Просторова структура ландшафтів

Питання лекції

1. Структура ПТК.
1. Вертикальна структура
2. Горизонтальна структура ландшафтів.
3. Часова структура ПТК
2. Функціонування, динаміка і розвиток ландшафтів.
3. Класифікація ландшафтів.

Література

1. Міллер Г.П., Петлін В.М. Ландшафтознавство: Теорія і практика. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2002.
2. Міхелі С.В. Основи ландшафтознавства. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002
3. Круглов І.С. Містобудівна культура та природне середовище. – Львів: Світ, 1998.
4. Вісник Львівського університету/ Серія географічна. Випуск 31. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004
5. Фізична географія та геоморфологія./ Міжвідомчий науковий збірник. Випуск 46. Том 1-2. – К.: Обрії, 2004.

1. Кожний ПТК характеризується своєю структурою. Під структурою розуміють просторово-часову організацію компонентів природних комплексів. Розрізняють три види структури ПТК: вертикальну, горизонтальну та часову.

Під вертикальною структурою ландшафтів називають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенного і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають вертикальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірські породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу – грунти – поверхневі води – рослинність і тваринний світ – повітря.

В процесі польових ландшафтних досліджень М. А. Солнцев прийшов до висновку, що всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а послідовність, в якій вони знаходяться – „рядом Солнцева”. Ця послідовність виглядає наступним чином: земна кора ® повітря ® води ® рослинність ® тваринний світ. Тобто згідно даного закону найсильнішим компонентом буде земна кора, найслабшим – тваринний світ. Деякі ландшафтознавці (Мільков Ф.М.) відкидають точку зору Солнцева і вважають всі взаємодіючі в ландшафті компоненти рівнозначними.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Г. Ісаченко відносить форми рельєфу, атмосферні опади, ярусність рослинного покриву, тощо.

Горизонтальна структура ПТК – це упорядковане розташування ПТК більш низького рангу в межах ПТК більш високого рангу. Дрібні ПТК які складають ландшафт називають морфологічними одиницями ландшафту. Морфологічні одиниці рівнинних та гірських ландшафтів запропоновані на схемі 1.

Часова структура ПТК – це добові, сезонні, вікові і багатовікові зміни стану ПТК (або функціонування, динаміка і розвиток).

2. Функціонування ландшафтів – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини і енергії всередині ПТК або між різними ПТК. Головними складовими функціонування ландшафтів являються: вологообмін, мінеральний обмін, газообмін, енергообмін і біогенний кругообіг.   

Динаміка ландшафтів – кількісні зміни, які відбуваються в ПТК під дією природних і антропогенних факторів і не призводять до якісної перебудови його структури. Для ландшафтних комплексів, як і для природи Землі вцілому характерні добові, річні, багаторічні цикли, що пов’язані з положенням Землі відносно Сонця, періодами сонячної активності.

Зміни в ландшафті можуть бути зворотними і незворотними. Кожний ландшафт має певний поріг стійкості – здатність зберігати свої якісні і кількісні параметри при впливові зовнішніх природних і антропогенних факторів.

Якісні, незворотні зміни ПТК, які супроводжуються перебудовою структури ПТК, називають розвитком або еволюцією ландшафтів.

3. Кожний ландшафт є неповторним в просторі і в часі. Однак, порівняння індивідуальних ландшафтів дозволяє встановити їх типологічні ознаки і виділити ландшафти схожі за походженням, структурою, динамікою, та ін, що дає змогу їх систематизувати та класифікувати.

Під класифікацією розуміють поділ ландшафтів у відповідності з певними ознаками на групи. Ісаченко І (1991) наводить в своїй роботі наступну схему ієрархії ПТК: