Природне середовище України зазнало істотних змін протягом історичного часу під впливом господарювання, воєнних подій. На території всієї України трансформувалися біотичні компоненти (рослинність, тваринний світ), гірські породи в місцях видобутку корисних копалин; зазнали змін рельєф, поверхневі й підземні води, газовий склад атмосфери в районах міського, промислового, гідротехнічного будівництва; інтенсивнішими стали фізико-географічні процеси (поверхневий стік, водна і вітрова ерозія, підтоплення і заболочування, вторинне засолення); трансформувалася ландшафтна структура сільськогосподарських, промислових і урбанізованих територій. Ці зміни відбуваються на фоні природного розвитку середовища, іноді підсилюються стихійними процесами: паводками і повенями, сильними дощами, снігопадами, буреломами, селями, пиловими бурями, тривалими посухами і суховіями.

Вплив людини на природні умови України розпочався з часів палеоліту, коли було заселено Придніпров'я, Північне Причорномор'я та Приазов'я. За середнього палеоліту люди розселилися на більшій частині території України, а в період пізнього палеоліту вони жили на всій її території. Люди займалися збиральництвом, полюванням на диких коней, бізонів, турів, споруджували житла.

Пізніше, в неоліті (V-III тис. до н. е.), приручили таких тварин як бики, вівці, кози, свині, коні, стали розвиватися скотарство і землеробство. На території України в цей період сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес, коноплі, а також виготовляли глиняний посуд, знали прядіння, ткацтво та ін.

Отже, людина почала впливати на природні умови нинішньої України з пізнього палеоліту, коли випалювалися ділянки в лісовій зоні для полів, на яких вирощувалися хлібні злаки, а ліс використовувався для будівництва тодішніх жител, випалювання глиняного посуду, приготування їжі та опалювання житла. У палеоліті та неоліті людина господарською діяльністю впливала на рослинний покрив, знищуючи ділянки лісу та цілинного степу і висіваючи на них зернові та прядильні культури. Одомашнення великої кількості тварин збільшило вплив на природну степову рослинність. Інтенсивне випасання тварин на луках і в степах збіднювало видовий склад рослинності, впливало на густоту і висоту рослин.

Зміни природних умов посилюються в середні віки, у цей час в Україні розвивається землеробство, виникають міські поселення, люди займаються ремісництвом, вирубують ліси, розорюють цілинні степи, видобувають залізні й мідні руди, будують оборонні споруди, шляхи, впливаючи на рослинність, ґрунти, рельєф. Тому з XII-XIII ст. вплив людини стає помітним через зменшення лісистості, площ цілинних степів і збільшення територій під поселеннями.

Пізніше, з XVI-XVII ст., і особливо в XIX і XX ст., впливу господарської діяльності зазнають всі компоненти природного середовища і ландшафти України.

Верхня частина літосфери змінюється під впливом землеробства, гірничодобувної промисловості, гідротехнічного, міського, шляхового будівництва та ін. Повсюдно спостерігається її хімічне забруднення важкими металами, нафтопродуктами та ін. Буріння свердловин для водопостачання сягає глибини 50-350 м, ґрунтові й підземні води, гірські породи забруднюються пестицидами, стають токсичними. Видобуток корисних копалин супроводжується утворенням кар'єрів у Кривбасі, Кременчуці, Керчі (залізорудні родовища), Нікополі (марганцеворудні родовища), Придніпров'ї, Поліссі (родовища гранітів, будівельних матеріалів, бурого вугілля, рідкісних металів), Передкарпатті (родовища сірки, калійних солей), Поділлі й Придністров'ї, Побужжі (родовища калійних солей, каоліну, графіту, будівельної сировини та ін.). Поряд з ними накопичуються відвали, терикони (Донбас, Кривбас, Волинь, Передкарпаття, Придніпров'я, Побужжя), багато териконів горить, у повітря, поверхневі та підземні води потрапляють метан, хлор, азот, ртуть, миш'як, сірка та ін. Індустріальна діяльність, яка базується на видобутку корисних копалин, супроводжується утворенням металургійних шлаків — продуктів сталеплавильних, чавуноливарних, феросплавних, титаномагнієвих, глиноземних, нікелевих, трубопрокатних шлаків, які містять токсичні миш'як, сірку, кадмій, свинець та ін., що потрапляють у повітря, ґрунт, поверхневі й підземні води.

На території України відвалами зайнято більше 50 тис. га землі, в яких містяться близько 25 млрд т мінеральних відходів, що створює значні геоекологічні проблеми. За обсягом накопичених відходів окремі адміністративні області України істотно відрізняються. Найбільше техногенне навантаження мають Дніпропетровська. Донецька, Запорізька, Львівська області. Інтенсивним воно залишається для Тернопільської, Полтавської, Луганської, Івано-Франківської, Кіровоградської областей. Значне технологічне навантаження відчувають Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська області. Решта областей має характеристики техногенного навантаження до 1 тис. мУкм².

Рельєф зазнав перших змін з того часу, коли племена, що населяли територію України 4-5 тис. років тому, насипали могили і сторожові горби висотою до 30 м. З розвитком гірничих промислів з видобування кам'яного вугілля, залізної руди, кам'яної солі, фосфоритів та інших корисних копалин у ряді районів України утворилися штучні горби з відвалів пустої породи. Значних змін зазнає рельєф там, де ведуться відкриті розробки бурого вугілля, марганцевих руд, будівельних матеріалів. Використання методу відкритих розробок корисних копалин весь час розширюється, що веде до зміни рельєфу і порушення структури сучасних ландшафтів. При шахтних розробках корисних копалин залишаються підземні пустоти, поверхня провалюється, утворюються западини, які потім заповнюються водою. Зміни в рельєфі території України відбуваються також у процесі змиву і розмиву ґрунтів і м'яких порід під впливом перерозподілу атмосферних опадів і поверхневого стоку внаслідок вирубування лісів у зоні мішаних лісів, у лісостепу, Українських Карпатах. Рельєф змінюється на значних площах при будівництві й реконструкції міст та інших населених пунктів, шляхів сполучення, промислових підприємств, аеродромів тощо. Засипаються яри і балки, улоговини, створюються греблі й насипи, прокладаються тунелі. При цьому різко змінюються теплові й водно-фізичні властивості прилеглих ділянок території.

Під впливом господарської діяльності людини змінюється мезо- і мікрокліматичні умови, що зумовлено зміною рельєфу, заміною природного ґрунтового покриву асфальтом, каменем та металом; змінюється стан атмосфери через зниження прозорості у великих містах і промислових центрах. Це зумовлює зміну співвідношення між складовими радіаційного і теплового балансу порівняно з прилеглою територією, значні контрасти в розподілі температур і вологості повітря, швидкості й напряму вітру, сум атмосферних опадів.

Значні ці контрасти у випадках, коли міста чи промислові центри оточені лісовими масивами. Як приклад, зазначимо, що влітку в центральній частині Києва температура повітря на 2-3° вища, ніж у лісопарках Пущі-Водиці, Голосієва і Святошина. У вечірні години ці різниці зростають до 6-8°.

Над великими містами і промисловими центрами внаслідок забруднення атмосфери пилом і газами зменшуються суми прямої сонячної радіації, особливо її найбільш біологічно активної ультрафіолетової складової.

Взимку і в міжсезонні в містах і промислових районах зростають інтенсивність і частота туманів, що є наслідком потрапляння в атмосферу хімічно активних ядер конденсації.

Збільшення вмісту в атмосфері вуглекислого газу, закису азоту, метану підсилює глобальний парниковий ефект. При глобальному потеплінні на території України можливе збільшення тривалості теплих зим, річної мінливості температур, зміщення морозних періодів, проявів флуктуації атмосферної циркуляції, зменшення річкового стоку, зниження вологості ґрунтів, виснаження ресурсів прісних вод, зміна фізико-хімічних параметрів ландшафтів.

Змінюються кліматичні умови приземного шару атмосфери над степовими ділянками, де створені зрошувані поля і насаджені полезахисні лісові смуги. Тут різко зростають витрати тепла на випаровування. При цьому температура повітря над зрошуваними полями знижується, а його вологість зростає. Вертикальний профіль температури повітря над зрошуваними полями переважно інверсійний або ізотермічний.

Завдяки полезахисним лісовим насадженням знижується інтенсивність турбулентного обміну між ними, інтенсивність випаровування. Оптимальними для захисту сільськогосподарських культур є полезахисні смуги ажурної конструкції.

Помітний вплив справляє господарська діяльність на стік і водні ресурси, якість води. Змінюється водний режим річок у зв'язку з осушенням земель, боліт. Стік регулюється за допомогою системи водосховищ і ставів. На Поліссі створюються водосховища об'ємом менше 10 млн м³ для боротьби з повенями і паводками. Зарегульовано стік у басейнах Дністра і Південного Бугу. На лівобережних притоках Дніпра (Ворсклі, Сулі, Пслі) водосховища створено для забезпечення водою промисловості й сільського господарства лівобережних лісостепових областей. До 350 водосховищ створено в степовій зоні. Важлива роль відводиться їм в Українських Карпатах і Кримських горах.

Зарегулювання стоку великих річок шляхом створення на них водосховищ і використання їх води для зрошення та для промислових цілей призводить до зменшення стоку в Азовське і Чорне моря, що негативно впливає на їх режим. До 1952 р. Азовське море одержувало щороку від Дону, Кубані та інших річок і з атмосферних опадів 56 км³ прісної води, а через Керченську протоку з Чорного моря вливалось 30 км³ солоної води. Протягом цього часу вода витрачалась на випаровування з поверхні моря та на переганяння вітром з Азовського моря в Чорне через ту ж Керченську протоку. При цьому об'єм прісної води, яка надходила в Азовське море, завжди був значно більший від об'єму солоної. Це співвідношення змінилося після створення Цимлянського водосховища на р. Дон.

У басейні Кубані постійно зростають витрати води на зрошування полів, для забезпечення промисловості та міст. Зменшення річкового стоку призвело до збільшення солоності Азовського моря до 13,8 %о проти 10,5 %о у 1936-1951 рр., а також до надходження органічної маси на морське дно, що у свою чергу сприяло розмноженню бактерій і збільшенню споживання ними кисню, забрудненню цього унікального моря.

Господарська діяльність помітно впливає на режим і запаси підземних вод. Щорічно в Україні забирається близько 2,8 млрд м³ цих вод. У процесі експлуатації вони збіднюються і забруднюються. Забруднення і засолення підземних вод спостерігаються в промислових і приморських районах, при зрошенні стічними водами, міському водоспоживанні. Забір води для цих цілей змінює природний режим підземних вод. Умови їх циркуляції змінюються після створення водосховищ, каналів, зрошувальних систем. Під великими містами (Київ, Харків, Львів) утворились глибокі депресійні лійки діаметром у декілька десятків кілометрів.

Господарська діяльність людини позначається на фізичних та хімічних властивостях ґрунтів внаслідок оранки, внесення хімічних і органічних добрив, застосування різних агротехнічних заходів тощо.

Хімічні речовини потрапляють у ґрунт внаслідок осідання і вимивання опадами з атмосфери, причому ці речовини можуть мати не тільки місцеве походження, а й бути занесеними повітряними потоками з інших районів земної кулі.

На морфологічні, фізико-хімічні та агровиробничі властивості ґрунтів впливають ерозійні процеси, які стимулюються різними антропогенними чинниками. У зв'язку з цим розрізняють ерозію ґрунтів землеробську, пасовищну, агротехнічну, іригаційну. Ґрунтовий покрив руйнується ерозійними процесами, спричиненими прокладанням доріг, терасуванням схилів, гірничими розробками, будівництвом населених пунктів, гідротехнічним будівництвом, воєнними діями, суцільним вирубуванням лісів. Значне поширення процесів площинного змиву ґрунтів пов'язане з розташуванням сільськогосподарських угідь на схилах різної крутизни, і хоча переважають схилові землі з кутами від 0 до 1° 30', близько 1,2 млн га знаходяться на особливо ерозійно небезпечних схилах від 5° до 15°.

Еродованість ґрунтів зростає, починаючи зі схилів крутизною 2°. Рівнинні землі піддаються вітровій ерозії. Структурні властивості ґрунтів порушуються під впливом механічної дії сільськогосподарських агрегатів через ущільнення верхніх горизонтів, переміщення ґрунтового матеріалу вниз по схилах з кутами нахилу 4-6 ° і більше.

За даними ґрунтових досліджень, еродовані ґрунти займають 23 % загальної площі земель. Серед орних земель їх частка зростає до 33 %. На території республіки вони поширені відповідно до її фізико-географічних умов. За підрахунками, слабоеродовані ґрунти займають 15,2 %, середньоеродовані — 5,6, сильноеродовані — 2,1 % всіх орних земель, тобто переважають слабоеродовані відміни ґрунтів.

Сильноеродовані ґрунти займають найбільші площі серед чорноземів. Ці ж ґрунти зазнають змін і під впливом зрошення. Змінюється тип водного режиму, ґрунти інтенсивно промиваються, зрошення сприяє підйому ґрунтових вод ближче до поверхні. Це призводить до погіршення фізико-хімічних властивостей чорноземних ґрунтів: ущільнення ґрунтового профілю, збільшення рухомих форм заліза й алюмінію; внаслідок розтікання гумусу профіль ґрунту збільшується, зростає лужність ґрунтового розчину, у вбирному комплексі зростає роль обмінного натрію, що сприяє підвищенню солонцюватості чорноземних і темно-каштанових ґрунтів.

Вплив зрошення простежується через оцінку його впливу на водно-сольовий баланс в аерованій товщі. Спостерігається, що збільшення вмісту солей у зрошуваних ґрунтах корелює з мінералізацією зрошуваних вод. Вміст у них натрію зумовлює його вміст у складі ґрунтових солей, а інтенсивність солонцюватого процесу залежить від співвідношення Са/Nа у ґрунтовому розчині, яке зумовлюється ним же в ґрунтових водах, і вторинним гідроморфізмом, що супроводжується збільшенням вмісту натрію. Осолонцювання наростає в перші 3-5 років, а потім стабілізується; його інтенсивність за градаціями (пасивна, слабка, середня, сильна, агресивна) залежить від якості зрошувальних вод і фаціальних властивостей ґрунтів.

Істотних змін зазнав рослинний і тваринний світ. Про це свідчать такі факти. Українське Полісся за часів Київської Русі було майже суцільно вкрите лісом. У процесі господарювання протягом останнього тисячоліття відбулася трансформація середовища: переважають сільськогосподарські угіддя, а площа лісів зменшилась до 25-35 %. Природних лісів більше було також у лісостеповій зоні. Адже в XVI-XVII ст. лісові масиви поширювалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На лівобережній частині лісостепу ліси були від Києва до Переяслава, займали великі ділянки у верхів'ях річок Супой, Сула, Псел, Хорол, Ворскла, басейні Сіверського Дінця. Їх зникнення було зумовлено тим, що від XVI ст. з України в Західну Європу вивозили будівельний ліс, клепку, деревний попіл для виготовлення поташу, тому ліси вирубувалися і спалювалися аж до припинення виробництва поташу наприкінці XIX ст. Водночас деревне паливо використовувалося для виробництва скла, селітри, виплавляння заліза в зоні мішаних лісів і в лісостепу. Значні обсяги дров споживали винокурні, миловарні, гончарні та інші промисли, а пізніше — цукрова промисловість. До XIX ст. мала поширення вогнева система землеробства, а це зменшувало площі лісів. Такий вплив на лісову рослинність був особливо відчутним у XVIII і XIX ст. Небачених розмірів винищення лісів набуло у зв'язку з будівництвом залізниць, у тому числі знищувались приватні ліси, продані на зруб. За період з 1861 по 1914 р. площа лісів в Україні зменшилась майже на третину. Проаналізуйте таблицю змін лісистості України.

Таблиця 2. Зміна лісистості України з XVII до початку XX ст., %

Площі лісів у Київській і Чернігівській губерніях скоротилися вдвічі, ще більше — у Харківській і Полтавській. Експлуатація лісів не компенсувалася їх природним і штучним відновленням. Лісовідновлювальні роботи набули великих розмірів з 1945 по 1965 р., завдяки чому загальна площа лісів зросла на 20 %. Тепер площа лісового фонду України становить близько 10 млн га. За цим показником вона належить до малолісних територій. Найбільш залісненими є території Закарпатської, Івано-Франківської, Волинської, Рівненської областей, на яких лісистість змінюється від 30 до 50 %. У південних степових областях лісистість мала — 2,5-5,0 %.

Степова зона України до другої половини XVIII ст. залишалась цілиною, з річковими долинами, які в багатьох місцях заросли заплавними лісами. На схилах балок росли байрачні ліси та чагарникові зарості. Нині 75-85 % площі степової зони становлять орні землі та інші сільськогосподарські угіддя. Рослинність цілинних степів змінювалась у результаті розорювання, пожеж, діяльності землериїв, надмірного випасу, сінокосіння.

Епізодичне випалювання не викликало великих змін у складі рослинності. Землериї при влаштуванні житла викидають на поверхню окарбоначену породу, що призводить до зникнення на цих ділянках типчаково-ковилових угруповань. На байбаковинах формуються угруповання з житняка гребінчастого та інших злаків.

Пасовищний вплив на степи наростав у міру збільшення кількості свійських тварин. Післяпасовищне відновлення степової рослинності характеризується зменшенням площі дернинних і переважанням кореневищних злаків, чагарників з карагани кущової.

Сінок