Одним із чинників, що  пояснюють стрімке зростання экономіки Південної Кореї, являється сильне й ефективне керівнийцтово в особі авторитарних урядів, що відклали політичні перетворення на  користь  экономічного розвитку.

Уряд приймав нові закони і старанно  переглядав вже існуючі, а також приймалися заходи політичного характеру з метою збільшення прибутків, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, так і іноземного приватного капіталу, залучення інвестицій і технологій з-за кордону. Уряд зробив максимум    можливого для створення соціальної  інфраструктури:  дороги,    дамби, порти, залізниці  і школи. До уряду часто    зверталися з проханнями взяти на себе ризик,  пов'язаний із  інвестиційною діяльністю  приватних  підприємців,  надаючи гарантії по зовнішніх позиках,  використовуваним для покриття витрат на великомасштабні проекти.

         Очевидно, що в  сучасних  умовах  високорозвиненого    поділу праці  в  основі будь-яких регулюючих заходів лежить грошовий обіг. У Кореї досягненню фінансово-грошової збалансованості приділялася  першочергова  увага. Навіть у роки значних господарських труднощей грошовий  обіг, інфляція,  дефіцит державного бюджету не виходили з під контролю держави. Центральну роль у цьому  грала державна   монополія   в   кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного  регулювання Південної Кореї пролягає у валютній сфері. У різних варіантах примусн до тримання іноземної валюти на спеціальних рахунках у ЦБ,що діє в Кореї з 1949 року. Концентрація фінансових і  валютних  ресурсів  в руках держави впливало  на формування основних пропорцій суспільного виробництва. При цьому основна ставка робилась на всесвітнє заохочення експорту. Держава використовувала субсидування національних експортерів,яким надавалися банківські  пільги. По  самих скромних оцінкам тільки в 70-ті роки вони щорічно поглинали не менше 1/10 ВНП.Державні кредити такого роду складали:

        15% від ВНП -1962-1966 р.

        39% від ВНП- 1932-1936 р.

        46% від ВНП- 1977-1981 р.

         При цьому потрібно відзначити,що кредити концентрувалися в потенційно найбільше ефективних сферах економіки. Також здійснювався контроль за ефективністю застосування кредитів.

Висока активність  державного  регулювання з великою виразністю виявляється  у формуванні отраслевых пропорцій. Наприклад, при проведенні аграрної реформи найважливішою складовою   частиною стало  примусове  роздрібнення значних земельних наділів на більш дрібні захід,неможливий без прямого активного втручання держави. У цьому зв'язку варто посилатися на програму "цільового розвитку".  Починаючи з 70-х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги: -машинобудування,електроніка-текстильна промисловість,чорна металургія -кольорова металургія –нафтохімія, кораблебудування. Цим галузям надавалася явна превага в постачанні ресурсами, вони користувалися переважними податками й іншими пільгами. Одночасно держава жорстко регулювала  конкуренцію в  пріоритетних  галузях, примушуючи  до  об'єднання приватних компанії або до відходу з  даного  ринку. Держава нерідко йшла  на пряму компенсацію збитків" обраних експортерів". Особо варто відзначити,  що  пільги,  надані державою призвели до утворення високомонополізованої виробничої, особливо експортної структури. У перший провині 80-х років частка 30 найбільших південнокорейських конгломератів в  обробній  промисловості  досягла  1/3,  а в експорті перевищила 1/2. Бачачи сильний вплив держави на  економіку  Південної  Кореї виникає питання: чи можна розглядати корейські приватні фірми як самостійні одиниці.Це питання можна поставити на підставі таких чинників: 1. висока залежність діяльності приватного сектора від притягнення позикових засобів

2. під контролем держави знаходиться якість продукції  в найважливіших експортних  галузях. Держава домоглася, щоб ціни на товари,  імпорт яких заборонявся або  обмежувався  не перевищували умовно середньосвітові.

3. кожний  місяць  проводилися  наради з питань експорту під  керівництвом  президента  країни,  на  яких встановлювалися орієнтовно  експортні  завдання  значним конгломератам.

         4. держава жорстко контролювала робоче  спрямування, що позбавило підприємців  від  яких-небудь  серйозних проблем крім "капітал-праця". Не менше  жорстко  держава  в  Південної  Кореї  контролює іноземний капітал. Важливо відзначити,  що прямі іноземні капіталовкладення з 1967-1986 рр. складають менше 2%від. сумарних валових інвестицій. Південна Корея намагається залучити не будь-які іноземні інвестиції, а тільки ті, що входять в загальну стратегію її розвитки. Тому не менше 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях,  як  хімія,  машинобудування  і електроніка.

         У такий спосіб ми маємо " тристоронній  альянс": держава-місцевий капітал- іноземний капітал. Але при безперечному дотриманні інтересів усіх трьох сторін, держава є єдиним цілком самостійним учасником,  рішення якогї обов'язкові для всіх інших.

         Також заслугою держави є централізоване планування з використанням средньо-та довгострокових планів і цільових програм,  із  установленням часом конкретних  промислових завдань  і  термінів  їхньгог  виконання,  із  суворою системою контролю господарської діяльності і безжалісного економічного знищення невдах. Посуті економіка Південної Кореї подає найбільш гармонічне сполучення планового і ринкового засобів ведення господарств. Коротко кажучи,  те саме формування і уміле використання такого механізму і дозволило Південній  Кореї в стислі строки перебороти бар'єр слаборозвинутості і зайняти гідне місце у світовій цивілізації.