Задністровсько-Причорноморська низовинна область

Ця область знаходиться на південному заході Причорноморської низовини. Основні риси її геолого-геоморфологічної будови визначаються положенням переважно в межах Добруджинської смуги герцинської складчастості та частково на західному краї Причорноморської западини. Герцинські споруди в неогені та антропогені значно опустилися (в районі Кагула опускання перевищило 600 м).

Вплив геоструктури виявляється в орогідрографічних особливостях області. Поверхня має загальний похил на південь, такий самий напрямок мають течії річок. До субширотних піднять приурочена зміна гіпсометричних рівнів низовини, спостерігається перебудова плану гідрографічної мережі. Вона виявляється у зміні меридіонального напрямку течії на широтний (наприклад, р. Когильник), зменшенні й зникненні розгалужень річкових і балкових систем.

Там, де складчасті Добру джинські споруди глибоко занурюються, річки, що впадають у Чорне море, мають широкі гирла, долини їх перетворюються в озера-лимани: Ялпуг, Катлабуг, Сасик, Алібей, Бурнас. Дунайська дельта виходить до моря в райони занурення добру джинських складок, огинаючи з півночі герцинські споруди.

Вище місцевого базису ерозії залягають неогенові відклади (меотичні, понтійські, куяльницькі), і тільки на межиріччі Кагул — Ялпуг відслонюються тріас-юрські мармуроподібні вапняки, пісковики, мергелі. В антропогеновому покриві поряд з лесовими породами поширені алювіальні, лиманно-морські й морські піщано-глинисті утворення. Ця фізико-географічна область являє собою акумулятивну рівнину, розчленовану долинами і балками. Глибина ерозійного розчленування змінюється від 80-90 м у північно-західній частині до 20-50 м у придунайській і приморській смугах. Терасові рівні в долинах річок добре виражені в північній частині області, у придунайській смузі уступи терас виположуються.

Серед інших степових областей Задністровський степ вирізняється найтеплішою зимою (середні січневі температури — -1,5...-2 °С). Безморозний період триває понад 200 днів, а вегетаційний — 235-245 днів. Сума активних температур становить 3400-3600 °С. За рік випадає 350-400 мм опадів, а випаровуваність сягає 800-900 мм.

У ландшафтній структурі обласггі поєднуються місцевості привододільних рівнин, долинно-балкові, придунайські терасові, приморські галогенні, дунайські заплавні та дельтово-плавневі.

Вищий ландшафтний рівень займають місцевості привододільних рівнин. Це широкі межиріччя з чорноземами звичайними, незначним ерозійним розчленуванням, плакорами зі степовими блюдцями, сільськогосподарськими угіддями.

Долинно-балкові місцевості мають виположені схили, глибина ерозійного врізу становить 10-15 м; на схилах відбувається площинний змив ґрунтів. У морфологічній структурі виділяються схили з еродованими ґрунтами, днища балок і річкові заплави з лучно-степовою рослинністю; вимоїни, бокові яри а незадернованими схилами, пасовищами, сіножатями та ін.

Нижньодунайські надзаплавні тераси являють собою низовинні рівнини з абсолютними відмітками 10-55 м, що мають нахил до заплави Дунаю. На родючих чорноземах південних карбонатних існують високопродуктивні угіддя.

Приморські місцевості — це ланцюг кіс і пересипів між Дністровським лиманом і дельтою Дунаю. Вони мають висоти від 3 м і відокремлюють від Чорного моря озера Сасик, Шагани, Алібей, Будацький лиман. На косах і пересипах поширена солелюбна рослинність на солончакуватих піщано-ракушнякових ґрунтах з нерозвиненим профілем. Місцевості мають значний рекреаційний потенціал.

Придунайські заплавні місцевості займають лівобережну смугу гирла Дунаю. У їхній структурі наявні трав'янисті очеретово-осокові болота, плавні, затоплювані луки, озера, стариці, розділені малозадернованими піщаними валами.

Дунайські дельтово-плавневі місцевості є найнижчим ландшафтним рівнем. Тут наявні острови з лучно-глейовими ґрунтами, очеретовими заростями з торфово-глейовими та мулистими ґрунтами.

До 30 % площі дельти займають рукави, протоки, озера.

У східній частині дельти знаходиться Дунайський біосферний заповідник НАН України. Він розташований у дельті Чилійського рукава. Тут охороняються унікальні ландшафтні й аквальні комплекси, де гніздиться понад 250 видів птахів. Заповідними є острівні природно-територіальні комплекси з прилеглими до них акваторіями, водно-болотні угіддя. Загальна площа заповідника — 46403 га.

У флорі заповідника налічується 950 видів судинних рослин, серед яких багато ендемічних, рідкісних та регіональних видів, 14 занесено до Червоної книги України. У тваринному світі заповідника понад 5 тис. видів. У приморській частині дельти збираються у великій кількості рожеві пелікани, гуси білолобі, казарки чорноволі, багато видів риб, з'являються чорноморські дельфіни, тюлень-монах, видра річкова, норка європейська, горностай та ін.

Дністровсько-Бузька низовинна область

Область займає межиріччя Дністра і Південного Бугу. Це низовинна рівнина, яка в тектонічному відношенні відповідає схилу Причорноморської западини. У долинах річок на півночі області відслонюються неогенові глини, піски, вапняки. Вище залягають червоно-бурі глини. Лесові породи, що перекривають глини, мають на вододілах потужність 20 м і більше. Долини річок і балки розчленовують низовину на платоподібні межиріччя і міжбалкові простори. Глибина ерозійного врізу на півночі значна — 50-80 м; річкові долини і балки заглиблюються в корінні породи, мають асиметричну будову, еродовані схили. Клімат посушливий.

Середня річна сума опадів становить 360-400 мм. Малі річки мають епізодичний стік. Найбільші озера знаходяться у прибережній смузі та являють собою затоплені морем пригирлові частини річкових долин і днищ балок. Ґрунтовий покрив у південному напрямку змінюється, що зумовлено появою солонцюватих відмін південних чорноземів і солонцюватих ґрунтів, лучно-чорноземних і лучних солончакуватих ґрунтів на заплавах і низьких терасах Дністра, Кучургану, Малого Куяльника, Великого Куяльника, Тилігула.

У ландшафтній структурі виділяють місцевості привододільних схилів, денудаційних рівнин, денудаційних схилів, яружно-балкові, надзаплавно-терасові, заплавні.

Привододільні хвилясті рівнини є вузькими межирічними смугами з чорноземами південними малогумусними на лесових породах, зайняті полями пшениці, кукурудзи, соняшнику та ін., з лісосмугами. Схилові денудаційні місцевості сформувалися вздовж річкових долин та великих балок. На схилах зустрічаються виходи неогенових вапняків, ґрунти є сильноеродованими, рослинність сухолюбна та петрофітна. Ерозійно-балкові місцевості мають різну глибину і крутизну схилів, що збільшуються в напрямку з півдня на північ. У придністровській частині області поширені яружні, зсувні урочища, сильноеродовані схили. У балках розвинуті дигресивні типчаково-тонконогові, полинові та чагарникові угруповання. Надзаплавно-терасові місцевості сформувалися в пониззях річок Чичиклея, Великий Куяльник, лівобережжі Дністра. Ці місцевості мають неоднакове вираження в рельєфі, помітними є перші та другі надзаплавні тераси малих річок.

Для заплавних місцевостей характерна наявність солонцюватих і солончакуватих луків, урочищ з лучно-степовою та болотною рослинністю, яка відчуває вплив пасовищної та сіножатної технології. Лиманні комплекси є місцем проживання багатьох птахів, риб. Водночас це прекрасні рекреаційні об'єкти, збереження їх ресурсів є однією з актуальних проблем раціонального природокористування.

Бузько-Дніпровська низовинна область

Територія області приурочена до схилу Причорноморської западини. Від попередньої вона відрізняється меншою потужність мезокайнозойських відкладів. При цьому на кембрійських породах залягають крейдові та палеогенові товщі. Палеоген та неоген представлені переважно вапняками. Їх літологічний склад неоднаковий: у понтичному ярусі наявні вапняки і глини, жовто-бурі та червоно-бурі черепашкові кавернозні вапняки. Понтичні вапняки перекриваються червоно-бурими глинами, над якими залягає 20-30-метрова товща лесових порід. У долинах річок поширені лесові піщанисті суглинки та алювіальні утворення, а на схилах долин і балок залягають делювіальні суглинки з уламками неогенових вапняків. Поверхня має меншу розчленованість та широкі вододіли: середня густота долинно-балкової мережі 0,3-0,5 км/км². Відносні висоти змінюються від 50-75 м на півночі до 20-30 м на півдні.

Кліматичні умови характеризуються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, недостатнім зволоженням, відносно частою повторюваністю посух і суховіїв. Річна сума опадів становить 350-400 мм. Переважають вододільні лесові рівнини з чорноземами південними та солонцюватими, з подами, в лучній рослинності яких типовими є асоціації пирію подового з гірчаком і хроном. У долинах Південного Бугу, Інгулу та Інгульця добре виражені терасові лесові місцевості, переважно розорані. Ці місцевості займають близько 65 % території області. Прирічкові схили, периферійні частини міжрічкових рівнин характеризуються наявністю яружнобалкових комплексів, улоговин, ерозійних вимоїн. Такі місцевості розвинулися на 20 % території області. Фрагментарне поширені піщані терасові місцевості з залісеними масивами пісків. Підвищені частини широких заплавних місцевостей також розорано, на нерозораних ділянках панують луки з пирію повзучого. На вапнякових схилах зустрічаються дигресивні типчакові та молочайно-полинові збої, угруповання з келерії лопатевої та ін. Область характеризується високим рівнем меліоративного освоєння, особливо на межиріччі Інгульця та Інгулу.

Дніпровсько-Молочанська низовинна область

Ця область займає північно-східну частину Причорноморської низовини, приурочена до північного схилу однойменної западини. Поверхня кристалічних порід залягає на глибині від 150 м на півночі до 300 м на півдні. У південному напрямку збільшується потужність осадочних порід. На схилах долин Дніпра і Молочної відслонюються неогенові відклади: вапняки, пісковики, мергелі, піски. Понтичні відклади перекриті червоно-бурими глинами (15-25 м) і лесовими породами загальною потужністю 20-25 м. Поверхня низовинної рівнини має незначне розчленування; прирічкові території порізані балками та ярами, у прибережній смузі водосховища розвиваються зсувні процеси. Рівнинність вододільних плато порушується подами, плоскодонними балками-роздолами, які відкриваються до великих подів Присивашшя.

Кліматичні умови подібні до умов Бузько-Дніпровської області. Дещо зменшуються теплові ресурси, тривалість безморозного і вегетаційного періодів, зростають континентальність клімату і повторюваність суховіїв. Дніпровсько-Молочанське межиріччя є однією з найбільших безстічних областей України. Поверхневий стік відбувається тільки в поди. Великі балки мають стік весною і на початку літа. Ландшафтам області властиво багато спільного з попередніми, за винятком південної смуги, розчленованої степовими балками-роздолами. Для вододільних лесових рівнин характерними є численні поди з тонконоговими, осоковими, лисохвостовими асоціаціями. Природні типчаково-ковилові степи в процесі землеробського природокористування трансформовано 9 сільськогосподарські угіддя.

У ландшафтній структурі області поєднуються міжрічкові плакори з подами, міжрічкові подово-роздолові рівнини, долинні схили, лесові тераси, ерозійно-балкові місцевості. Перші серед згаданих місцевостей поширені в північній частині області. Це майже плоскі лесові рівнини з подами, западинами, розорані, зайняті зерновими і технічними культурами. Межирічкові подово-роздолові рівнини займають східну і південну частину області. Загальний похил поверхні спостерігається на південь, завдяки поверхневому стоку сформувалися роздоли та улоговини. Наявні поди і серед них найбільший Агаймацький, балки-роздоли, балки з глибиною врізу до 10 м.

Вздовж Дніпра і Молочної сформувалися схилові місцевості, що мають вигляд смуг різної ширини протяжністю більше 200 км. Схили різною мірою еродовані, на них спостерігаються зсуви, виходи вапняків, суфозійні процеси, кар'єри, уступи та ін. Ґрунти — чорноземи південні, змиті, у рослинному покриві наявні пирій, типчак, тирса, полини та ін.

Терасові лесові місцевості сформувалися в долині Дніпра на давньоалювіальних суглинках і супісках, вони зайняті плантаціями пшениці, кукурудзи, сої, соняшнику та ін.

Ерозійно-балкові місцевості "вписуються" в долинні схили на півночі й заході області. В ярах і балках наявні виходи вапнякових порід, ґрунти мають високу карбонатність. Днища балок зайняті лучно-степовою і вологолюбною рослинністю на лучних глейових, заболочених ґрунтах. Ці землі використовують як сіножаті й пасовища.

Західно-Приазовська схилово-височинна область

Ця область об'єднує найсхідніші ареали середньостепових ландшафтів з чорноземами південними, що розвинулися під типчаково-ковиловими степами. Саме тому вона належить до Причорноморського середньостепового краю, але з приазовськими степами. Своєрідності ландшафтній структурі області надає її приморське положення. На загальному схиловому фоні виділяються останцево-привододільні місцевості. Найбільшим серед останців є "гора" Корсак-Могила. Схили останцевих пасом і "могил" вкриті південними малогумусними щебенювато-гравійними чорноземами, що розвинулися під сухолюбною і петрофітною рослинністю на продуктах вивітрювання кристалічних порід. Привододільно-хвилясті місцевості поширені в найбільш підвищеній північно-східній частині області, де кристалічні породи перекриваються антропогеновими відкладами, а також пліоценовими вапняками на решті території. Хвилястість рельєфу підсилюється наявністю ерозійних форм. Велику площу (до 45 % території області) займають яружно-балкові місцевості, чому сприяють схиловість поверхні, великі падіння повздовжніх профілів річок, що впадають в Азовське море, та їх підвищена еродуючи здатність. Південні чорноземи на схилах є середньо- і сильноеродованими, на схилах і днищах балок ростуть пирій, тирса, типчак, молочаї, полини та ін.

Ерозійно-схилові .місцевості сформувалися вздовж річкових долин, в яких відслонюються скелі з кристалічних порід, пліоценові  вапняки. Ґрунти на схилах є сильнозмитими або повністю змитими, в рослинному покриві зустрічаються сухолюби і петрофіти, шипшинові й теренові чагарники. Ці землі використовують як вигони і пасовища.

Терасові місцевості наявні в долинах річок Молочна, Токмак, Обитічна, Кильтичия та ін. На їх лесових породах сформувалися чорноземи південні малогумусні солонцюваті, на місці природних типчаково-ковилових степів тепер вирощують зернові та інші культури.

Заплавні місцевості сформувалися в долині річки Молочної та пониззях її приток. Заплави мають ширину від 0,5 до 3 км. У заплавах розвинулися лучно-чорноземні солонцево-солончакуваті ґрунти з хлоридно-сульфатним засоленням. У трав'яному покриві домінують осоково-злакові угруповання, наявні кормові трави, городні культури та ін.

У приморській рівнинній частині області наявні морські тераси пізньопліоценового (куяльницького) віку. Абсолютні висоти поверхні — 30-40 м. У розрізі представлені глинисті відклади сарматського ярусу, пізньопліоценові піщано-глинисті товщі, лесоподібні суглинки (15-25 м). Землі з чорноземами південними малогумусними є угіддями зернових і технічних культур. У прибережній частині області розвиваються абразійно-зсувні процеси, утворюються яри, формуються і переформуються піщано-ракушнякові пляжеві комплекси, коси зі зрідженою ксерофітно-галофітного рослинністю.

У межах цієї області своєрідною пам'яткою природи і давньої культури є розташована на північ від Мелітополя Кам'яна Могила. Ландшафтним заказником є Старобердянський ліс на боровій терасі річки Молочної.

Південностепова (сухостепова) підзона

Південностепова (сухостепова) підзона займає найнижчий гіпсометричний рівень Причорноморської низовини, низовинне Присивашшя та знижену частину Рівнинного (Степового) Криму. Межі цієї підзони визначаються ареалами суцільного поширення підтипу сухостепових ландшафтів з переважаючими тут темно-каштановими і каштановими ґрунтами. Останні розвинулися під полиново-злаковими степами. У рослинному покриві сухих степів домінують ковили волосиста, Лессінга, типчак, житняк гребінчастий, полини кримський, австрійський, віниччя сланке, камфоросма. Зниження зайняті угрупованнями на солонцях і солончаках, в яких поширені кермек, сарсазан, содник, покісниця та ін. Темно-каштанові ґрунти переважають на всій території, займаючи також вузьку смугу узбережжя Чорного моря. Каштанові ґрунти сформувалися у Присивашші. Характерною особливістю цих ґрунтів є їхня солонцюватість, яка має тенденцію до посилення у зв'язку з наростанням посушливості клімату. В комплексі з солонцюватими ґрунтами залягають солонці, а в Присивашші також сульфатні солончаки. Причини солонцюватості цих ґрунтів дослідники пояснюють тим, що в минулому рівень ґрунтових вод був вище сучасного. Крім того, причиною соленагромадження в ґрунтах є також і біокліматичні фактори.

Сухостепові ландшафти представлені низовинним рівнинно-приморським підкласом. Одноманітність їхньої структури порушується комплексами сучасних і давніх дельт; видові відмінності ландшафтів зумовлюються ступенем дренованості території та пов'язаним з цим чинником розвитком процесів засолення, глибиною рівня ґрунтових вод. Сухостепова підзона України прилягає до акваторії Чорного й Азовського морів. Чорноморське-Азовське узбережжя з його природними, економічними, рекреаційними, екологічними характеристиками формується саме на цій межі. На розташованій на південь від справжнього сухостепового Присивашшя частині Рівнинного Криму до передгір'їв поширені південностепові ландшафти. Це характеризує територіальну та ландшафтно-морфологічну і генетичну єдність південностепових (сухостепових) ландшафтів, які в згаданих межах утворюють своєрідний Причорноморсько-Приазовський південностеповий край та Кримський степовий край.

Причорноморсько-Приазовський південностеповий край

Територія Причорноморсько-Приазовського степового краю в тектонічному відношенні приурочена до осьової частини Причорноморської западини. Тут докембрійський фундамент занурений до 8-10 км, а під Сивашем до глибини 12,5 км. Сумарні амплітуди неотектонічних рухів становлять 250 м, хоча й зберігаються до опускання. Завдяки впливу цих чинників тут сформувалася молода акумулятивна рівнина. Абсолютні відмітки її поверхні зменшуються з півночі на південь від 50-45 м до 15-10 м.

Сучасні ландшафти сформувалися на куяльницьких піщано-глинистих відкладах, які перекриваються червоно-бурими глинами потужністю 6 м і більше. У Присивашші на куяльницьких породах залягають антропогенні леси і лесоподібні суглинки, алювіально-делювіальні й алювіальні піски і суглинки, озерні, морські та озерно-морські суглинисті, мулуваті та піщано-черепашкові відклади, вапняки. Ґрунти на схилах є сильнозмитими або повністю змитими, в рослинному покриві зустрічаються сухолюби і петрофіти, шипшинові й теренові чагарники. Ці землі використовують як вигони і пасовища.

Терасові місцевості наявні в долинах річок Молочна, Токмак, Обитічна, Кильтичия та ін. На їх лесових породах сформувалися чорноземи південні малогумусні солонцюваті, на місці природних типчаково-ковилових степів тепер вирощують зернові та інші культури.

Заплавні місцевості сформувалися в долині річки Молочної та пониззях її приток. Заплави мають ширину від 0,5 до 3 км. У заплавах розвинулися лучно-чорноземні солонцево-солончакуваті ґрунти з хлоридно-сульфатним засоленням. У трав'яному покриві домінують осоково-злакові угруповання, наявні кормові трави, городні культури та ін.

У приморській рівнинній частині області наявні морські тераси пізньопліоценового (куяльницького) віку. Абсолютні висоти поверхні — 30-40 м. У розрізі представлені глинисті відклади сарматського ярусу, пізньопліоценові піщано-глинисті товщі, лесоподібні суглинки (15-25 м). Землі з чорноземами південними малогумусними є угіддями зернових і технічних культур. У прибережній частині області розвиваються абразійно-зсувні процеси, утворюються яри, формуються і переформуються піщано-ракушнякові пляжеві комплекси, коси зі зрідженою ксерофітно-галофітного рослинністю.

У межах цієї області своєрідною пам'яткою природи і давньої культури є розташована на північ від Мелітополя Кам'яна Могила. Ландшафтним заказником є Старобердянський ліс на боровій терасі річки Молочної.