Розкрито передумови та особливості становлення наукової школи академіка М.М.Паламарчука. Виділено наукові напрямки на етапі її становлення. Подано кадровий склад наукової школи. Oksana Yaromenko. Becoming of scientific school of academician Maksym Palamarchuck. Preconditions and features of becoming of scientific school of academician M.M.Palamarchuck are exposed. Scientific directions are selected on the stage of its becoming. Skilled composition of scientific school is given. Постановка проблеми у загальному вигляді. Наукові дослідження академіка Максима Паламарчука з наведенням основних наукових праць і коротких біографічних даних розглядаються Я.Жупанським ("Історія української географії", 1997, 2006), та М.Пістуном ("Основи суспільної географії", 1998). Напрямки творчого доробку М.Паламарчука виділено також у працях "Максим Мартинович Паламарчук. Биобиблиографический указатель" (1987) та "Основи загальної суспільної географії", О.Шаблія (2003). Наукова діяльність школи академіка М.М.Паламарчука розкрита, здебільшого, у наукових працях його учнів (наприклад, Горленко І.О., Балабанов Г.В. "Розвиток економічної географії в Національній Академії наук України", 1998; Нагірна В.П. "Фундаментальні суспільно-географічні дослідження в Інституті географії НАН України у контексті господарських запитів", 2004). У літературі, присвяченій життю і науковій діяльності М.М.Паламарчука, тільки в небагатьох джерелах згадується про формування М.Паламарчуком наукової школи. Повний аналіз наукової творчості учнів школи відсутній. Мета та завдання статті. Розглянути передумови та особливості становлення наукової суспільно-географічної школи академіка Максима Паламарчука. Визначити напрямки наукової діяльності та особливості формування кадрового складу школи. Виклад матеріалу. Становлення наукової школи академіка М.М.Паламарчука було пов’язане з об’єктивним процесом розвитку науки і зумовлене необхідністю всебічного дослідження та узагальнення суспільно-географічних явищ і процесів. Попередницею наукової школи академіка М.М.Паламарчука була українська економіко-географічна школа К.Г.Воблого, сформована в 20-х роках ХХ ст. Продовження досліджень, започаткованих К.Г.Воблим, в нових умовах сприяло становленню М.М.Паламарчука як вченого, і зародженню наукової школи. Її головні особливості такі: - становлення наукової школи М.М.Паламарчука є результатом взаємодії наукових шкіл К.Г.Воблого, П.М.Першина, Я.Г.Фейгіна; - напрямки діяльності наукової школи М.М.Паламарчука та її кадровий склад сформувалася в системі академічної науки України; - на етапі становлення школа зосередилася на дослідженні територіальної організації промислового розвитку, формування АПК та їх територіальної організації. Проаналізуємо передумови становлення наукової школи академіка Максима Паламарчука. Відомо, що утворення української економіко-географічної школи загалом бере свій початок у ХІХ столітті. Перші наукові ініціативи в сфері економічної географії Академії наук пов’язані із створенням комісії з вивчення природних багатств України. Під керівництвом К.Г.Воблого ця комісія проводила економіко-географічні дослідження, спрямовані на вивчення географії промисловості України, її населення, розвитку продуктивних сил окремих регіонів. У 1934 р. на базі цієї комісії було створено Раду з вивчення продуктивних сил УРСР, яка повинна була координувати всі економіко-географічні дослідження в країні. Головним науковим осередком їх розвитку в довоєнний період став Інститут економіки АН УРСР (створений у 1936 р. на базі Агроекономічного інституту). Майже три десятиріччя це був єдиний науковий центр в Академії наук, де проводилися економіко-географічні дослідження. Розробки з економічної географії України виконувалися К.Г.Воблим та його співробітниками. У 1948 р. відновила свою діяльність Рада з вивчення продуктивних сил УРСР (РВПС УРСР). Рада за головування академіка П.М.Першина координувала дослідження з проблем раціонального використання природних ресурсів, розміщення продуктивних сил, спеціалізації та комплексного розвитку економічних районів України. Отже, була спроба розвивати економічну географію в системі академічної науки України, зокрема у створеному у 1936 р. академіком К.Г.Воблим відділі економічної географії Інституту економіки (згодом – відділ розміщення продуктивних сил, який у 60-х роках ХХ ст. був ліквідований). Багаторічна творча діяльність К.Г.Воблого започаткувала школу дослідників економічної географії в Україні і справила значний вплив на її формування. Це було зумовлене науковими інтересами, працями, пошуками К.Г.Воблого в різних напрямках економіки, статистики, географії. Перший з таких напрямків пов'язаний із загальнотеоретичними, економічними і статистичними науковими дослідженнями. Другий напрямок, сприйнятий послідовниками вченого, пов'язаний з його роботами щодо аналізу теоретичного осмислення компонентної (галузевої) структури народного господарства України і, зокрема, з фундаментальними дослідженнями у цій царині цукрово-бурякового комплексу, що формувався на українських землях з ХІХ ст. Ідеї К.Г.Воблого, його захоплення великими можливостями України щодо харчової індустрії й суміжних виробництв і галузей надихали багатьох дослідників, економістів і географів на розробку теоретичних і конструктивних питань територіальної організації продуктивних сил і, зокрема, цукрової промисловості. Плідну роботу з таких економіко-географічних проблем провадив М.М.Паламарчук. Третій напрям, започаткований К.Г.Воблим та розвинутий його послідовниками в економічній та соціальній географії, – це системний підхід до вивчення нашої країни, комплексний аналіз і пізнання її регіональних утворень [1; 2]. Максим Паламарчук розпочав свою наукову діяльність з необхідності створення нового великого району цукрової промисловості в західних областях УРСР. У 1950 р. у співавторстві з В.А.Пасічником була надрукована його перша наукова робота "Сырьевая база сахарной промышленности западных областей УССР и перспективы ее развития". Результати своїх досліджень М.М.Паламарчук викладає в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук "Западные области УССР как район свеклосеяния и свеклосахарной промышленности" (науковий керівник – академік АН України П.М.Першин), захищеній у 1951 р. Із 1946 р. М.М.Паламарчук працює у Львівському торгово-економічному інституті, поєднуючи викладацьку і адміністративну роботу з науковою діяльністю. До 1952 р. він старший викладач кафедри економічної географії цього інституту, з 1953 р. - доцент, завідувач кафедри, в 1954-1962 рр. – також проректор інституту з наукової роботи. В цей період розпочинається його інтенсивна науково-дослідницька діяльність, присвячена в основному проблемам територіальної організації народного господарства Української РСР. У 1956 р. Максим Паламарчук поступає в докторантуру при Інституті економіки АН СРСР. Його науковим консультантом стає професор Я.Г.Фейгін. При цьому від дослідження проблем розвитку і територіальної організації цукрово-бурякового комплексу одного регіону М.М.Паламарчук послідовно переходить до розробки проблеми цукрово-бурякового комплексу України. Результати цих досліджень стали основою його докторської дисертації, в якій, як і в монографії "Свеклосахарное производство Украинской ССР", розглянуті питання концентрації виробництва, оптимізації розміщення і розмірів цукрових заводів та їх сировинних зон, тривалості виробничого періоду, підвищення продук-тивності праці та інші. Ці дослідження знайшли широке практичне застосування. У 1959 р. М.М.Паламарчуком була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті економіки АН СРСР. У цей час М.М.Паламарчуком були зроблені важливі узагальнення з теорії розміщення і територіальної організації суспільного виробництва. Частково було показано, що цукрова промисловість разом з бурякосіянням з погляду територіальної організації виробництва утворюють єдиний виробничий комплекс – цукрово-буряковий. Вперше була введена наукова категорія "спеціалізований район", з’ясовано взаємозв’язки між територіальним зосередженням і концентрацією виробництва; показано, що територіальне зосередження виробництва (в раціональних, оптимальних розмірах) приводить до підвищення продуктивності праці завдяки правильному використанню місцевих природних, економічних та інших факторів; визначено основні типи територіальної концентрації виробництв: спеціалізовані райони і зони, промислові вузли і промислові центри. У цій же роботі обгрунтовані теоретичні концепції, які надалі були покладені в основу теорії агропромислового комплексоутворення, що стала одним із важливих напрямків наукових досліджень вченого, його учнів і послідовників. У даній монографії висунуто положення про те, що певні галузі сільського господарства і відповідні галузі промисловості утворюють виробничо-територіальні комплекси. В залежності від ступеня генералізації виділено три види районування промисловості, що переробляє сільськогосподарську сировину: макрорайонування, внутрізональне районування та мікрорайонування [4; с. 8]. Отже, продовження вивчення цукрово-бурякового комплексу, розпочате К.Г.Воблим, в нових умовах сприяло становленню М.М.Паламарчука як вченого. Розвиваючи ідеї К.Г.Воблого та продовжуючи дослідження цукрово-бурякової промисловості за нових історичних умов, М.М.Паламарчук глибоко дослідив цукрово-буряковий комплекс України, зокрема, нові можливості поширення регіону цукрово-бурякового виробництва в західних областях. Було також обґрунтовано оптимальні пункти будівництва 12 нових цукрових заводів, що прискорило формування в західних областях нового цукрово-бурякового району. Водночас наукові інтереси вченого не обмежуються лише економікою цукрово-бурякового виробництва, він велику увагу приділяв дослідженню розвитку всього народного господарства в західних областях України. Розглянуті вище наукові здобутки М.Паламарчука віднесемо до першого періоду його наукової діяльності (1946-1962 рр.), який назвемо львівським. Аналіз цього періоду дає підстави стверджувати, що формування наукової школи академіка М.Паламарчука відбулося в результаті взаємодії наукових шкіл К.Воблого (насамперед, як передумови становлення), П.Першина і Я.Фейгіна. Павло Першин (керівник кандидатської дисертації Паламарчука) вивчав проблеми економіки сільського господарства, районного планування, розвитку продуктивних сил, здійснив ряд аграрних перетворень в країні [5; с. 289]; Яків Фейгін (консультант докторської дисертації Паламарчука) досліджував питання економічної ефективності, розміщення виробництва, структури народного господарства країни, розвитку продуктивних сил [6; с. 551]. Ці наукові проблеми лягли в основу наукових досліджень школи академіка М.Паламарчука і виокремилися у певні напрямки (наприклад, вивчення розміщення виробництва, народногосподарського комплексу, дослідження структурних особливостей його окремих сфер). На початку 60-х років ХХ ст. на тлі активного розвитку продуктивних сил, ускладнення структури й територіальної організації господарства зростало значення економіко-географічних досліджень. У 1962 р. М.М.Паламарчук переходить на наукову роботу в систему АН УРСР. В науковій роботі вченого великого значення набуває дослідження проблем територіальної організації виробництва. Активізувалися дослідження як проблем розміщення окремих галузей виробництва, спеціалізації та комплексності, рівнів розвитку економічних районів, так і теоретико-методичні студії в галузі територіальної організації загалом. М.М.Паламарчук приступає до розробки теоретичних основ агропромислового комплексоутворення, що стало одним із важливих напрямків наукової роботи вченого і його учнів. У 1964 р. Президія Академії наук УРСР доручила М.М.Паламарчуку створити і очолити Сектор географії при Інституті геологічних наук Академії наук України. Підвищення рейтингу економіко-географічних досліджень призвело до створення спеціалізованого наукового закладу в галузі географічних досліджень, а в ньому - відділу економічної географії та економіки районів. На цей час у відділі збирається колектив відомих вчених географів - М.Паламарчука, Л.Корецького, П.Волобоя та перших аспірантів економіко-географів Сектора географії – Н.Процько, В.Жабіцької, С.Іщука, Р.Литвиненко, І.Горленко. Менш, ніж за два роки у відділі було підготовлено фундаментальну працю "Географія промисловості Української РСР: Умови формування промислових територіальних комплексів" (1967). Цією працею було покладено початок багато-чисельним дослідженням умов формування промислових територіальних комплексів та розробки теорії виробничого комплексоутворення в Україні. Кілька разів впродовж свого існування змінювалося підпорядкування Сектора географії. В період перебування його в Раді з вивчення продуктивних сил України (РВПС) було створено відділ теорії економіки районів і економічної географії (завідувач – М.М.Паламарчук), а також відділ міст і промислових вузлів (завідувач Л.М.Корецький). Завданням першого був розвиток теорії територіальних виробничих комплексів шляхом об’єднання сил економіко-географів і економістів, що займаються територіальними проблемами розвитку суспільства; другого – створення наукових основ формування промислових вузлів, перетворення їх на виробничо-територіальні комплекси. Крім названих відділів, по-суті економіко-географічними були відділи проблем розвитку районів – Донецько-Придніпровського, Південно-Західного і Південного, створені за ініціативою академіка П.М.Першина. В організованому на базі Сектора географії М.М.Паламарчука було створено відділ теоретичних проблем економічної географії. Прикладними проблемами суспільно-географічного дослідження займалися РВПС України та інші науково-дослідні установи.
Таблиця 1 Напрямки наукової діяльності вчених школи академіка М.М. Паламарчука № п/п Прізвище та ініціали Науковий ступінь Напрямки Територіальна організація промислового розвитку Дослідження агропромислових комплексів Основи теорії і методології географічної науки Навчально- методичний напрямок
Таким чином, розпочалося становлення наукової школи М.М.Паламарчука в системі академічної науки України. У М.М.Паламарчука з'являються послідовники й учні. Аспіранти Максима Мартиновича захищають кандидатські дисертації: Р.А.Іванух (1965), Р.О.Язиніна (1966), П.С.Коваленко (1967), І.О.Горленко (1969), В.П.Нагірна (1970). Отож, етап становлення наукової школи був періодом становлення її кадрового складу. Основними рисами економіко-географічних досліджень наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. були: широкий розвиток теоретико-методологічних розробок; поширення тематики досліджень на нові типи виробничо-територіальних відносин; активне запровадження системно-структурних підходів; перехід у дослідженнях від областей до таких широкомасштабних об’єктів, як великі економічні райони. Узагальнення тематики економіко-географічних досліджень представників школи М.Паламарчука дає змогу виділити її основні наукові напрями. Це, передовсім, територіальна організація промислового розвитку, формування і територіальна організація агропромислових комплексів. Нами підсумовано, що період становлення наукової школи академіка Максима Паламарчука закінчується наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. ХХ ст. захистом кандидатських дисертацій Інги Горленко та Валентини Нагірної. Наступний етап розвитку наукової школи М.Паламарчука – 70-90-і роки ХХ ст. Уже в 1971 р. захищає докторську дисертацію на здобуття ступеня доктора економічних наук Л.М.Корецький, а у 1975 році М.Д.Пістун захищає першу докторську дисертацію з географії, консультантом якої був М.М.Паламарчук. У 1981 р. за консультацією М.М.Паламарчука захищається докторська дисертація Я.І.Жупанським. А в 1982 році проходить успішний захист докторської дисертації першої з аспірантів М.М.Паламарчука - І.О.Горленко. Далі докторами географічних наук стали Р.О.Язиніна і Р.А.Іванух (1989) [3]. Зазначимо, що впродовж 80–90-х років ХХ ст. в Україні значно розширились теоретичні економіко-географічні дослідження в напрямках виявлення суті, типів і структурного аналізу промислових комплексів, обґрунтування системи основних понять, категорій географії промисловості та розробки методики економіко-географічного аналізу промислових комплексів. Економіко-географами наукової школи М.М.Паламарчука розроблена наукова концепція формування промислових комплексів, що є значним досягненням в галузі теоретичних досліджень. У 90-ті роки ХХ ст. – на початку XXI ст. докторами стають Д.М.Стеченко (1991), Г.В.Балабанов (1992), П.С.Коваленко, П.О.Масляк, М.І.Фащевський (1993). В.Ф.Семенов (1995), В.П.Нагірна (1995), С.І.Іщук (1996), Я.Б.Олійник (1997), О.В.Заставецька (1998). Напрямки їх наукової діяльності розглянуті у таблиці 1. Висновки та перспективи досліджень. Аналіз розвитку економіко-географічних досліджень в Україні, ознайомлення з науковою діяльністю Максима Паламарчука, його учнів та однодумців, дає підстави стверджувати, що наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. ХХ ст. сформувалася наукова школа академіка М.М.Паламарчука, яка є однією з найбільших в історії розвитку економічної і соціальної географії України, і яку назвемо школою суспільно-географічних досліджень. Її головними етапами розвитку розвитку були: - 1946–1962 рр. - львівський період наукової діяльності М.Паламарчука (становлення М.Паламарчука як вченого); - кінець 60-х – початок 70 рр. ХХ ст. – етап становлення наукової школи; - 70–90 рр. ХХ ст. – етап інтенсивного розвитку наукової школи; - кінець 90-х років ХХ ст. – початок ХХІ ст. – новітній етап розвитку наукової школи академіка М.М.Паламарчука, пов’язаний із сучасними суспільно-географічними дослідженнями. Література 1. Горленко І.О., Балабанов Г.В. Розвиток економічної географії в Національній Академії наук України // Вісник Київ. ун-ту. Сер. геогр. - 1998. - Вип. 43. - С. 26-30. 2. Корецький Л.М. Костянтин Григорович Воблий – фундатор української економіко-географічної школи // Київський університет. Вісник. Географія. - 1998. - Вип. 43. - С. 8. 3. Краснопольська Н.В. Формування регіональних і персональних наукових шкіл у географії // Наук. вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - 2004. - № 5. - С. 334-339. 4. Максим Мартинович Паламарчук. Биобиблиографический указатель. - К.: Наук. думка, 1987. - 61 с. 5. Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1982. - Т. 7 (8). – С. 261– 262. 6. Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1984. - Т. 11.
Опубліковано: Оксана Яроменко. Напрямки діяльності наукової школи академіка Максима Паламарчука // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 1 (13). - С.40-44.
