Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Річки України

Поверхневі води. До поверхневих вод належать ріки, які відіграють величезну роль у природному середовищі України, озера, лимани, водосховища, стави, канали і болота.

Режим і характер поверхневих вод визначається стоком, який зумовлений кількістю опадів, випаровуванням, рельєфом, геологічною будовою, ґрунтами і рослинністю. Тому поверхневий стік є явищем зональним. На території України пересічне значення модуля стоку за рік змінюється від 5-6 л/с-км у зоні широколистяних лісів, 3-4 л/с-км у зоні мішаних лісів до 1,5-3 л/с-км у лісостеповій і 0,5 л/с-км у степовій зонах, в Українських Карпатах — 10-30 л/с-км.

Коефіцієнт стоку (відношення величини об'єму стоку до кількості опадів, що випадає на поверхню) коливається від 0,05 до 0,60. Частина опадів випаровується, а частина перетворюється в підземні води.

Ріки. Це найважливіша складова поверхневих вод України. Всього в Україні налічується понад 63 119 річок, з них довжиною 10 км і більше — 3302. Із сумарної кількості на малі річки (площа водозбору до 2000 км2) припадає 99,9 %.

Майже всі річки України належать до басейну Чорного й Азовського морів і тільки з 2 % території країни мають стік до Балтійського басейну. Це притоки р. Вісла — Сан та Західний Буг. Всі великі водні артерії України, відповідно до геолого-геоморфологічної будови, течуть з північного заходу на південний схід. Найбільшими річковими системами України є системи Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Дінця.

Джерелами живлення рік України є талі снігові води, дощові та підземні води. Найбільшу частку становлять талі снігові води, які на рівнинних ріках досягають 50-80 % річкового стоку. Дощові води відіграють найбільшу роль у живленні гірських рік Українських Карпат і Кримських гір, де на них припадає пересічно 20-25 % річкового стоку. Підземне живлення властиве великим річкам та річкам розчленованих височин, його пересічна частка сягає 10-20 %. Характер живлення рік великою мірою визначає їх водний режим. Всі рівнинні ріки характеризуються весняною повінню, низькою літньою меженню з окремими паводками, незначним підвищенням рівнів води восени і низькою зимовою меженню. Тривалість весняної повені на малих ріках — 10-15 днів, на середніх 1-1,5 міс, на великих 2-2,5 міс. Окремі ріки степової зони влітку пересихають.

В Українських Карпатах паводки бувають протягом року і завдають значної шкоди. У Кримських горах паводки характерні протягом зими та весни. Взимку переважна більшість рік України (за винятком південних і південно-західних районів) вкривається льодом, починаючи з грудня. Тривалість льодоставу — пересічно 2-3,5 міс.

Всі річки України переносять значну кількість твердих мінеральних речовин. У північній частині України пересічна річна концентрація твердих часток не перевищує 20-50 г/м3, а максимальна — до 200-300 г/м3. У лісостеповій зоні цей показник зростає до 100-250 г/м3, а на окремих височинах — до 500 г/м3. У степових ріках річна концентрація становить 250-500 г/м3. Найбільший твердий стік мають річки Кримських гір (до 1000 г/м3) і особливо Українських Карпат (1000-4000 г/м3). У річках гірських областей України сходять селеві потоки. Більша частина рівнинних рік України переносить тверді мінеральні речовини під час весняної повені. Внаслідок твердого стоку відбувається замулювання водоймищ і ставків.

Гідрохімічними дослідженнями встановлено, що хімічний склад річкових вод рівнин України має зональний характер. У зоні мішаних лісів панують гідрокарбонатно-кальцієві води із середньою мінералізацією від 160 мг/л (басейн Уборті) до 350 мг/л (басейн Десни).

Для лісостепової зони характерні гідрокарбонатні води з домішками кальцієво-магнієвих, кальцієво-натрієвих і сульфатних вод із середньою мінералізацією від 320 мг/л (басейн Псла і Ворскли) до 570 мг/л. Найбільшу мінералізацію мають води басейну Дністра. У степовій зоні мінералізація вод зростає і досягає 700 мг/л (басейн Сіверського Дінця) — 1000 мг/л (Орель, Самара, Конка). Більшість річкових вод степової зони мають гідрокарбонатно-сульфатний склад. У цілому води рівнинних річок збільшують мінералізацію в південному і південно-східному напрямку. Річки гірських областей України мають переважно гідрокарбонатно-кальцієвий склад з мінералізацією від 110 мг/л (кримські річки) до 280 мг/л (річки Передкарпаття).

Хімічний склад річкових вод України зазнає істотного антропогенного впливу через стічні води промислових підприємств, сільськогосподарських угідь та господарсько-побутові стоки. Частка мінеральних речовин антропогенного походження, розчинених у річкових водах, збільшується з північного заходу на південний схід від 2 % у Поліссі до 43 % у степовій зоні, зокрема в межах промислового Придніпров'я і Донбасу.

Екологічний стан переважної більшості рік України дуже складний. У поверхневі водні об'єкти щорічно скидається понад 4,3 млрд т (1995) забруднювальних речовин. Серед них нафтопродукти, біогенні речовини, феноли, отрутохімікати, солі важких металів. Головні джерела забруднення пов'язані з промисловістю (чорна металургія, хімічна, нафтохімічна, електроенергетика) — понад 60 % скидів стічних вод, комунальне господарство — близько 20, сільське господарство понад 16 %. Найбільша кількість забруднювальних речовин надійшла в річки басейну Дніпра — 28 % загальної кількості, у басейн Сіверського Дінця — 17%. Найбільш забрудненими ріками є Сіверський Донець у районі міст Сєверодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне; Інгулець у районі міста Кривий Ріг та Південний Буг у районі міст Вінниця і Первомайськ. Серед областей найбільша кількість забруднювальних речовин припала на Донецьку — 35%, Луганську — 17 і Дніпропетровську — 12%.

Особливу тривогу викликає екологічний стан Дніпра, водними ресурсами якого користуються понад 30 млн жителів України. За завданням уряду наукові установи розробили програму відродження Дніпра на період до 2010 р., яку затвердила Верховна Рада України.

Складні екологічні умови склалися на малих річках України, яким належить велика роль у житті людини. У їх басейнах формується близько 60 % сумарного об'єму водних ресурсів України. Під впливом нераціональної антропогенної діяльності зменшилася водність малих рік, вони замулюються, частина з них пересихає, зникає. Малі річки значно забруднені, зменшилися їх біоресурси. Вживаються заходи, спрямовані на їх відновлення.

Найбільшими річками України є Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець.

Дніпро (Борисфен — у стародавніх греків, що означає "тече з півночі", Славутич — "син слави" за часів Київської Русі) — головна водна артерія України. Загальна довжина Дніпра — 2201 км, з них Україні — 1121 км, площа басейну — 504 000 км2. Це третя за своїми розмірами річка Європи. Басейн Дніпра займає 292,7 тис. км2, що становить майже половину її території.

З Дніпром пов'язані важливі історичні події в житті українського народу. Йому належить велика господарська роль — у водопостачанні, судноплавстві, виробництві гідроелектроенергії, зрошенні земель, рекреації. На Дніпрі розташовано сотні населених пунктів і серед них Київ, Канів, Черкаси, Світловодськ, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон.

Починається Дніпро на Валдайській височині в Росії, пересікає східну Білорусь і на протязі більш як 1000 км протікає в Україні. До Києва знаходиться в зоні мішаних лісів, до Кременчука — у лісостеповій і далі, до впадання в Чорне море — у степовій зонах. У кожній з природних зон Дніпро має свої гідрографічні та гідрологічні особливості.

Від Києва до Дніпропетровська долина має асиметричну будову — правий берег високий, його утворюють корінні породи, а лівий — терасовий. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям Дніпро пересікає Український кристалічний щит, де до побудови Дніпрогесу були Дніпровські пороги (Кодацький, Сурський, Ненаситець, Лишній, Вільний та ін.). Далі Дніпро тече Причорноморською низовиною і нижче м. Херсон впадає в Дніпровський лиман Чорного моря.

Дніпро приймає багато приток, особливо у верхній і середній течії. Майже 90 з них мають довжину понад 100 км. Найбільшими його притоками в Україні є Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Базавлук, Інгулець (праві) та Десна, Трубіж, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара (ліві).

У межах України Дніпро на всьому протязі зарегульований греблями, що утворюють каскад водосховищ, на яких працюють гідроелектростанції. Це значно змінило його гідрологічний режим та гідрологічні показники.

Води Дніпра широко використовують для водопостачання і зрошень земель. З цією метою побудовано канали: Дніпро — Донбас, Дніпро — Інгулець, Дніпро — Кривий Ріг, Північнокримський та Головний Каховський; ряд водоводів: Дніпро — Біла Церква, Дніпро — Харків — Донбас, Дніпро — Кіровоград.

Основним джерелом живлення Дніпра є талі снігові води, частка яких у верхній частині басейну сягає майже 50 %, на підземне живлення припадає близько 27, а на дощове — 24%. Близько 80% річного стоку формується у верхній частині басейну. У водному режимі Дніпра чітко виражені весняна повінь, яка в середній течії триває з березня до кінця травня, низька літня межень, регулярні осінні паводки та зимова межень. Пересічний річний стік Дніпра становить 53,5 км3. Льодостав встановлюється у середній течії в першій половині грудня, а скресання в березні. Льодовий режим має нестійкий характер, іноді спостерігаються повторне скресання і замерзання.

Екологічний стан у басейні Дніпра дуже складний. Внаслідок техногенної діяльності його води забруднені радіонуклідами, сполуками важких металів, азоту, нафтопродуктами, фекаліями, пестицидами. Вживаються заходи для поліпшення екологічної ситуації щодо скорочення викидів у Дніпро і його притоки. Державна програма Великого Дніпра — одна з наймасштабніших наукових і прикладних програм України.

Дністер (стародавня назва — Тірас) протікає територією України і частково Молдови. Починається в Українських Карпатах поблизу с. Вовчого Львівської області на абсолютній висоті близько 900 м і впадає в Дністровський лиман Чорного моря в Одеській області. Довжина Дністра — 1362 км, з них в Україні — 925 км, загальна площа басейну — 72 100 км2. У Карпатах (до м. Самбір) тече у вузькій долині між скелястими стрімкими берегами і має вигляд гірської річки. Нижче, у Передкарпатті в межах Сансько-Дністровської низовини, тече широкою заболоченою долиною до с. Нижнів Івано-Франківської області. У подільській частині, найдовшій, долина має круті схили висотою до 150 м над рівнем ріки. Нижня течія Дністра перетинає Причорноморську низовину, долина значно розширюється, має численні протоки і стариці. Поблизу гирла утворилися Дністровські плавні.

Найбільше приток Дністер приймає в середній (подільській) течії, де впадають: Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа та ін.

На Дністрі споруджено дві гідроелектростанції та водосховища — Дністровське в Україні, Дубоссарське в Молдові. Ріка судноплавна в середній і нижній течії.

Дністер має мішане живлення з переважанням снігового. Для нього характерні весняна повінь та осінні дощові паводки. Середній річний стік становить близько 10 км3. Льодостав триває з кінця грудня до середини березня. Води Дністра використовуються для водопостачання, зокрема Одеси, та для зрошення Причорноморських степів. Долина Дністра і його приток має важливе рекреаційне значення. Екологічні умови Дністра ускладнюються забрудненими скидами промислових підприємств, зокрема хімічних.

Південний Буг (стародавня назва — Гіпаніс) повністю протікає в Україні; має довжину 806 км і площу басейну 63 700 км2. Починається на Подільській височині на висоті 321 м на північний захід від м. Хмельницький. У верхів'ях ріка тече заболоченою долиною з низькими берегами. У середній течії долина звужується, а в окремих місцях має каньйоноподібну форму з порожистим руслом і відслоненням гранітів, гнейсів Українського кристалічного щита. Це можна бачити біля Вінниці, Гайворона, Первомайська. Нижня течія знаходиться в межах Причорноморської низовини і має розширену долину з низькими берегами, які складені осадочними породами. Після впадіння Інгулу починається Бузький лиман, який з'єднується з Дніпровським. Ріка судноплавна від Вознесенська до Миколаєва. Найбільшими притоками є: Соб, Синюха, Інгул (ліві). Згар, Кодима (праві).

Живиться Південний Буг сніговими, підземними та дощовими водами. Річний пересічний стік становить 3,4 км3. Води використовують для водопостачання та зрошення. У басейні Південного Бугу знаходиться Південно-Українська атомна електростанція. Екологічна ситуація в басейні Південного Бугу напружена.

Сіверський Донець (назву пов'язують з тим, що тут у давнину жили сіверяни) — права притока Дону (басейн Азовського моря); має загальну довжину 1053 км, з них в Україні 700 км, загальна площа басейну — 98 900 км2. Починається річка на схилах Середньоруської височини. У верхній течії до м. Ізюм Харківської області долина має невисокі береги, заплава в окремих місцях заболочена. Середня течія припадає на північну частину Донбасу. Долина розширюється до 8-10 км, на заплаві та боровій терасі поширені озера і стариці. Сіверський Донець має розгалужену мережу приток. Серед них: праві — Уда, Казенний Торець, Лугань; ліві — Вовча, Оскіл, Айдар та ін.

У басейні переважає снігове живлення, часткове підземне, за невеликої частки дощового. Річний середній стік становить понад 5 км3. Води Сіверського Дінця мають важливе значення для водопостачання промислових міст Донбасу. В басейні споруджено ряд водосховищ (Печенізьке, Червонооскільське) та магістральний канал Сіверський Донець — Донбас довжиною понад 130 км. У басейні Сіверського Дінця розміщені хімічні та металургійні заводи, які забруднюють його води. Це одна з найбільш забруднених рік України. Розроблена і діє спеціальна екологічна програма щодо басейну Сіверського Донця.

Дунай у межах України протікає тільки своєю нижньою частиною, довжиною 174 км (за загальної довжини 2960 км) і займає площу басейну в Україні 32 350 км2 (за загальної площі басейну 817000 км2). У гирлі Дунай розпадається на три великі рукави, серед них — Килійський (довжина 112 км), по якому проходить державний кордон України з Румунією. Килійський рукав має ширину 500-1200 м, а середню глибину — 10-20 м. Гідрологічний режим характеризується весняною повінню, літньо-осіннім паводком і осінньо-зимовою меженню. Річна амплітуда коливань рівня води становить у межах України 4,5-5,5 м. Пересічні витрати в гирлі становлять 6400 м/с. Замерзає Дунай тільки в холодні зими на 1,5-2 міс. Води Дунаю забруднено промисловими і комунальними стоками країн Європи (Німеччини, Австрії, Угорщини та ін.).

Дунай і його Килійська дельта — це рукави з протоками, озера, лагуни і затоки. Тут розташований Дунайський біосферний заповідник (площа 46,4 тис. га, з них 6,89 тис. га займають водні простори), який належить Національній академії наук України. Дунай є важливою транспортною артерією. Основні порти Дунайського пароплавства України — Рені, Ізмаїл, Килія, Вилкове. Найбільшими притоками Дунаю на території України є Тиса (загальна довжина — 966 км, з них в Україні — 201 км) та Прут (загальна довжина — 989 км, у межах України — 272 км), які в основному протікають в Українських Карпатах.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (26.03.2010)
Переглядів: 37877 | Теги: Дніпро, україна, Інгулець, Південний Буг, Дністер, Дунай, річка | Рейтинг: 4.2/9
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar