Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Характеристика фізико-географічних областей степової зони.Ч.5.
    Південностепова (сухостепова) підзона

Південностепова (сухостепова) підзона займає найнижчий гіпсометричний рівень Причорноморської низовини, низовинне Присивашшя та знижену частину Рівнинного (Степового) Криму. Межі цієї підзони визначаються ареалами суцільного поширення підтипу сухостепових ландшафтів з переважаючими тут темно-каштановими і каштановими ґрунтами. Останні розвинулися під полиново-злаковими степами. У рослинному покриві сухих степів домінують ковили волосиста, Лессінга, типчак, житняк гребінчастий, полини кримський, австрійський, віниччя сланке, камфоросма. Зниження зайняті угрупованнями на солонцях і солончаках, в яких поширені кермек, сарсазан, содник, покісниця та ін. Темно-каштанові ґрунти переважають на всій території, займаючи також вузьку смугу узбережжя Чорного моря. Каштанові ґрунти сформувалися у Присивашші. Характерною особливістю цих ґрунтів є їхня солонцюватість, яка має тенденцію до посилення у зв'язку з наростанням посушливості клімату. В комплексі з солонцюватими ґрунтами залягають солонці, а в Присивашші також сульфатні солончаки. Причини солонцюватості цих ґрунтів дослідники пояснюють тим, що в минулому рівень ґрунтових вод був вище сучасного. Крім того, причиною соленагромадження в ґрунтах є також і біокліматичні фактори.

Сухостепові ландшафти представлені низовинним рівнинно-приморським підкласом. Одноманітність їхньої структури порушується комплексами сучасних і давніх дельт; видові відмінності ландшафтів зумовлюються ступенем дренованості території та пов'язаним з цим чинником розвитком процесів засолення, глибиною рівня ґрунтових вод. Сухостепова підзона України прилягає до акваторії Чорного й Азовського морів. Чорноморське-Азовське узбережжя з його природними, економічними, рекреаційними, екологічними характеристиками формується саме на цій межі. На розташованій на південь від справжнього сухостепового Присивашшя частині Рівнинного Криму до передгір'їв поширені південностепові ландшафти. Це характеризує територіальну та ландшафтно-морфологічну і генетичну єдність південностепових (сухостепових) ландшафтів, які в згаданих межах утворюють своєрідний Причорноморсько-Приазовський південностеповий край та Кримський степовий край.

 Причорноморсько-Приазовський південностеповий край

Територія Причорноморсько-Приазовського степового краю в тектонічному відношенні приурочена до осьової частини Причорноморської западини. Тут докембрійський фундамент занурений до 8-10 км, а під Сивашем до глибини 12,5 км. Сумарні амплітуди неотектонічних рухів становлять 250 м, хоча й зберігаються до опускання. Завдяки впливу цих чинників тут сформувалася молода акумулятивна рівнина. Абсолютні відмітки її поверхні зменшуються з півночі на південь від 50-45 м до 15-10 м. Сучасні ландшафти сформувалися на куяльницьких піщано-глинистих відкладах, які перекриваються червоно-бурими глинами потужністю 6 м і більше.

У Присивашші на куяльницьких породах залягають антропогенні леси і лесоподібні суглинки, алювіально-делювіальні й алювіальні піски і суглинки, озерні, морські та озерно-морські суглинисті, мулуваті та піщано-черепашкові відклади.

Характерним елементом ландшафтної структури є піщані арени — масиви еолових піщаних горбів і дефляційних западин між ними. На лівобережжі Дніпра між Новою Каховкою і Кінбурнською косою на відстані 150 км налічується сім великих піщаних арен: Каховська, Козачо-Лагерська, Виноградівська, Олешківська, Збур'ївська, Іванівська, сама Кінбурнська коса. Всі арени мають горбисту поверхню, з коливаннями висот на незначних відстанях у 15—20 м. Форми рельєфу (горби, ували, саги) мають північно-східну орієнтацію, що є результатом інтенсивної еолової переробки піщаних алювіальних відкладів.

На піщаних і суглинистих відкладах сформувалися субори із сосни, берези, дуба, груші, ліщини, бузини. Геродот понад 2400 років тому описав область як Гілею (полісся, олешшя). Суцільне знищення лісів у XIII-XVIII ст. дало поштовх розвиткові еолових процесів.

Деревно-чагарникова рослинність на аренах не займає великих площ, представлена, крім дубових і березових гайків, також вербово-шелюговими заростями, зіноваттю дніпровською. На пісках росли такі ксерофітні дернинні злаки, як ковила піскова, келерія піскова і дніпровська, костриця Беккера, житняк Лавренка. У фітоценозах солончакуватих лук панують содник, солонець трав'янистий, солончакова айстра звичайна. На болотах поширені очерет, куга, рогіз, осоки та ін.

Заплавні ландшафти виникли на потужній товщі лиманно-морських відкладів, на яких сформувались дернові й лучні, лучно-болотні й болотні ґрунти. Рослинний покрив заплав представлений вербняками, формаціями куничника, пирію повзучого, стоколосу безостого, мітлиці білої, бекманії звичайної, осок та ін. На болотах і в плавнях ростуть очерет, рогіз, куга озерна. На піщаних косах і островах поширені солончакові луки, солончаки, солоні озера. На цих місцевостях знаходяться берегові та острівні ділянки Чорноморського біосферного заповідника, де гніздяться багатотисячні колонії птахів. У ньому репрезентовані природ но-теральні та аквальні комплекси низовинних степів та прибережно-острівних урочищ. Цілинні піщані степи збереглися на Кінбурнській та Іванівській аренах. Тут на дернових та чорноземоподібних ґрунтах ростуть типчак піщаний, ковила, пирій, полин, молочай.

Протягом тривалого часу було проведено велику науково-дослідну і практичну роботу із залісення піщаних арен, у результаті чого розвіювання нижньодніпровських пісків припинилося. На великих площах посаджено ліси, створено виноградники, плодові сади. Розпочалося закріплення пісків ще у 1834 р. Оригінальну методику і технологію лісорозведення на піщаних аренах розробив академік П. Погребняк.

 

Присивасько-Приазовська низовинна область

Ця область займає північно-східну частину Причорноморсько-Приазовського сухостепового краю. Її територія являє собою морську акумулятивну терасову рівнину і є однією з найбільш знижених областей степової зони. Узбережжя Азовського моря і Сиваша піднімається над рівнем моря лише на 5-10 м. У межах морської рівнини виділяються три терасові рівні, які відповідають давній і молодій верхньопліоценовій та давньоевксинській терасам. На пліоценових терасах багато великих і малих подів. Вони видовжені, добре виражені в рельєфі; глибина їх змінюється від 5 до 10 м. У приазовській частині області тераси розчленовані долинами невеликих річок і балками. Своєрідними формами рельєфу є улоговини сиваських озер, лиманів, піщано-черепашкові коси, стрілки, пересини.

Для кліматичних умов характерні високі літні температури повітря, значна тривалість безморозного і вегетаційного періодів, коротка, дуже виражена посушливість. За теплий період випадає 200-260мм опадів. Вплив Чорного й Азовського морів виявляється у послабленні морозів, зменшенні висоти снігового покриву. Серед інших областей степу ця виділяється найменшою кількістю опадів і найбільшою випаровуваністю, найменшими відносною вологістю повітря та поверхневим стоком. При цьому на півночі Присивашшя можливий весняний або тимчасовий зливовий стік. Постійний стік спостерігається на річках Корсак, Лозуватка, Обитічна завдяки знаходженню їх водозборів на схилах Приазовської височини.

У ландшафтній структурі області домінують лесові слабо дреновані рівнини з темно-каштановими і каштановими солонцюватими ґрунтами, великою кількістю подів, у Присивашші з солончаками. Крім подів, поширені блюдцеподібні неглибокі западини.

Цілинні полиново-злакові степи зберігаються на о. Куюктуп у Сиваші на території Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства. Тут розвинені асоціації полину кримського, житняку, в западинах і зниженнях із солончакуватими ґрунтами ростуть сарзан, солонець, содник, курай, кермек та ін. Характерними для цієї області є піщано-черепашкові коси-стрілки та пересипи.

Спорудження Північно-кримського каналу дало можливість меліорувати великі площі сухих степів, завдяки чому тут розвивається високопродуктивне зрошуване землеробство, в якому значна роль належить вирощуванню рису.

На межиріччі Дніпро — Молочна та у північній частині Присивашшя поширені плакори з типчаково-ковиловою та типчаково-ковилово-полиновою рослинністю, поди, улоговинки з лучно-степовими асоціаціями. У біосферному заповіднику "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна зберігається єдиний в Європі великий масив цілинного степу зі справжніми, лучними і чагарниковими степами, водно-болотною рослинністю на окремих ділянках Великого Чапельського поду. Типовими домінантами плакорних та схилових рослинних угруповань є ковили Лессінга, українська, волосиста, які занесено до Червоної книги України. До складу заповідника входять також дендрологічний парк, зоопарк, богарні та зрошувальні землі, населені пункти.

 

Кримський степовий край

Кримський степовий край є своєрідним у тектоніко-орографічному і ландшафтно-зональному аспектах. Поступове збільшення абсолютних відміток поверхні від молодої акумулятивної низовини до степових рівнин і передгір'їв, різновіковість геоструктурних елементів, специфіка біокліматичних компонентів зумовлюють візуальну дзеркально відображену (перевернуту) просторову ландшафтну структуру цього краю щодо Присивасько-Приазовського степу.

Однак детальне вивчення степових кримських півострівних ландшафтів свідчить про те, що вони не є прямими аналогами середньостепових ландшафтів. Це пов'язано також з тим, що в тектонічному відношенні вона охоплює герцинські структури Скіфської платформи — Тарханкутське і Сімферопольсько-євпаторійське підняття, Альминську западину. Східна частина Степового Криму належить до І ндоло-Ку донського крайового прогину, в межах якого виділяються Індольська западина та складчасті структури Керченського півострова. В неогені й антропогені герцинські структури зазнали тектонічних рухів різних знаків. Так Тарханкутське підняття зазнавало позитивних рухів (+200 м), тоді як Альминська западина — опускання (-200 м). Тектонічні структури виражені в сучасному рельєфі у вигляді Тарханкутської ерозійно-денудаційної височинної рівнини, пластової рівнини Степового Криму, Керченської дрібноскладчастої горбистої рівнини.

На південному заході Тарханкутського півострова вище місцевого базису ерозії розташовані відклади крейди. Однак породами, що найбільше відслонюються, є перешаровані мергелями і глинами сарматські й меотичні вапняки, перекриті континентальними мергелистими суглинками і червоно-бурими глинами. У відслоненнях Керченського півострова спостерігаються сланцеві майкопські глини, сарматські глини, мергелі та вапняки. Антропогеновий покрив представлений елювіально-делювіальними суглинками, глинами з уламками корінних порід, гравійно-гальковим матеріалом. На межиріччях вони перекриті лесовими породами.

Кліматичні умови краю визначаються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Безморозний період триває 175-225 днів, а вегетаційний — 230-235 днів. Сума активних температур становить 3300-3450 °С. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідрографічна мережа малорозвинена. Річки Салгир, Велика і Мала Карасівки, Булганак, Індол та ін. пересихають у нижній течії і закінчуються на рівнині, не досягаючи морів. На вододілах зустрічаються овальні улоговини. Територія східної частини краю дренується сухоріччями та балками з тимчасовими водотоками.

Ґрунтами, що переважають, є чорноземи південні малогумусні, які сформувалися на лесових породах та елювії карбонатних порід. У північній частині краю поширені темно-каштанові ґрунти. На терасах, днищах сухоріч та балок розвинені чорноземно-лучні ґрунти. У минулому на південних чорноземах була розвинута бідна різнотравна типчаково-ковилова та різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. На щебенистих чорноземах домінували чагарникові й петрофітні типчаково-ковилові степи. Степи збереглися на вапнякових схилах у дуже зміненому стані через випас.

На загальному рівнинно-степовому ландшафтному фоні краю виділяються природні комплекси середньостепового підтипу. Від середньостепових ландшафтів Причорноморської низовини вони відрізняються більш південним положенням, а отже, значними тепловими ресурсами, наявністю малопотужних щебенюватих ґрунтів, значним поширенням петрофітних степових асоціацій та ін.

Підтипові та видові відмінності в просторовій ландшафтній структурі краю зумовлюють його поділ на Північно-кримську низовинну, Тарханкутську височинну, Центральнокримську рівнинну. Керченську пасмово-горбисту степові ландшафтні області.

 

Північно-кримська низовинна область

Ця область займає північну, найбільш знижену, частину кримського степу і являє собою низовинну рівнину з висотами 0,5-40 м над рівнем моря. Територія цієї області приурочена до Каркінітсько-Присиваської западини і західної частини Індоло-Кубанського прогину, які виповнені товщею крейдових, палеогенових, неогенових та антропогенових відкладів. Клімат помірно теплий. Середньорічні температури становлять -11,0...+10,5 °С, суми опадів — 300-420 мм. Низовинний рельєф, близьке залягання засолених ґрунтових вод в умовах посушливого клімату зумовили формування каштанових солонцюватих і темно-каштанових залишково-солонцюватих ґрунтів, чорноземів південних залишково-солонцюватих. У комплексі з ними розвинулись лучно-солонцюваті ґрунти, солонці хлоридно-сульфатного засолення. У рослинному покриві домінують типчаково-ковилові, полинні та солянково-полинні степові угруповання. Характерною ландшафтною особливістю області є те, що за умов рівнинного рельєфу тут виявляється вертикальна диференціація природних комплексів. У ландшафтній структурі виділяють: 1) лагунно-прибережні солянкові та полинні напівпустелі на каштанових солонцюватих, лучних солонцюватих ґрунтах та солонцях, пересини, коси; 2) малодреновані рівнини з типчаково-полиновими і типчаково-ковиловими сухими степами на каштанових солонцюватих ґрунтах; над рівнем моря ці рівнини піднімаються на 10-20 м; 3) хвилясті рівнини з ковилово-типчаковими та ковилово-різнотравними степами на темно-каштанових і чорноземних солонцюватих ґрунтах, абсолютні висоти сягають 35-40 м.

Основні види природокористування — зрошуване землеробство, тваринництво, рекреація. Великими є ресурсно-рекреаційні можливості (Арабатська Стрілка та ін.). У Каркінітській затоці охороняються численні водоплавні птахи, серед них лебеді-шипуни. На островах Китай, Куюк-Тук, Мартинячий охороняються кормові угіддя і гніздування багатьох птахів.

 

Центральнокримська рівнинна область

Ця область являє собою низовинну нахилену рівнину, яка поступово підвищується від Приазов'я до кримських передгір'їв, про що свідчить зростання абсолютних відміток поверхні від 40-50 м до 100-120 м. У геоструктурному відношенні територія області неоднорідна: вона приурочена до частини Скіфської платформи, Альминської та Індольської передгірних западин. Ландшафтоутворююче значення мають континентальні бурі глини, лесоподібні суглинки, облесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою. У річкових долинах галечниковий алювій має потужність до 20 м. Його перекриває незначна (3-5 м) товща алювіально-делювіальних продуктів вивітрювання. Клімат помірно теплий, з короткою вологою зимою, жарким посушливим літом. Кількість опадів — 350-435 мм на рік. Природна рослинність збереглася мало.

Ландшафтну структуру області утворюють такі основні види ландшафтів: 1) лесові рівнини з чорноземами малогумусними карбонатними; 2) акумулятивно-денудаційні рівнини з чорноземами південними на елювіально-делювіальних відкладах; 3) лесові слаборозчленовані рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, переважно розораними. У західній частині області структура ландшафтів ускладнюється долинно-балковими, приморсько-терасовими та лиманно-солончаковими місцевостями.

Область характеризується високим землеробським освоєнням; завдяки зрошувальним меліораціям ефективними є зернове господарство, садівництво, виноградарство, тваринництво та ін.

 

Тарханкутська рівнинно-височинна область

Ця область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. У будові її поверхні простежується залежність від особливостей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини відповідають антиклінальним структурам, а улоговини — синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті горбкувато-улоговинні рівнини з чорноземами південними щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, петрофітними степами. У петрофітних степах, що збереглися біля озера Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі рівні займають слабохвилясті рівнини з чорноземами південними карбонатними на елювіально-делювіальних лесоподібних породах, щебенюватими схилами улоговин та балок, залишками петрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.

У Тарханкутському височинному степу є унікальні природні пам'ятки — численні абразивні форми з уступами 45-50 м (Атлеське урочище), з виходами сарматських вапняків. Цікаві ділянки петрофітних степів на захід від с. Красносільського з ксерофітною рослинністю на каштанових ґрунтах. Екзотичним є також зсувне Джангульське узбережжя. Реліктові чагарникові зарості та цілинні ковилово-різнотравні асоціації наявні в балці Великий Кастель.

 

Керченська горбисто-пасмова область

Ця область являє собою пасмово-горбисту рівнину. Для її тектонічної будови характерне чергування брахіантиклінальних складок і синклінальних прогинів. Одночасно з утворенням антиклінальних складок вони руйнувалися абразійними й ерозійними процесами.

їхні центральні частини, складені сланцевими майкопськими глинами, розмивалися; утворювалися своєрідні антиклінальні улоговини та останцеві кільцеподібні височини, поширені на Керченському півострові. До ядер антикліналей приурочені невисокі сопки грязьових вулканчиків. Грязьовий вулканізм є відмітною рисою природи Керченського півострова. Грязьові вулкани знаходяться в основному на північ від Парпацького гребня. Найбільшим серед них є вулкан Джан-Тепе з відносною висотою 60 м. Виверження грязьових вулканів зумовлені діапіровими структурами і наявністю потужного глиняного шару, що сприяє виникненню в надрах аномально високого пластового тиску горючих газів. Гази прориваються вгору разом з водою і глиною через порушення в породах. Це метан, вуглець, азот, аргон, гелій, сірководень. Води хлоридно-гідрокарбонатно-натрієві, діяльність грязьових вулканів супроводжується сірководневими джерелами. Вивержені сопкові відклади є майкепськими глинами з уламками сидеритів, пісковиків, вапняків.

Південно-західна частина півострова розчленована широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина — це дрібноскладчасте горбисте плато з вапняковими гребенями і видовженими улоговинами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (г. Опук — 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові відмінності ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті гребенно-сопкові рівнини з чорноземами південними, темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими, полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області займають полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофітними різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів уздовж узбережжя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні полиново-злакові степи, солянкові пустелі, балки, зниження, озерні улоговини, лимани з лучними галофільними угрупованнями.

Фото: geografica.net.ua
Джерело: Маринич ОМ., Шищенко П.Т. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2005. — 511 с.
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (31.03.2010) W
Переглядів: 9662 | Теги: лісостепова рослинність | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar