УДК 911.13
Олена Бабчинська
Етапи формування сучасних ландшафтів приміської зони Вінниці

--------------------------------------------------------------------------------

Виділено п’ять етапів формування ландшафтів приміської зони Вінниці, розглянуто їх особливості, частково структуру ландшафтів кожного етапу.
Olena Babchynska. Stages of forming of modern Landscapes of the suburban area Winnitsya. It is Chosen five stages of the shaping landscape suburban area of Winnitsya, is considered their particularities, partly structure landscape each stage.
Ландшафти приміської зони будь-якого міста – складне й, досить часто, оригінальне просторово-часове утворення. Вони формуються одночасно з містом і є по суті – продовженням міста, як реальним, так і потенційним. Більше того, приміські зони разом з містом утворюють складну й активно діючу парадинамічну систему [3]. Разом з тим у цій системі детально вивчаються лише міста (представники суспільної географії) й міські ландшафти (представники антропогенного ландшафтознавства). Вивчення приміських ландшафтів лише розпочинається, але часто завершується приміськими зеленими зонами.
З комплексних ландшафтознавчих досліджень приміських зон відомі праці Ф.М.Мількова, який місто й прилеглі до нього ландшафти розглядав як "взаємодіючу антропогенну парагенетичну систему” [3]. Г.І.Денисик частково розглянув питання комплексного зонування ландшафтів приміських зон [2]; природу приміських зон почали досліджувати географи Київського національного університету ім. Т.Шевченка [4]. Ці дослідження спорадичні й лише частково розглядають проблему. Більше того, аналіз опублікованих праць показує, що питання формування (історичний аспект) ландшафтів приміських зон зовсім не вивчався. В проведених дослідженнях випущена ланка, без якої пізнання специфіки сучасної структури ландшафтів приміських зон є недостатнім. Розглянемо це на прикладі формування ландшафтів приміської зони міста Вінниці.
Етап зародження (до XVI ст.). Аналіз історичних й архівних джерел, картографічних матеріалів показує, що здебільшого етапи формування приміських зон співпадають із етапами формування відповідних міст. Проте, як справедливо відмічає Г.І.Денисик, "навіть деякий час функціонування міста не завжди призводить до формування міських ландшафтів” [2], а, мабуть, і приміських зон. В межах Поділля процес формування міст (відповідно й приміських зон) міг тривати десятки й навіть сотні років. Перші так звані міські поселення, тут зароджуються, мабуть у VІ – VІІ ст., а в ІХ – Х ст. "міст” на Поділлі було уже багато. В літописі Нестора "Повість временних ліх” вони названі "градами”. Проте, подальший розвиток "градів” неоднаковий, одні – швидко переростали в міста (Галич, Кам'янець, Брацлав), в інших "ембріональний” період затягувався на століття (Теребовля, Збараж, Меджибіж), а треті (Василів, Бакота, Каліце) – взагалі зникали.
В міста "гради” почали переростати в ІХ – Х ст., але в цей час ні "справжніх”, ні "типових” міст на Поділлі ще не було. "Справжніми” міста ставали в процесі тривалої еволюції. Ще складнішим був процес зародження приміських зон. Хоча вони виникали під впливом і в результаті функціонування "справ-жнього” міста, проте формувались на уже існуючій структурі ландшафтів. У ІХ – Х ст. Поділля – то складне поєднання натуральних, натурально-антропогенних й антропогенних ландшафтів. Так, до початку формування м.Вінниці, в його околицях знайдено декілька стародавніх поселень, мешканці якого активно займалися скотарством і землеробством, тривалий час існувало скіфське городище (сучасна південно-східна околиця), використовувались лісові й водні ресурси. Те ж саме характерне й для інших приміських зон Поділля. Переважали натуральні й натурально-антропогенні ландшафти. Серед антропогенних – белігеративні, сільськогосподарські, частково лісові антропогенні й дорожні. Етап зародження продовжувався доти, поки в структурі приміських зон не починали переважати сільські селитебні й сільськогосподарські ландшафти. Саме завдяки функціонуванню цих ландшафтів, їх населенню й продукції, стабільно існували міста й стабільно розвивались приміські зони. Етап зародження приміської зони м. Вінниці тривав до ХVІІ століття.
Деякі відомості про стан приміських зон етапу зародження дають описи замків, зокрема Брацлавського, Вінницького, Барського, фортець Кам’янець-Подільської, Меджибізької та ін. Так, опис Вінницького замку свідчить, що у 1543 році в його околицях було лише одне поселення – Вишня (зараз мікрорайон "Вишенька”), в якому було 4 садиби. Мабуть на такій відстані від замку й проходила зовнішня межа приміської зони, що співпадає з сучасною межею м. Вінниці.
Етап нестабільного розвитку приміської зони (ХVІ – початок ХХ ст.). Нестабільний розвиток приміської зони протягом чотирьох століть зумовлений кількаразовими занепадами Вінниці, що було зумовлено як військовими діями, так і господарськими негараздами. Активно розвивалась Вінниця протягом ХVІ – на початку ХVІІ ст. У другій половині ХVІІ ст. Вінниця була знищена майже повністю, і так продовжувалось аж до середини ХVІІІ ст. Новий розвиток міста спостерігається лише наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ століть. Проте кількість населених пунктів, площі розораних земель, мережа доріг, господарське освоєння лісових й водних ресурсів в околицях Вінниці постійно зростали. Приміська зона уже стабільно орієнтується на міські потреби: особливо у сільськогосподарській продукції. Біля міст вирубки лісів не відновлюються, а "землю цю перетворюють у орні поля” [5]. У приміських зонах інтенсивно починає розвиватись садівництво й рекреація, особливо полювання, вилов риби тощо.
Поступово у приміських зонах починають домінувати сільськогосподарські ландшафти, зокрема польові, а також лісові антропогенні. Лісові ландшафти у приміських зонах зазнали змін завдяки суцільним вирубкам корінних дібров і відновленню на їх місці дубово-грабових лісів, формуванню малопродуктивних чагарникових заростей, так званих "малинників” тощо. Наприкінці ХІХ ст. в приміських зонах Поділля створюються й перші штучні насадження – невеликі ділянки лісів, придорожні й полезахисні смуги. Саме сільськогосподарськими й лісовими антропогенними ландшафтами визначалась зовнішня межа приміської зони Вінниці. За нашими обчисленнями, її площа від 8 (період занепаду міста) до 17 (період розвитку міста) разів перевищувала площу міста.
Особливістю цього етапу є те, що в структурі приміських ландшафтів Вінниці підвищилась роль та значення дорожних (починаючи з ХVІІІ ст.) та промислових (з середини ХІХ ст.) ландшафтів. У ХVІІІ ст. в приміській зоні Вінниці формується радіальна система так званих "іменних” доріг ("Вінницький гостинець”, "Велика дорога на Брацлав”, "Га-лицький шлях” та ін.), які були обсаджені придорожними захисними смугами, мали свою дорожну інфраструктуру й завдяки цьому помітно виділялись в структурі приміських ландшафтів.
Промислові ландшафти у приміській зоні формувались в результаті активного розвитку цукрової й машинобудівної промисловості, будівництва доріг й самого міста, видобутку корисних копалин. Разом з тим, зовнішня межа приміської зони Вінниці проходила на незначній віддалі (7 – 9 км) від міста і в її структурі ще часто зустрічались натуральні й натурально-антропогенні ландшафтні комплекси, хоча й переважали антропогенні.
Етап активної антропогенізації приміської зони Вінниці (20-ті – 50-ті роки ХХ ст.). У першій половині ХХ ст. площа приміської зони Вінниці та структура її ландшафтів суттєво не змінилися, проте значно посилився антропогенний вплив міста. Це було зумовлено відбудовою міста після першої і другої світових війн й, частково, розвитком самого міста у 20 – 30-х роках ХХ ст. Протягом етапу збільшились (6 – 8%) площі сільськогосподарських (польових) й антропогенних (2 – 3%) лісових ландшафтів, значно зросли площі (7 – 9%) селитебних, зокрема приміських сільських ландшафтів. На цей час припадає активний розвиток гірничопромислових ландшафтів, особливо у найближчих до міста околицях (віддаль 3 – 5 км). Наприкінці 30-х років ХХ століття у приміській зоні Вінниці видобували граніти у 14 кар’єрах, ґнейси – 4, піски – 24, глини (леси й лесоподібні суглинки) – 27, торф – 9 кар’єрах.
Межа зовнішньої приміської зони визначалась сільськогосподарськими (території, з яких у місто привозили продукцію), лісовими (заготівля деревини й дров для міста) й гірничопромисловими (будівельні матеріали) ландшафтами. Зростала, але не так помітно, роль водних (будівництво ставків) антропогенних ландшафтів. Активна антропогенізація приміської зони Вінниці призвела до помітного (60 – 65%) переважання антропогенних ландшафтів й зменшення ролі натурально-антропогенних, трохи менше натуральних.
Етап активного розвитку приміської зони й формування основи сучасної структури ландшафтів (60-ті – 80-ті роки ХХ ст.). Сучасна структура приміських ландшафтів м. Вінниці сформувалась протягом 60 – 80-х років минулого століття. Чітко окреслились й межі приміської зони [1]. В структурі її ландшафтів переважали антропогенні – 87%, натурально-антропогенні займали 12%, натуральні – 1%. Серед антропогенних домінують сільськогосподарські (польові – 89%, лучно-пасовищні – 7%, садові – 3%, інші – 1%), лісові антропогенні – 14%, селитебні – 9%. Значно зменшилась роль гірничопромислових, завдяки концентрації видобутку корисних копалин (граніту, гнейсу, глин) у крупних кар’єрах та помітному зменшенню видобутку піску, але збільшились площі, а відповідно й значення власне промислових ландшафтів, що формувались в районах розвитку крупних промислових підприємств: Вінницького хімкомбінату, цукрових, машинобудівних, радіотехнічних та інших заводів і комбінатів. фабрик тощо. У зв’язку з тим, що у 60-х роках ХХ ст. подільські області виступили ініціаторами риборозведення у ставках, а також будівництво малих гідроелектростанцій на річках, площі водних антропогенних ландшафтів – ставків і водосховищ, у порівнянні з попереднім періодом зросли у 12 – 14 разів. Це підняло їх роль і значення у структурі приміських ландшафтів, створило основу для активного формування і розвитку рекреаційних ландшафтів.
Сучасний стан розвитку приміських ландшафтів Вінниці (90 роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Цей етап нами частково уже розглянутий [1]. Однак відзначимо, що за останні 10 – 15 років характерною ландшафтною ознакою приміських зон стали дачні поселення та колективні приміські сади. У порівнянні з 1990 роком їх площа зросла у 67 разів. В окремих випадках дачні поселення й колективні сади стали однією з ознак зовнішніх меж приміських зон. Другою такою ознакою є місця багатоденного "осі-лого” відпочинку, що частіше пов’язані з лісовими масивами та водними комплексами. Ці ознаки визначають не лише особливості конфігурації приміських зон, але й їхній поділ на підзони. Нами у межах приміської зони Вінниці виділено й обґрунтовано дві підзони – внутрішню й зовнішню [1]. Підзони виділені на основі історико-ландшафтознавчого аналізу формування сучасної структури приміської зони та найбільш характерних для неї антропогенних ландшафтів – рекреаційних.
Таким чином, історико-ландшафтознавчий аналіз формування приміських зон, виділення характерних етапів їх розвитку дають можливість правильно зрозуміти сучасну структуру приміських ландшафтів, визначити напрями її антропогенізації та провести поділ на підзони. На основі цього можна розробляти заходи щодо раціонального використання приміських ландшафтів, їх охорони, складати проект й розробляти допустимі норми майбутніх антропогенних навантажень, приєднання до приміських зон нових територій тощо.
Література
1.Бабчинська О.І. Приміські зони: історія формування, ландшафтна структура // Наукові записки ВДПУ. Серія: Географія. – 2001. – Вип. 1. – С. 82 – 85.
2.Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. – Вінниця: Арбат, 1998. – 289 с.
3.Мильков Ф.Н. Физическая география: учение о ландшафте и географическая зональность. – Воронеж: ВГУ, 1986. – 328 с.
4.Скопиченко Г.І. Геоекологічні особливості приміських зон // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ Обрії, 2001. – Вип. 41. – С. 139 – 144.
5.Тверетинов К. Военно-статистическое описание Подольской губернии. – СПб, 1849. – 42. – 166 с.
Опубліковано:
Олена Бабчинська. Етапи формування сучасних ландшафтів приміської зони Вінниці// Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - Випуск 2 (10). - С.48-50.