Опції міста - його роль, призначення в суспільстві. У будь-якому місті є функції містообслуговуючі (галузі виробництва, які обслуговують населення міста) і містоутворюючі (галузі і виробництва, продукція і послуги яких йдуть за межі міста).
 Містоутворюючі функції поділяються на центральні (різноманітне обслуговування навколишнього місто території) та спеціальні (які спеціалізуються на будь-якій галузі в масштабах всієї країни або її великої частини).

   Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи. На їх базі розвива¬ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електро - енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.
Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства. Так, основою енергетики нині є енергетичні, або паливні, ресурси: вугілля, наф¬та, природний газ, сланці тощо. Особливо активно людство почало вико¬ристовувати ці ресурси у другій половині XX ст.

   Гірський край у швидкого Дунаю" - така перша строфа національного гімну Австрійської республіки, яка, напевно, найбільш точно передає саму характерну рису цієї країни.

   В історії геолого-геоморфологічного вивчення Подільських Товтр за спрямуванням, детальністю досліджень та завданнями, які при цьому вирішувались, виділяємо три етапи. Враховуючи внутрішню неоднорідність кожного з них, вважаємо за доцільне розділяти їх на періоди.
Перший етап (ХІХ – поч. ХХ ст.) характеризується вивченням загальних особливостей геологічної будови та рельєфу пасма. Тут виділяємо два періоди.
1 період (до 1867 р.). У цей час відбуваються перші геолого-геоморфологічні експедиції з вивчення Подільських Товтр, які організували В. Г. Бессер (1828), Е. І. Ейхвальд (1830), Г. Яковицький (1827, 1828, 1830). Діяльність цих дослідників пов’язана з відновленням Вільнюського університету (1803) і відкриттям Кременецького ліцею.
Г. Яковицький подав огляд мінералів, які зустрічаються на Поділлі і Волині, Е. І. Ейхвальд – мінералогічну характеристику Литви, Волині і Поділля. Детальний опис малакофауни з фації піщаних осадків верхнього баденію (пронятинський горизонт за В. Тейсейром, 1900) знаходимо у Ф. Дюбуа-де-Монперо (1831) та Е. Ейхвальда (1830, 1853).
2 період (1867 – 1920 рр.). Це час досить детальних досліджень геологічної будови Товтр. У 1867 р. російський дослідник М. П. Барбот-де-Марні [2] вперше інтерпретував Товтри як рифове утворення, вважаючи їх „бріозоїчними атолами”, складеними переважно моховатками. Він визначив вік рифових вапняків як другий середземноморський (тепер - баденський), а також дав для Поділля віденський поділ неогенових відкладів.

   Географія населення комплексно вивчає закономірності розвитку та особливості формування територіальних груп розселення і систем населених місць у різних соціально-економічних і природних умовах.

  Площа океану - 76,2 млн. км2. Найбільша затока – Бенгальська. Максимальна глибина – 7729 м. Найбільші острови – Мадагаскар, Шрі-Ланка. Кількість морів – 11. Найпотужніші течії – Південна Пасатна, Мусонна, Західних вітрів, Сомалійська. Найбільші моря – Аравійське, Червоне.
Індійський океан посідає третє місце за розмірами. Він більшою своєю частиною лежить у Південній півкулі. На півночі він омиває береги Євразії, на заході – Африки, на півдні – Антарктиди, а на сході Австралії. Берегова лінія Індійського океану розчленована слабо. Океан має незначну кількість морів та островів. На півночі глибоко врізаються в суходіл Бенгальська і Перська затоки та Аравійське море. З півночі Індійський океан ніби огорнутий сушею, в результаті чого він єдиний з океанів, не зв'язаний з Північним Льодовитим.
Окремі знання про Індійський океан були нагромаджені ще за 3 тис. років до нашої ери індійськими, єгипетськими та фінікійськими мореплавцями. Перші описи маршрутів плавання водами океану склали араби.
Після відкриття Індії Васко да Гамою в 1499 р. європейці почали освоювати Індійський океан. Перші заміри глибин океану були зроблені під час експедиції англійського мореплавця Джеймса Кука.
Комплексне вивчення природи Індійського океану починається з кінця XIX ст., але лише в наш час науково-дослідні експедиції з різних країн світу ретельно вивчають природу Індійського океану та його ресурси.