1997 р. цей світ покинув Жак-Ів Кусто - відомий вчений, дослідник, мореплавець, винахідник. Він залишив нам після себе свої фільми, книги, кораблі, проекти і невирішені проблеми. Що знаємо ми про нього? Які перепетії життя заставили його - артилерійського офіцера одного з кораблів військово-морського флоту суттєво змінити своє життя і стати "людиною-рибою", "іхтиандром"? Щоб зрозуміти це, необхідно знати його життя, цікаві повороти його долі. Капітан планети... Це прізвисько він отримав вже в зрілому віці. Хоча здається, що планетарний шлях його долі був визначений ще в дитинстві.
Жак-Ів Кусто народився 11 липня 1910 року у місті Сен-Андре-де-Кюбзак , неподалік від Бордо у родині роз'їздного комерсанта Даніеля Кусто і його дружини Елізабет. Його батько виконував обо'язки особистого секретаря одного американського міліонера і в 1920 році перевіз родину до Сполучених Штатів. Жак-Ів і його старший брат грали на вулицях Манхетена і відпрочивали в літньому таборі у Вермонті. В його долі завжди величезну роль відігравав випадок. Вперше він почав пізнавати підводний світ у десять років. В літньому таборі йому довелось навчитися пірнати, щоб прибирати сміття з-під містків. Кусто провів за цим заняттям два або три тижні, і , таким чином , навчився затримувати дихання під водою. Його дитяча романтична уява вела його далі. Наслідуючи героїв улюбленого Джеймса Фенімора Купера, які, рятуючись від своїх переслідувачів, дихали через пусті тростинки, він вперше почав удосконалювати техніку підводного плавання. Він володів фантазією і надзвичайною цікавістю, і до того ж практичним, технічно настроєним розумом.
Ці риси дозволили йому розпорядитися власною долею. В 13 років на збережені гроші Жак-Ів купує кінокамеру. Дитяче захоплення кінозйомкою пізніше стало покликанням. У 1930 році Кусто вступив до Французької військово-морської академії в Бресті.

Транссибірська магістраль (сучасні назви) або Великий Сибірський Шлях (історична назва) - це чудово оснащений рейковий шлях через весь континент, що сполучає Європейську Росію, її найбільші промислові райони і столицю країни Москву з її серединними (Сибір) і східними (Далекий Схід) районами. Це дорога, що скріпляє Росію - країну, що простягнулася на 10 часових поясів, в єдиний економічний організм, а головне, в єдину військово-стратегічний простір. Якщо б його не побудували свого часу, то з дуже великою ймовірністю Росія навряд чи утримала б за собою Далекий Схід і узбережжі Тихого океану - як не змогла вона утримати Аляску, ніяк не пов'язану з Російською імперією стійкими шляхами сполучення. Транссиб - це також дорога, яка дала поштовх освоєння східних районів і залучивши їх в економічне життя іншої частини величезної країни.

  Географічна оболонка - це оболонка Землі, в якій стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою чотири природні геосфери: верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера і біосфера.
Верхню межу географічної оболонки проводять по межі поширення життя – озоновому екрану; важче визначити нижню межу оболонки, тобто межу проникнення життя в літосферу. Вважають, що вона лежить нижче земної поверхні на кілька км. Отже, вся товщина оболонки складає 35-40 км. Географічна оболонка має комплексний характер. Раніше всередині географічної оболонки виділяли сферу діяльності людини – географічне середовище. Але за останні десятиліття діяльність людини охопила не тільки всю географічну оболонку, але й вийшла за її межі – в космос. Тому тепер один і той же об'єкт без відношення до діяльності людини називається географічною оболонкою, а по відношенню до діяльності людства – географічним середовищем.
Речовина географічної оболонки, як і її енергія – земного і сонячного походження. Енергетичні процеси в географічній оболонці майже виключно залежать від космічної енергії. Оскільки ця енергія майже не проникає вглиб земної кори, то з глибиною переважає уже ендогенна енергія. Речовина і енергія всіх сфер географічної оболонки поширюється наскрізно. Наприклад вода знаходиться і в атмосфері, і в літосфері, жива речовина також і т.д.

   Природний рух (відтворення) населення - сукупність процесів народжуваності, смертності, природного приросту або убутку населення, які забезпечують зміну поколінь.

   До поверхневих вод належать річки і канали, озера і водосховища, болота.
В Україні нараховується майже 4 тис. малих річок (завдовжки до 100 км), 123 – середніх (100-500 км), 14 – великих (понад 500 км). Річки є найактивнішою ланкою серед вод суші. Вони повертають у море більшу частину опадів, є основним джерелом води для господарських та побутових потреб людини, а також транспортними шляхами та джерелом енергії.
На території країни ріки розподіляються нерівномірно. Це зумовлено характером рельєфу, кліматом, водопроникністю гірських порід, особливостями рослинного покриву та іншими природними чинниками. Для порівняння використовують щільність річкової сітки, яка визначається відношенням загальної довжини річок до площі території. Найбільша її щільність у Карпатах (до 1,1 км/км2), а в степах між річками Дніпро і Молочна цей показник найменший – 0,25 км/км2.
Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і тільки 4 % – до басейну Балтійського моря. Це зумовлено загальним нахилом поверхні України. На заході країни проходить Головний Європейський вододіл, що розділяє басейни українських річок між басейнами згаданих морів.