План

1.ҐРУНТИ ВОЛОГИХ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ

2. ҐРУНТИ СУХИХ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ І ЧАГАРНИКОВИХ СТЕПІВ

3. ҐРУНТИ СУБТРОПІЧНИХ НАПІВПУСТИНЬ І ПУСТИНЬ

Субтропічний пояс займає 20 % території суші. Для нього характерний сезонний ритм кліматичних умов: літні середньомі­сячні температури вище 20 °С, зимові — близько 4 °С і вище. Взим­ку бувають заморозки і навіть нетривалі морози до —10 °С. Су­ма активних температур повітря (>10°С) коливається в межах від 4000 до 9000 °С. Це дає змогу виростити два урожаї на рік.

Зміна ландшафтів в межах субтропічного поясу зумовлена різ­ним ступенем зволоження. На вологих океанічних узбережжях поширені вологолісові ґрунти, червоноземи і жовтоземи. Далі від берега формуються коричневі і сіро-коричневі ґрунти сухих лісів і чагарникових степів. У центральних районах континентів поши­рені сіроземи і засолені ґрунти субтропічних напівпустинь і пустинь.

У межах субтропічного поясу виділяють такі групи ґрунтово-біокліматичних областей:

1. Субтропічні вологі лісові.

2. Субтропічні посушливі.

3. Субтропічні пустинні і напівпустинні.

1.ҐРУНТИ ВОЛОГИХ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ

Найбільшу площу у вологих субтропіках займа­ють червоноземи і жовтоземи. Вони поширені як в північній, так і в південній півкулі. Найбільші масиви цих ґрунтів зосере­джені на східних околицях континентів. В Азії червоноземи і жов­тоземи поширені на півдні Кореї, південних островах Японії, в Південно-Східному і Центральному Китаї. В Північній Америці вони займають півострів Флориду і південну частину Аппалачів.

У південній півкулі червоноземи і жовтоземи поширені на схо­ді Австралії та в Південній Африці.

На західних узбережжях континентів ці ґрунти трапляються невеликими ділянками (Чорноморське узбережжя Кавказу, пів­денна Болгарія, Югославія, південь Чилі).За ґрунтово-біокліматичними умовами у вологих субтропіках виділено чотири області: Північно-Американську, Східно-Азіатсь-ку, Південно-Американську і Австралійську.

Умови ґрунтоутворення. Червоноземи і жовтоземи формують­ся в умовах теплого і вологого клімату. Тут випадає від 1000 до 2500 мм опадів за рік. Коефіцієнт зволоження перевищує одиницю у всі сезони року. Тому для них характерний промивний водний режим.

Вони формуються на породах різного походження, які містять значну кількість гідрооксидів заліза. В Китаї ці ґрунти утворили­ся на продуктах вивітрювання базальтів, гранітів, пісковиків, сланців, вапняків тощо. На таких самих породах формуються ґрунти Флориди. У Західній Грузії жовтоземи приурочені до тре­тинних глинистих сланців і глин.

Вивітрювання гірських порід в умовах вологого і теплого клі­мату призводить до глибинних змін хімічного складу кори виві­трювання. Порода збіднюється на кремнезем і лужні метали і відносно збагачується на гідроксиди алюмінію і заліза. Тому чер­воноземи формуються на червоноколірній корі вивітрювання, а жовтоземи на кислих продуктах вивітрювання осадових порід, для яких характерний більш високий вміст кремнезему, лужних основ і менший вміст заліза і алюмінію. На похилих ділянках рельєфу місцями сформована строката кора вивітрювання — «зе-бровидна» глина.

У вологих субтропіках переважають листяні ліси. Так, черво­ноземи і жовтоземи Північно-Американської області формуються під дубово-гіпорієвими лісами за участю платана, в'яза, ясена, клена, червоного кам'яного дерева. В північній частині області поширені також сосново-дубові і соснові ліси. В Китаї ці ґрунти формуються під лісами з вічнозелених дубів, кипарисів, вільхи тощо. В Закавказзі — під лісами колхідського типу.

Характерною особливістю червоноземів є наявність в їх складі великої кількості оксидів металів (R2O3) і, зокрема, заліза,  

перебувають в колоїдному стані, здатні коагулювати і утворюва­ти з органічними речовинами стійкі сполуки. Це зумовлює висо­кий ступінь оструктуреності цих ґрунтів.

Наявність колоїдів Р2Оз спричинює порівняно високу ємкість аніонного вбирання (10—15 мг-екв на 100 г ґрунту). Одночасно червоноземи містять глинисті мінерали типу каолініту, галуазіту, гетиту, які зумовлюють низьку ємкість катіонного вбирання (8—18 мг-екв на 100 ґ ґрунту). У складі увібраних катіонів пере­важають алюміній і водень. Отже, насиченість вбирного компле­ксу основами низька. Реакція ґрунтового розчину кисла (рН = = 4,3—5,4).

Гумусний горизонт червоноземів містить від 6 до 12 % гумусу. Гумус фульватний (Сгк : Сфк = 0,6—0,8), бідний на азот.

Серед червоноземів є опідзолені відміни, у яких верхня части­на профілю освітлена через наявність в ній кремнезему.

Жовтоземи розвиваються між червоноземів на менш дренованих ділянках. У профілі жовтоземів Китаю (В. А. Ковда, 1973) виділяють гумусний горизонт потужністю 60 см і більше; вміст гумусу досягає 7—12 %. В гумусному горизонті виділяється ос­вітлений жовто-сірий горизонт. Під гумусним горизонтом залягає глинистий, яскраво жовтий або червонуватий горизонт В.

Ці ґрунти мають низьку ємкість вбирання (8—13 мк-екв на 100 г ґрунту). У складі обмінних основ переважає водень. У ґрунтах мало фосфору і азоту. Жовтоземи мають високу актуальну і потенціальну кислотність. Важливими генетичними особливостями ґрунтів вологих субтропіків є процеси опідзолення і оглеєння. Тому жовтоземи поділяють на чотири підтипи: жовтоземи, жов­тоземи глейові, підзолисто-жовтоземні і підзолисто-жовтоземно-глейові ґрунти. За наявністю опідзолення червоноземи поділяють на два підтипи: типові і опідзолені.

У вологих субтропіках освоєно близько 23 % ґрунтового по­криву. Головні сільськогосподарські культури — рис, пшениця, кукурудза, чай, цитрусові, виноград та ін.

Освоєння і використання червоноземів і жовтоземів пов'язано з рядом проблем, насамперед вони потребують осушення і зрошення (при вирощуванні рису). Нераціональний обробіток ґрунту (особ­ливо на схилах) і надмірне випасання худоби зумовлюють інтен­сивний розвиток водної ерозії до повного знищення цих ґрунтів. При тривалому інтенсивному використанні у землеробстві червоно­земи і жовтоземи набувають деяких несприятливих фізичних вла­стивостей. Вони потребують високих доз добрив, особливо фос­форних.

2. ҐРУНТИ СУХИХ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ І ЧАГАРНИКОВИХ СТЕПІВ

Ґрунти сухих субтропіків поширені на всіх конти­нентах світу і займають близько 560 млн га. Виділяють шість ґрунтово-біокліматичних областей цих ґрунтів.

1. Середземноморська область охоплює прибережні країни Північної Африки і Південної Європи, Малу і Передню Азію.

2. Східно-Азіатська область займає північну частину Індії, Пакистан, Бірму, значну територію Китаю.

3. Північно-Американська область розташована в Мексиці і південно-західних штатах США.

4. Австралійська область займає південне узбережжя материка і західні схили Великого водороздільного хребта.

5. Південно-Африканська область розташована на південь від пустині Калахарі.

6. Південно-Американська область розташована між вологи­ми субтропіками Парагваю і Уругваю.

У ґрунтовому покриві сухих субтропіків виділяють дві ґрунто­ві зони:

1) коричневих ґрунтів сухих субтропічних лісів;

2) сіро-коричневих ґрунтів, сухих субтропічних чагарникових степів.

Коричневі ґрунти формуються в районах з теплим субаридним сезонним кліматом, який називають середземноморським. Літо тривале жарке, сухе з середньою температурою самого теплого місяця 20—24 °С. Зима коротка, прохолодна, волога. Температура найпрохолоднішого місяця від + Ю °С до — 3°С. Ґрунт не про­мерзає. Протягом року випадає 400—800 мм опадів. Водний ре­жим цих ґрунтів непромивний.

Коричневі ґрунти формуються на різних материнських поро­дах: лесовидних суглинках, елювії і делювії магматичних і осадо­вих порід, в тому числі карбонатних.

Характерний рослинний покрив цієї зони — низькорослі ксерофітні ліси з субтропічних видів дуба, ялівцю, лавра, приморської сосни, фісташки та ін. Рослинний опад сухих лісів високозольний, серед зольних елементів переважає кальцій. В Австралії коричне­ві ґрунти формуються під сухими евкаліптовими лісами.

Коричневі ґрунти багаті на гумус (5—10%). Вміст його по­ступово зменшується по профілю. Реакція ґрунтового розчину коливається від нейтральної до слабколужної (рН = 7—8). Єм­кість вбирання висока (25—40 мг-екв на 100 г ґрунту), що зумовле­но високим вмістом гумусу і глинистим механічним складом. Ко­ричневі ґрунти мають досить сприятливі водно-фізичні властивос­ті. Цей тип ґрунту належить до категорії високородючих ґрунтів.

Коричневі ґрунти інтенсивно використовують у сільському гос­подарстві для вирощування зернових (пшениці, рису), плодових культур, винограду, бавовнику, тютюну та інших рослин. В областях, де зимовий період безморозний, на них вирощують два урожаї на рік.

Інтенсивне використання коричневих ґрунтів призводить до посилення водної ерозії. Особливо багато еродованих ґрунтів в Іспанії, Португалії, Грузії (до 90 % орних земель). У минулому в багатьох країнах Середземномор'я ґрунтовий покрив був зни­щений на значній території. Там, де в стародавні часи вирощува­ли високі врожаї, тепер безплідні пустинні території (Сирія, Ал­жир та ін.).

Сіро-коричневі ґрунти формуються також в умовах перемінно-вологого клімату, але більш сухого, з меншою кількістю атмосфер­них опадів. Основна кількість опадів випадає взимку. Ґрунти в цей період глибоко промиваються від легкорозчинних солей. У сухий період в результаті інтенсивного випаровування солі знову піднімаються у верхні горизонти ґрунту.

Рослинний покрив зони представлений чагарниковими степа­ми, які вегетують в осінньо-зимовий період. Протягом сухого жаркого літа рослини перебувають у стані спокою.

Сіро-коричиеві ґрунти формуються в основному на лесах.

Вони поширені поряд з коричневими в тих самих ґрунтово-біокліматичних областях, але займають посушливі райони і межу­ють з ґрунтами субтропічних пустинь.

Морфологічний профіль сіро-коричневих ґрунтів аналогічний профілю коричневих. Від коричневих вони відріз­няються тим, що всі горизонти їх мають меншу потужність. Крім того, сіро-коричневі ґрунти містять менше гумусу (2,5—3,5%). Ґрунтовий вбирний комплекс насичений в основному кальцієм і магнієм. Солонцюватості у цих ґрунтів не виявлено. У всьому про­філі є карбонатні новоутворення.

Загальна площа сіро-коричневих ґрунтів на рівнинних тери­торіях близько 270 млн га. При зрошенні на цих землях можна вирощувати два урожаї на рік. Основними заходами поліпшення їх родючості є зрошення, удобрення і захист від ерозій.

Серед ґрунтів посушливих і сухих субтропіків поширені інтразональні типи — чорні субтропічні, лучно-коричневі і лучно-сіро-коричневі ґрунти, які також широко використовують в сіль­ському господарстві.

3. ҐРУНТИ СУБТРОПІЧНИХ НАПІВПУСТИНЬ І ПУСТИНЬ

Ґрунти напівпустинь і пустинь в субтропічному поясі займають найбільшу територію (890 млн га). На континен­тах земної кулі виділяють п'ять ґрунтово-біокліматичних областей пустинних субтропічних ґрунтів:

1. Північно-Американська область в районі Каліфорнії.

2. Афро-Азіатська область займає великі території на півночі Африки (Сахара), північ Аравійського півострова і пустині Пе­редньої Азії.

3. Південно-Американська область простягається вузькою сму­гою на західному узбережжі материка на південь від південного тропіка.

4. Південно-Африканська область займає порівняно невелику" територію на півдні континенту (пустиня Калахарі).

5. Австралійська область займає центральну частину півдня континенту.

На території субтропічних напівпустинь і пустинь виділяють дві ґрунтові зони: зона слабкорозвинених і примітивних ґрунтів пустинь (займає близько 75 % площі) і зона сіроземів (близько 25 %). Загальна площа сіроземів на рівнинних територіях стано­вить близько 180 млн га.

Сіроземи сформувалися в умовах сухого субтропічного кліма­ту. Середня температура найтеплішого місяця становить 26— ЗО °С, найхолоднішого — від +2 до —5 °С. Сума температур > 10 °С дорівнює 3400—5800 °С. Протягом року в різних районах випадає від 300 до 400 мм опадів. Інтенсивне випаровування зу­мовлює низький коефіцієнт зволоження (0,12—0,33). Основна кі­лькість опадів випадає взимку і навесні.

Ґрунтоутворюючими породами в Середній Азії, Північній Аме­риці і Сахарі є леси і лесовидні суглинки.

Рослинність представлена ефемерами і ефемероїдами; Навесні вони буйно розквітають, а до початку літа відмирають і висиха­ють. Серед ефемерів домінують дернинні злаки і полини. Трапля­ються невисокі дерева і чагарники. Загальна біомаса становить-120—150 ц/га. Відмерлі рештки інтенсивно розкладають мікроор­ганізми.

У ґрунті живе багато представників тваринного світу. Майже весь профіль переритий і розпушений тваринами.

Гу­мусний горизонт сіроземів добре оструктурений і має добрі вод­но-фізичні властивості.

Сіроземи — зона зрошуваного землеробства. Завдяки своєрід­ній оструктуреності (наявність великої кількості мікроагрегатів), великій пористості, природному дренажу, глибокому заляганню ґрунтових вод ці ґрунти сприятливі для зрошення. На зрошува­них сіроземах виникли і розвивались стародавні цивілізації Се­редньої Азії і Близького Сходу.

На цих землях вирощують бавовник, виноград, зернові, кормо­ві, баштанні, плодові і овочеві культури. Крім зрошення сіроземи потпебують удобоення, гіпсування, запобігання вторинному засо­ленню і вітровій ерозії.

У зоні сіроземів поширені також лучно-сіроземні ґрунти і та­кири, які також використовують у землеробстві.

Велику площу (близько 440 млн га) в сухих субтропіках зай­мають кам'янисті і кам'янисто-глинисті пустині, на яких форму­ються примітивні ґрунти. Близько 180 млн га в субтропіках зай­мають піщані пустині без ґрунтового покриву. Значні площі зай­мають солончаки, які сформувались на ділянках з близьким заля­ганням ґрунтових вод.

Важливу роль в житті населення цього регіону відіграли алю­віальні ґрунти і ґрунти оазисів — стародавні райони землеробст­ва (долини річок і прилеглих територій Тигру, Євфрату, Нілу, Інду).