Головна » Статті » Теорія географії » Геологія [ Додати статтю ]

У категорії матеріалів: 33
Показано матеріалів: 19-24
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 »

Сортувати по: Дате · Названию · Рейтингу · Комментариям · Просмотрам
        Розглядаючи карстовий процес як особливий вид денудації, необхідно розуміти, що й умовах різних кліматів цей процес буде протікати по-різному з неоднаковою інтенсивністю і різними темпами. Для рішення цього питання в якісному і кількісному відношенні деякі дослідники пробували визначати зміст розчиненого СаСО3 у воді рік, що дренують карстові області, розташовані " різних широтах і різних климатах. Такий метод застосував Корбель. Однак він підійшов до цього питання надто спрощено. Виходячи з відомого факту, що двоокис вуглецю (СО2) розчиняється у воді в більшій кількості при більш низьких температурах, Корбель прийшов до висновку, що в зоні холодного клімату карбонатні породи розчиняються при порівнянних кількостях опадів у десять разів швидше, ніж у тропіках. Вважаючи типи карстового рельєфу тропіків найбільш пізніми стадіями розвитку карстового циклу, він приписував їм і найбільший абсолютний вік, що повинний був компенсувати більш повільний розвиток корозійного процесу внаслідок більш низького змісту в природних водах тропіків розчиненого СО2. При цьому вік карсту Корбель вважав починаючи з часу становлення сушею карбонатних порід визначеного геологічного віку. Так, типовому "баштовому" карсту Куби, сформованому у вапняках крейдового віку, він приписував період розвитку в 100 млн. років.
Категорія:Геологія | Переглядів:5074 | Додав: wiktor | Дата: 14.01.2011 | Коментарі (0)
        Печерами називають різноманітної форми і величини порожнини усередині маси гірської породи, що відкриваються на земну поверхню одним чи декількома отворами, через які в них можна проникнути. Печери варто відрізняти від ніш, що у виді неглибоких врізів тягнуться уздовж крутих обривів  горизонтально чи майже горизонтально, будучи здебільшого результатом вивітрювання більш податливих шарів, над якими стійкі утворять нависаючі карнизи. Печери зустрічаються в різних гірських породах і можуть виникають у результаті ряду процесів. На крутих скелястих берегах морів вони утворяться під впливом прибою хвиль, що руйнує більш податливі ділянки берега. Тут печери представляють розширені прибійною хвилею тріщини в гірській породі. Прикладом служить відомий Лазоревий грот на о. Капрі. Утворення берегових печер може відбуватися й у нерозчинній породі. У вулканічних областях, у кінцевих частинах що прохолоджуються і затверджених лавових потоків ще рідка усередині лава іноді прориває  тверду поверхневу кірку, що утворилася, шлаків і випливає з-під її, залишаючи тунелеподібну порожнина. У пустелях скелі часто поїдені сферичними западинами - "казанами видування", що зрадіють у результаті пустельного вивітрювання і дефляції.
Категорія:Геологія | Переглядів:7517 | Додав: wiktor | Дата: 14.01.2011 | Коментарі (0)
      До числа дрібних карстових форм, що відіграють часто дуже видну роль у вигляді ландшафту деяких карстових країн, належать карри. Там, де вапнякова порода позбавлена покриву пухких утворень, поверхня її нерідко буває покрита густо розташованими борознами, глибина яких може змінюватися від декількох сантиметрів до одного-двох і більш метрів. Борозни те протягаються більш-менш   паралельно один одному в напрямку ухилу поверхні (на крутих схилах), те розташовуються зовсім неправильно, гілкуються, зливаються знову, і утворюють надзвичайно складну.
       Поділяючі ці борозни вузькі гребені закінчуються  зверху гострими лезами, прямими чи розбитими на окремі гострі зубці, чи більш-менш округлені. Верхні частини крутих схилів гребенів нерідко покриті вертикальної бороздючістю другого порядку. У високогірному карсті Альп були описані форми каррів, у яких між глибокими борознами залишалися рівні, як би відшліфовані площадки, ще не торкнуті роз'їдаючим дією води. Такі кари в шраттовім  вапняку Сентиса (2050 м над рівнем моря), описані Геймом і Арбенцем . На думку цих авторів, такі карри утворилися як нормальні до останнього заледеніння Альп, під час якого вони були перекриті  льодовиком, що насунувся, і піддалися льодовиковому шліфуванню, причому гострі гребені були зрізані.
Категорія:Геологія | Переглядів:4672 | Додав: wiktor | Дата: 14.01.2011 | Коментарі (0)
        Основні морфологічні риси карсту визначаються головним чином циркуляцією поверхневих і підземних вод, тобто  гідрологічними і гідрогеологічними особливостями. В областях розвитку водотривких порід велика частина  атмосферних опадів, що випадають, стікає по поверхні з наближенням до горизонтального напрямку руху. При цьому стікаюча вода збирається в потоки різної величини, що, зливаючи між собою, утворять річкові системи.  Діяльність текучих вод, що розмиває, створює тут ерозійні борозни з одноманітним ухилом тальвегів, що з'єднуються в зв'язні системи і створюють у такий спосіб долинний ландшафт.
        Інакше обстоїть справа в областях розвитку тріщинуватих і розчинних порід. Значна частина атмосферних опадів просочується по тріщинах у глибину під впливом сили ваги (гравітаційні води), прагнучи найбільш короткими шляхами досягти водотривкого фундаменту карстуючої  чи породи, точніше, що вже утворилися над ним горизонту підземних вод.
Категорія:Геологія | Переглядів:3831 | Додав: wiktor | Дата: 14.01.2011 | Коментарі (0)
      Термін „карст” походить від назви плато Карст, поблизу м. Трієста на Адріатичному узбережжі. Карстом називають сукупність специфічних форм рельєфу та особливостей наземної і підземної гідрографії, що притаманні територіям, з залягаючи ми близько до поверхні розчинними гірськими породами – карбонатами (вапняк, крейда, доломіт), сульфати (гіпс, ангідрит), галогени (кам’яна сіль).

Для розвитку карстового процесу розчинна порода повинна містити незначну кількість глинистих домішок і мати достатню тріщинуватість. Поряд з цим має значення також потужність товщі породи, у межах якої спостерігається спадне рух підземних вод ("вертикальна" циркуляція). Нижньою границею цієї товщі є дзеркало підземних вод карсту. Чим більша потужність зазначеної товщі, тим сильніше звичайно бувають виражені карстові явища як усередині породи, так і на топографічній її поверхні.
Категорія:Геологія | Переглядів:5554 | Додав: wiktor | Дата: 10.01.2011 | Коментарі (0)
    Четвертинний період виділив у 1823 р. англієць І.Баклейнд під назвою "делювію”. Згодом більш давнім четвертинним відкладам – делювію стали протиставляти сучасні, або алювіальні, породи. До 1929 р. делювій та алювій розглядалися у складі третинної системи, а в 1829 р. французький вчений Ж.Денуайє об’єднав їх у самостійну – четвертинну систему. У 1925 р. академік О.Павлов запропонував перейменувати четвертинний період у "антропогеновий”. На даний час частіше вживається перша назва. Стратиграфічне розчленування четвертинних відкладів ґрунтується на визнанні неодноразових континентальних зледенінь північної півкулі, зокрема в четвертинному періоді льодовикових і міжльодовикових епох. Вперше таку схему запропонували в 1909 р. німецькі геологи А. Пенк і Е. Брюкнер.
    Вивчивши четвертинні відклади Альп, ці вчені розчленували їх на два відділи – нижній, який відповідає чотирьом епохам значного поширення льодовика та трьом міжльодовиковим епохам, і верхній, до якого входять післяльодовикові утворення. Пізніше нижній відділ одержав назву плейстоцену ("час майже нового життя”), а верхній – голоцену ("час цілком нового життя”). Найдавнішу льодовикову епоху Пенк і Брюкнер назвали гюнцською, а наступні – міндельсь-кою, риською та вюрмською. Міжльодовикові епохи дістали подвійні назви: гюнц-міндельська, міндель-риська та рис-вюрмська.
Категорія:Геологія | Переглядів:10744 | Додав: wiktor | Дата: 04.01.2011 | Коментарі (0)
1-6 7-12 13-18 19-24 25-30 31-33