Методика формування в учнів географічних знань

 Література

1.Герасимова Т.П. и др. Формирование мировоззрения учащихся средней школы в процессе обучения географии. – М.: Педагогика. 1982.-94с.

2.Дорн В., Ян В. Формирование представлений и понятий при обучении географии. – М.: Педагогика,1970.

3.Максимов В.А. Формирование понятий при изучении экономической географии в школе- М.: Просвещение,1973.

4.Усова А.В. Формирование у школьников научных понятий в процессе обучения- М.: Педагогика,1986.

5.Коринская В.А. Формирование понятий при изучении курса географии материков. – М.: Педагогика,1979.

Вивчення географічних фактів.

Найважливішими завданнями шкільної географії є формування в учнів географічних знань у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей , теорій. Відображаючи не однаково географічну дійсність, ці форми знань формуються по-різному.

Факти –це дійсні події, явища, випадки, те що служить для перевірки будь якого положення або висновку. Вживається у значенні: дійсно, правильно, безперечно.

Факти мають різне призначення і можуть :

а) служити базою для окремих висновків теоретичного змісту;

б) бути основою для засвоєння природних і соціально – економічних закономірностей;

в) наводитися для уявлення повноти відомостей про предмет чи явища.

Робота з фактичним матеріалом є складовою частиною діяльності вчителя у процесі формування географічних понять. Проте не треба переоцінювати ролі фактичного матеріалу, що приводить до того, що він становить основний зміст географічних знань, тим більше, що вони засвоюються без зв’язку між собою, без ґрунтування на теоретичні положення. В.Г.Бєлінський стверджував, що "факти без ідеї – мусор для голови і пам’яті”. Тому на уроках географії потрібно дозовано використовувати факти довідкового характеру. Основний принцип підбору фактів – їх групування навколо визначених теоретичних положень.

 Варто зауважити, що процес пізнавальної діяльності під час вивчення географії в школі розпочинається із сприймання окремих об’єктів, явищ, предметів, подій, які відбуваються через відчуття окремих ознак або властивостей, що діють на аналізатори суб’єкта. Наприклад, під час першого знайомства зі снігом як одним із видів опадів у дітей утворюються різні відчуття: це колір, температура, форма та ін. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать конкретному об’єкту – сніжинці.

Тому у свідомості дітей виникає її образ. Як зазначає Т.М. Барбара, наочний образ сприймання відображає об’єкт, який характеризується цілісністю, зв’язками, взаємовідношеннями між якостями, властивостями або його частинами. Всі відчуття синтезуються в цілісний образ, який має свою структуру. При цьому кожна ознака зіставляється з цілим і ним визначається, а цілісний образ залежить від особливостей його частин.

Свідомо сприйняти предмет  - означає впізнати і назвати його. На свідомість сприймання предметів і явищ довкілля значний вплив, на думку вчених, має правильно організоване спостереження в природі; спостереження  натуральних об’єктів; точне і образне слово вчителя, вправи, які уточнюють сприймання.

Формування географічних уявлень

 Формою більш узагальненого, але разом з тим наочного, чуттєвого відображення природи, сходинкою до вищої форми пізнання (абстрактного мислення), яка виникає на основі відчуттів і сприймань є уявлення.

 Уявлення – це чуттєво – наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв’язки раніше сприйнятого об’єкта чи групи об’єктів.

На відміні від сприйняття, уявлення є більше узагальненим образом, оскільки запам’ятовуються не всі ознаки, а найхарактерніші.

 Якщо сприймання завжди однозначні, то уявлення бувають одиничними і загальними ( наприклад "береза” , "дерево”).

Кожне уявлення має зміст – тобто ті зовнішні ознаки, властивості і зв’язки чуттєво – наочного образу, які були сприйняті різними ознаками чуття і які створюють цей образ.

Географічні уявлення – це образи географічних об’єктів і територій, що вивчаються в шкільному курсі. Це можуть бути уявлення про будь який географічний об’єкт, який учні бачили (горб, озеро, річка, населений пункт); може скластися уявлення про об’єкти яких учні ніколи ще не бачили, скажімо природа і життя людей будь – якої країни, гори, міста та ін.

Географічні уявлення  відрізняються від інших тим, що вони є здебільшого просторовими.

Важливими джерелами формування географічних уявлень є:

- місцевість навколо школи, де вчитель організує спостереження в природі і господарській діяльності населення;

-   різні наочні посібники, стінні картини, відеофільми, кінофільми, діафільми, телебачення, гербарії, різні види карт;

-   живе слово вчителя: розповідь, опис, пояснення.

Окремі педагоги і методисти (В.Дорн, Б.П.Горощенко, Ф.С.Кисельов, М.М.Скаткін та ін.) звертають особливу увагу на те, що утворення чітких уявлень потребує спеціально організованого навчання.

Відтак ними розроблено таку послідовність етапів формування уявлень:

-   постановка перед учнями зрозумілої мети спостережень послідовність ряду запитань, які спрямовують увагу учнів на істотні ознаки і властивості того об’єкта чи явища, по який формується уявлення;

-   порівняння ознаки властивості декількох предметів чи явищ, виявлення в них найсуттєвіших особливостей;

-    розпізнавання за зовнішніми суттєвими ознаками об’єктів чи явищ природи;

-    оперування уявними образами без наявності предметів.

Уявлення утворюють основу для формування понять. Чим яскравіші, чим багатші будуть здобуті дитиною уявлення тим чіткішими будуть поняття.

Формування географічних понять

Поняття – це узагальнена форма відображення дійсності, зміст якої в цілому визначається суттєвими ознаками предметів і явищ та відношеннями між ними. Система географічних понять утворює фундамент географічної освіти в школі.

Поняття, як логічна категорія, характеризується двома взаємопов’язаними і взаємопротилежними сторонами, змістом і обсягом. Зміст – це сукупність істотних ознак, взаємозв’язки між якими утворюють структуру поняття, а обсяг – це кількість предметів і явищ які охоплюються даним змістом.

Географічні поняття за змістом поділяються на фізико – географічні; економіко – географічні; .за обсягом - на одиничні та загальні.

Процес засвоєння понять має рід особливостей. Одна з найважливіших полягає в тому, що поняття не можуть бути засвоєнні тільки шляхом заучування визначень.

Результативність засвоєння учнями понять знаходить своє відображення в двох формах: знанням понять і правильне оперування ними. Проте ці форми засвоєння можуть бути в різних відношеннях одна до одної.

В основі будь – якої думки лежить процес оперування поняттями. Тому всі вони повинні бути не формально засвоєними, а осмисленими у процесі активної пізнавальної діяльності.

 У психолого – педагогічних дослідженнях терміни "формування поняття”, "утворення поняття”, "розвиток поняття” часто ототожнюються. Однак А.В. Усова під формуванням поняття розуміє заключний етап його утворення, який починається з прийняття предмета, а завершується утворенням абстрактного поняття.

Процес утворення поняття характеризується виявленням основних суттєвих ознак предмета, які утворюють ядро поняття. Розвиток поняття включає в себе виявлення нових властивостей, ознак, зв’язків і відношень даного поняття з іншими, введення його в теоретичну систему понять.

 Таким чином формування географічних понять – це окремий спеціально організований процес, який здійснюється як індуктивним так і дедуктивним шляхом.

Така послідовність етапів характерна індуктивному шляху формування понять, який переважає у навчанні географії в школі.

Зупинимося на розкриття суті виділених етапів, завдання кожного з них, їх реалізацію.

Завдання першого етапу – забезпечити сталу мотивацію учнів до процесу формування географічних понять. Щоб учні активно включилися у процес формування понять їм варто усвідомити, для чого необхідно засвоїти це поняття, тобто мотив своєї діяльності в процесі його формування. Аналіз педагогічного досвіду засвідчує, що навчально – пізнавальні (внутрішні) мотиви поступаються суспільно особистісним (зовнішнім).У процесі формування географічних понять навчально – пізнавальні  мотиви пов’язані з короткочасною зацікавленістю змістом поняття. Засвоєння змісту здійснюється здебільшого шляхом інформаційного повідомлення, що не створює у дітей нових вражень, не призводить до достатніх емоційних переживань, не задовольняє їх природні потреби в розумовій активності.

Формування навчально – пізнавальних мотивів відбувається:

а) "Зверху вниз” , коли зміст цілей. інтересів та поглядів передається через пояснення, переконання. показ зразків. Після усвідомлення вони поступово перетворюються у внутрішньо сприйняті, власні реально діючи мотиви;

б) "Знизу вгору”, цей шлях полягає у створенні умов та організації діяльності яка сприяла б формуванню сталих внутрішніх мотивів. Спираючись на вже  діючи мотиви необхідно залучити учня до діяльності, яка викликає позитивні емоції.

Другий етап – організація чуттєвого сприйняття предметів та явищ природи, полягає в тому, щоб забезпечити свідоме сприйняття учнями об’єктів природи, впізнати і назвати їх.

Свідоме сприйняття забезпечується попереднім добором і демонструванням об’єктів природи, які за змістом повинні відповідати змістові того поняття, яке формується.

Об’єкти. що сприймаються. складають чуттєвий досвід школяра, без якого неможливе теоретичне засвоєння знань – наукових понять. Сприймання відбувається через відчуття їх окремих ознак ( колір, запах, смак, форма, твердість тощо), які діють на аналізатори суб’єкта. Кожна ознака зіставляється з цілим образом і ним визначається, а цілісний образ залежить від особливостей його ознак.

Щоб сприйняття було цілісним, використовують прийоми, які одночасно активізують чуттєвий досвід школяра, унаочнення, спонукання до згадування через посилання на місце. час безпосереднього сприймання об’єктів, про які йдеться, стислого пояснення вчителя.

Третій етап –організація розумової діяльності по  виділенню істотних ознак поняття, має завдання, встановити взаємозв’язки і залежності між ними

Для реалізації цих завдань учням необхідно оволодіти прийомами розумової діяльності (порівняння, узагальнення, систематизація, аналіз,синтез, абстрагування);

Розумова діяльність починається тоді, коли у свідомості учнів є достатня кількість конкретних фактів, уявлень, тобто матеріалу для мислення. Осмислення цього матеріалу його внутрішній суті відіграє важливу роль  у процесі формування поняття. ( Г.Є.Ковальова, В.О.Онищук, А.В.Усова, Г.Є.Уварова та ін.).

Учні не зрозуміють суті поняття, що формується, якщо не включаться в самостійну розумову діяльність. Вони можуть запам’ятати запропоновану вчителем інформацію, але вона буде не осмисленою.

 Четвертий етап. Узагальнення і словесне визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.

 У процесі осмислення істотних ознак поняття відбувається поняттєве (локальне) узагальнення, яке приводить до утворенню окремих понять (В.О.Онищук). Зміст поняття узагальнюється у його визначенні.

   Завдання цього етапу полягає в тому, щоб узагальнити виділені на попередньому етапі істотні ознаки поняття у вигляді доступного словесного визначення і позначити його відповідним терміном.

Завдання п’ятого етапу  у введенні сформованого поняття в систему географічних знань.

Оскільки первинне узагальнення (істотних ознак поняття) вже відбулося на попередньому етапі, необхідно здійснити міжпоняттєве узагальнення. Воно полягає (В.О.Онищук) в об’єднанні засвоєних географічних понять у систему, у розкритті зв’язків і відносин між елементами цієї системи, в розташуванні їх у певному порядку та раціональній послідовності.

Поняття вважається сформованим, якщо учень може вільно оперувати ним.

Таким чином, дотримання поетапності у процесі формування географічних понять в учнів, забезпечує послідовність розумової діяльності і є важливою дидактичною умовою їх формування і засвоєння.

Крім цього процес формування географічних понять забезпечують такі дидактичні умови, як: здійснення системно – структурного аналізу змісту географічного поняття, встановлення міжпредметних зв’язків у формуванні географічних понять, конструювання системи пізнавальних завдань для формування географічних понять .