1. Легка промисловість – це сукупність галузей, які спеціалізуються на виробництві предметів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея). До галузі включають первинну обробку льону-довгунця, бавовни та інших луб’яних культур, вовни, а також шовкомотальну, бавовняну, шовкову підгалузі, конопле-джутове, сітков’язальне, трикотажне, валяльно-повстяне, швейне, взуттєве виробництва, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучних та натуральних хутрових виробів.

2. Підприємства легкої промисловості розміщуються повсюдно. Їх підприємства не потребують великої кількості енергії і води. Текстильні галузі орієнтуються на сировину і споживача. Швейна, шкіряно-взуттєва і трикотажна на споживача. Крім того, усі галузі орієнтуються на достатню кількість трудових русурсів, оскільки  надзвичайно трудомістка галузь де працюють як правило жінки; та розвинену транспортну мережу. Перше місце за обсягами виробничих фондів належить текстильній промисловості. Основою для виготовлення тканин служать волокна.

3. Волокном називають тонку непрядену нитку рослинного, тваринного, мінерального або штучного чи синтетичного походження, придатну для виготовлення пряжі, текстильних та трикотажних виробів тощо. Волокно має велику довжину і малу товщину. Вони гнучкі та міцні. Волокна прядуть. Для цього їх скручують або склеюють.

Волокна класифікують за певними ознаками за походженням, за будовою макромолекул тощо.

За походженням виділяють дві групи природні та хемічні. 

1. Природні волокна бувають рослинного (лляні, бавовняні, конопляні із канатнику, кенафу), тваринного (шерстяні, вовняні, шовкові) та мінерального (азбестові, базальтові) походження. Природні волокна не міцні, швидко руйнуються у хемічних середовищах. Їх собівартість дуже велика. Виробництво волокон рослинного та тваринного походження сезонне та залежить від природних умов.

2. Хемічні волокна почали використовувати тільки з 80-х років XIX ст. (1831р. у французькому м. Безансон почали виготовляти нітрошовк. На сучасному етапі відомо понад 500 видів хемічних волокон, 40 видів яких виготовляє промисловість. Хемічні волокна виготовляють у вигляді моноволокон, комплексних ниток, шпательних волокон та джгуту.

Моноволокна – одиничні нитки великої довжини.

Комплексні нитки – складаються з двох або більше моноволокон з’єднаних скручуванням чи склеюванням.

Шпательні волокна – складаються з моноволокон різної довжини. З них виробляють килими, інколи спеціальні види паперу.

Джгутові волокна – складаються з великої кількості паралельно складених волокон.

Хемічні волокна за походженням поділяють на штучні та синтетичні.

Штучні виробляють із сировини рослинного, тваринного та мінерального походження. Їх поділяють на целюлозні (візкозні, ацетатні), білкові (казеїнові), металеві та інші.

Синтетичні волокна виробляють із полімерів, які синтезують із капролактаму, акрилолітрилу, пропілену. Із синтетичних найбільше виробляють капрону (поліамідне волокно), лавсану (поліефірне волокно) та нітрону (поліакрилонітрильне волокно).