| Головна » Статті » Методичні матеріали » Методика виховання в Пласті | [ Додати статтю ] |
Українська національна символіка
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА ГЕРБИ Ще в період родоплемінного ладу східні слов’яни на території України вживали символічні знаки. Ними для вирізнення роду, чи пізніше окремих знатних родин, могли бути зображення хреста, квадрата, ромба, кола. Дещо пізніше на гербах бачимо півмісяць, зірки, квіти, зброю, геральдичних звірів та птахів, зокрема, одно рогів, оленів, круків, орлів... Така символіка зумовлювалася тим, що кожен рід первісних людей обожествляв для себе якусь звірину, птицю чи явище природи. Також родові знаки часто використовувалися для означення пасовищ, водоймищ і, що дуже важливо, для визначення територіальних меж певного роду. Коли починається процес розпаду роду та виділення з нього обжин: сімей, родові емблеми перетворюються спочатку в сімейні а згодом в особисті. Це супроводжувало процес переходу до общинної, а потім і до приватної власності. З переходом суспільства до феодального ладу, закріпленням права приватної власності система знаків набуває значного поширення. Особливими позначками користувалися не тільки багаті власники, а й ремісники і купці. Останні, наприклад, щоб відрізнити свій крам від краму інших купців, ставили торговельні знаки, наприклад, на круги воску іншу продукцію. Тобто це було свого роду тавро. Ним користувалися ювеліри для означення виготовлених прикрас, абощо. Паралельно цей процес розвивається і в середовищі сільського населення. Воно використовує знаки власності для таврування худоби, різних знарядь праці, бджолиних вуликів тощо. Мисливці свої тавра ставили на шкурах звірів, які здають замість податку. Ці знаки у вигляді рубежів, коліс, вил можна побачити на багатьох пам’ятках матеріальної культури народу. ТРИЗУБ Найдревніших зі знаків, котрі дійшли до наших днів і широко використовуються й сьогодні є тризуб. Важко визначити точно коли його придумала людина на наших землях. Наприклад, 1930 року біля дніпровського острова Шанця було знайдено кам’яну застійку часів трипільської культури (5 – 3 тис. років до н. е. ) із цим законом. Зображенням інших тризубців, означених часом, бачимо перед усім на знахідках з архолеогічних розкопок на Керченському півострові – їм за багато століть до нашої ери. У перші століття нашої ери ці іменні знаки боспорських царів з’являються також на монетах. Зокрема, тризуб чітко вирізняється на грошових монетах боспорських царів Котіса (123 – 131 р. р.) Риміталка (131 – 155 р. р.), Ріскупоріда (239 – 261 р. р.). До речі, й значно пізніше – більш як через тисячу років – кримські хани використовували тризуб як свій власний символ. Так, на срібній монеті Девлет – Бурді він такий же, як і у боспорських царів Котіса і Риміталка. Цікаво й те, що кримська тамга – знак влади – теж була у формі тризуба. На землях центральної України тризуб відомий з VI – VIII ст. Цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського – на Київщини. Тризубці з вказаних древніх поселень засвідчують, що задовго до Рюриковичів вони були знаками родових старійшин чи племінних вождів символом влади. Перша згадка про давньоруські знаки в літописах належать до Х століття: посли князя київського Ігоря (912 – 945 р. р.) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки, що служило підставою посольських повноважень. А дружина Ігоря Ольга, до речі, розставляла князівські знаки по всій землі Київській аж до Новгорода, про що збереглася згадка в „Повісті временних літ ”. Про князівський знак Київської Русі знали і за її межами. Так, на малюнку з відомого болгарського рукопису „Хроніка Манасії” (XIV ст.) зображення дружини великого князя київського Святослава під Доростолом з прапорами, а на верхівках древок були тризубці. У київській русі тризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення вперше відоме нам тут з печатки Святослава Ігоровича, де чітко вирізняється князівський знак у вигляді літери „Ш” – себто тризуб, відомий нам сьогодні як знак Рюриковичів. Згодом він карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (978 - 1015). На них, зокрема, зображено з одного боку портрет володаря, а з другого – тризуб і напис: „Володимир на столі, а се його серебро”. Та не тільки на монетах використовується цей знак. Тризуб можна побачити на цеглі підмурків Десятинної церкви у Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі – Волинському, збудованої в другій половині XI ст. Зображення тризуба, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого ), на надгробку святого Еріка, що породився з династією Володимира Святославовича. Існує понад сорок версій, що пояснюють походження тризуба. Можна беззастережно погодитися що тризуб – це символ державної влади. Так вершок скіпетра візантійських монархів увінчувався фігурою подібної форми. Різні смислові навантаження пов’язують тризуб з релігійною емблемою. Є припущення, що це трикирій корогва, голуб Святого Духа тощо. Світсько – військова символіка має означати: якір і закінчення франсіски (спис з подвійною сокирою – улюбленою зброєю норманів); лук зі стрілою – так звану кушу; сокиру, тощо. Крім того, дослідники бачили у цьому зображенні геральдично – нумізматичну фігуру, візантійську монограму, геометричний орнамент візантійського, східного, слов’янського, варязького походжень. У тризубі закладений глибокий філософський смисл, який символізує триєдність і тривимірність світу, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога – Батька, Бога – Сина, Бога – Духа Святого. Походження тризуба можна пов’язувати з матеріальною життєдіяльністю людини. Очевидно на відповідному етапі свого розвитку людина почала Користуватися знаряддям, які нагадували тризуб. Воно допомагало їй успішно полювати на звірів, обробляти землю, ловити рибу, навіть оборонятися. Зрозумівши що цей предмет поліпшує умови проживання, людина починає схилятися перед ним, обожнювати його, довіряє зберігання старшому роду, племені. Чи не тому бачимо цей знак у руках бога морів Посейдона. Тризуб як знак князівської власності Рюриковичів широко використовувалися у державному житті Київської русі. Він зображувався на печатках, якими скріплювали міжнародні договори; на князівських товарах, що відправлялися на продаж за кордон. Крім того, виконані в бронзі чи сріблі тризуби прикрашали пояси дружинників князівського війська, зброю і знамена. У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з використання. Його замінять згодом: у Київській землі – спочатку двозуб, а потім зображення святого архистратига Михаїла, Чернігівській – чорний візантійський орел, а на західно – Українських землях – лев, що дереться на скелю, тощо. ПРАПОРИ Прапор, як засіб сигналізацій відомий ще з античних часів. Дореволюційний дослідник Л.Яковлєв зазначав, що перші давньоруські знамена, як і перші прапори інших народів древності, - це прості, довгі жердини, до вершин яких прикріплюється гілля дерев, жмутики трави, кінські хвости, та інші ознаки, котрі в літописах іменуються „ чолкою стяговою ”. Древні стяги дуже поважалися на Русі ще за часів язичества а після введення християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. З цього часу значення стягів як святині зросло – без прапора військо не відправлялося у похід і не вступало в бій. До речі, відтепер на вершину кріпився не гостроконечники, а хрест; замість однієї – дві – три „чолки” різних кольорів. Вони незабаром будуть замінені великими відрізками клиноподібної матерії яскравого кольору. Як зазначає відомий російський історик XIX ст. М.Карамзін, слов’яни обожнювали свої знамена і вважали, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів. Стяги спершу брали в похід. Піднімали їх перед боєм. Ставили на підвищеному місці, щоб було видно кожному ратнику. Збити стяги не приятеля вважалось рівнозначним перемозі у битві. За стяговиків визначалися богатирі, які мали постійно підтримувати прапор над полем бою і охороняти його. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо – значить битва точилась успішно, а якщо зникав з – над голів ратників то, очевидно, вже противник подолав військо. Державний колір проявлявся в древності передусім на військових знаменах – стягах, печатях і в гербах на князівських грамотах. Форми зображення і колір народного прапора зберігалися незмінними, поки зберігалася стара віра, оскільки неможливо було з волі окремих людей змінювати форму народного „кумира – божества”. Ця ідея святості військового знамена перейшла і в християнську епоху; правда, при цьому язичеські символи – дерево життя, фантастичні тварини – поступаються, природно, місцем новим символам і зображенням Христа Спасителя, Григорія Побідоносця, Миколи Чудотворця, тощо. Ці образи увінчувалися золотом і сріблом на шовкових стрічках, котрі прикріплювалися до високих дерев.
Переглядів: 5745
| Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 | | |||||
| Матеріали по темі: |
