Дністровсько-дніпровський лісостеповий край

Дністровсько-дніпровський край охоплює південну і центральну частини Подільської височини. Придніпровську височину, приурочені до Українського щита.

Характер поверхні кристалічних порід, геологічні структури, диференційовані тектонічні рухи, денудаційні процеси відіграли важливу роль у формуванні сучасного рельєфу. Кристалічні породи перекриті палеогеновими і неогеновими піщано-глинистими відкладами різної потужності. У зниженнях давнього рельєфу знаходиться жорствова або каолінова кора вивітрювання. У цілому для краю характерний підвищений розчленований рельєф із середніми висотами більше 180 м; максимальні висоти (до 321 м) відмічають на південний захід від м. Казатин. Найбільшими густотою і глибиною розчленування характеризуються придніпровські схили. У північній частині краю переважають слабо дреновані межирічні рівнини. Басейн р. Південний Буг (Побужжя) являє собою горбисту рівнину з розвиненою сіткою річкових долин.

На південь поверхня краю знижується, що пов'язано зі зниженням схилів Українського щита, їх більш глибоким заляганням. Однак загальна розчленованість рельєфу залишається значною. У Придністров'ї — це горбиста Балтська рівнина, у верхів'ях рік Південний Буг та Інгулець для похилих рівнин характерна полога горбистість на загальному плакорному фоні. Поверхня краю складена лесовими породами, середня потужність яких на вододілах — 3-4 м, на схилах і в западинах вона збільшується до 10-20 м. Наявність легкорозмивних антропогенових і неогенових відкладів, значні амплітуди відносних висот, достатньо велика кількість атмосферних опадів сприяють розвиткові інтенсивних ерозійних процесів.

Умови зволоження і теплозабезпечення характерні для помірно-континентального клімату. Радіаційний баланс у провінції становить 1750-1900 МДж/м². Річні суми опадів дорівнюють 400-550 мм, причому 75 % цієї кількості припадає на теплий період року, спостерігається зливовий характер їх випадання, що супроводжується інтенсивним змивом ґрунту зі схилів, які не захищені трав'яною або чагарниковою рослинністю.

У живленні рік переважають тверді атмосферні опади. Період зі сніговим покривом становить 60-75 днів. Бурхливе сніготанення припадає на весняний період, тому 45-65 % річкового стоку спостерігається весною.

У Дністровсько-дніпровському краї на межиріччях Дністер — Південний Буг, східному схилі Придніпровської височини великі площі займають світло-сірі й сірі лісові ґрунти. Опідзолені чорноземи і темно-сірі лісові ґрунти поширені на більш знижених ділянках. У зниженій північній частині Придніпровської височини сформувались типові малогумусні й вилугувані чорноземи. На схилах височин і річкових долин поширені змиті різновидності ґрунтів.

Тип рослинності, що переважає, — широколистяні ліси, які складаються тільки з дубових насаджень або з домішкою граба, ільма, липи, клена з добре розвинутим підліском. Основні лісові масиви приурочені до височин і їхніх схилів, розчленованих межиріч, річкових долин.

У структурі ландшафтів цього краю, які належать до підкласу височин, помітні внутрішньозональні відмінності, що враховувалось при виділенні й групуванні фізико-географічних областей: Північно-Західна Придніпровська, Північно-Східна Придніпровська, Київська підвищена області займають північне підзональне положення, обппсті Придністровсько-подільська, Подільсько-Побузька, Центрально-Придніпровська займають середню, найбільш підвищену частину краю, Південно-подільська і Південно-придніпровська підвищені області характеризуються переважанням південнолісостепових ландшафтів з чорноземами типовими, мало- і середньогумусними.

Суцільні підзональні межі простежуються не завжди чітко.

Північно-Західна і Північно-Східна Придніпровські області

Північно-Придніпровський лісостеп межує безпосередньо з Українським Поліссям. Його південна межа проходить приблизно по лінії Старокостянтинів — Хмільник — Турбов — Липовець — Погребище — Володарка — Біла Церква. Особливість території — порівняно неглибоке залягання докембрійських порід, приуроченість до Бердичівського і Білоцерківського антиклиноріїв Українського щита.

Докембрійські граніти виходять на поверхню по долинах річок. Граніти, граніто-гнейси перекриваються жорствою, місцями верхньокрейдовими і палеогеновими відкладами, каолінами, потужність яких становить 1,5-12 м. В утворенні ландшафтів велике значення мають повсюдно поширені лесові суглинисті породи, потужність яких змінюється від 2—3 м на вододілах до 10—15 м на схилах, водно-льодовикові і давньоалювіальні світло-жовті піски і суглинок валунний. Це пологохвиляста підвищена рівнина з абсолютними висотами 230—320 м. На загальному фоні лесової рівнини у вигляді островів поширені моренно-зандрові й зандрові ділянки, спостерігаються давні долини стоку, успадковані сучасними заплавами. Місцезнаходження території зумовлює переважання в ландшафтно-морфологічній структурі ландшафтів північнолісостепового підтипу. Характерні також риси перехідності від поліських ландшафтів до лісостепових, що пов'язано перш за все з ландшафтами моренно-зандрових і зандрових рівнин з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, із суборами. Вони поширені в південно-західній частині Житомирської області, у верхів'ях рік Кам'янка, Ірпінь, Унава. Це горбкуваті місцевості, складені моренними утвореннями, які залягають на водно-льодовикових відкладах. На моренних рівнинах спостерігаються великі за площею піщані масиви, наприклад, у долинах рік Ірпінь, Унава та ін.

Місцевості зандрових і алювіально-зандрових рівнин, поширені й у північній частині території, характеризуються горбистим рельєфом і розвитком суборів. Великі площі займають місцевості слабохвилястих лесових рівнин з темно-сірими ґрунтами, окремими масивами дубово-грабових лісів. Поширені урочища з малохвилястим рельєфом, сірими лісовими ґрунтами, грабово-дубовими та грабово-дубово-сосновими лісами, балками і ярами. Дуже характерними є міжрічкові лесові рівнини на денудаційній основі з вилугуваними і типовими малогумусними чорноземами. Тепер це сільськогосподарські угіддя з полями зернових культур, цукрових буряків, плодовими насадженнями. Такі місцевості представлені на вододілах у західній частині області, займають плоскі рівнини з чорноземами малогумусними на її сході. Вони мають плоско хвилясту поверхню з незначним вертикальним розчленуванням. У минулому тут переважали лучні степи, нині розорані.

На плоских малодренованих рівнинах утворилися різні за розмірами і характером зволоженості суфозійно-просадочні западини.

Менше розвинуті схилові еродовані й балково-яружні місцевості та місцевості давніх водно-льодовикових долин. Яружно-балкові комплекси розвинулися на схилах річкових долин. Тут поширені сірі лісові ґрунти з різним ступенем змитості гумусового горизонту. Яружно-балкові комплекси є об'єктами агролісомеліорації, за рахунок цього збільшуються площі дубово-грабових і дубово-соснових лісів. У долинах річок розвинуті терасові місцевості з дерново-підзолистими ґрунтами під боровими і суборовими лісами. У річкових заплавах, широких днищах балок сформувалися лучні ландшафтні комплекси з лучними, лучно-болотними ґрунтами, торфовищами, вільшняками.

Своєрідними е долинні ландшафти річок Кам'янки, Унави, Ірпеня, які успадкували широкі водно-льодовикові зниження. У добре розроблених днищах давніх долин утворилися торфовища та болота.

За особливостями ландшафтної структури територія Північно-Придніпровського лісостепу поділяється на дві природні області.

Північно-Західна Придніпровська височинна область

До неї належить південна частина Житомирської, північно-східна — Вінницької та східна — Хмельницької адміністративних областей. Займає вододільні простори між басейнами Дніпра і Пінденного Бугу, являє собою пологохвилясту підвищену рівнину. Ландшафтна структура характеризується сполученням лісостепових, поліських і долинних місцевостей. Поширені сірі лісові й дерново-підзолисті ґрунти, темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені й глибокі малогумусні. Рослинність представлена грабово-дубово-сосновими і дубовинними лісами, які займають 10-12 % площі області. У долинах річок Тетерів, Гнилоп'ять, Кам'янка, Роставиця, широких балках розвинулися заплавні місцевості з лучними, лучно-болотними ґрунтами, болотами з очеретом звичайним, осокою стрункою та гостровидною. При переважанні сільськогосподарського природокористування розораність становить більше 70 % .

Північно-східна Придніпровська височинна область

Її територія простягається в межах Житомирської, Київської і Черкаської областей. Це пологохвиляста підвищена рівнина, у геоструктурному відношенні приурочена до Українського докембрійського щита. У ландшафтній структурі області переважають північностепові комплекси різних видів. Серед них найбільші площі паймають вододільні лесові рівнини із сірими лісовими ґрунтами, грабово-дубовими та грабово-дубово-сосновими лісами, лесові рівнини з чорноземами типовими малогумусними, розораними. У північній частині області сформувалися зандрові та алювіально-зандрові, терасові місцевості з дерново-підзолистими ґрунтами під боровим і суборовим насадженням. Ландшафти зазнали значної трансформації під впливом сільськогосподарського природокористування. Наявні заказники та пам'ятки природи.

Київська височинна область

Київська височинна лісостепова область розташовується на південь та південний схід від лінії Київ — Фастів до лінії Біла Церква — Ракитне — Корсунь-Шевченківський; на сході її межею є русло Дніпра. Західна межа простежується за виходами на поверхню докембрійських порід Українського щита. Територія області приурочена да схилу цього щита, поверхня якого перекрита юрськими, крейдовими, палеогеновими і неогеновими відкладами. У районі відомих Канівських гляціодислокацій вище базису ерозії залягають юрські глини, крейдові піски і пісковики.

У ландшафтній структурі Київського лісостепу виділяють широколистянолісові в північній та придніпровській частинах, лучно-степові ландшафти. На півночі області поширені місцевості лесових височин та їх схилів із сірими лісовими ґрунтами, грабовими дібровами, річковими долинами і балками.

На формування ландшафтної структури області мали вплив палеогеографічні умови. Залишені дніпровським льодовиком відклади покрили поверхню нерівномірним за потужністю шаром. На них залягають лесові відклади, як поділяються 2-3 горизонтами похованих ґрунтів.

На межі зон мішаних лісів і лісостепової виникло м. Київ. Його становлення як столиці пов'язане з консолідацією слов'янських племен, розвитком ремесел і торгівлі в другій половині І тис. н. е. Положення Києва в центрі природного "перехрестя" є однією з природних передумов його своєрідного розвитку і нинішнього розташування одночасно в різних ландшафтних областях — Київському (Чернігівському Поліссі, лісостепових Київської височини і Північно-Дніпровської терасово-рівнинної.

Найбільші перетворення природних ландшафтів у Києві та його приміській смузі відбуваються внаслідок будівництва (міського, гідротехнічного, промислового, меліоративного, дорожнього), діяльності промислових підприємств, наземного, річкового й авіаційного транспорту, а також рекреаційних заходів. Господарською діяльністю змінено перш за все морфологічну структуру мішанолісових, лісостепових, заплавних і болотних ландшафтів. Докорінні перетворення відбулися в межах суцільної житлової, промислової і транспортної забудови. Тут сформувалися гетерогенні ландшафтно-містобудівні комплекси, об'ємні характеристики яких визначаються площею забудови і збереженням елементів природного ландшафту всередині її, вертикальним профілем урбанізованого ландшафту. Після створення Київського і Канівського водосховищ значно ускладнилась і змінилась ландшафтна структура внаслідок збільшення площі акваторій, змін характеру фізико-географічних процесів на прилеглих територіях. Широколистянолісові ландшафти в природному стані обереглись фрагментарне. Це ландшафтні місцевості Феофанія і Голосієве.

Ці місцевості являють собою підвищені лесові слабонахилені рівнини з ерозійно-денудаційними схилами і балковим розчленуванням. Вони інтенсивно розчленовані густою мережею невеликих річкових долин, балок зі струмками (Горіховатським, Китаєвським, Пирогівським), ярів. Долини невеликих річок добре виражені. У лісах переважають дуб, ясен, клен гостролистий, у другому ярусі — граб. У підліску поширені бересклет бородавчастий і європейський, клен польовий і татарський, ліщина. Трав'яний ярус складається з численних видів, характерних для широколистяних лісів, — анемони дібровної, сон-трави, жовтцю, суниці лісової, перстачу білого, копитняку європейського, кропиви дводомної. На північно-східній периферії області Київського лісостепу значні площі займають місцевості сильно розчленованих лесових підвищень з еродованими опідзоленими ґрунтами. Широко розвинуті долини, балки, яри, зсуви.

Долини річок добре виражені, у них наявні дві надзаплавні терасові місцевості з боровими (перше) і суборовими (друге) лісами.

Своєрідними є балкові місцевості: довжина їх сягає 20 км, схили пологі, а ширина в середній течії Обухівської балки — 800 м. Полого-схилові балкові місцевості сформувалися там, де балки прорізають пухкі відклади. У розрізі наявні пістряві глини, київські мергелі, з чим пов'язані зсувні процеси й утворення східчастих схилів.

Характерна риса схилових місцевостей — наявність давніх і сучасних зсувів. Зсувні процеси розвиваються за умов насиченості водоносних горизонтів, спричинюваної сповзанням по поверхні київських мергелів і пістрявих глин поверхневих порід. Цьому сприяє також підмив схилів природними і технічно зумовленими хвильовими та русловими процесами. Найбільше розвинуті зсувні процеси на південь від с. Трипілля, де річка підмиває корінний берег.

Зсуви мають двоярусну будову, часто утворюють суцільний зсув.

Розвиток давніх і сучасних зсувів на схилах Дніпра, у глибоковрізаних балках і ярах у верхніх частинах схилів пов'язаний з горизонтом пістрявих неогенових глин, у нижніх — з київськими мергелями і глинами.

Значні площі займають місцевості великих вододільних виположених рівнин з чорноземами малогумусними й опідзоленими на лесових породах. Найбільші їх ареали знаходяться в центральній та західній частинах області, де лесова товща досить потужна. Плоскі рівнини західної частини Київського лісостепу в минулому вкривали лучні степи з чорноземами типовими малогумусними. На височинних розчленованих місцевостях розвинулися чорноземи опідзолені, сірі лісові ґрунти. Землі з цими ґрунтами повністю розорано, зайнято посівами пшениці, цукрових буряків, кукурудзи, городніх і садових культур та ін.

Своєрідним поєднанням природних комплексів виділяється Канівське Придніпров'я, де сформувалися ландшафти еродованих підвищень з гляціодислокаціями на юрсько-крейдовій основі, з грабовими дібровами на сірих лісових ґрунтах, з широким розвитком балок, ярів, відторженців і зсувів. "Канівські гори" тягнуться від с. Трахтемирів до с. Хмельна, складаючи східну підвищену окраїну Придніпровської височини, горбисті утворення якої чітко виділяються на фоні Канівського і Кременчуцького водосховищ.

В. Різніченко, який першим детально вивчив геологічну будову дислокацій, пов'язував їх виникнення з окраїнним складкоутворенням у результаті насування з боку Північно-Української мульди (Полтава, Миргород, Ісачки, Ромни) на Український щит. У міндель-риський час утворились складки-скиди, пізніше сформувались горсти і грабени. Льодовиково-тектонічну генезу Канівських дислокацій пояснив В. Бондарчук. Він вперше висунув ідею про те, що Трахтемирівсько-Бучацьке, Канівське і Мошногірське підняття е куполоподібними антиклінальними структурами, в утворенні яких мали значення висхідні рухи блоків кристалічного фундаменту і радіальний тиск льодовикового покриву.

Район Канівських дислокацій приваблює не тільки унікальністю геологічної будови й особливістю їх походження. Він дуже цікавий н Ідеологічному і ландшафтному відношеннях. У Канівському державному заповіднику площею 1030 га зберігаються ландшафти, характерні для лісостепового Придніпров'я. Місцевості плато є найбільш давніми на території Канівського Придніпров'я. Вони являють собою слабодислоковані підвищені ділянки складної конфігурації, переважно широтного простягання, вирівняні денудаційними процесами і згладжені лесовим покривом. Ці місцевості займають близько 30 % території заповідника, в основному його південну частину. Розміри ділянок: довжина — 1,5-2 км, ширина — 100-300 м, на окремих ділянках — 500-700 м.

Ґрунтовий покрив відносно рівних ділянок плато формувався під дубово-грабовими лісами на лесових відкладах, під сосновими лісами на водно-льодовикових відкладах. Відповідно сформувалися світло-сірі опідзолені лісові ґрунти і дерново-середньо- і дерново-слабопідзолисті ґрунти. Сучасний рослинний покрив таких урочищ за межами заповідника представлений сільськогосподарськими культурами. В заповіднику ці ділянки вкриті грабовими дібровами.

Урочища схилів оточують перші три види урочищ, є перехідні між поверхнею плато і яружно-балковою місцевістю. Схили добре виражені при переході до глибоких давніх балок. У довжину вони сягають 100 м і більше за крутизни 10-15 м. Їм притаманна строкатість ґрунтового покриву: світло-сірі різного ступеня змитості ґрунти змінюються дерновими опідзоленими щебенистими і дерново-підзолистими ґрунтами. У рослинному покриві головну роль відіграє граб. Порівняно з урочищами плато тут збільшується кількість беріз.

Міжпасмові зі зниженнями місцевості приурочені до лускувато-надвигових структур, вони знаходяться в північно-східній частині заповідника і являють собою вузькі паралельно широтно розташовані пасма, складені синоманськими пісковиками. Середня довжина пасом — 1,0-1,5 км. Між ними знаходяться зниження, вкриті лесоподібними суглинками. Над широкою долиною Дніпра-Славутича піднімаються славні "гори" Мар'їна, Княжа, Велике і Мале Скіфські городища. Гора з берізками та ін. Поряд з природним заповідником знаходиться наша національна совість і гордість — могила-пам'ятник і меморіальний музей генія українського народу Тараса Шевченка. Канівські гори глибоко розсікаються ярами, серед яких великими є Пекарський, Меланчин, Сухий, Комашиний, Біляшівського, Княжин, Малий Пекарський та ін.

У природних комплексах під грабовими дібровами розвинулися світло-сірі лісові ґрунти. На вершинах пасом сформувалися дернові й дерново-підзолисті ґрунти. У минулому тут домінували корінні дубові й дубово-грабові ліси, які до нашого часу не збереглися. На місці грабово-дубових лісів з'явилися ліси з граба звичайного, в яких ростуть клен гостролистий і польовий, липа серцелиста, в'яз голий і гладкий, береза, яблуня дика, груша звичайна та ін.

На Великому і Малому Скіфському городищах. Княжій і Тарасових горах є ареали вторинних лучних степів з типчаком, тимофіївкою степовою, молочаєм, цмином, пирієм, дроком та ін. До 30 % площі Канівського заповідника займають яружно-балкові місцевості. Вони приурочені до місцевих структурно-тектонічних порушень.

Яружно-балкові комплекси утворилися між останцями плато, в міжпасмових зниженнях, на схилах Дніпра. Вражають глибина ярів (40-80 м) та їх довжина у 2-3 км.

Урочища давніх балок зовні подібні да урочищ міжпасмових знижень, однак відрізняються від них більшою потужністю делювію (до 5 м) і ступенем оглеєння порід, якими складене днище. Балки, що знаходяться в міжпасмових зниженнях і виходять до схилу Дніпра, стрімко спадають униз. Урочища конусів виносу перекриті намивними пісками. Гирла ярів виявилися відрізаними від русла Дніпра. Тому конуси виносу змістилися до днищ ярів і після дощів гирла ярів і прилеглі до них днища стають своєрідними грязьовими ваннами.

Своєрідними є місцевості ерозійна-зсувних цирків, що приурочені до великих моноклінальних структур. Вони являють собою незамкнені улоговини зі стрімкими стінками і нерівним днищем з врізаними в нього балково-яружними урочищами. Такий давній ерозійно-зсувний цирк знаходиться у верхів'ї Комашиного яру. Його діаметр — близько 700 м, висота схилів — близько 50 м, а кут нахилу — до 35°. Лесового покриву на схилах немає. На верхній частині схилу спостерігаються виходи на поверхню сеноманських пісковиків, а нижня частина схилу вкрита водно-льодовиковими відкладами, де наявні еолові форми рельєфу невеликих розмірів.

Місцевості ерозійно-зсувних схилів поєднують давні й сучасні зсувні схили. Близько 90 % зсувних схилів приурочено до схилів долини Дніпра.

У Канівському заповіднику ростуть реліктові види рослин, різноманітні його тваринний світ, ландшафти. Канівські дислокації разом із заповідними еродованими лісостеповими ландшафтами є унікальною пам'яткою природи, що потребує подальшого глибокого дослідження і постійної охорони.