Орільсько-Самарська низовинна область

Розташована на півночі краю в межах Придніпровської низовини. На півночі межа проходить по лінії Царичанка — Красноград, а на півдні — Дніпропетровськ — Павлоград. У геологічній будові області важливу роль відіграють палеогенові й неогенові осадочні відклади, які відслонюються по річкових долинах, балках і ярах. На міждолинних просторах вони перекриті антропогенними відкладами, серед яких головне значення мають лесоподібні відклади. У річкових долинах значно поширені алювіальні відклади.

Понад половину території області займають ландшафтні місцевості слабохвилястих лесових міждолинних рівнин зі звичайними середньо- і малогумусними чорноземами, які майже повністю розорано. Більше 20 % території області покриті долинно-терасовими ландшафтними місцевостями з лучно-чорноземними частково засоленими ґрунтами (содове засолення). На борових терасах трапляються соснові ліски з домішкою берези й осики. Ширина борових терас сягає 3-7 км. На заплавах, які теж мають значну ширину, поширені дерново-глейові ґрунти, а також старичні озера і болота.

На схилах височинних ділянок та долин розвинені яружно-балкові ландшафтні місцевості з еродованими чорноземними ґрунтами, де не-де збереглися байрачні ліси.

В області знаходяться природоохоронні території республіканського значення: Дібровський лісовий заказник на берегах р. Вовча у Покровському районі Дніпропетровської області (1079 га) з дібровою з дуба, ясена, клена, осики, акації білої; Кільчанський ландшафтний заказник в Дніпропетровському районі цієї ж області (100 га), де охороняється природний комплекс із мальовничими плесами з байрачними лісами (дуб, клен, береза, дика груша, глід, шипшина та ін.); Волошанська дача — орнітологічний заказник у Павлоградському районі Дніпропетровської області (643 га), з байрачним лісом в яружно-балковій ландшафтній місцевості.

Кінсько-Ялинська низовинна область

Її територія займає середню частину краю від долини Дніпра до Приазовської височини в основному басейні річок Кінська і Мокрі Яли. Більша частина області знаходиться в межах зниженої ділянки Українського кристалічного щита (Кінсько-Ялинська западина), де відслонюються палеогенові й неогенові осадочні відклади, які перекриті антропогеновими лесоподібними суглинками. Частина області, що знаходиться поблизу Дніпра та Приазовського масиву, відрізняється відслоненнями докембрійських кристалічних порід.

У рельєфі області значну роль відіграють річкові тераси, балки та яри, а міждолинні території являють собою хвилясту лесову рівнину. Це й зумовило розвиток основних ландшафтних місцевостей. Значну частку займають долинно-терасові місцевості зі звичайними серед ньогумусовими чорноземами. У долинах поширені також борові місцевості. У придолинних ділянках переважають яружно-балкові місцевості зі звичайними малогумусними чорноземами. Тут розвинені зсувні процеси, переважно на червоно-бурих глинах. Міждолинні  простори мають вигляд лесових хвилястих рівнин із середньо- і малогумусними чорноземами, які зайняті під сільськогосподарські угіддя. Поля покриті мережею полезахисних лісових смуг.

Приазовська височинна область

Вона більш-менш чітко виділяється своїми ландшафтними особливостями в північностеповій підзоні. Це зумовлено, головним чином, геолого-геоморфологічною будовою та деякими кліматичними показниками. Область займає Приазовську височину, морфоструктурні й морфоскульптурні риси якої пов'язані з Приазовським мегаблоком Українського кристалічного щита. Тут докембрійські граніти, гнейси, магматити, сієніти, базальти високо підняті й відслонюються не тільки по річкових долинах, а й на вододільних просторах. За характером рельєфу це структурно-денудаційна височина з окремими останцями і пасмами, складеними докембрійськими породами. На більшій частині території на них залягають антропогенні відклади. Тільки на схилах височини, зокрема південному, зустрічаються неогенові вапняки і піщано-глинисті відклади. Серед антропогенних відкладів найбільш поширені лесоподібні суглинки. Панівні абсолютні висоти — 200-250 м, а максимальна сягає 324 м (Бельмак-Могила). Виділяються в рельєфі також денудаційні останці — могили Корсак, Синя, Темрюк. Річкові долини (річки Обитічна, Берда, Кальчик, Кальміус) глибокі й вузькі, значно розвинуті балки і яри.

Із кліматичних особливостей області слід зазначити зростання середньомісячних температур (січень — -4,5...-5 °С, липень — +22,5...23,5 °С), збільшення середньої кількості опадів до 425-450 мм на рік та нестійкий сніговий покрив і незначну його висоту.

Серед ґрунтів найбільш поширені звичайні чорноземи, зустрічаються також південні чорноземи. У багатьох місцях вони щебенюваті та еродовані. У південно-східній частині області розвинені грунти з потужним гумусовим горизонтом, які одержали назву приазовських. В окремих місцях збереглися байрачні ліси і чагарники, різнотравно-ковилово-типчакові степи. Значний розвиток і традиції має полезахисне лісонасадження.

Серед ландшафтних місцевостей найбільші площі займають міждолинні лесові хвилясті рівнини на кристалічних породах з так званими приазовськими чорноземами, сформованими під пирійно-ковиловою рослинністю, яка збереглася лише на малопридатних для використання ділянках. Тепер тут панують сільськогосподарські угіддя з посівами пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших культур. Поля розділені полезахисними смугами та прямокутниками.

Значні площі займають яружно-балкові місцевості зі змитими звичайними чорноземами. На схилах зустрічаються байрачні ліси, переважно дубові та тернові чагарники і трави.

Придолинно-схилові місцевості з еродованими чорноземними ґрунтами і різнотравно-ковилово-типчаковою рослинністю найчастіше використовуються як пасовища.

Останцево-привододільні місцевості, не займаючи великих площ, надають цій області своєрідного вигляду. Для них характерні денудаційні останці ("могили") і пасма, складені кристалічними породами або продуктами їх вивітрювання з щебенистими чорноземними ґрунтами, зайнятими різнотравно-злаковими сухолюбними рослинами.

У Приазовській височинній області знаходяться заповідні унікальні об'єкти і серед них — заповідник "Кам'яні Могили" — відділ Українського степового заповідника. Заповідник "Кам'яні Могили" розташований у Володарському районі Донецької області та Куйбишевському районі Запорізької області. Його створено в 1927 р., площа — 404 га. Він характеризується пануванням унікальних природно-територіальних комплексів і, зокрема, — останцево-привододільними ландшафтними місцевостями.

Великоанадольський лісовий заказник у Волноваському районі Донецької області, площею 2543 га, охороняється з 1968 р. Це унікальний штучний лісовий масив, закладений у 1843-1845 рр. лісівником В.Є. Граффом на площі близько 150 га. У заказнику переважають насадження дуба, ясена, граба, липи, тополі, сосни та ін. Тут проведено значні науково-дослідні роботи зі степового лісорозведення, зокрема під керівництвом академіка Г.М. Висоцького.

Приазовська низовинна область

Вона простягається вздовж північного узбережжя Азовського моря смугою шириною пересічно 40-100 км, в основному на півдні Донецької області. Панівні абсолютні висоти — 70-80 м, максимальні — до 120 м. У багатьох місцях низовина обривається до берега моря крутим уступом. У геологічній будові важлива роль належить неогеновим вапнякам, піскам і глинам. Частина низовини являє собою давню морську терасу. Поверхня низовини розчленована долинами рік Берда, Кальміус, Грузький Єланчик та ін. На узбережжі моря розвинені коси, складені піщаними відкладами.

Материнськими породами для ґрунтів області є переважно лесоподібні суглинки. Тут поширені звичайні малогумусні чорноземи, а в річкових долинах лучно-болотні ґрунти.

Найбільші площі (понад 50 % території) займають ландшафтні місцевості міжрічкових лесових рівнин на неогеновій основі. Для них характерні так звані приазовські чорноземи з потужним гумусовим горизонтом (80-120 см), вмістом гумусу до 4-5 % і підвищеною карбонатністю. Орні землі займають 75-80 % площ. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, овочі, виноград.

Ерозійно-балкові місцевості характеризуються наявністю балок, лощин, іноді ярів і займають 20-25 % території. Тут поширені звичайні карбонатні, слабо- і середньозмиті чорноземи, а на дні цих сфер — намиті ґрунти. Рослинність переважно лучно-степова. Частина земель є сільськогосподарськими угіддями, а також використовується як пасовиська.

Долинно-терасові місцевості мають в області значне поширення. Як правило, тут у річкових долинах поширені 2—3 надзаплавні тераси зі звичайними чорноземами. Ширина заплав збільшується до 1—2 км, вони мають лучно-болотні солонцюваті ґрунти.

Узбережна смуга області має своєрідний приморський береговий тип ландшафтних місцевостей. Для нього характерні абразійні береги зі зсувами та піщані коси значних розмірів. Наприклад, Білосарайська коса має довжину 14 км. Її поверхня ускладнена дюнами, в окремих місцях є озера, поширена водно-болотна рослинність. Значні розміри має також Крива коса.

У Приазовській фізико-географічній області знаходиться Хомутівський степ — відділ Українського степового заповідника площею 1030,4 га. Тут, починаючи з 1926 р., охороняється цілинна ділянка різнотравно-типчаково-ковилового степу.

Донецький північностеповий край

Його територія займає південно-східну частину України, в основному в межах Донецької височини. Він розташований у межах Донецької, Луганської, частково Дніпропетровської і Харківської областей.

Донецький край має значні ландшафтні особливості, зумовлені, головним чином, геолого-геоморфологічною будовою, кліматичними умовами і великим антропогенним впливом на природне середовище, що знайшло відображення в ландшафтній структурі краю.

Поверхня краю має вигляд розчленованої річковими долинами, балками і ярами височини, яка складається з окремих кряжів, пасом, грив, останців-куполів; зустрічаються карстові форми рельєфу.

Переважають абсолютні висоти 200-250 м, кряжова частина поверхні має висоти 280-300 м і більше. Найвища гора Могила-Мечетна - 367 м. Помітну роль у рельєфі Донецького краю відіграють терикони, що мають вигляд високих пірамід і складаються з відвалів гірської породи вугільних шахт.

Такий рельєф зумовлений тривалою денудацією дислокованих потужних верств, переважно осадового походження (сланці, пісковики, вапняки), девонського, кам'яновугільного і пермського віку. Основні орогенічні процеси відбувалися в герцинську складчастість, коли сформувалися основні антиклінальні й синклінальні структури, відбулися розломи і скиди. На окраїнних частинах краю поширені тріасові, юрські, крейдові, палеогенові та частково неогенові осадові відклади. Вони теж зазнали порушень пізнішими тектонічними рухами.

На Донецькій височині виділяють кілька давніх структурно-денудаційних поверхонь: докрейдову, палеогенову, неогенову. Антропогенові відклади мають незначну товщину і представлені лесоподібними суглинками (особливо в західній частині), елювіально-делювіальними відкладами, піщано-глинистим алювієм. У річкових долинах найчастіше поширені три надзаплавні тераси.

З геологічною будовою Донецького басейну пов'язані значні й різноманітні запаси корисних копалин: кам'яного вугілля, кам'яної солі, ртуті, вогнетривких глин, флюсових і будівельних вапняків, доломітів, крейди, гіпсу, кварцових пісків та ін. Їх добування, особливо відкритим способом, значно вплинуло на природне середовище. Воно також змінене густою мережею населених пунктів, залізниць і шосейних шляхів, водосховищами, ставками і каналами.

Клімат краю більш континентальний, ніж попередніх регіонів степової зони. Середні температури січня дорівнюють -6,4...-7,8 °С, липня — +21... 22 °С. Річна кількість опадів трохи більша, ніж у навколишніх степових областях, і сягає 450-550 мм. Внаслідок несприятливих метеорологічних явищ в окремі роки взимку буває значна ожеледь, а навесні — суховії. Їх тривалість іноді сягає 45-60 днів. У ряді районів краю діють зрошувальні системи.

Гідрографічна мережа Донецького краю густа, але великих рік немає. Найбільша з них Сіверський Донець з притоками: Казаний Торець, Бахмут, Лугань. Ріки, які впадають в Азовське море (Кальміус, Міус), незначні за розмірами. Проблема водних ресурсів одна з найскладніших для Донецького краю. Крім використання місцевого стоку, побудовано канал Дніпро — Донбас, але і він не повністю забезпечує потреби.

Ґрунти Донецького краю сформувалися на продуктах вивітрювання корінних порід і часто є щебенюватими. Більш якісні ґрунти утворилися на лесоподібних суглинках. Основними видами ґрунтів є: чорноземи щебенюваті на елювії безкарбонатних порід, чорноземи і дерново-карбонатні на елювії карбонатних порід, чорноземи звичайні мало- і середньогумусні, серед яких багато змитих та еродованих. У долинах розвинені лучно-чорноземні ґрунти в комплексі з солонцюватими. Одним із головних заходів для підвищення родючості ґрунтів є боротьба з ерозією.

Природна рослинність збереглася на невеликих ділянках схилів ярів, балок, долин та окремих останців. До господарського освоєння тут панували різнотравно-типчаково-ковилові степи з окремими ділянками байрачних лісів та дібров лісостепового типу на найбільш підвищеній частині кряжа. Серед лучних степів поширені такі рослини: ковила, типчак, степовий овес, пирій, степовий тюльпан, чебрець, деревій та ін. Байрачні ліси складаються з дуба, ясена, клена та чагарників. На вододілах поширені діброви, а в долинах заплавні ліси. Значне поширення мають полезахисні лісосмуги та насадження на пісках і малопридатних землях. У Донецькому північностеповому краї виділяють дві фізико-географічні області: Західно-Донецьку схилово-височинну і Донецьку височинну.

Західно-донецька схилово-височинна область

Знаходиться в західній частині Донецької височини і займає територію в Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях. Геоструктурно це Бахмутська та Кальміус — Торецька синкліналі Донецького прогину і частково схили Дніпровсько-донецької западини. Палеозойські дислоковані породи тут перекриті тріасовими, юрськими, крейдовими і неогеновими відкладами. У складі палеозойських і мезозойських відкладів значно поширені соленосні породи, які розробляються (Артемівськ, Слов'янськ) та зумовлюють розвиток карсту. Серед антропогенних відкладів найбільше поширені лесоподібні суглинки та частково елювіальні відклади корінних порід.

У ландшафтній структурі переважають лесові хвилясті височини на осадочних відкладах зі звичайними середньогумусними чорноземами, які в минулому були покриті різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, а нині зайняті сільськогосподарськими угіддями. Невеликими ділянками збереглися байрачні ліси.

У північно-східній частині області зустрічаються ландшафтні місцевості розчленованої височини з гривисто-пасмовим рельєфом із чорноземами звичайними малогумусними змитими. Місцями трапляються байрачні ліски.

Яружно-болотні місцевості поширені в придолинних ділянках. Переважають змиті чорноземні ґрунти. У річкових долинах розвинені надзаплавно-терасові місцевості, які використовуються в землеробстві й лісовому господарстві. Тут розміщено багато населених пунктів.

Донецька височиниа область

Вона займає типовий Донбас, має дуже змінені природні ландшафти. До цієї області входять центральна і східна частина Донецької і південь Луганської областей. Це найбільш підвищена частина Донецького краю, де переважають абсолютні висоти 230-300 м, а максимальна висота — Могила Мечетна (367 м). Тут широко відслонюються дислоковані відклади (пісковики, вапняки, сланці, мергелі, піщано-глинисті) девону, карбону, пермі, тріасу, юри і крейди, які утворюють основні структури Донецької складчастої споруди: Північну антиклінальну, Боково-Хрустенську синкліналь. Головну Донецьку антикліналь. Південну антикліналь. Внаслідок тривалої денудації палеозойські й мезозойські відклади мають значне поширення, їм належить важлива роль у формуванні сучасних ландшафтів та їх окремих компонентів (рельєф, ґрунти). У геоморфологічній будові важливу роль відіграють кряжі (Донецький, Нагольний), куполи, останці (Центральний, Дяківський, Грибуваха), пасма, гриви, куести. У девонських і кам'яновугільних вапняках розвинені карстові форми рельєфу (район Волновахи). Широко розвинені річкові долини, які мають 2-3 надзаплавні тераси, часто зустрічаються яри і балки.

Внаслідок значної різниці у висоті спостерігається вертикальна диференціація ландшафтів. Найбільш підвищені ділянки Донецького кряжа (абсолютні висоти вище 275-300 м) характеризуються ландшафтами лісостепового типу, які мають підвищену зволоженість, опідзолені чорноземи та сірі лісові ґрунти із залишками лісів із дуба, ясена, липи і граба. Нижче, на вирівняних поверхнях, поширені рівнинно-вододільні ландшафтні місцевості, зі звичайними чорноземами середньогумусними, де панували лучні степи з ділянками чагарників. Зустрічається також останцево-гривистий тип місцевості зі звичайними чорноземами малогумусними, еродованими.

В області поширені також долинно-терасові, яружно-балкові й заплавні ландшафтні місцевості.

Донецька височинна область — один із регіонів України, який зазнав найбільших змін природного середовища під впливом діяльності людини. Ці зміни значною мірою мають негативний характер. Відбулися зміни як окремих компонентів природи — рельєфу і його літогенної основи, атмосфери, внутрішніх вод, ґрунтів, рослинності й тваринного світу, так і природно-територіальних комплексів у цілому. Ці зміни спричинено добуванням кам'яного вугілля, іншими галузями гірничої промисловості, металургійним і хімічним виробництвом, будівництвом населених пунктів, шляхів сполучення, каналів, використанням води, сільськогосподарським виробництвом.

Сучасна екологічна ситуація в області характеризується як напружена і потребує докорінних змін у ставленні до природного середовища і його ресурсів.

У цій області мало також природоохоронних об'єктів. Найбільший серед них Провальський степ — відділ Луганського заповідника площею 587,5 га. Його створено в 1975 р. для збереження цілинного степу з байрачними лісами.

Задонецько-Донський північностеповий край

Його територія займає найбільш східну частину українських степів, в основному Луганську, частково Донецьку і Харківську області. Геоструктурне положення краю пов'язане з південно-західним схилом Воронізької антиклізи, частково з Дніпровсько-Донецькою западиною і Донецьким прогином. Вище місцевого базису ерозії залягають осадочні відклади: карбону і пермі (невеликі відслонення), тріасові, юрські й крейдові (значне поширення) та палеогенові. Серед антропогенових відкладів головну роль відіграють лесоподібні породи, червоно-бурі глини, алювіальні піски і суглинки.

За характером рельєфу тут виділяють: південно-західний схил Серед ньоруської височини, Старобільське плато і терасову рівнину Сіверського Дінця. Із окремих форм рельєфу значно поширені річкові долини, балки, яри та зсуви.

Кліматичними особливостями краю є зростання континентальності клімату. Серед ґрунтів панують звичайні чорноземи та опідзолені й солонцюваті чорноземи. У річкових долинах поширені лучно-болотні та дернові й дерново-підзолисті ґрунти. Серед природної рослинності зустрічаються різнотравно-злакові степи, байрачні та долинні ліси.

У Задонецько-Донському північностеповому краї в Україні виділяється одна фізико-географічна область — Старобільська схилово-височинна.

Старобільська схилово-височинна область

Вона відрізняється від попередніх областей північного степу геолого-геоморфологічною будовою та кліматичними умовами, що відображається в характері та структурі ландшафтів.

Гірські осадочні породи мезозою і кайнозою мають горизонтальне залягання. Найбільше поширені породи крейди і палеогену, які перекриті лесоподібними суглинками, а в долинах рік алювіальними відкладами. У рельєфі головну роль відіграють розчленовані, хвилясті лесові рівнини та річкові долини з терасами.

Клімат Старобільщини найбільш континентальний серед степових областей. Середні температури січня дорівнюють -7...-8,5 °С. Окремі зими бувають холодними й абсолютний мінімум сягає -40 °С. Середні температури липня змінюються від +20,5 до +21,4 °С. Серед негативних фізико-географічних процесів значно розвинуті ерозія, суховії та пилові бурі.

У ландшафтній структурі області переважають лесові хвилясті рівнини зі звичайними чорноземами, мало- і середньогумусними ґрунтами, які сформувались під різнотравно-злаковою рослинністю. Нині вони розорані й використовуються під сільськогосподарські угіддя. На схилових ділянках поширені змиті ґрунти. В області зустрічаються невеликі лісові масиви з дуба, липи, клена, береста.

Долинні ландшафти області характеризуються наявністю лесово-терасових місцевостей з опідзоленими і солонцюватими чорноземами, трапляються борові тераси із сосновими лісами на дерново-підзолистих ґрунтах та лучно-болотні місцевості на заплавах. Ці природно-територіальні комплекси характерні для долин рік Сіверський Донець, Айдар, Оскіл, Дерекул та ін.

У Старобільській схилово-височинній області знаходяться два відділи Луганського заповідника — Стрільцівський степ (522,07 га) у Милівському районі, де зберігається ділянка цілинного різнотравно-типчаково-ковилового степу з ендемічними видами рослин та велика колонія бабака європейського, а також Станично-луганський відділ (498 га), розташований на лівобережжі Сіверського Дінця, де зберігаються заплавні діброви, болотні й водні рослини в озерах, піщано-степові угруповання, соснові насадження на боровій терасі та степовий комплекс диких тварин. У відділах Луганського заповідника систематично проводяться наукові дослідження.

Середньостепова підзона

Середньостепова підзона межує з північностеповою по лінії суцільного поширення чорноземів південних. Вони сформувалися в умовах значного дефіциту вологи під типчаково-ковиловою рослинністю.

Південна межа цієї підзони проходить там, де південні чорноземи змінюються темно-каштановими ґрунтами. Дефіцитом вологи та розрідженим трав'яним покривом зумовлені неглибокий профіль і малогумусність чорноземів південних, глибоке за їх профілем знаходження гіпсового горизонту. Ця обставина зумовлює також рідкі ареали байрачних лісів та чагарників. Підтип середньостепових ландшафтів має порівняно однорідну морфологічну структуру. Її регіональні відмінності пов'язані з наявністю схилово-височинних і низовинних ландшафтів, їх долинним та яружно-балковим розчленуванням, зміною біокліматичних умов із заходу на схід. Ландшафтною і геоструктурною природною єдністю зумовлена наявність у середньостеповій під зоні Причорноморського середньостепового краю.

Причорноморський степовий край

Причорноморський степовий край простягається від Дунаю до західних відрогів Приазовської височини й охоплює більшу частину Причорноморської низовини, яка в тектонічному відношенні відповідає північному крилу однойменної западини. Мезокайнозойські відклади, якими виповнена Причорноморська западина, мають моноклінальне падіння на південь. У сучасному рельєфі відбивається нахил поверхні докембрійського фундаменту та осадової товщі. Абсолютні відмітки поверхні низовини змінюються від 100-150 м на півночі до 5-45 м на півдні провінції. Загальна рівнинність порушується долинами річок, балками та ярами, степовими подами.

Порівняно з північностеповими ландшафтами тут гостріший дефіцит вологи і водночас значніші теплові ресурси. Безморозний період триває в середньому 170-180 днів. Тривалість вегетаційного періоду дорівнює 210-225 днів. Сума активних температур становить 3200-3300 °С. Річна сума опадів дорівнює 350-420 мм, з них на теплий період припадає 250-300 мм. Ґрунтовий покрив однорідний.

На фоні південних чорноземів на зниженнях розвинуті лучно-чорноземні, дернові осолоділі ґрунти і солоді. Територію краю розорано на 75-85 %. У його ландшафтній структурі домінують місцевості середньостепових низовинних слабо- і серед ньодренованих рівнин. Близькими в ландшафтному відношенні до них є природно-територіальні комплекси рівнинної частини Кримського півострова. За ландшафтними регіональними відмінностями Причорноморський степовий край поділяється на п'ять фізико-географічних областей.