Розподіл різних типів ґрунтів в Європі має зональний характер. Встанов­лені 4 пояси ґрунтоутворення: арктичний (полярний), кореальний, суббо­реальний, субтропічний. Найбільшу площу займають ґрунти кореального і суббореального поясів. За структурою ґрунтової зональності і типам ґрунтів райони з вологим океанічним кліматом Західної Європи відрізняються від ра-йонів з континентальним кліматом Східної Європи.

В   а р к т и ч н о м у   п о я с і   формуються арктичні і тундрові ґрунти. Арктичні ґрунти представлені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосифа, на пів-ночі Нової Землі. Вони є малопотужними ґрунтами із слабою диференціацією генетичних ґрунтових горизонтів. Тундрові ґрунти розповсюджені на півночі Феноскандії, на півдні Нової Землі, на Східноєвропейській рівнині на північ від Північного полярного круга. Це найчастіше всього перезволожені ґрунти із слабою аерацією, дуже повільним розкладенням органічних залишків, переважно кислою реакцією, малопотужним гумусовим горизонтом, який переходить в глейовий горизонт сизого кольору. В понижених слабо дренова­них місцях (особливо в басейні нижньої  течії р. Печора) тундрові ґрунти сполучаються з тундровими болотними ґрунтами.

Б о р е а л  ь н и й   п о я с   охоплює Ісландію, більшу частину Фен­носкандії, Британських островів, Середньоєвропейської рівнини і Східно­ європейської на північ від лінії Львів – Київ – Курськ – Перм – Катеринобург.  В районах з континентальним кліматом в цьому районі послідовно змінюють один одного: глеєво-підзолисті ґрунти північної тайги, для яких у зв’язку з пере зволоженням поверхні поряд з підзолоутворенням характерні процеси оглеєння і повільне розкладення органічних залишків; типові підзолисті ґрунти середньої частини тайги з чітко вираженим промивним режимом, що призводить до виносу з верхніх горизонтів значної частини продуктів роз­паду; дерново-підзолисті ґрунти південної частини тайги і широколиств’яно-хвойних лісів, в яких поряд з підзолоутворюючим процесом розвито нагромадження гумусу; на самому півдні бореального поясу в Східній Європі під широколиств’янними лісами розповсюджені сірі лісові ґрунти з активним дерновим процесом, добре вираженим гумусовим горизонтом і значним вміс-том гумусу (від 3 до 8%).

В районах бореального поясу з океанічним кліматом представлені: дерново-торф’яними ґрунтами під субарктичними луками і рідколіссями Ісландії, північно-західної Скандинавії, Фарерських і Гебридських островів, які відрізняються високим вмістом грубого гумусу; сильно вилужені дерно­во-палево-підзолисті ґрунти на півдні Скандинавії і Фінляндії, на півночі Ве-ликобританії, на Середньоєвропейській рівнині, які чергуються місцями з лісистими кислими неопізоленими ґрунтами, що формуються на більш бага-тих материнських породах. З інтразональних ґрунтів бореального поясу ха­рактерні: алювіальні (в тому числі маршеві ґрунти плоских побереж) ; дерно­во-карбонатні (рендзини), які приурочені до багатих карбонатами материнсь-ким породам; дерново-глеєві, що розвиваються на слабо розчленованих рів­нинах під луками тайгової зони при неглибокому заляганні ґрунтових вод; торф’яно-болотні ґрунти верещатників на пісках при слабкому дренажі і близькому до поверхні заляганні глин. В гірських районах поясу розвинуті гірсько-тундрові ґрунти, на Уралі також гірські дерново-підзолисті і гірські сірі лісові, в Шотландії і середньогір’ях  Скандинавії – гірські підзолисті.

В   с у б б о р е а л  ь н о м у   п о я с і   відмінності в зональній структурі ґрунтового покриву між океанічним і помірно континентальним районами ще більше збільшуються. В помірно континентальних районах під степами на лесових материнських породах сформувались чорноземи і каштанові ґрунти. В лісостепу і на півночі степу сформувались опідзолені, вилужені і типові чорноземи, які відрізняються потужним інтенсивно чорним гумусовим горизонтом, високим вмістом гумусу (8% і більше), наявністю карбонатного ілювіального горизонту; в більш сухих степових районах – мало- і середньо гумусових звичайних і південних чорноземів з вмістом гумусу 4-6%, з щільним і високо залягаючим карбонатним гори зонтом; в Молдавії і сусідніх районах Румунії, на Приазовській низовині і на рівнинах Криму на мергелях і вапняках залягають звичайні і південні міцелярно-карбонатні мало- і середньо гумусові ґрунти з високим вмістом карбонатів по всьому профілю; в найбільш сухих степах півдня України, Нижнього Поволжя, Прикаспію, в умовах не промивного режиму, розвиті каштанові ґрунти з малопотужним гу-мусовим горизонтом і дуже щільним карбонатним горизонтом; в Прикаспії каштанові ґрунти нерідко сполучаються з солонцями, формування яких зв’язано тут частіше всього із значною солоністю материнських порід; в найбільш арідних районах Прикаспію, в умовах напівпустинної рослинності, представлені бурі напівпустинні ґрунти, які чергуються із значними маси­вами пісків.

В районах з океанічним кліматом розвиті бурі лісові ґрунти широколис­тяних лісів, що мають слабо диференційований профіль, потужний ілюві­альний горизонт бурого кольору, який зв’язаний з інтенсивними процесами оглинення  і вимивання карбонатів. Внаслідок значної розчленованості по­верхні і літологічної строкатості бурі лісові ґрунти мають різний ступінь вилуговування і опідзоленості, нерідко чергуються з підзолистими, дерново-карбонатними ґрунтами і бурими рендзинами. В між гірських рівнинах, з їх більш континентальним кліматом бурі лісові ґрунти заміщуються переважно малопотужними типовими і звичайними чорноземами і лучно-чорноземними ґрунтами, основні ареали яких приходяться на Придунайські рівнини; тут же в понижених, зустрічаються солончаки і солонці. На більшій частині серед­ньовисотних гір розвинуті гірські бурі лісові ґрунти; в Карпатах, Піренеях і Альпах, крім того виражені гірські підзолисті (на висотах 100-1600 м), що замінюються вище гірсько-лучними ґрунтами

В   п о я с і   с у б т р о п і ч н о г о   ґ р у н т о у т в о р е н н я   півдня Єв-ропи і південного берегу Криму типові коричневі ґрунти вічнозелених ксерофітних лісів і чагарників із значним вмістом гумусу (4-7%), великою карбонатністю по всьому профілю. У вологих районах ці ґрунти вилужені, карбонати в них вимиті на велику глибину. На заході Балканського півос­трова, на південному сході Апеннінського півострова і на інших районах широко розповсюджена "терра росса” (продукти вивітрювання карбонатних порід), що утворюють сильно карбонатні червоні рендзини. В найбільш сухих районах Середземномор’я в чагарникових формаціях представлені сі­ро-коричневі ґрунти. На міжгірських рівнинах Балканського півострову на продуктах вивітрювання основних кристалічних порід розвиті дуже щільні, мало гумусні ґрунти "смолніци”, забарвлені в чорний колір нерозчинними формами органічних речовин. В горах Середземномор’я розповсюджені гірські коричневі ґрунти, які з висотою заміняються гірськими бурими ґрунтами.

Ґрунти Європи використовуються в землеробстві. Найбільшою розора­ністю характеризуються райони чорноземних, бурих і сірих лісових, а також коричневих ґрунтів. Дуже слабо в землеробстві використовуються тундрові, бурі напівпустинні. Зовсім не використовуються арктичні ґрунти.