ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Мета: в основних рисах вивчити еволюцію географічних уявлень і наукових географічних знань про територію України упродовж певних етапів: стародавнього (міфологічного, античного), середньовічного й епохи Відродження, Нового часу, Новітнього часу й сучасності.
Знання про природні умови й природні ресурси України здобувалися кропіткою працею багатьох поколінь географів та інших дослідників природи України. Географічні знання накопичувалися пос-тупово: наступні покоління доповнювали й поглиблювали їх. То ж спробуємо зрозуміти, як уявляли дослідники природу України на кожному історичному етапі; які проблеми їх цікавили.
4.1. Стародавній етап географічного пізнання. Тисячі років тому на землях сучасної України жили люди, які ще не знали писемності. Але чи означає це, що вони не мали географічних знань?
На території нинішньої Черкаської області (на берегах р. Росава, що поблизу с.Межиріч) при археологічних розкопках було знайдена схема місцевості, видряпана на бивні мамонта 15-17 тисяч років тому (рис. 11). Це одне із найдавніших зі збережених схематичних зображень місцевості у світі.
Отже, первісні люди передавали одноплемінникам і нащадкам географічні знання у вигляді різних схематичних зображень (наприклад, про розташування найкращих місць для мисливства й риболовлі) на кістці, каменях та, очевидно, на предметах, які не збереглися – на корі дерев, шкірі, глині тощо.

Варто відзначити, що люди первісних сус-пільств часто інтуїтивно відчували суть і власти-вості природних тіл. Зокрема, древні мали диво-вижно точні уявлення про Космос, про живу природу.
Біля 10 – 8 тисяч років тому виникло земле-робство — вирощування окультурених рослин. Людям стали необхідними знання про рух космі-чних тіл (особливо Сонця), від яких залежали по-чаток і кінець певних землеробських справ. Люди дійшли висновку, що на перебіг різних природних явищ на Землі суттєво впливають космічні тіла і їх рухи. Тому вони вели спостереження за Сонцем, Місяцем, планетами й зірками. Носіями цих знань були, здебільшого, жерці. Пізнання навколишнього середовища було зумовлене не тільки потребами у їжі, житлі, певних предметах, але й природною допитливістю окремих людей.

Разом з практичними знаннями формувалися уявлення про суть і будову Світу – здебільшого у формі фольклорних творів – міфів, які передава-лися із покоління у покоління. Серед міфів різних народів вирізняється група, що пояснює за-лежність природних явищ від космічних та над-природних сил. Ці міфи, й відповідно, уявлення про світ, називаються космогонічними.
Понад 2500 років тому територія нинішньої України ввійшла до складу Ойкумени (стародав-ні греки так називали відому їм заселену частину Землі). Ще з архаїчного періоду збереглися дав-ньогрецькі перипли (морські путівники, які яв-ляли собою опис контурів берегової лінії), – у т.ч. Понту Евксинського – тодішня назва Чорного моря. Пізніше Північне Причорномор’я стало пе-риферійною частиною античного світу. Як відо-мо, давньогрецькі вчені заклали основи наукових уявлень про розвиток Космосу, форму й розміри Землі, сформували землезнавчий, країнознавчий, компонентний напрями досліджень Землі.

Для довідки: Античність охоплює період тривалістю понад 1 тис. років. Античність умовно поділяють на два періоди: 1) Домінування Давньої Греції (елліністичний період). Його початок відносять до 546 року до н.е. – встановлення рабовласницького ладу, а кінець — до 146 р. до н.е., коли країна була захоплена Римською державою. 2) Римський період (146 р. до н.е. – 476 р. н.е., – рік падіння Риму під натиском варварів, що поклало кінець періоду й античності у цілому).
В Античній Греції процвітали натурфілософські учення (які прийшли на зміну космогоніч-ним уявленням попереднього періоду). Натурфілософія – вчення, що пояснює природу засобами споглядання й логічних суджень (а не за допомогою інструментальних досліджень, вимірювань і розрахунків). Натурфілософські учення сформувалися переважно незалежно одне від одного у рі-зних частинах планети (Древніх Індії, Китаю, Вавилоні, Єгипті та Греції).

Саме з творів античних вчених дійшли до нас перші письмові відомості про територію України, які є джерелами не тільки географічних але й історичних знань. Так, перші письмові географічні ві-домості містяться у книзі «Мельпомена» – в одній із 9-ти книг «Історія» давньогрецького вченого, «батька історії» Геродота (484-425 рр. до н.е.). У ній указуються тодішні назви річок і місцевостей.

Для допитливих! Геродот — про землі на півдні сучасної України.
Геродот багато мандрував. Зокрема, він здійснив подорожі по узбережжю Понту Євксинського (див. рис. 12 - карту Причорномор’я за Геродотом), досягнувши гирла Істра (тоді – Дунаю). Звідси Геродот подається в захоплюючу подорож у долини Дніпра й Дону. У його працях знайшли відображення спостереження природи окремих місцевостей. У Скіфії (тоді – країни на північних берегах Чорного моря) найбільше вразили Геродота численні ріки, тому він їх описав особливо детально, мальовничо й цікаво: «Борисфен (тоді – Дніпро) — найбільша з річок Скіфії після Істру. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими каламутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі».


У І-му столітті нашої ери землі на півдні України потрапили під владу величезної Римсь-кої імперії. Для управління цією імперією полко-водцям і сенаторам потрібні були географічні знання. Для цих потреб давньоримські вчені Страбон, Пліній Старший, Клавдій Птолемей створювали багатотомні описи – своєрідні енци-клопедії стародавнього світу.

На їх сторінках знайшлося скромне місце й для опису «Сарматії» (так тоді називали землі сучасної України). Відомості для описів бралися з різних, не завжди достовірних джерел (від легі-онерів, купців тощо).
Карта Птоломея була першоосновою для ство-рення середньовічних карт (у т.ч. й України).

4.2. Середньовічний етап географічного пізнання (кінець V – кінець XVII ст.).

У стародавніх слов’ян переважали міфологічні погляди на світобудову. У світогляді давніх слов’ян існував свій пантеон богів, що „відпові-дали” за певні природні явища (Перун, Мокш, Даждьбог тощо).
Основні географічні знання середньовіччя зо-середжені в творах мандрівників і літописців. Певну роль у накопиченні знань про інші країни відігравали завойовницькі походи представників європейських народів (наприклад, вікінгів), по-дорожі монахів, які проповідували християнські ідеї серед «варварських» народів, поїздки купців за товарами і послів – до правителів інших країн.
Важливими історичними й географічними дже-релами знань є давньоруські літописи, які писали переважно монахи: літописне зведення 1073 ро-ку; «Повість временних літ» (1114-1116 рр.), у якій, зокрема, описується торговий шлях «із ва-ряг у греки» — від Скандинавії до Чорного й Се-редземного морів, який на значній протяжності проходив Дніпром.
У літописах знаходимо назви історичних зе-мель, річок тощо. Географічний термін «Украї-на» вперше згадується в Київському літописі (1187 р.). Проте найчастіше землі, які заселяли східнослов’янські народи, йменували «Руссю». Терміном «Україна» позначали відокремлену частину території Русі. Відомості географічного характеру трапляються в «Повісті врем’яних літ» — літописному зведенні, укладеному в Києві, яке відоме також як «Літопис Нестора» (охоплює 852-1117 рр.). Його продовженням є Київський літопис (охоплює 1118-1198 рр.), та Галицько-Волинський літопис (охоплює 1209-1292 рр.).
Окремі географічні відомості про українські землі з’являються в описах арабських купців і мандрівників, та порівняно не чисельних візан-тійських і західноєвропейських джерелах. Зок-рема, візантійський імператор Костянтин Порфі-рородний (початок Х століття) зазначає назви порогів на Дніпрі, назви міст тощо.
На відміну від Європи, географія і країнознавс-тво розвивалися в країнах, завойованих арабами (від нинішньої Іспанії — до Індії). Арабські учені перекладали праці давньогрецьких і римських географів, складали карти (правда, не досить то-чні). Торговельні зв’язки арабські купці мали з багатьма землями. Вони були чудовими мореп-лавцями. Деякі з купців, крім торгівлі, складали ще й детальні описи країн, які вони відвідали. Окремі з цих країнознавчих описів несли фанта-стичні, майже казкові уявлення про чужі краї (що характерно для середньовіччя в цілому).
У книгах арабських мандрівників є відомості і про землі сучасної України. Часто арабські пи-сьменники такі описи робили не як очевидці, а з розповідей купців.


Для допитливих! Арабські мандрівники про землі східних слов’ян
Цікаву оповідь про землі слов’ян біля Києва дає Ібн-Даст у творі «Книга добрих скарбів» (пе-рша половина Х століття): «Країна слов’ян — край рівний і лісний; в лісах вони і живуть. З дерева виробляють вулики для бджіл... Вони пасуть свині, а також вівці... Найбільш сіють просо... Є в них різні кобзи, гуслі й дудки... . Холод в їх країні такий великий, що кожний на зиму викопує собі жит-ло — землянку, до котрої приробляє з дерева гостроверхій дах, й на той дах накладає землю. У та-ких землянках живуть цілою родиною, запалюють посередині вогонь, розпікають до почервоніння каміння й так гріються. У такому житлі вони залишаються до весни».


Відомості про нашу територію в ті часи знайш-ли відображення на старовинних рукописних ка-ртах (наприклад, арабського географа ХІІ століт-тя Аль-Ідрісі).
У 1150-1153 рр. у Києві побував арабський ку-пець і мандрівник Абу-Гамід. Він залишив відо-мості про природу й господарство Русі. Одним із найвідоміших арабських мандрівників був Ібн Баттута. У 1330-ті роки він побував у Криму й на узбережжі Азовського моря, про що залишив згадку в надиктованих спогадах. Ці землі були тоді під владою Золотої Орди — держави, ство-реної монгольськими ханами. Після монгольсь-ких завоювань через українські землі мандрували посли до хана від правителів держав Західної Єв-ропи (італієць Плано Карпіні, француз Віллем Рубрук та інші), які залишили свої спогади.
Як відомо, вродовж XV-XVI століть у деяких країнах Західної Європи (передусім, у багатих містах Італії) завдяки торгівлі й географічним ві-дкриттям, накопичилися великі багатства, які до-зволяли оплачувати діяльність людей, що займа-лися мистецтвом і наукою. Тут почали перевида-вати твори учених епохи стародавніх Греції та Риму, відроджувати традиції античного світу. Тому XV-XVIІ століття в Європі називають епо-хою Відродження.
Розвиток техніки дозволив проводити дослі-дження рухів небесних тіл за допомогою телес-копів і довести, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки (дослідження Миколая Ко-перніка, Галілео Галілея, Джордано Бруно). Ви-найдення барометра дозволило Блезу Паскалю розпочати визначення відносних висот місцевос-ті. Винайдення приладів для топографічної зйом-ки дозволило перейти від описів, створених на основі споглядання до справді наукових праць.
У пізньому середньовіччі (коли українські землі входили до складу Речі Посполитої) поширився вплив наукових досягнень епохи Відродження. У 1613 р. Томашем Маковським створена карта Ли-тви і Дніпра (1: 1 300 000). Надзвичайно цікаві відомості з географії України містить книга фра-нцузького інженера Гійома Лавассера де Боплана «Опис України…» (1650-1651 рр.). Йому ж на-лежить «Генеральна карта України», видана у Гданську в 1648р. (1:1 800 000), та карта України 1650-1653 рр. на 8 аркушах (масштаб 1:452 000).

Рис. 13. Фрагмент карти Г.Л. де Боплана (Середнє Придніпров’я)

Відомі також карти («чертежи») східної час-тини України, видані переважно у Московській державі, до складу якої в 1654 р. увійшли ці зем-лі: «Книга Большого Чертежа» (кінець XVI ст.); «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма» (1627 р.); карти «Патерика Києво-Печерського» (1661 р.); «Чертеж Крыма и Азовского моря» (1685 р.). Початкові знання з географії давали в Києво-Могилянській академії (створеної в 1632 р.). Є географічні відомості в козацьких літописах (С.Величка, Г.Грабянки), та звітах про подорожі в Україну (З.Герберштейна, Е.Лясоти, П.Алеппського та інших – [див. 6]).

4.3. Географічні дослідження Нового часу (XVIII–ХІХ століття)
У XVIII столітті з’явилися перші наукові дос-лідження природи, здійснені російськими дослі-дниками (східної частини України), польськими й австрійськими вченими (західної України).
У кінці XVIII століття дослідженням природи Західної України займався «батько» польської геології й географії Станіслав Сташіц; Карпати вивчав професор Львівського університету Бал-тазар Акке.
Серед робіт вчених Російської Академії наук виділяється праця академіка Йогана-Антона Гю-льденштадта, який під час експедиції 1773-1774 років описав рослинність цілинного тоді степу. Чудові описи природи Криму залишили Карл Га-бліц і Петро-Симон Паллас.
Почали досліджувати природні ресурси для потреб господарства. У 1721 році дослідник-самоучка Григорій Капустін відкрив родовища кам’яного вугілля на Донбасі. А в 1781 році май-бутній академік В.Ф. Зуєв – поклади залізної ру-ди у Кривому Розі.
У другій половині XVIII ст. виконані ряд кар-тографічних творів, зокрема генеральну карту України О.Рігельмана (1785- 1786), карти й атла-си намісництв, плани міст тощо. Багатий і ще не повністю опрацюваний матеріал географічного змісту містять документи Генерального межу-вання (яке мало на меті розділити й охарактери-зувати усі поміщицькі землі); матеріали перепи-сів населення (зокрема, генеральний або Румян-цевський перепис населення Лівобережної Укра-їни 1765-1769 рр.). Цікавий краєзнавчий матеріал міститься в описах намісництв 1770-1780-х рр., зокрема в «Топографічному описі Чернігівського намісництва з коротким географічним та істори-чним описом Малої Росії» (до якого тоді входила більша частина сучасної Полтавщини), викона-ний О.Шафонським.
Якщо в XVIII столітті вчені вивчали природу як єдине ціле, то у XIX столітті обсяг знань знач-но зріс, і вчені почали спеціалізуватися на ви-вченні окремих природних компонентів. В Укра-їні працювали відомі вчені, які вивчали її геоло-гічну будову і рельєф (Н.Д. Борисяк, К.М. Фео-філактов, М.О.Соколов), клімат (О.І.Воєйков, О.В.Клосовський, П.І.Броунов), рослинний пок-рив (А.М. Краснов, Й.К. Пачоський, Г.І.Танфільєв та інші). Переважно застосовува-лися польові (експедиційні) методи дослідження. Створена у другій половині ХІХ століття мережа метеорологічних станцій і станцій спостере-ження за режимом водного стоку започаткували впровадження стаціонарних методів досліджень.
За посібником Я.І.Жупанського «Історія геог-рафії в Україні» (підрозділи 4.3 – 4.5) самостійно ознайомтеся з історією розвитку кожної галузе-вої фізико-географічної науки та картографіч-ними дослідженнями, що проводилися впродовж ХІХ століття.

Для ознайомлення. Розвиток географії як науки у ХІХ столітті

Узагальнюючи велику кількість географічної інформації, накопиченої під час подорожей та експедицій, на початку XІX століття німецькі вчені Александр Гумбольдт і Карл Ріттер заклали основи сучасної фізичної географії, як науки про закономірності розміщення природних об’єктів і явищ. А.Гумбольдт застосовував художній метод опису природи. Його досвід з успіхом наслідували географи наступних поколінь. У ті часи не було ні кіно, ні телебачення. Тому географи описували далекі краї так яскраво й образно, щоб читач відчував себе учасником подорожі чи експедиції. Велику роботу щодо порівняння природи різних материків здійснив К. Ріттер.
У XІX столітті велися дослідження різних складових частин природи (будови надр і земної поверхні, вод, погоди й клімату тощо). Завдяки детальним дослідженням, зокрема, території Полтавщини, видатний учений Василь Васильович Докучаєв розробив учення про ґрунти, про взаємозв’язок усіх складових частин природи. Прізвище В.В.Докучаєва при оцінці заслуг у розвитку географії ставлять поруч із прізвищем А.Гумбольдта.
Перше географічне товариство було засноване в Парижі у 1821 році. У подальшому географічні товариства були створені в 1828 році у Берліні (Німеччина), 1830 року в Лондоні (Великобританія), 1845 року в Санкт-Петербурзі (Росія), у 1888 році – національне географічне товариство Сполучених Штатів Америки.


У Російській імперії сформувався ряд наукових географічних шкіл.
Наукова школа – неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об’єднаних за-гальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера.


1) У 1845 році в Санкт-Петербурзі засноване Російське Географічне товариство. Метою дія-льності товариства була організація експедицій у різні частини імперії та закордон, а також попу-ляризація географічних знань. Серед засновни-ків товариства – виходець з України етнограф, письменник В.І. Даль (псевдонім – «Козак Луганський»). Визнаним лідером товариства був П.П.Семенов-Тян-Шанський, під керівництвом якого було створено ряд словників і описів імпе-рії, у тому числі – території України.
У 1869-1870 роках під керівництвом Павла Платоновича Чубинського була організована експедиція товариства на Україну (для вивчення побуту й традицій населення). За ініціативою П.П.Чубинського в 1873 р. у Києві був створе-ний Південно-Західний відділ Географічного то-вариства (невдовзі закритий царським урядом). Було видано два томи «Записок…» товариства (головним чином, етнографічного змісту).
П. П. Чубинський є автором слів гімну Украї-ни.

2) Географічна школа Генерального штабу. Значний інтерес становлять зібрані офіцерами Генерального штабу об’ємні «Материалы к геог-рафии и статистике губерний Российской импе-рии» (Херсонської, Катеринославської тощо).
3) Географічна школа, очолювана професором Санкт-Петербурзького університету Василем Ва-сильовичем Докучаєвим. У кінці XIX століття основна увага дослідників природи зосередилася на вирішенні проблеми боротьби з посухами й пиловими бурями у степу й лісостепу. Золотою сторінкою в історії світової науки є результати експедиції по всебічному вивченню цих про-блем, яку очолював В.В.Докучаєв на території Полтавської губернії. З урахуванням матеріалів досліджень, В.В.Докучаєв розробив наукові основи ґрунтознавства і вчення про взаємозв’язки у природі. Його вважають основоположником комплексного підходу в фізичній географії.
Друга важлива прикладна проблема – наукове обґрунтування осушення заболочених земель пі-внічної частини України (Полісся). Значний вне-сок у вивчення природи Полісся, вирішення про-блеми осушення боліт внесли Й.І.Жилінський, Г.І.Танфільєв, П.А.Тутковський.
Розвивалася географічна освіта. Окремі геог-рафічні курси починають викладати в Київсько-му (з 1834 р.), Львівському (з 1882 р.), Одесько-му, Харківському (з 1889 р.) університетах. У кінці століття там створюють кафедри географії. Їх очолювали видатні природознавці: у Києві ― П.І.Броунов, з 1891 р. (який висловив ідею про існування особливої зовнішньої оболонки Землі: ця ідея через багато років знайшла втілення у вченні про географічну оболонку); у Харкові ― А.М.Краснов (засновник ботанічної географії, автор першого вітчизняного підручника «Основи землезнавства»); в Одесі ― метеоролог О.В.Клосовський, Г.І.Танфільєв (видатний вче-ний у різних галузях природознавства, автор книги «Географія Росії, України й прилеглих до них країн»); у Львові ― А.Реман (дослідник Ка-рпат і прилеглих земель), пізніше – Є.Ромер (фа-хівець у різних галузях фізичної географії та шкільної географії).
Діяли й видавали збірники праць товариства дослідників природи при університетах (виникли у кінці 1860-х років), комісії з географічного опису губерній при навчальних округах. Матеріали географічного змісту публікувалися також у виданнях Вільного економічного товариства, заснованого в 1880-х роках у Петербурзі, статистичних бюро земств, сільськогосподарських товариств тощо.
У кінці ХІХ ст. посилилися українознавчий і краєзнавчий аспекти географічних досліджень. Зокрема, цей напрямок пов'язаний з діяльністю заснованого в 1873 р. у Львові Наукового това-риства імені Т.Шевченка (з 1897 р. видавалися його збірники).


Контрольні запитання:
1. Що вам відомо про географічні знання населення на території нинішньої України до появи писем-ності? 2. Хто з учених стародавнього світу зробив перший опис земель, що нині входять до складу України? Які найважливіші географічні відомості є в цьому описі? 3. Які найважливіші географічні відомості відносяться до часів Київської Русі? 4. Які відомості про територію України є в арабських, візантійських і західноєвропейських джерелах? 5. Охарактеризуйте географічні дослідження, проведені у XVIIІ столітті. 6. Охарактеризуйте основні результати дослідження географічних шкіл, які сформувалися в Російській імперії впродовж ХІХ століття. 7. Що ви знаєте про розвиток географічної освіти в Новий час? 8. У чому полягають особливості географічної інформації про територію України: а) в працях давньоримських учених; б) в джерелах XVII століття. 9. Чим відрізняється географія ХІХ століття від географії XVIIІ століття? 10. Користуючись літературою, рекомендованою в кінці теми, підготуйте повідомлення про життя й діяльність одного з видатних дослідників території України (від стародавніх часів – до кінця ХІХ століття).

4.4. Географія у Новітній час (ХХ столітті)
На рубежі ХІХ - початку XX століття в розді-лених між двома імперіями частинах українських земель спостерігався бурхливий розвиток націо-нальної географії, яка характеризувалася, переду-сім, інтересом до всього рідного, українського. В межах Австро-Угорської імперії діяло Наукове товариство імені Т.Шевченка, яке продовжувало існувати і після її розпаду (у тому числі в закор-донних осередках). На землях у межах Російської імперії з’явились краєзнавчі музеї, публікувалися краєзнавчі описи й навчальні посібники для шкіл. Велося дослідження природних компонентів, населення і господарства.

Які зміни державного устрою відбулися на українських етнічних землях у 1918-1922 роках?

У 1918 р. в Українській Державі було заснова-но Академію Наук. Її першим президентом було призначено академіка В.І.Вернадського. При Академії наук і вищих навчальних закладах дія-ли науково-дослідницькі інститути, які дослі-джували рельєф, клімат, води, ґрунти, географію рослинності тощо. У 1926-1937 роках працював Український науково-дослідний інститут геогра-фії та картографії.
З початку 1920-х років у географічні дослі-дження в СРСР все більше підпорядковувалися завданням ведення планового соціалістичного господарства. Для цього потрібні були знання про природні ресурси регіонів. Тому проводяться дослідження з природного і комплексного геог-рафічного районування території Української РСР. Були створені державні топографічна, гід-рометеорологічна і геологічна служби.
У 1920-ті роки в Радянській Україні активно розвивалося краєзнавство, яке викладали й у школах. Зріс інтерес до проблем збереження ма-ло змінених природних ландшафтів. Але в кінці 1920-х років комуністичний режим згорнув дія-льність організацій краєзнавців і дослідників природи. Чимало науковців і краєзнавців зазнало репресій. У нелегких умовах розвивалася україн-ська культура й освіта і на західноукраїнських землях (кращі умови були в межах Чехословач-чини, до якої входило Закарпаття).
З початку 1930-х років створені природничо-географічні факультети в ряді педагогічних ін-ститутів. Активно продовжували дослідження природних компонентів, складання оглядових і тематичних карт.

Згадайте, які зміни відбулися у формуванні державної території України в 1939-1945 роках?

У 1947р. утворений український філіал Геог-рафічного товариства СРСР. Із середини 1950-х років пожвавились краєзнавчі дослідження. Центрами організації фізико-географічних дослі-джень були: науково-дослідницький інститут ге-ографії при Київському університеті (1944-1952); Сектор географії при Інституті геології, а потім – Відділення географії при Інституті геофізики Академії наук України (1962-1992).
У числі найбільш значних досягнень географі-чної науки цього часу стала книга «Физико-географическое районирование Украинской ССР». – К., 1968; Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – К., 1978; семитомник «Природа Украинской ССР» (1984-1987), трьохтомна «Географічна енцикло-педія України» (1989-1993).

4.5. Роль видатних вчених у дослідженні території України
Важливу роль у розвитку будь-якої науки, в тому числі географічної, відіграють видатні вчені – академіки, лідери наукових шкіл. З їх творчим доробком ви можете детальніше ознайомитися з додаткової літератури. А нижче подається корот-кий довідник про їх внесок у вивчення природи і господарства України.

Творчість академіка Володимира Івановича Вернадського (1863-1945) знаменує собою по-ворот від подрібнення світової науки на галузі – до її інтеграції. Він є основоположником вчення про біосферу, а також геохімії, біогеохімії, космохімії, радіогеології та інших інтегративних наук. До його ідей досі звертаються вчені всього світу. В.І.Вернадський, як учень В.В. Докучаєва, досліджував геологічну будову й ґрунти Лівобе-режного Придніпров’я.
Павло Аполлонович Тутковський (1858-1930) є засновником українського географічного краєзнавства. Він досліджував підземні води, геологічну будову і рельєф України (наприклад, відкрив ряд давніх вулканів). До числа його праць належать «Природна районізація Украї-ни», та «Краєвиди України…».

Степана Львовича Рудницького (1877-1937) вважають основоположником української національної географії. Учений був організато-ром і першим директором Українського інституту географії та картографії в Харкові. С.Л.Рудницький визначив географію як загальну просторову науку про Землю й обґрунтував її центральне місце серед наук про природу. Учений вказував, що особливістю географії є те, що вона розглядає земні об’єкти і явища не самі по собі, а в їхніх усебічних взаємозв’язках. Видатний географ дав характеристику природи України та її регіонів. С.Л. Рудницький написав багато праць із політичної географії України, у яких показав, що українці мають створити власну державу в межах території свого розселення.
Видатними фізико-географами й дослідника-ми лісів були академіки Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) – учень В.В.Докучаєва, та Петро Степанович Погребняк (1900-1976). Зокрема, Г.М.Висоцький обґрунтовував роль лі-сосмуг у покращені клімату й родючості ґрунтів степу. П.С.Погребняк встановив, як поширення різних лісів на території України залежить від родючості й зволоження ґрунтів та інших при-родних чинників.
Академіки Борис Ізмаїлович Срезневський (1857-1934) та Йосип Йосипович Косоногов (1866-1922) були організаторами метеорологічної служби України; займалися проблемами про-гнозування впливу кліматичних умов на урожайність сільськогосподарських культур.
Академік Володимир Гаврилович Бондарчук (1905-1993) вивчав вплив різних чинників на фо-рмування рельєфу території України.
Відомості про географію України системати-зували також учені, які з різних причин працю-вали за кордоном. Одним із них був Володимир Михайлович Кубійович (1900-1985). У рамках Наукового товариства імені Т.Шевченка, він був організатором і головним редактором «Енцикло-педії українознавства» (Мюнхен – Париж – Нью-Йорк), співавтором «Географії українських і су-межних земель» тощо.
В останні десятиріччя в Україні плідно пра-цювали й працюють відомі фізико-географи: О.М.Маринич, К.І.Геренчук, П.Г.Шищенко, Г.І.Швебс, М.І.Щербань, І.Г.Черваньов, М.Ф.Веклич, В.М.Пащенко та інші.


4.6. Фізична географія в сучасній Україні (з 1991 р.).

Організацією сучасних географічних дослі-джень займається Інститут географії Націона-льної Академії наук України (директор — Л.Г.Руденко), та Українське географічне товари-ство (президент — П.Г.Шищенко).
На з’їздах товариства, що проходять раз на чотири роки, обговорюються найбільш актуальні проблеми сучасної географії. Ці дві організації з 1993 р. започаткували видання «Українського географічного журналу». Більшість учених поєд-нують географічні дослідження з викладанням в університетах.
Проведення сучасних фізико-географічних досліджень характеризується впровадженням ди-станційних методів (зокрема, результатів даних, отриманих за допомогою космічних апаратів). Серед методів обробки географічної інформації важливе місце займають методи моделювання (зокрема, картографічного; створення ГІС-технологій). Найбільш актуальними напрямами досліджень є вивчення природних ресурсів, осо-бливостей взаємодії суспільства й природи на різних територіях, проблеми охорони навколиш-нього природного середовища.

Характеристика етапів формування географічних знань про територію України:
Етапи формування географічних знань Особливості географічних досліджень Найвідоміші учені, мандрівники, провід-ні організації
Стародавній час (V ст. до н.е. —
V ст. н.е.) Перші найбільш загальні відомості про територію в працях античних учених Учені: давньогрецький – Геродот; давньо-римські – Страбон, К.Птоломей
Середньовічний час (кінець V — кінець XVII ст.). Розрізнена інформація у літописах, записках мандрівників тощо.
У пізньому середньовіччі з’явилися до-сить детальні карти українських земель Літописи: Київський, Іпатіївський, «Повість временних літ». Арабські (Ібн-Баттута) мандрівники, посли.
Г.Л. де Боплан
Новий час (XVIII—ХІХ ст.) Перші наукові дослідження природних умов та природних ресурсів.
Поділ географії на окремі галузі. Ство-рення кафедр географії в університетах У XVIII ст. – дослідження Російської академії наук (В.Зуєв, П.Паллас тощо).
У ХІХ ст. в Російській імперії сформу-вався ряд наукових географічних шкіл (Географічного товариства; на чолі з В.Докучаєвим)
Новітній час
(1917-1991) Географічні дослідження (вивчення природних умов і ресурсів) в СРСР підпорядковувалися завданням ведення планового соціалістичного господарства Провідні організації – географічні кафедри ВНЗ. У 1947р. утворений український філіал Географічного товариства СРСР. Із середини 1950-х рр. відновлені краєзнавчі дослідження
Сучасний етап
(з 1991 року) Упровадження сучасних інформаційних технологій. Вивчення особливостей взаємодії суспільства і природи на різних територіях, проблем охорони навколишнього природного середовища Інститут географії Національної Академії наук України (директор Л. Г. Руденко) та Українське географічне товариство (президент П. Г. Шищенко), кафедри географії університетів.