Головна » Статті » Теорія географії » Основи фізичної географії [ Додати статтю ]

Об’єкт і предмет вивчення фізичної географії як науки. Методи фізичної географії
  Об’єкт і предмет вивчення фізичної географії як науки.          Методи фізичної географії


1.  Поняття об’єкту і предмету науки в трактуваннях вчених географів

Одним з найважливіших методологічних питань фізичної географії є визначення об’єкту і предмету науки. Незважаючи на значні досягнення географії  як науки, на сьогоднішній день немає єдино виробленого чіткого трактування даних понять. В словниках поняття об’єкт і предмет подаються, як синоніми. В окремих географічних роботах не подаються відмінності між даними поняттями А.Г. Ісаченко (1965), А.А. Краугліс (1979), та деякі інші.

Деякі з географів минулого, та сучасності розглядають поверхню Землі як об’єкт вивчення географії. Так, Ф. Ріхтгофен (1883) вважав задачею географії „вивчення твердої земної поверхні в зв’язку з гідросферою, атмосферою по чотирьох принципах: по формі, речовинному складу, неперервній зміні і походженню, причому керівною ниткою являється взаємні відносини трьох царств між собою і земною поверхнею”.

Одна група вчених основним об’єктом вивчення фізичної географії вважають географічне середовище (Григор’єв, 1966; Гвоздецький, 1979 і ін.). Основними положеннями їх поглядів є:

1.     Географічне середовище по об’єкту близька чи співпадає з географічною оболонкою.

2.     В географічне середовище не входить людське суспільство, але воно вивчається для людей.

3.     Географічне середовище спрямовує фізичну географію на взаємозв’язок з практикою народного господарства.

4.     Географічне середовище сприяє інтеграції географічних наук.

Інша група вчених (МІльков, 1967; Калєснік, 1955; Арманд, 1975 та ін.) не признає географічне середовище об’єктом вивчення географії, наводячи наступні докази:

1.     Термін „географічне середовище” є філософським і переносити його в природничу науку не можна.

2.     Географія вивчає такі ділянки географічної оболонки і такі етапи розвитку, де людини не було.

3.     Географічна оболонка може бути середовищем, але це лиш одна з її властивостей (Мільков, 1967 р., с.11)

4.     Не весь зміст географії пов’язаний з суспільством (Арманд, 1975, с.17).

5.     Визнання, що географічне середовище є предметом вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, оскільки придає подвійності в розумінні самого географічного середовища і надає поняттю предмету фізичної географії недоцільного відтінку антропоцентризму (Ісаченко, 1971, с.324)

Більшість вчених географів об’єктом вивчення фізичної географії визначають географічну оболонку Землі. Вперше досить чітке визначення географічної оболонки було подане І.П. Броуновим (1910, с.1-2). Пізніше дане вчення було розвинуте Григор’євим, Калєсніком, Армандом та ін.

Географічна оболонка – це планетарно-природний комплекс, компоненти якого (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) взаємо проникаючи знаходяться в глибокій взаємодії, яка відбувається при участі сонячної енергії та в меншій мірі енергії Землі.

Предметом науки в загальному і географії зокрема є сума знань про реальний об’єкт. Таким чином велика кількість географів предмет дослідження ототожнюють із завданням дослідження (що саме необхідно вивчати). Відповідно за предмет дослідження приймаються компоненти географічної оболонки (вода, повітря, рослинний і тваринний світ), чи певні природні комплекси.

Аналізуючи праці географів на наш погляд варто б виділяти в фізичній географії загальний і конкретні об’єкти дослідження. Загальним предметом дослідження повинна бути географічна оболонка в цілому. Конкретними об’єктами виступають сфери географічної оболонки (атмосфера, гідросфера, біосфера, літосфера), природно-територіальні комплекси різних рівнів, що вивчаються тими чи іншими фізико-географічними науками (кліматологією, гідрологією і тд.). Під предметом фізичної географії повинна виступати геопросторова організація географічної оболонки чи окремих її частин, сфер, природних комплексів. Під геопросторовою організацією слід розуміти:

· взаєморозташування об’єктів в двомірному просторі земної поверхні;

·  наявність просторових зв’язків між розташованими у межах земної поверхні об’єктами;

· існування природних територіальних комплексів різного рівня;

· функціонування  природних утворень в часі, що полягає в зміні їх станів.

2. Методи фізичної географії

1. Географічним (хорологічним) методом розуміють сукупність конкретних методів що вивчають просторові зв’язки і закономірності. Великий вклад в розвиток даного методу вніс А. Геттнер (1930), який вказує що території Землі не існують відокремлено, а утворюють цілісні природні комплекси, або системи. Н. Баранський (1938) ввів поняття „географічне мислення”, під яким розуміється по-перше, прив’язаність до території, по-друге, комплексний підхід до вивчення природних компонентів. Вивчення просторово-часових географічних закономірностей передбачає виявлення просторових закономірностей в розподілі географічних об’єктів та явищ на земній поверхні і їх зміни в часі.

2. Історичний метод в географічних дослідженнях. Географічний метод не може бути використаний без врахування часових особливостей. Особливо велика роль історичного методу при вивчені змін клімату, рослинного покриву та тваринного світу. Великий вклад в розвиток даного методу вніс А. Григор’єв (1966), який ввів поняття „єдиного географічного процесу”.

Пояснити вплив процесів на Землю: геологічні, космічні, екзогенні, грунтові, кліматичні, гідрологічні, кріогенні, біогенні, комплексні (фізико-географічні)

3. Порівняльний метод в географічних дослідженнях. Використовувався ще Ератосфеном. Був описаний Б. Варенієм (1718), який описав і порівняв окремі явища на Земній поверхні і пояснив їх. Найчастіше на сьогоднішній день використовується при фізико-географічних, чи палеогеографічних дослідженнях.

4. Системний підхід і його використання в географічних дослідженнях. Загальне захоплення ідеями системності, цілісності розпочалося в 60-70-х роках.

5. Покомпонентний метод

6. Математичничні методи.

7. Екологічні методи.

8. Фізичні методи.

9. Хімічні методи.

Напрямки використання хімії і фізики в географії:

· вивчення взаємовідносин полів і тіл в географічній оболонці;

· вивчення фазових станів і фазових переходів речовини в геосистемах;

· вивчення ролі законів термодинаміки і функціональної організації геосистем.

 

Фото:
Джерело:
Категорія: Основи фізичної географії | Додав: wiktor (18.03.2010)
Переглядів: 19810 | Теги: фізична географія, методи дослідження географії | Рейтинг: 5.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar