Головна » Статті » Теорія географії » Основи фізичної географії [ Додати статтю ]

Логіко-пізнавальний апарат географічного дослідження. Фізико-географічні класифікації

Логіко-пізнавальний апарат географічного дослідження. Фізико-географічні класифікації

 

Джерела інформації в географії. Видатні географи здійснювали  первинні  дослідження  через  спостереження, експеримент та під час експедицій. В географії використовуються здобутки, отримані в інших галузях знання чи діяльності й викладені у формі карт, таблиць, описів чи фізичних теорій.

В  фізичній географії поширені дослідження:

1) спостереження прямі та непрямі (тобто виконані за допомогою приладів без участі людини) — насамперед, дистанційні з геофізичних  ракет,   орбіт   космічних   станцій,   штучних  супутників Землі, а також за допомогою куль-зондів, літаків-лабораторій тощо;

2) зйомки (геодезичні та топографічні, геологічні, ґрунтові, геоботанічні тощо), що ними вкрито велику територію цивілізованого світу;

3) спостереження та вимірювання, здійснювані з борту науково-дослідницьких кораблів, що працюють за відповідними науковими програмами, або ж рейсових морських суден та інших активних плавучих засобів, котрі, не здійснюючи досліджень, зобов'язані (за правилами навігації) проводити систематичні спостереження за програмами океанографічних і метеорологічних станцій;

4)  метеорологічні й гідрологічні спостереження та вимірювання виконувані за спеціальними програмами (настановами) на сітьових метеорологічних та гідрологічних станціях і постах; відповідні дані збираються, опрацьовуються та узагальнюються в Світових центрах метеорологічних даних у Вашингтоні, Мельбурні й Москві;

5)  наземні спостереження стаціонарні (насамперед антарктичних та арктичних станцій, комплексних і галузевих стаціонарів) та спорадичні (експедиції, мандрівки, військові дії чи відповідне забезпечення народногосподарської діяльності — меліоративного будівництва, спорудження великих об'єктів — ГЕС, АЕС тощо, де потрібні ґрунтовні комплексні дослідження).

Ці дані становлять істотну частину фактичного матеріалу, кот­рий у сукупності з наявною системою попередніх знань і дає нове знання. Якщо частини нової картини знань, отримані різними засобами, не узгоджуються, виникає нагальна потреба уточнення відомостей,  і створюється  поштовх до  подальшого дослідження тощо.

Такий розвиток науки, що поєднує безперервність і наслідування наукових фактів, і описує парадигма науки.

2. Фізико-географічне районування території. Основою вивчення фізичної географії є фізико-географічне районування у прийнятій, на сьогодні, регіональній системі таксономічних одиниць.  Ця система передбачає поділ географічної оболонки на континенти і океани. Континенти в свою чергу поділяються на частини світу, субконтиненти, фізико-географічні країни.

Материк – компактна частина суші, оточена океаном.

Континент – компактна частина суші оточена океаном з прилягаючими до неї островами, що лежать на шельфі материка.

Частина світу – це територія що характеризується певним соціально-історичним розвитком, відкриттями і дослідженнями.

Під субконтинентом розуміють групу фізико-географічних країн, що розміщені в однакових кліматичних умовах і мають близьку геоструктурну основу, а також характеризуються певним соціально-історичним розвитком. До субконтинентів належить Сибір, Східна Азія, Середземномор’я, Західна Європа.

Фізико-географічна країна – це цілісна територія, що характеризується єдністю геотекстури і морфоструктури та певною специфікою географічної зональності, обумовленої широтним чи висотним розподілом тепла і  вологи.

 

Фото:
Джерело:
Категорія: Основи фізичної географії | Додав: wiktor (18.03.2010)
Переглядів: 4205 | Теги: фізико-географічна класифікація, географічне дослідження | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar