Важливість вивчення генезису і проявів сучасних фізико-географічних процесів полягає в тому, що саме через них взаємодіють складові географічної оболонки, у межах якої вони протікають.

Головними чинниками розвитку фізико-географічних процесів є:

1) сонячна енергія, якою визначається співвідношення складових радіаційного і теплового балансів, їх сезонні зміни;

2) характер атмосферної циркуляції і пов'язане з цим співвідношення циклональної й антициклональної погод, переміщення різних типів повітряних мас, їх трансформація, наслідком чого є періоди а несприятливими процесами і явищами;

3) енергія процесів, що протікають у земній корі; зумовлені ними тектонічні рухи, характер та інтенсивність ендогенних процесів;

4) гравітаційна енергія, яка в поєднанні з діяльністю поверхневих та підземних вод спричиняє низку ендогенних процесів;

5) космічні процеси і явища, сонячно-земні зв'язки, що впливають на стан геосистем.

Сучасні фізико-географічні процеси протікають на певному ландшафтно-зональному фоні, при різному співвідношенні площ природних і перетворених ландшафтів. На території України протікають різноманітні фізико-географічні процеси.

Зі стихійних явищ аномальними є атмосферні: сильні дощі, піщані (пилові) бурі, тумани, ожеледиця, мороз, спека, суховії, заморозки. З усіх стихійних явищ в Україні найчастіше бувають сильні дощі — коли випадає 50 мм і більше (в гірських районах — 30 мм і більше) опадів протягом 12 год і менше. Сильні дощі супроводжують холодні фронти, які рухаються із заходу, а також південно-західні й стаціонарні циклони. Найчастіше ці дощі випадають протягом одного, іноді декількох днів поспіль, охоплюючи різні території. Менше 1 % випадків зафіксовано з одночасним охопленням більше 10 областей. У річному ході сильних дощів найбільша їх повторюваність (70 %) припадає на червень — серпень, а максимум (30 %) — на липень. Характерно, що восени таких дощів випадає вдвічі більше, ніж весною. У холодний період вони можливі в Українських Карпатах і Кримських горах.

За кількістю сильних дощів виділяються Кримський півострів, Українські Карпати і Закарпаття, де буває 8-10 випадків з дощами 30 мм і більше. Найменшу їх кількість відмічають у північно-східних і північно-західних областях. Кількість сильних дощів значно відрізняється з року в рік. Однак сильні дощі з опадами 30 мм і більше трапляються щороку, частіше вони бувають в Українських Карпатах і Кримських горах, на Донецькій височині. Дощі з опадами 50 мм і більше щорічно випадають тільки в Українських Карпатах і Кримських горах.

Крім названих дощів відмічають і кількості найбільших сум опадів. Суми опадів, що перевищують 200 мм, відмічають у Кримських горах — 265 мм. Українських Карпатах — 237 мм, на Подільській височині — 225 мм. Сильні дощі можуть випадати протягом доби, але найчастіше це відбувається в проміжку 16-22-ї години Тривалість сильних дощів дуже мінлива. Найчастіше вони випадають протягом 6-12 год, у 30 % випадків — 1-6 год, інколи тривають протягом доби. У теплий період року сильні дощі супроводжуються грозою, градом, шквалистими вітрами. Найбільша їх тривалість характерна для Українських Карпат, найменша — для південно-східних і південних степових районів.

Випадання крупного граду (діаметр градин 20 мм і більше) зумовлюється інтенсивними конвективними процесами, що виникають на холодних атмосферних фронтах та фронтах оклюзії, які переміщуються в улоговинах циклонів. Град випадає й у зв'язку з розвитком потужної конвективної хмарності на малорухомих холодних фронтах або з активним фронтогенезом на стаціонарному фронті за рахунок збільшення двосторонньої адвекції.

Протягом теплого періоду градобій може охопити одну адміністративну область, до 30 % випадків — дві, 2 % — 5 і більше областей. У літні місяці град може випадати одночасно в декількох областях. Переважно це відбувається о 15-18-й годині за найбільшого розвитку термічної конвенції. Тривалість випадання граду в більшості випадків не перевищує 15 хв, іноді 30 хв, а в окремих випадках — 1-2 год і більше. Град супроводжують грози, зливи, шквальний вітер.

У розподілі числа днів з температурою 30 °С і вище спостерігається їх збільшення на південний схід і південь. У цих районах число днів з названою температурою сягає  30 на рік. У північно-східному напрямку кількість їх зменшується до 5. Імовірність температури +30 °С і вище на території України становить 98-100 %, найчастіше вона реєструється в червні — серпні.

До стихійних явищ належить вітер з максимальною швидкістю 25 м/с і більше. Рідким явищем в Україні є смерчі, які найчастіше бувають у серпні, поширюючись на невеликі площі. Під впливом сильних вітрів, великих температур повітря, сухої і теплої погоди ґрунт висушується, виникають пилові бурі, посухи і суховії. Ці явища спостерігаються в Україні кожні 2-3 роки. На невеликих територіях степової і лісостепової зон посушливі явища спостерігаються кожного року. Основною причиною виникнення посух є нестача опадів, коли за теплу половину року випадає до 40 % норми. Посухи виникають у результаті трансформацій в антициклонах холодного повітря, бідного на вологу. Відносна вологість над поверхнею ґрунту становить лише 30-40 %. Влітку посухи в різних районах трапляються майже щороку, кожні 5-7 років вони є особливо інтенсивними.

Суховії — сухі й гарячі вітри, що висушують ґрунт, порушують вологообмін у системі "рослина — ґрунт", зумовлюють пригнічення і загибель рослин. Вони формуються за умов антициклональної погоди протягом теплого періоду року. На території України суховії виникають на західній і південно-західній периферії антициклонів, що формуються над південно-східними районами Східно-Європейської рівнини. Саме тут арктичне повітря трансформується в тепле, континентальне і тропічне, його температура підвищується, а відносна вологість знижується. Середня тривалість їх може змінюватися від 3-4 до 6-8 днів. За теплий період над територією України суховії можливі при переважанні східних і південно-східних вітрів (південні, східні та центральні області), а також південних вітрів (північні й південно-західні області). Найчастіше страждають від суховіїв Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Кримська області. Повторюваність суховіїв тут більше 15 разів на рік.

На території України на сільськогосподарських угіддях, ділянках, де немає рослинності, розвиваються процеси вітрової ерозії. Її прояви пов'язані з вітровою діяльністю, станом ґрунту, розмірами його часток. Встановлено, що частки ґрунту діаметром 1,0-0,5 мм волочаться і ковзають по його поверхні. Частки діаметром 0,4-0,1 мм стрибають, а діаметром 0,1 мм і менше переміщуються в повітрі. Співвідношення кількості часток, що пересуваються, залежить від типу і структури ґрунту і швидкості вітру, вмісту гумусу, вмісту мулистих і глинистих часток, карбонатів, солей, вологості.

На території України відбуваються пилові (чорні) бурі та повсякденна вітрова ерозія. Інтенсивність пилових бур оцінюється за ступенем видимості: слабкі — видимість до 10 км; середні — 1-2 км; сильні — менше 1 км. Для території України відмітною особливістю є те, що пилові бурі виникають в усіх її природних зонах у теплу пору року. При цьому протягом року в їх виникненні спостерігаються сезонні співвідношення. Так, у південному степу до 40 % пилових бурі виникають весною і влітку та лише 2 % взимку; у лісостепу близько 57 % їх припадає на літо; у зоні мішаних лісів — більше 46 %. Ці відмінності пов'язані з неоднаковим у часі настанням теплого періоду, підсиханням ґрунту, різним запасом вологи в ньому. Зимові пилові бурі виникають за відсутності снігового покриву і наявності сильних вітрів, при низьких температурах повітря. Такі явища ймовірні на півдні України при сильних східних і південно-східних вітрах. У добовому прояві пилові бурі залежать від швидкості вітру: найчастіше вони виникають вдень (60-65 %). Тривалість їх різна: від однієї години до цілої доби. Останнє частіше трапляється взимку і навесні.

Для зменшення згубного впливу пилових бур на сільськогосподарські угіддя, дороги, населені пункти найбільш ефективним заходом є створення полезахисних лісових смуг, вплив яких залежить від їх висоти та загущеності. За розрахунками, при 40-метровій висоті лісової смуги віддаль між ними є кратною до вказаного розміру, що не дає змоги розвиватися швидкості вітру, як це відбувається у відкритому полі.

У зоні мішаних лісів на пісках і піщаних ґрунтах без рослинності розвиваються процеси дефляції й акумуляції. Дефляція відбувається за умов сухої погоди, коли поверхневі горизонти піску швидко висушуються. Влітку при великих швидкостях вітру спостерігається розвіювання пісків, а час від часу спостерігаються пилові бурі місцевого походження. Вони виникають при швидкостях вітру 6-15 м/с у суху погоду за наявності значних за площею незакріплених пісків. У зоні мішаних лісів пилові бурі мають невелику тривалість, найчастіше 0,5-2 год.

Дефляція спостерігається також на осушених і розораних торфовищах за тривалої сухої погоди. Процеси розвіювання пісків можна спостерігати біля населених пунктів на борових терасах річок Случ, Тетерів, Ірша, Уж, Прип'ять, Дніпро, Десна. У результаті інтенсивності діяльності вітру утворюються еолово-деструктивні (улоговини, видуї) і еолово-акумулятивні форми рельєфу, еолові форми — "піщані брижі", наявність яких є характерною ознакою сучасної еолової діяльності.

Територія України характеризується значним поширенням водно-ерозійних процесів. Експериментальне встановлено, що змив і розмив ґрунтів відбуваються, коли випадає 10-20 мм опадів на добу. В середньому на рік в Україні буває 3-5 днів із сумарними опадами більше 20 мм, один раз на 5 років фіксуються суми 45-50 мм, а один раз на 40 років — у межах 80-120 мм. В Українських Карпатах і Кримських горах суми опадів можуть сягати 150-180 мм.

В Україні еродовані ґрунти займають близько 10,4 млн га. У поширенні еродованих земель помітний зв'язок з фізико-географічними умовами. Найбільші площі вони займають на Побужжі, правобережжі Дніпра, Донецькій височині, схилах Середньоруської височини.

З площинним змивом пов'язаний глибинний розмив — утворення ярів. Площа ярів на території України досягає 320 тис. га. Широкий їх розвиток зумовлений наявністю лесових порід, здатних легко розмиватися. Показниками розмиву та його факторами в нинішніх умовах є глибина і густота розчленування. На 80 % території України переважає вертикальне розчленування в середньому від 10 до 70 м, на 10 % території воно мале (до 10 м), а на решті перевищує 70 м. Горизонтальне розчленування характеризується переважними середніми показниками 0,25-0,60 км/км². В окремих районах Придністров'я та на Правобережній височині густота ерозійного розчленування змінюється від 1,5-2,5 до 6-8 км/км².

Густота і глибина ерозійного розчленування залежать від напрямку та інтенсивності неотектонічних рухів. Найбільш інтенсивно ерозійні процеси розвиваються в Українських Карпатах і Кримських горах, стимульовані значними підняттями цих споруд за пліоцен-антропогеновий час. Густота яружно-балкової сітки тут змінюється від 1,2-1,6 км/км² (Українські Карпати) до 1,6-3,0 км/км² (Кримські гори), 4,5-5,5 км/км² (південний схил Головного пасма). Інтенсивному розвиткові ерозійних процесів у Придністров'ї сприяють висхідні неотектонічні рухи, значна глибина місцевих базисів ерозії (75-125 м) і крутизна схилів. Середня інтенсивність ерозійних процесів спостерігається на Волино-Подільській та Приазовській височинах. Тут середня густота розчленування становить 0,5-0,8 км/км². Загальним малим розчленуванням характеризуються Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Північно-кримська низовини, де горизонтальне розчленування поверхні близько 0,1-0,5 км/км². "Пояс максимальної ерозії" знаходиться на межі лісостепової і степової зон.

На території України розвиваються зсуви, викликані природними і господарськими чинниками. Основною причиною зсувних процесів є невідповідність величини дотичних напруг на схилі й опору зсуванню порід, якими утворений схил, для підземних вод, наявність поверхні.

Зсувні процеси інтенсивно виявляються на правому березі Дніпра. Тільки на ділянці між Вишгородом і Ходоровом налічується більше 100 зсувів, приурочених до бурих та строкатих глин, київських мергелів, які служать поверхнями сповзання порід. А в районі Канівських гляціодислокацій зсуви приурочені переважно до нестійких батських глин, що піднімаються над рівнем Дніпра. Тут наявні сучасні й давні зсуви, зсувні тераси, зсуви-потоки, які урізноманітнюють ландшафтно-морфологічну структуру еродованих лісостепових ландшафтів. Зсувні процеси спостерігаються на Полтавській рівнині. У середній течії Сули, Псла, Ворскли, Орелі, правих схилах долин Сіверського Дінця, Молочної, на Подільській височині в долині р. Прут, вздовж Чорноморського узбережжя і лиманів зсуви відбуваються по червоно-бурих та меотичних глинах. Розвиткові зсувів сприяють абразивний підмив берегів, зволоження поверхні нестійких меотичних глин підземними водами з товщі понтичних вапняків. В Українських Карпатах зсуви поширені у Верхньотисенській улоговині, рідко зустрічаються у верхів'ях гірських річок, вони приурочені до дислокованих схилів, де по корінних породах сповзають деформовані накопичення, наповнені водою.

Зсувна активність виявляється на Південному березі Криму. Тут зсуви утворюються на різній висоті крутого південного схилу Головного пасма. Зсувними процесами формується окремий вид природно-територіальних комплексів. Тому інженерно-технічні, меліоративні та інші протизсувні заходи мають впроваджуватися з урахуванням їх структури й особливостей функціонування.

На берегах дніпровських водосховищ, Чорного й Азовського морів зсувні та обвальні явища тісно пов'язані з переформуванням берегів.

У басейнах річок Українських Карпат, на гірських схилах при випаданні інтенсивних дощів, у разі швидкого сніготанення при різних підвищеннях температури повітря, прориву загатних озер утворюються селеві потоки. В Українських Карпатах селі виявляються в басейнах правобережних приток Дністра, Пруту, Черемошу, Тересви, Латориці, Ужа, Тиси. Найбільшим селенебезпечним є басейн р. Черемош; тут можливі водно-кам'яні й грязе-кам'яні селі.

У Кримських горах селеві потоки проходять руслами невеликих річок і балок. Тут утворюються водно-кам'яні потоки з продуктами руйнування флішових порід — глинистих сланців, пісковиків і конгломератів. Селеві потоки спричиняють деформацію річкових русел, активізують зсуви, обвально-осипні процеси.

На рівнинній частині України грязьові селі спостерігались у районі Канівських гляціодислокацій, у верхів'ях Сіверського Дінця, у середній течії Дністра, східній частині Донецької височини. Вони виникають внаслідок сильних злив у глибоко розчленованих районах.

Активізації селевих процесів в Українських Карпатах і Кримських горах сприяє також діяльність людини. Запобігання дії ерозійних, зсувних та селевих процесів вимагає впровадження системи інженерних заходів щодо зональних і місцевих фізико-географічних умов.

В Українських Карпатах і Кримських горах при сильних снігопадах, відлигах сходять снігові лавини.

У районах з карбонатними тріщинуватими породами, здатними до карстування, з достатньою кількістю атмосферних опадів, насиченістю порід підземними водами розвиваються карстові процеси. Поширені форми відкритого, покритого і закритого карсту. Крім карбонатних, карстові процеси відбуваються в сульфатних і галогенних породах. У їх проявах на території є регіональні відмінності. В Українському Поліссі провальні карстові форми поширені в його західній і східній частинах, де близько до поверхні залягають тріщинуваті з порожнинами верхньокрейдові мергелі та крейда. У межах Волино-Подільської височини карстуються породи різного віку. Тут утворились відомі печери Кришталева, Озірна, Кривче, Млинок у тортонських гіпсоносних породах, розвинені лійки, улоговини, понори. У Дніпровсько-донецькій западині розвинений галогенний карст, приурочений до соляних штоків девонської солі. Вилугування солей сприяло утворенню улоговин на місці соляних штоків. У західній частині Донецької височини карстові процеси розвиваються у вапняках, доломітах нижнього і середнього карбону, пермських соленосних товщах. У районі Кривого Рогу розвивається глибинний карст у докембрійських доломітах, мармурах, карбонатизованих кварцитах.

На Причорноморській низовині карстові процеси розвиваються в неогенових вапнякових відкладах, утворюючи лійки, провалля, каверни.

У Степовому Криму карст спостерігається в карбонатних неогенових породах, у результаті чого утворилися порожнини, каверни, провалля. У Кримських горах — класичній карстовій області — розвинутий середземноморський карст у вапнякових породах юрського і крейдового віку. Різноманітні карстові форми представлені на Головному пасмі: карстові поля, лійки, понори, шахти, колодязі, печери. Дуже виразні карстові ландшафти розвинені на кримських яйлах: Ай-Петринській, Бабуганській, Долгоруківській, Карабі та ін.

У передгір'ях Криму у верхньокрейдових породах наявні карстові тріщини, порожнини, іноді лійки. Вивчення й оцінка карстових процесів мають першорядне значення при інженерно-географічній оцінці території.

В Українських Карпатах карстові процеси відмічають у тріас-юрських відкладах, вони мають незначне поширення. На Закарпатській низовині розвивається соляний карст. У розвитку карстових процесів важливу роль відіграла тривала експлуатація родовищ солі.

У поширенні процесів заболочування на рівнинній частині території України помітні зональні відмінності. Найбільш заболоченою є зона мішаних лісів внаслідок надмірного атмосферного зволоження, незначної дренованості території, неглибокого від поверхні залягання ґрунтових вод. Надмірна зволоженість значних ділянок пов'язана з тим, що річна сума опадів перевищує випаровування, ґрунтові води постійно поповнюються. Водночас висока водопроникність водно-льодовикових відкладів сприяє просочуванню атмосферних опадів у ґрунтові води. Відтік і поверхневий стік цих вод повільні у зв'язку з рівнинністю поверхні. Неглибоке залягання водотривкого шару виключає можливість перетікання води вглиб.

Водотривким шаром є валунні суглинки, які залягають під водно-льодовиковими пісками, у Житомирському Поліссі — кристалічні породи, у Волинському Поліссі — крейдові мергелі, у Київському і Лівобережному Поліссі на окремих ділянках — неогенові глини.

Тому болота утворилися в зниженнях, де ґрунтові води залягають найближче до поверхні. Болота сформувались у зниженнях рівнин, плоских межиріч, надзаплавних терас, у давніх долинах стоку, заплавах. Болота Полісся утворюються також внаслідок заростання і заболочування озер. До таких належать Озерянська болотна система і болото Бучмани в Житомирській області. Заболочування озерних улоговин супроводжується наростанням плавнів з кореневищних осок, гіпнових мохів, тілоріза та ін. Неглибокі улоговини заростають очеретом, кугою, гіпновими мохами.

Підняття рівня ґрунтових вод і пов'язане з ним заболочування можна спостерігати там, де зникли вологі типи лісу. Відсутність деревної рослинності, яка була основним споживачем і транспірантом вологи, сприяє розвиткові заболочування. Живлення боліт Полісся здійснюється за рахунок атмосферних, поверхневих і ґрунтових вод.

Найбільш заболоченою є північна частина Волинського і північно-західна частина Житомирського Полісся; тут великі болотні маси її й утворилися на межиріччях, надзаплавних терасах і заплавах.

Так, болотні масиви у верхів'ях р. Прип'ять, нижній течії річок Горинь, Ствига, Уборть займають площі понад 100-200 км². Цікаво, що майже 90 % боліт Полісся належить до автотрофних, 8 % — до мезотрофних, 2,3 % — до оліготрофних.

Кожна природна зона України характеризується певним поєднанням сучасних фізико-географічних процесів. У зоні мішаних лісів переважають заболочування, водна акумуляція, частково водна ерозія і карст. Процеси заболочування найбільш інтенсивно розвинуті в окремих районах Волинського і Чернігівського Полісся, де заболоченість становить 6-8 %.

У широколистянолісовій і лісостеповій зонах найпоширенішим процесом є водна ерозія. На Придніпровській височині широкого розвитку набули також суфозійні й зсувні процеси, спостерігається одночасний розвиток ерозійних і зсувних процесів.

Степова зона України характеризується значною інтенсивністю процесів водної і вітрової ерозії, суфозії, фізичного і хімічного вивітрювання. Водна ерозія виявляється особливо інтенсивно при зливових дощах. Густота яружно-балкової сітки часто сягає 0,5-1,0 км/км². Вітрова ерозія спостерігається тут майже кожного року й охоплює значні території. Так, пилова буря весною 1960 р. призвела до пошкодження посівів озимих на площі близько 1 млн га. Видування ґрунту можливе і взимку після посушливої осені й при незначних зимових опадах.

В Українських Карпатах і на Закарпатській низовині основними сучасними фізико-географічними процесами є ерозія, повені, вивітрювання, особливо морозне, селі, снігові лавини, зсуви і карст, зсувно-обвальні процеси.

У Кримських горах поширені-ерозія, селеві процеси, карст і зсуви. На узбережжях Чорного й Азовського морів виявляються абразійно-акумулятивні процеси, зсуви. Своєрідно розвиваються сучасні фізико-географічні процеси в містах України.