Південно-Дніпровська терасова низовинна область

Південно-Дніпровська терасово-рівнинна область розташована між Кременчуцьким водосховищем на заході й Полтавським плато на сході. З півночі її обмежує долина р. Сула, з півдня — зональна межа. Південно-дніпровський лісостеп займає значно меншу площу, ніж Північно-дніпровський, він зберігає загальні риси долинно-терасних ландшафтів, відрізняється водночас значно меншою зволоженістю, більш високими літніми температурами і випаровуваністю, незначною часткою в ландшафтній структурі гігроморфних природних комплексів, більшою загальною засоленістю ґрунтових йод і ґрунтів. У зв'язку зі звуженням долини р. Дніпро до гирла р. Ворскла помітне і звуження терас, що розчленилися долинами річок Сула та Псел. У ландшафтній структурі згаданої області багато загальних зовнішніх рис із північною терасовою рівниною.

Заплавні місцевості утворилися на алювіальній піщаній товщі потужністю 20 м. Вони слабо дреновані, на них розташовані лучні й лучно-чорноземні солончакові ґрунти, болота і торфовища. У долині р. Псел розвинута прируслова заплава з горбистими розвіюваними пісками, з горбами висотою до 10 м. Центральна заплава лучна різнотравно-злакова з чагарниками, місцями розорана. Притерасна її частина представлена болотними комплексами та низинними торфовищами, значні площі яких меліоровано.

На лівобережжі річок Сула, Псел, вздовж р. Дніпро розташовані борові місцевості, складені піщаними відкладами потужністю до 20-25 м. На їх поверхні давніми і сучасними еоловими процесами утворені типові для цих місцевостей горби й улоговини видування, зниження з болотами і торфовищами.

Трохи вищий рівень займають лесові терасні рівнини з потужними малогумусними чорноземами, солонцюватими чорноземами, лучно-чорноземними солонцюватими ґрунтами з рештками злаково різнотравних степів на схилах балок. Абсолютні височини цих місце востей змінюються від 110 до 130 м. Пласкі однорідні поверхні вкриті блюдцями — западинами з похилими схилами діаметром 20-70 м, глибиною 1,0-1,5 м. Вони займають до 10-15 % території. В умовах більшої вологості в них сформувались осолоділі чорноземи. Тепер вони розорані, використовуються як сільськогосподарські угіддя.

Схили терасових місцевостей, повернутих до річок Дніпро, Ворскла, розчленовані похилими улоговинами стоку і дреновані, на них розвинуті балки і яри. На рівних терасах розвинені давні прохідні водно-льодовикові долини з пласкими заболоченими днищами і добре вираженими схилами. Ширина цих долин сягає 10 км. У їх зниженнях сформувались лучні солончакуваті ґрунти. Дреновані схили долин використовують як сільськогосподарські угіддя.

Сучасні ландшафти Південно-дніпровської області — результат тривалого землеробського впливу. У придніпровській частині позначений вплив Кременчуцького водосховища. Схили балок зайняті грабовими і дубово-грабовими насадженнями. Піддаються впливу розвіювання горбисті урочища борових терас, засаджені шелюгою, вербою, сосною, злаково-осоковими угрупованнями. У Південно-Дніпровській області мало заповідних природних об'єктів. У Семенівському районі Полтавської області знаходиться болото Рогозів Кут. Це очеретяні поклади в притерасній частині заплави р. Сула. Переважають рогіз широколистий і вузьколистий, росте очерет озерний, лепешняк великий, осоки. Рогозів Кут — еталон очеретяних боліт, типових для лісостепових заплав.

Північно-Полтавська підвищена область

Північна Полтавська область займає північну частину Полтавської рівнини, що охоплює плато та високі тераси р. Дніпро. Її північна та західна межі збігаються із зовнішнім краєм давньоантропогенової тераси р. Дніпро, південно-східна — проходить приблизно по вододілу річок Псел і Ворскла, що поділяє лучно-степові рівнинні й широколистянолісові підвищені ландшафти. Зі сходу область обмежена відрогами Середньоруської височини. Корінну основу сучасних ландшафтів становлять палеогенові та неогенові відклади. На ділянках плато на полтавських пісках залягають строкаті й червоно-бурі глини, на пліоценових терасах палеогенові породи перекриті неогеновими алювіальними пісками і строкатими глинами. У долинах річок на палеогені (харківських пісках, київських мергелях) залягають алювіальні відклади. Поверхневі утворення рівнини, пліоценових і високих антропогенових терас представлені лесовими породами, під якими залягають дніпровська морена, над- і підморенні водно-льодовикові піщано-суглинисті утворення.

Поверхня має загальний нахил з північного сходу на південний захід. На півночі області виділяють ділянки плато з висотами до 200 м і пліоценових терас із висотами 150-180 м, розчленовані достатньо глибокими річковими долинами, балками та ярами. У південній частині переважають пліоценові тераси з висотами 100-130 м, через них проклали свої асиметричні долини річок Сула, Хорол, Псел, що мають добре виражені заплави, борові тераси, широкі похилохвилясті лесові тераси з ярами та зсувами, що деформують тераси.

У ландшафтній структурі області переважають лучно-степові линдшафти, представлені розчленованими підвищеними рівнинами а типовими малогумусними чорноземами. На високих правобережжях та межиріччях розвинуті широколистянолісові ландшафти сильнорозчленовані горбисті підвищені рівнини та схили із сірими та темно-сірими лісовими ґрунтами, нагірними дібровами, з давньозсувними залишками (шишаками). Крім того, у ландшафтній структурі значне місце займають долинні ландшафти в яких сполучаються місцевості різних терасних рівнів. Заплавні місцевості добре виражені в долинах всіх річок. У долині р. Сейм ширина заплави становить 2-5 м, р. Псел — 3-5 км. У них поширені злаково-різнотравні, злаково-бобові, злаково-осокові луки, заболочені луки, чорновільшняки, болота, озера, стариці, розвинуті також лучні солончакуваті ґрунти з галофільною рослинністю. Місцевості використовують як сіножаті, пасовища, для вирощування овочевих культур.

Борові місцевості поширені в долинах річок Сула, Псел, Хорол та ін. Над заплавами вони піднімаються до висоти 10-12 м, їх абсолютні відмітки становлять 120-128 м. Для них характерні еоловий пасмово-горбистий рельєф, дерново-підзолисті піщані й супіщані ґрунти, соснові бори, у вигляді островів поширені хвойно-широколистяні ліси на супіщаних ґрунтах. Розвіювані піщані масиви закріплені шелюговими і сосновими насадженнями. До борових прилягають місцевості лесових терас з потужними та вилугуваними чорноземами, їх солонцюватими різновидами, фрагментами степової галофітної рослинності. На межиріччях Сули, Ворскли, Псла та інших річок великі площі займають місцевості давніх терасних рівнин. Тут переважають потужні малогумусні чорноземи, цілком освоєні. Ці місцевості мають загальний уклон на південь, а розчленованість прохідними долинами надає їм горбистого вигляду з м'яким обрисом.

Найбільш високе положення займають вододільні місцевості — пологохвилясті плакори, на яких переважають межиріччя з потужними малогумусними чорноземами, частково вилугуваними. З поверхні вони складені потужною товщею лесових порід, нахили їх порівняно невеликі (0-3°). Це найкращі сільськогосподарські угіддя. Тут виділяються пласкі (нахил 0-2°) вододільні рівнини з потужними чорноземами. До них примикають схилові місцевості зі слабозмитими чорноземами, плакори з улоговинами і горбисто-западинними урочищами.

Приблизно на таких же висотних рівнях сформувались місцевості межирічних і прирічкових сильно розчленованих лесових рівнин із сірими лісовими ґрунтами, дібровами, з ярами і балками.

Такі правобережжя річок Сула й Удай, де глибина ерозійного розчленування сягає 70-80 м, р. Псел — 60-80 м. Абсолютні відмітки поверхні межирічних знижень від 190 м на півночі до 150 м на півдні області. У розрізі знизу догори залягають полтавські піски, строкаті й червоно-бурі глини, водно-льодовикові й моренні утворення, лесові породи. Для цих місцевостей характерні також темно-сірі лісові ґрунти з дібровами. На крутих схилах розвинуті зсувні цирки, останці, ували, горби (шишаки). Зсувні стабілізовані цирки зайняті лучно-степовою і дерновою рослинністю. У них розташовані деякі населені пункти (наприклад, с. Шишаки), сади, городи, сінокісні угіддя.

Із сучасними долинними ландшафтами поєднуються місцевості давніх прохідних долин з лучними і лучно-чорноземними ґрунтами. Прохідні долини помітні на межиріччі Удай—Сула. Тут ширина долин варіює від декількох сотень метрів до 3-4 км. За довжини від 3 до 10 км долини мають плоскі днища, з болотами. На вододілі річок Сула — Хорол прохідні долини пересікаються з пологими схилами глибиною до 10-20 м. На вододілі Псел — Хорол вони нрізані до глибини 20-70 м, схили їх симетричні, а днища плоскі.

На межиріччі Сула — Хорол прохідні долини заглиблюються до 30-35 м, при цьому ширина їхніх днищ досягає лише 1 км. Їх використовують як сільськогосподарські угіддя. На схилах вододільних місцевостей і високих терас розвинулися зсувні схили з еродованими ґрунтами. На правобережжях річок Псел і Хорол, крім того, утворилися шишакові горби з дібровами, лучно-степовою трав'янистою рослинністю. На цих схилах є задерновані й молоді зсувні цирки, спостерігаються активні зсуво- і яругоутворення. Тому тут залишаються актуальними агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні й організаційно-ландшафтні протиерозійні та протизсувні заходи з оптимізації сучасних агроландшафтів.

На території Михайлівської цілини (с. Жовтневе Лебединського району Сумської області) — відділенні Українського степового заповідника на площі 202,4 га зберігаються різнотравно-типчакові лучні степи з північними і південними видами степових рослин, у розвитку яких добре виражені сезонні зміни. Це єдина в Україні ділянка заповідного лучного степу в лісостеповій зоні.

У відомому Тростянецькому парку (Ічнянський район Чернігівської області) росте близько 1650 видів і форм деревних і чагарникових рослин, серед яких багато екзотів і рідких дерев. Тростянецький парк водночас є цінним об'єктом як спроектований архітектурно-ландшафтний комплекс, який залишається об'єктом рекреації, моніторингових географічних досліджень.

Південно-полтавська підвищена область

Природними межами цієї ландшафтної області на заході є високе правобережжя р. Ворскла, на сході — Середньоруська височина, на півдні — зональна межа зі степовою зоною.

У формуванні сучасних ландшафтів значну роль відіграло повсюдне поширення лесових порід, які перекривають пліоценові пістряві й червоно-бурі глини, товщу палеогенових піщаних і глинистих відкладів.

У ландшафтній структурі області загальний фон створюють лучно-степові ландшафти. Це розчленовані лесові рівнини з чорноземами типовими малогумусними. Серед них фрагментарне поширені широколистянолісові ландшафти, якими є розчленовані правобережжя річок і прирічкові схили з дібровами на сірих лісових ґрунтах, з ярами і балками, височинні рівнини з чорноземами опідзоленими.

Заплавні лучні ландшафти займають долину р. Ворскла та її приток. Заплава р. Ворскла місцями має ширину 7 км. Вона складена піщаними відкладами з прошарками болотних мергелів і торфу. В заплаві виділяють прируслові, центральні й притерасні урочища. Прируслові урочища мають у своєму складі пляжі, озера, луки.

Центральна заплава зайнята злаково-бобовими луками, дібровами, а також сільськогосподарськими угіддями. Притерасні урочища займають зниження з лучно-болотними ґрунтами і вільшняками.

На правобережжі р. Ворскла поширені борові місцевості. Борові тераси мають ширину від 2 до 7 км. На зовнішньому краї борових місцевостей поширені піщані горби з абсолютними відмітками від 100 до 80 м, розрідженою трав'янистою і чагарниковою рослинністю, сосновими насадженнями. Основними є місцевості терасових рівнин із суборами, зниження з дібровами, сільськогосподарськими угіддями. Тиловий край борової тераси утворюють знижені урочища із заболоченими луками, болотами, озерами.

У долині р. Ворскла великі площі займають терасові лесові рівнини з чорноземами потужними середньогумусними, зайнятими сільськогосподарськими культурами. Розташована на нижчому висотному рівні дволесова тераса має численні западини діаметром від 2 до 50 м із солончакуватими луками, болотами, солончаками.

Нижче знаходиться терасова рівнина з триярусною товщею лесових порід. Тут сформувалися місцевості з чорноземами потужними середньогумусними і вилугуваними, з меншою кількістю западинно-улоговинних урочищ. На абсолютних відмітках 150-200 м сформувалися місцевості великих нахилених рівнин з чорноземами вилугуваними. Вони мають незначні нахили (2-4°), які збільшуються до річкових долин. Ефективне використання цих місцевостей у землеробстві стримується солонцюватістю ґрунтів, можливістю проявів процесу змиву ґрунтів.

Найвищий ландшафтний рівень утворюють місцевості плато з відмітками 160-180 м на межиріччях Ворскла — Мерла, Коло мак — Мерла, Орчик — Коломак та ін. Тут переважають урочища вододільних рівнин з чорноземами потужними середньогумусними і вилугуваними, балками з еродованими схилами. На плакорах поширені западинні урочища діаметром від 50 до 100 м і глибиною 3 м, заростями шипшини, осики, іноді з дібровами. На правобережжях сформувалися яружно-балкові місцевості з крутими схилами, зсувами, ярами, ерозійними останцями.

У Диканському районі знаходиться відомий Парасоцький ліс — пам'ятка природи на площі 145 га. Ліс знаходиться на правому березі р. Ворскла, розчленованому ярами. Це один з фрагментів широколистянолісових ландшафтів, що збереглися в лівобережному лісостепу.

Східно-Український височинний лісостеповий край

Цей край утворюють південно-західні відроги (знижені схили) Середньоруської височини. У тектонічному відношенні вони приурочені до схилу Воронізького масиву. Глибина залягання кристалічного фундаменту сягає 300-500 м. Приурочені до нього відроги височини утворюють горбисту розчленовану поверхню з відслоненнями крейдових порід у долинах і ярах.

Для кліматичних умов цього краю характерна найбільша їх континентальність порівняно з іншими лісостеповими краями. Тут холодніша зима, середня температура січня становить +7,5 °С, а середні липневі сягають +19 °С на півночі і +20 °С на півдні. З височинним рельєфом пов'язана більша, порівняно з Придніпровською низовиною, кількість атмосферних опадів. Їхні річні суми становлять 550 мм на півночі й 450-500 мм на півдні.

Височинний рельєф, більша, порівняно з низовинами, кількість опадів зумовили розвиток на значних теренах темно-сірих і сірих лісових ґрунтів, чорноземів опідзолених, поширених на вододілах.

На вододільних височинних рівнинах і схилах мають умови для росту дубові, липово-дубові та ясенево-дубові ліси. Значна протяжність краю з півночі на південь, а також відмінності в ландшафтній структурі зумовлюють її поділ на Сумську і Харківську височинні ландшафтні області.

Сумська схилово-височинна область

Сумська височинна лісостепова область займає північно-східну частину лісостепової зони в межах України. Саме сюди заходять знижені відроги СередньоруськоЇ височини, а саме: Охтирсько-Сумський, який межує з лісостеповими ландшафтами Придніпровської рівнини, та Глухівсько-Кролевецько-Путивльський, між якими знаходиться велике Сеймське зниження. На півночі ця природна область межує з Новгород-Сіверським Поліссям, а на південному сході обмежована долиною р. Ворскла. Природні умови області визначаються її положенням на північному схилі Дніпровсько-донецької западини, де докембрійський кристалічний фундамент знаходиться на глибинах від 0,5 до 3,0 км. На докембрійському фундаменті залягають товщі осадових порід від девонських до четвертинних. Особливістю їх залягання є те, що стратиграфічні горизонти похило опускаються в напрямку до осі Дніпровсько-донецької западини; при цьому спостерігається така особливість: чим давніша за віком порода, тим більші кут нахилу пластів та їхня потужність. Інша особливість залягання гірських порід полягає в тому, що найбільш давніми з них, які виходять на денну поверхню, є крейдові мергелі та глини, піски. На північному сході області вони залягають на 30-40 м вище русла річки й утворюють схили на правих берегах, а також на схилах балок та ярів.

На плато і пліоценових терасах на пістрявих глинах, полтавських пісках залягають верхньопліоценові червоно-бурі глини. Часто по цих глинах відбуваються зсуви лесових порід. Антропогенові відклади представлені лесами і лесоподібними суглинками, мореною, водно-льодовиковими суглинками і пісками, давньоозерними утвореннями, алювіальними й еоловими піщаними відкладами, торфовищами. Потужність антропогенових відкладів неоднакова: вона збільшується в південно-західному напрямку від 15 до 30 м. При цьому товща лесових порід має 2-4-ярусну будову, в чому виявляється поділ ярусів викопними ґрунтами.

Північну частину області покривав дніпровський льодовик, тому тут поширені моренні, водно-льодовикові та озерно-льодовикові відклади. В епоху валдайського зледеніння їх покривали лесові породи.

У ландшафтно-генетичному відношенні західні схили Середньоруської височини являють собою дольодовиковий лісостеп. Уявляється, що звідси ліси поступово поширювалися на території, що звільнялася з-під льодовика, по річкових долинах, звідки заселяли схили і плато. Водночас ними витіснялися лучні степи і заболочені луки. У нагірних широколистянолісових дібровах основною деревоутворюючою породою є дуб черешчатий, до якого домішуються ясен, берест, липа, клен гостролистий, тополя. На сірих лісових суглинкових грунтах ростуть кленово-липово-ясеневі діброви. У підліску наявні ліщина, бересклети європейський і бородавчастий, терен, шипшина, крушина, акація та ін. Степова рослинність (типчак, ковила, різнотрав'я) фрагментарне збереглася на схилах балок і ярів.

Своєрідність лісостепових ландшафтів зумовлюється наявністю лесових порід: основний ландшафтний фон утворюють височинні та схилові місцевості з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами, дібровами, балками, ярами. Великі ареали мають вододільні місцевості між річками Псел і Ворскла. В ландшафтній структурі також виражені місцевості терасових річкових долин.

Загальний похил поверхні області спостерігається в напрямку з північного сходу на південний захід, абсолютні відмітки при цьому змінюються від 220 до 110 м. Своєрідними є ландшафти широкохвилястих та горбкувато-балкових вододільних рівнин, розчленованих порівняно неглибокими, але дуже розгалуженими балками з пологими схилами. Ширина балок змінюється від 50 до 600 м, а довжина від З до 9 км. При цьому бокові відвершки їх можуть досягати 2 км, крутизна схилів не перевищує 15°, інколи збільшується до 35°. Глибина тальвегів балок сягає 60 м, однак у середньому збільшується від 10 до 40 м. У верхів'ях балок на їхніх схилах і днищах утворилися численні короткі діючі яри, які мають глибину до 20-30 м і круті схили. Нахил привододільних схилів до балок збільшується до 4-6°.

У загальній ландшафтній структурі області виділяється Тростянецький ландшафтний район, у якому балково-яружне розчленування менше за густотою (за площею) і глибиною врізу. Яружно-балкові місцевості розвинуті на правобережжях річок. Наявність ярів і балок зумовлює загальний значний дренаж території і зниження рівня ґрунтових вод, що позначається на функціонуванні ландшафтів.

У місцевостях, де крейдові породи перекриті малопотужною товщею неоген-четвертинних відкладів, має місце розгалужена мережа коротких ярів. Характерними є їх циркоподібні та висячі гирла.

Поряд з ними розвинулися плоскодонні балки (наприклад, біля сіл Могриця, Боромля та ін.). Тут поряд з невеликими молодими балками наявні великі давні балки, довжина яких становить 5-9 км, а іноді сягає 20 км.

Більшу частину вододільних місцевостей утворюють полого- та широкохвилясті рівнини. Особливо вони виділяються в північно-східній частині області. Тут спостерігається надто значне балково-яружне розчленування вододільних рівнин і прирічкових схилів. У південно-західній частині області виділяються платоподібні межиріччя, вододільні слабоеродовані плакори. На пласких вододільних рівнинах, лесових терасах утворилися неглибокі просадочні блюдця, улоговини стоку з пологими схилами. Особливо багато блюдець у північно-східній частині області, де крейдові породи залягають на порівняно невеликій глибині й покриваються іноді безпосередньо лесовими утвореннями. Тому просадкові та суфозійні процеси в лесових породах супроводжуються розчиненням крейдових відкладів. Неглибокі просадочні блюдця зустрічаються в південно-західній частині області на лесових терасах. Лесові тераси зайняті сільськогосподарськими угіддями. Виділяється низька одно лесова тераса, над якою помітна широка плоска дволесова тераса. Нижче цих терас у долині річок Псел, Боромля, Вільшанка, Олешня наявні ділянки піщано-борових місцевостей. У долинах цих річок, а також Ворскли, Сироватки, Ворсклиці розвинуті широкі заплави. На прирусловій заплаві поширені сильно- і середньозволожені різнотравні та осокові луки, вербняки, вільшняки, осичники. У середній заплаві луки різнотравні та осокові. Притерасна заплава зайнята осоковими, різнотравно-осоковими луками, вільшняками. У заплавах наявні старичні озера, звивисті рукави і заболочені левади з водно-болотною рослинністю. Заплави в їх серединній частині освоєно під городні й технічні культури, сіножаті, вигони і пасовища.

Для цієї ландшафтної області актуальні протиерозійні заходи (оранка упоперек схилів, терасування схилів, снігозатримання, заліснення схилів, обвалування ерозійних форм, гідротехнічні споруди, організація випасу та ін.). При цьому важливо враховувати характер морфологічної структури ландшафтів.

У межах Сумської лісостепової області знаходиться державний заказник Банний Яр (біля с. Юнаківка). В ньому зберігається найбільший на північному заході лісостепової зони України масив широколистяних лісів на площі 12 тис. га. При цьому територія заказника розчленована густою мережею балок і ярів. Через заказник пролягає долина р. Псел. Заказник Банний Яр відомий як сховище реліктових для лівобережного лісостепу трав'янистих рослин (страусника звичайного, вівсяниці високої, зірочника дібровного та ін.). 

Харківська схилово-височинна область

Харківська ландшафтна область розташовується на південному сході лісостепової зони України, куди сягають західні знижені відроги Середньоруської височини. На північному заході її обмежовує лівобережний лісостеп, на півдні — степові ландшафти. Для поверхні цієї області характерний Її загальний нахил на південь і південний схід. У цих же напрямках зменшуються абсолютні відмітки від 250-230 до 200-175 м. Особливістю природних умов е залягання вище місцевих базисів ерозії крейдових, палеогенових 1 неогенових відкладів. В особливостях сучасної ландшафтної структури області виявляється вплив лесових порід, які повсюдно поширені.

У рельєфі виділяються схили Середньоруської височини, які річковими долинами поділяються на окремі плато. Помітний вріз верхів'їв долин річок Ворскла, Уда та інших на значну глибину (до 50-100м). Для кліматичних умов, на відміну від Сумського лісостепу, характерні більш тривалий безморозний (155-160 днів) та вегетаційний періоди. Річні суми опадів становлять 550-570 мм. Висота снігового покриву — в середньому 15-20 см, він тримається 90-105 днів.

У ландшафтній просторовій структурі області переважають дуже розчленовані лесові височини з чорноземами типовими малогумусними, сірими лісовими ґрунтами, дібровами, балками і ярами, на схилах яких відслонюються крейдові породи. Домінують вододільні хвилясті місцевості з чорноземами потужними середньогумусними і вплутуваними. Вони поширені на межиріччях Сіверський

Донець — Уда, Лопань — Харків. Їхні праві круті схили розчленовані балками та ярами. Значно поширені схилові місцевості зі слабо- і середньоеродованими темно-сірими ґрунтами і чорноземами опідзоленими. У південній частині області сформувалися місцевості вододільних і терасових рівнин з чорноземами типовими середньогумусними. Це надає ландшафтам рис перехідних від північнолісостепових до степових. Схилові місцевості утворюються урочищами з широколистяними лісами на темно-сірих лісових ґрунтах, балок з чагарниковою та різнотравно-лучностеповою рослинністю. На схилах утворилися зсувні цирки, діючі яри; крупні схили майже не мають рослинного покриву, в них відслонюються крейдові породи.

До схилових місцевостей прилягають вододільні хвилясті рівнини, зайняті сільськогосподарськими угіддями. Ландшафтну структуру урізноманітнюють верхів'я балок, ареали широколистяних лісів.

Значною залісеністю характеризується басейн р. Мжа, де ростуть широколистяні й соснові борові ліси, створено лісосмуги. Степова рослинність займає схили балок, узлісся.

У річкових долинах добре виражені терасові місцевості. Річки Уда, Харків, Лопань, Мжа, Мерла мають заплаву шириною від 0,3 до 3,5 км з чорноземно-лучними та лучними солончакуватими ґрунтами. Надзаплавні піщано-борові місцевості утворюють смуги шириною від 0,4 до 4,0 км. Наявність соснових борів є передумовою їх рекреаційного використання.

Борові місцевості гіпсометричне і в ландшафтному відношенні змінюються терасовими лесовими рівнинами з чорноземними ґрунтами, які суцільно розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями. Поширені тут балки та яри виположуються в напрямку до борових і заплавних місцевостей. На лесових терасових рівнинах поширені западинні урочища з лучно-болотною рослинністю.

У ландшафтній структурі Харківського лісостепу помітні регіональні відмінності. У північно-західній частині виділяються місцевості вододільних хвилястих рівнин з чорноземами типовими середньогумусними і вилугуваними. Наявні також долинно-балкові місцевості зі змитими чорноземами опідзоленими і темно-сірими лісовими ґрунтами. У долинах річок сформувались яружно-балкові місцевості, з байрачними лісами, проявами зсувних процесів.

Ландшафтну структуру межиріччя Уда — Сіверський Донець утворюють місцевості вододільних рівнин з чорноземами середньогумусними, долинно-балкові й прирічкові балково-яружні місцевості з еродованими ґрунтами, байрачними лісами. Тут більші, ніж в інших ча