1. САЛЬВАДОР

Сальвадор – невелика країна в Центральній Америці зі столицею м.  Сан-Сальвадор, республіка у складі 14 департаментів.  Головою держави є президент,  що обирається на 5- річний термін,  законодавчим органом – Законодавчі збори з 84 депутатів,  що обираються прямим голосуванням на 3-річний термін. Збройні сили Сальвадора протягом 90-х років скоротилися від 50 до 10 тисяч чоловік,  і витрати на оборону станлвдять менше 1% ВНП; імпорт озброєнь становить 0, 2% від світового імпорту (на початку 90-х 4,1%).

Економіка Сальвадора заснована на приватному підприємництві. Протягом 1980-х років валовий національний продукт невпинно скорочувався,  і зараз ВНП на душу населення в Сальвадорі – один з найнижчих у Центральній Америці.  Головні складові економіки – торгівля,  промисловість та сільське господарство.

Структура ВВП Сальвадора в 1994 - 1998 роках (в млн. колонів)

Сільське господарство становить 1/10 ВВП країни,  в ньому зайнято до третини економічно активного населення.  Обробляється близько 35% всіх земель,  і тільки 15% від оброблюваних земель зрошується.  Традиційно розвинене латифундне господарство.  В 1980-х роках уряд здійснив невдалу спробу земельної реформи.  Основні культури – бавовна,  цукрова тростина,  кава.  На місцевий ринок вирощують зернові кукурудзу,  сорго,  апельсини,  банани,  рис,  боби,  авокадо тощо. Пасовиська становлять близько 29% всіх земель країни.  Розводять велику рогату худобу та свиней.  Виробництво хлібних злаків,  молока та молочних продуктів не задовільняє всіх потреб країни,  і частину харчів Сальвадор вимушений імортувати.

Ліси вкривають не більше 5% країни,  і відбувається швидке скорочення лісового покрову,  позаяк місцеве населення використовує деревину як паливо.

Для Сальвадора важливу роль відіграє вилов морепродуктів: омари та креветки,  виловлені у територіальних водах,  постачаються на експорт.

Сальвадор посідає обмежений запас мінеральних ресурсів.  Відомі невеликі родовища вапняка,  гіпса,  солі,  срібла,  золота. 

Промисловість становить приблизно 20% ВВП країни,  в ній зайнята 1/7 частина економічно активного населення.  Партизанська війна протягом 1980-х років викликала відплив бізнесменів,  інвесторів та кваліфікованих кадрів з республіки.  Основні галузі національної промисловості: нафтохімічна,  легка,  харчова,  фармацевтична,  будівельна,  металургійна.

Експорт у 1999 році становив 2, 5 млрд доларів: переважно експорт офшорних компаній,  кави,  цукру,  креветок,  текстилю,  хімікатів.  59% експорту перепадає на США,  12% на Гватемалу.  Імпорт становив 4, 15 млрд доларів,  переважно сировина,  товари народного споживання,  промислові товари,  паливо,  харчі, нафтопродукти. 51% імпорту перепадає на США,  9% на Гватемалу.

Зовнішній борг Сальвадора у 1999 році становив 3, 3 млрд доларів.

Сумарна довжина залізниць мізерна – 602 км,  довжина автомобільних шляхів – 10 029 км,  з них з твердим покриттям менше 20%. Аеропортів з сучасним обладнанням – 4.  Грошова одиниця – сальвадорський колон,  8, 8 колонів за 1 долар США (курс фіксований з 1993 року).

Населення Сальвадора у 2000 році становило 6,1 млн чоловік,  середньорічний ріст – 1, 02%.

Урбанізація в 1998 році досягла 46%.

2. ФІНЛЯНДІЯ

Фінляндія – президентська республіка,  що складається з 6 провінцій.  Голова держави – президент,  що обирається на термін 6 років.  Законодавчий орган – однопалатний парламент.  Столиця – місто Хельсінкі. Державні мови – фінська та шведська,  збройні сили в 1997 році – 35 тисяч чоловік,  а витрати на них становлять 1,7% від ВНП.

Економіка Фінляндії заснована на приватному підприємництві,  але уряд контролює ряд галузей економіки і навіть монопольно володіє деякими з них.  Після закінчення другої світової війни Фінляндія була певною мірою аграрно-індустріальною країною з розвиненим лісництвом,  гірничовидобувною промисловістю.  Протягом перших післявоєнних десятиліть економіка була переорієнтована зі сфери виробництва на сферу послуг.  Фінляндія стала своєрідним торгівельним мостом між країнами Західної Європи та СССР.  На початку 1990-х років країну охопила сильна економічна криза,  спричинена розпадом Радянського Союзу та втратою основного замовника.  З середини 90-х почався поступовий економічний підйом: Фінляндія почала працювати на ринки західних країн.

Більшу частину доходів фінський уряд отримує з податків на прибуток,  власність,  комерційних податків та акцизних зборів.  Близько 2/5 всіх державних витрат спрямовується на освіту та соціальне забезпечення,  включаючи будівництво житла та охорону здоров'я.

Держава повністю контролює залізниці,  авіаперевозки,  нафтоочисні заводи та виробництво електроенергії. З недавнього часу уряд почав знижувати частку держави в національній економіці.

Безробіття до 1991 року лишалося порівняно низьким,  але з початком кризи почало різко зростати і в 1994 році досягло пікової точки в 20% економічно активного населення.  З тих пір рівень безробітних знизився до 10% в 1999 році.  Існують великі профспілкові об'єднання.