...-5 °С, а липневі +18...+19 °С. Річна сума опадів досягає 650-750 мм. Ріки, що стікають з Карпат і належать до басейну Дністра (Стрий, Лімниця, Свіча та ін.) і Дунаю (Прут, Черемош, Сірет), повноводні, з частими паводками. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті, оглеєні, торф'яно-лучні і торф'яно-болотні ґрунти, зустрічаються також сірі лісові та дерново-буроземні опідзолені ґрунти. Ліси в Передкарпатті займають до 25 %, луки і болота — до 10, орні землі — понад 40, сади і городи — близько 4 %.

В області переважають ландшафти передгірських акумулятивно-денудаційних височинних рівнин зі значною диференціацією ландшафтних місцевостей, яка зумовлена геоморфологічною будовою та різноманітністю грунтово-рослинного покриву.

Заплавні місцевості розвинені в долинах Дністра і Пруту та їх приток. Вони займають широкі річкові днища долини і складені піщано-галечниковим алювієм з дерново-глейовими ґрунтами з лучною рослинністю, чагарниками з верби, вільхи, крушини. Тут багато стариць, прируслових валів, перезволожених западин, які чергуються з меліорованими землями.

Низькотерасові й високотерасові ландшафтні місцевості являють собою слабодреновані рівнини з дерново-підзолисто-глейовики і дерново-буроземними оглеєними ґрунтами. У високотерасових місцевостях поширені буково-смереково-ялинові ліси і злаково-різнотравні луки. У цих місцевостях розміщено більшість населених пунктів Прикарпаття.

Місцевості давніх акумулятивно-денудаційних поверхонь, які поширені на межиріччях, покриті дерново-підзолистими ґрунтами з хвойно-широколистяними лісами. Частина території зайнята сільськогосподарськими угіддями.

Місцевості розчленованих горбисто-пасмових височин займають найбільш високі ділянки Передкарпаття і характеризуються переважно дерново-підзолистими, сірими і світло-сірими опід золеними ґрунтами зі смереко-дубово-буковими лісами.

У Передкарпатті переважають такі види природокористування: сільськогосподарське, гірничодобувне (нафта, газ, озокерит, солі) та рекреаційне (Моршин, Трускавець та ін.).

Екологічні умови Передкарпаття ускладнюються гірничодобувною і хімічною промисловістю та магістральними нафто- і газопроводами.

Із природоохоронних об'єктів республіканського значення тут знаходяться: Княждвірський ботанічний заказник (208 га), гідрологічний заказник Турова дача (255 га) в Івано-Франківській області та ландшафтний заказник Цецине (430 га) в Чернівецькій області.

 

Зовнішні Карпати

Ця ландшафтна область включає Східні Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати. Це низькі й середньовисотні, як правило, асиметричні, гірські хребти, що являють собою тектонічні скиби. В їх будові беруть участь флішові породи крейдового і палеогенового віку: глинисті сланці, пісковики, аргіліти й алевроліти. Вони різко дислоковані, розбиті розломами та насувами. Це визначає морфоструктурні особливості. Рельєф ускладнюється скульптурними формами рельєфу.

Найвищий хребет піднімається вище 1800 м (г. Сиву ля Велика, 1836 м, г. Сиву ля Мала, 1818 м). Від Передкарпаття область відокремлюється уступом у 200-400 м. Середньовисотні скидові хребти Горган мають гострі гребені, круті схили з кам'яними осипищами, розчленовані глибокими, добре терасованими долинами. Відносні висоти сягають 800-950 м. Покутсько-Буковинські Карпати досягають висоти 900-1000 м, мають пологі схили, куполоподібні вершини, перетинаються долинами Пруту, Черемошу, Серету. Рибниці та ін. Клімат прохолодний, вологий; у низькогір'ях випадає 700-800, а в Горганах — 1000-1100 мм опадів на рік. У Горгаяах виявляється інтенсивний площинний змив.

Панівними ґрунтами є різні види буроземних і буроземно-підзолистих щебенюватих ґрунтів. Поширені також дерново-підзолисті ґрунти в комплексі з лучними опідзоленими. Близько 60 % території покрито лісами і чагарниками. Найбільші площі займають грабово-букові, смереково-букові та смереково-ялицеві ліси.

Високі вирівняні ділянки покриті чагарниками і субальпійськими луками.

Зовнішні Карпати характеризуються вертикальною поясністю ландшафтів. Основними ландшафтними місцевостями є: низькогірсько-горбисті, середньовисотні моноклінальні хребти, котловинно-терасові, горганські та верховинські.

Основними природоохоронними об'єктами області Зовнішніх Карпат є: Карпатський національний природний парк (входить його північна частина), заповідник Горгани, який включає Джурдійський ландшафтний заказник (754 га), ландшафтний заказник Садки (995 га) та ботанічний Тавпиширківський заказник (424 га). Всі вони знаходяться в Надвірняиському районі Івано-Франківської області.

 

Вододільно-верховинська область

Область Вододільно-верховинських Карпат включає: Вододільний хребет, Привододільні Горгани, Ворохто-Путильське низькогір'я, Стрийсько-Санську верховину, Воловецьку верховину, Ясинську улоговину. У рельєфі переважають низькогірні й середньогірні хребти з м'якими обрисами та гірські улоговини з абсолютними висотами 800-1200 м. У центральній частині кілька хребтів досягають висоти 1600-1700м. Сучасний вододіл між басейнами рік Дунай та Дністер пересунутий на північний схід, що зумовлено більш низьким базисом ерозії річок басейну Тиси. У межах області знаходяться гірські перевали: Верецький (839 м). Ужоцький (889 м), Вишківський (930 м), Яблуницький (931 м).

Геолого-геоморфологічна будова області пов'язана, головним чином, з положенням у межах Кросненської тектонічної зони (синклінарій), у будові якої головна роль належить палеогеновим пісковикам, менілітовим сланцям, аргілітам. Вони зібрані в антиклінальні та синклінальні структури, які ускладнені тектонічними порушеннями і визначають морфоструктури. Морфоскульптурні форми утворюють річкові долини з терасами, яри та зсуви.

Клімат області помірний, прохолодний. Середні температури січня -5...-8,5 °С, липня +13...4-17 °С. Річна сума опадів змінюється від 760 мм у низькогір'ї до 1300-1500 мм у середньогір'ї. Вегетаційний період триває 135-160 днів.

У ґрунтовому покриві переважають слабо- і середньопідзолисті буроземи і дерново-буроземні опідзолені ґрунти. Природні ліси, переважно ялинові, збереглися на крутих схилах. Значні площі займають вторинні луки (до 27 %) і орні землі (до 20 % ), які найбільше поширені на верховинах.

У Вододільно-верховинській області головну роль у ландшафтній структурі відіграють такі ландшафтні місцевості: верховинські, долинно-терасові, улоговинно-терасові та горганські. Верховинськими природно-територіальними комплексами в Карпатах називають місцевості з пологим, хвилястим рельєфом з відносними висотами 200-250 м, що знаходяться на висоті 750-1000 м, зайняті сільськогосподарськими угіддями і населеними пунктами або трав'янистою рослинністю вторинного походження. Ліси збереглися переважно на ділянках, які важко використати під сільськогосподарські угіддя. Верховинські ландшафти мають природно-антропогенне походження.

Долинно-терасові місцевості розвинені на річкових долинах Пруту, Чорного і Білого Черемошу, Путили, Ріки, Тереблі та ін. У них, як правило, налічують до п'яти терас, на яких розвинені дерново-буроземні ґрунти. На схилах долин відбуваються ерозійні та зсувні процеси. Долинно-терасові місцевості широко використовують для сільськогосподарського виробництва, на них розміщені населені пункти.

Улоговинно-терасові місцевості розвинені в Ясинській міжгірній улоговині.

Горганські ландшафтні місцевості характеризуються гірським рельєфом з крутими асиметричними схилами і гострими гребнями з кам'яними осипищами, глибокими долинами. Схили до висоти 1450 м покриті буково-ялиновими та ялиновими лісами, а вище — чагарниковим криволіссям з гірської сосни.

Вододільно-верховинська область широко використовується для туризму. Тут є кілька туристських маршрутів республіканського значення та організовано туристські бази.

В області знаходяться такі природоохоронні об'єкти: природний національний парк Синевир (40,4 тис. га), розташований у верхів'ї Тереблі та Ріки в Міжгірському районі Закарпатської області. Тут зберігаються малопорушені природно-територіальні комплекси південно-західної частини Горган з рідкісними рослинними угрупованнями, букові, буково-ялицеві та ялинові ліси з домішкою в'яза гірського і явора. У них водяться ведмідь, вовк, рись, олень європейський, лисиця, козуля, борсук та багато птахів. Важливою складовою природного парку є озеро Синевир (площею 0,07 км2) з глибинами 16—17 м. Воно має обвальну греблю, слабомінералізовану воду зі сталою температурою +11 °С. Частина Карпатського заповідника знаходиться в цій області. Тут також розташовані Брадульський ландшафтний заказник (1026 га) у Тячівському районі Закарпатської області та Яйківський ботанічний заказник (263 га) у Рожнятівському районі Івано-Франківської області.

 

Половинсько-Чорногірська область

Ця лагідшафтна область займає найбільш високу частину Українських Карпат і складається з Полонинського хребта, гірських масивів Свидовець, Чорногора, Гринева. Середні висоти — 1400-1600 м, максимальні — 2061 м (г. Говерла).

Область складена флішовими породами крейдового і палеогенового віку/ На південному схилі Полонинського хребта між долинами Тере&ви і Тереблі виділяються скелясті пасма з крейдових і юрських конгломератів, юрських вапняків. Вони приурочені до антиклінальних піднять, ядра яких складені кристалічними палеозойськими породами. У сучасному рельєфі важливу роль відіграють полонинські поверхні вирівнювання, структурно-денудаційні форми, давньольодовикові (кари, цирки), глибокі річкові долини. У кліматичних умовах яскраво виявляється вертикальна зональність, тут є всі термічні зони Українських Карпат. Середні температури січня на Полонинах досягають -б...-7 °С, а липня не перевищують +11 °С. Річна кількість опадів становить 1300-1600 мм. Літо на полонина^ коротке, прохолодне з частими дощами й туманами. Взимку випадає багато снігу, який іноді буває також і влітку. Осінь тут холодна і дощова, іноді з сильними вітрами.

У структурі ландшафтів Полонинсько-Чорногірської області чітко виявляється вертикальна зональність, і основну роль відіграють полонинські, верховинські, низько- і середньогірські, долинно-терасові, субальпійські та альпійські ландшафтні місцевості.

Полонини являють собою вирівняні, злегка хвилясті, високо підняті безлісі поверхні з гірсько-лучними і торф'янистими ґрунтами, покритими трав'янистою рослинністю (біловус, папороть, вівсяниця, осока, ситник та ін.), чагарниками (сосна, жереп, зелена вільха, ялівець, рододендрон), мохами і лишайниками. Природна рослинність представлена субальпійськими видами. Полонини широко і довго використовують як літні пасовища та сіножаті. Найбільші за розмірами полонини: Рівна (1482 м), Боржава (1679 м) і Красна (1568 м).

Частка верховинських ландшафтних місцевостей в області незначна. Значну роль відіграють низько- й особливо середньогірські ландшафтні місцевості, які займають схили гірських хребтів і масивів. До висоти 1200 м переважають букові ліси, а вище, до висоти 1600 м, домінують буково-смерекові та смереково-ялицеві ліси на буроземних і дерново-буроземних ґрунтах. Ці ландшафти значно поширені у Свидовецько-Чорногірському районі, де добре виявляється вертикальна зональність.

Долинно-терасові місцевості характерні для терасованих долин верхів'я Пруту, Білої Тиси, Шопурки, де спостерігається до 8 терасових рівнів. На них поширені широколистяні та мішані ліси, чагарники і луки, частина зайнята під сінокоси та сільськогосподарські угіддя. В окремих місцях зустрічаються долинно-ущелинні місцевості.

Субальпійські ландшафтні місцевості поширені в межах висот 1500-1800 м. У рослинному покриві переважають чагарники, різнотравні луки, осоки, сфагново-мохові угруповання. Вони характерні й для полонин.

Альпійські місцевості займають найбільш високі гірські масиви з давньольодовиково-денудаційними формами рельєфу (льодовикові цирки, моренні вали, кари), із ситниковими луками, осокою, примулою, ломикаменем, рододендроном.

Земельні угіддя Полонинсько-Чорногірської області розподіляються так: ліси і чагарники — майже 60 %, пасовиська — 23, сінокоси — понад 12, орні землі та городи — 4,5 %.

У цій області міститься значна кількість природоохоронних об'єктів. Тут знаходиться велика частина Карпатського біосферного заповідника, зокрема Чорногірський масив (9293 га); функціонує Чорногірський географічний стаціонар Львівського національного університету ім. Івана Франка.

 

Рахівсько-Чивчинська область

Це фізико-географічна область розташована на сході Закарпатської у південній частині Івано-Франківської та Чернівецької областей, а також частково на території Румунії. Ландшафтно-географічні особливості зумовлені насамперед положенням у межах давніх Мармароського і Рахівського масивів та Чивчинських гір. Головну роль у геологічній будові області відіграють палеозойські інтрузивні та метаморфічні породи — граніти, кристалічні вапняки, сланці, пісковики, які сильно дислоковані. Поширені також тріасові конгломерати, доломіти, юрські вапняки, крейдові сланці та пісковики. На північному заході області зустрічаються палеогенові конгломерати та мергелі. Найвищі вершини Рахівського масиву — Мармороський Піп-Іван (1944 м), Трояга (1939 м), а в Чивчинських горах — вершини Чивчин (1769 м), Стій (1684 м). Гори розчленовані річковими долинами верхів'їв рік Тиса, Чорний і Білий Черемош та їхній приток глибиною до 400-500 м. Значно поширені давньольодовикові форми рельєфу (цирки, моренні вали), стрімкі схили гір відрізняють цю область від суміжних. Ріки тут повноводні, живляться переважно атмосферними опадами, середньорічна кількість яких сягає 1300-1500 мм. Узимку і навесні часті снігові лавини. Середня температура січня -5...-7 °С, липня +10..+15 °С.

Серед ґрунтів панують буроземи опідзолені щебенюваті, покриті буковими, смерековими і ялиновими лісами, а вище — гірською сосною, зеленою вільхою, ялівцем. У субальпійському поясі головну роль відіграють злаки, осока, чагарникове рідколісся.

У ландшафтній структурі Рахівсько-Чивчинської області найбільші площі займають середньогірські, гірсько-ущелинні, долинно-терасові та альпійські місцевості; обмежене поширення мають полонини.

Середньогірські ландшафтні місцевості мають середньопідзолисті щебенюваті буроземи з буковими і смереково-ялиновими лісами зі значним зволоженням. Вони малопридатні для сільськогосподарського використання. Долинно-терасові ландшафтні місцевості чергуються з гірсько-ущелинними в долинах Тиси, Білого Потоку, Черемошу. Тут розташовані населені пункти, проходять шляхи сполучення. Альпійські місцевості найбільше поширені в Гуцульських Альпах на лівобережжі верхів'їв Тиси.

У Рахівсько-Чивчинській області мало земель, придатних для землеробства і випасання худоби. Основні напрямки природокористування — лісове господарство, використання рекреаційних ресурсів.

 

Вулканічні Карпати

Ця ландшафтна область розташована в Закарпатті й складається з Вулканічного (Вигорлат-Гутинського) хребта, Іршавської і Верхньотисенської (Солотвинсько-Хустської) улоговин та Березне-Ліпшанського міжгір'я. Їх формування і розвиток ландшафтів тісно взаємопов'язані й взаємозалежні.

Хребет Вулканічні Карпати утворився в неогені, коли по лінії тектонічного розлому відбувалася вулканічна діяльність. Він складений андезитами, андезито-базальтами і туфами. Хребет обмежує Закарпатську низовину з північного сходу і підноситься над нею на 500-700 м. Середня висота — 600-1000, максимальна — 1081 м (г. Бужора). Схили гір мають м'які обриси, а річкові долини Ужа, Латориці, Боржави і Тиси розчленовують його на окремі масиви (Великий Діл, Маковиця, Синяк). Хребет добре зволожується, у середньому за рік тут випадає 800-1000 мм опадів. Вулканічні Карпати в ландшафтному відношенні характеризуються низькогірними і середньогірними місцевостями з дубово-буковими та буковими лісами на буроземно-підзолистих ґрунтах. Тут розвинені землеробство, виноградарство та садівництво. Особливо розорано й освоєно передгір'я.

В Іршавській улоговині вздовж рік Боржава та Іршава панують улоговинно-терасові місцевості. В окремих місцях Іршавської улоговини внаслідок вирубування лісів, неправильного розорювання схилів виникли яружно-балкові місцевості.

Верхньотисенська улоговина досягає довжини понад 40 км і ширини до 20 км з абсолютними висотами 500-700 м. Улоговина характеризується низькогірно-горбистою, терасово-рівнинною з частково закарстованою місцевостями. Низькогірні місцевості, покриті переважно дубово-буковими і буковими лісами. У долинах рік Тиса, Тересва, Теребля і Ріка, що перетинають улоговину, сформувалися терасові й заплавні місцевості з буроземно-підзолистими і дерново-глейовими ґрунтами, які частково покриті вторинними лісами, луками і сільськогосподарськими угіддями. Ліси і чагарники займають тут близько 30 %, лучні угіддя — понад 40, орні землі — до 20 %. В окремих місцях Солотвінської улоговини розвинені карстові місцевості на соленосних відкладах.

Березне-Ліпшанське долинне міжгір'я розташоване між Полонинським і Вулканічним хребтами і простягається із заходу на схід на 115 км. Тут переважають улоговинні й долинно-терасові місцевості з бурими лісовими ґрунтами під буковими лісами. Понад 90 % земель розорані та використовуються для вирощування зернових культур. Тут також поширені сади і виноградники та лучні угіддя.

У цілому Закарпатське передгір'я має сприятливі природні умови для сільського господарства, зокрема землеробства, садівництва, виноградарства, м'ясо-молочного тваринництва. Тут розробляють такі мінерально-сировинні ресурси, як кам'яна сіль, вулканічні породи, мінеральні води. Є значні перспективи розширення використання рекреаційних ресурсів.

 

Закарпатська низовинна область

Вона займає найбільш густо заселену частину Закарпатської області. Тут розташовані міста Ужгород, Мукачеве, Хуст, Берегове, Виноградів та ін. Формування низинної рівнини пов'язане з тенденцією до опускання протягом антропогену з акумуляцією алювіальних пісків та галечників. Панівні абсолютні висоти — 100-120 м. Тільки в районі Берегівського вулканічного горбогір'я висоти сягають 360 м.

Ландшафти Закарпатської низовини зазнали найбільших антропогенних змін серед фізико-географічних областей Українських Карпат. Лісистість тут досягає 10-15 %, а розораність становить понад 50, пасовиська і вигони займають 16, сіножаті — близько 10, городи і сади — 3,5 %. Клімат області теплий і вологий. Середня температура липня понад 4-20 °С, а січня -3 °С. Сума активних температур становить 2900-3100 °С, а тривалість вегетаційного періоду досягає 234 днів. Середня річна кількість опадів дорівнює 620-700 м.

Переважають ландшафти низькотерасових слабодренованих рівнин з дерновими опідзоленими глейовими, лучно-болотними і болотно-торф'янистими ґрунтами, які потребують комплексної меліорації — осушення, внесення мінеральних і органічних добрив. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, тютюн, виноград, садові культури, інтенсивно розвивається м'ясо-молочне тваринництво. Область має густу мережу автомобільних і залізничних шляхів сполучення, у тому числі з зарубіжними країнами.

На річках Закарпаття 3-8 разів на рік бувають паводки різної висоти. У періоди середньої водності, які зумовлюються глобальною атмосферною циркуляцією, паводки стають катастрофічними.

Новий період високої водності в Карпатах почався у 1992-1993 рр. Тому протягом 1993-1998 рр. спостерігалися високі наводки на річках України і Центральної Європи. У листопаді 1998 р. у басейні р. Тиса у Закарпатській області відбувся катастрофічний руйнівний паводок, спричинений гідрометеорологічними, гідрогеологічними умовами та характером господарської діяльності. На тлі підвищеної водності в 1998 р. на Закарпатті йшли інтенсивні зливові дощі, на метеостанціях відмічалося до 20 % і більше місячної норми опадів. Дощовий паводок підсилювався зливами на всій території, неодмінно високою зволоженістю ґрунту і високим рівнем ґрунтових вод, що сприяло швидкому переходові всієї маси опадів у поверхневий стік і добіганню схилового стоку до русел гірських річок, формуванню особливо високих піків паводків, наслідком чого стали вихід води заплави, затоплення великих територій, руйнування мостів, доріг, будівель та ін. Катастрофічний паводок супроводжувався проявою водо-кам'яних селевих потоків та зсувних процесів.

Руйнівна дія паводку особливо виявилася в долинах річок, на схилах, де не було дотримано вимог до забудови, прокладання доріг, не було захисних споруд, не проводилося водоохоронних заходів, вирубувалися ліси.

Наводки, селеві й сніголавинні процеси, розмиви берегів, зсуви в ландшафтних умовах Українських Карпат виявлятимуться постійно з різною інтенсивністю. Тому необхідні регулярний моніторинг природних процесів і надзвичайних ситуацій, реалізація комплексної програми їх дослідження, розробка і впровадження системи заходів запобігання руйнівній дії на р. Тиса та її притоках — Тересві, Тереблі, Боржаві, Латориці, У псі та ін., спільне розроблення Україною, Угорщиною, Словаччиною, Чехією, Польщею, Румунією єдиної програми раціонального використання й охорони природних ресурсів у басейні р. Тиса.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (01.04.2010)
Переглядів: 13583 | Теги: Передкарпаття, гори Карпати, зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Вулканічні Карпати | Рейтинг: 5.0/2
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar