УДК 911:061.2 (Н.Б.Вернадер)
Деонізія Ковалишин
Наталія Вернандер – видатна постать в українському грунтознавстві

--------------------------------------------------------------------------------

Висвітлено життєвий і творчий шлях відомої української дослідниці генезис грунтів, їх діагностики, класифікації, картографування, автора багатьох карт грунтів України і монографій.
Deonisia Kovalyshyn. Nataliya Vernander as famous person in ukrainian soil science. This article describes life, creative work of the famous Ukrainian explorer of soil genesis, their diagnostics and classification, mapping, the author of many soil maps of ukraine and monographies.
20 років тому (25 січня 1986 р.) на 85 році життя відійшла у світ далекий відомий вчений, провідний фахівець у галузі генези, географії і класифікації грунтів, доктор сільськогосподарських наук, професор Наталія Борисівна Вернандер.
Наталія Борисівна народилася в м.Штеттіні в Німеччині (нині м.Шецін у Польщі) в сім’ї інженера-механіка російського флоту Бориса Вікторовича Вернандера, який з 1900 по 1902 р. був відряджений туди для нагляду за будівництвом російського крейсера „Богатырь”. Батько був шведом за походженням, він загинув у 1905 р. під час Цусімської битви. Мати, Кирпотенко Ольга Олександрівна - була лікарем за фахом. За національністю вона вважала себе росіянкою, хоч народилася в напівукраїнській сім’ї (росіянкою була її мати, батько, професор з ботаніки, був українцем).
Свою наукову діяльність Наталія Борисівна розпочала під час навчання на факультеті агрохімії і грунтознавства Московської сільськогосподарської академії ім. К.А.Тимірязєва, де брала участь в експедиції з дослідження грунтів басейну р. Волхов, якою керував Л.І.Прасолов. Свою дипломну роботу „Гумус як полідисперсна система” вона виконувала під керівництвом проф. О.Н.Соколовського і результати її були опубліковані в "Працях Першого Міжнародного конгресу грунтознавців” (1926) в співавторстві з керівником. У цій праці показано, що органічна речовина в грунті складається з двох форм: лабільної або активної, що відіграє значну роль у родючості грунту, та пасивної, нерозчинної.
Після закінчення академії у 1924 р. Н.Б.Вернандер працювала лаборантом у Всесоюзному науково-дослідному інституті гідротехніки і меліорації під керівництвом Л.П.Розова і С.В.Астапова. У 1926 р. на запрошення О.Н.Соколовського вона поступила в аспірантуру на кафедру грунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту і проводила дослідження під його науковим керівництвом.
У аспірантурі і після її закінчення (1929 р.) Наталія Борисівна брала участь у багатьох грунтових експедиціях: зі складання карти грунтів колишнього Луганського округу (1926); зі складання аналогічної карти Вінницького округу (1927); з вибору масивів для зрошення на півдні України та обстеження їх грунтів (1929); з дослідження річкових заплав Дон-басу (1930). У цьому ж році вона була учасником ІІ Міжнародного конгресу грунтознавців.
Значний вплив на формування Наталії Борисівни як грунтознавця-географа мав Г.Г.Махов. Він керував більшістю із названих експедицій і брав у них безпосередню участь. Результатом проведених досліджень стали „Карта грунтів України” масштабу 1:1000000 та перша монографія „Грунти України” (1930) за авторством Г.Г.Махова. З останнім Наталія Борисівна підтримувала дружні стосунки, працюючи як у Харкові, так пізніше і в Києві.
У 1932 р. в Харкові відкрився науково-дослід-ний інститут грунтознавства, у якому Наталія Вернадер працювала старшим науковим співробітником. У 1933 р. інститут перевели до Києва і Наталія Борисівна переїхала разом із ним. У Києві вона займалася вивченням генези й географії грунтів України та їх картографуванням, керувала складанням грун-тових карт Київської, Вінницької, Хмельницької та Житомирської областей.
29 червня 1937 р. Вернандер успішно захистила дисертацію на тему: „Реградація і окарбоначування опідзолених грунтів” і їй присвоєно науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук. У своїй роботі вчена розкрила сутність процесів реградації, які пов’язувала з процесами перетворення лісостепових ландшафтів у степові. Реградованими вона вважала грунти, які розвивалися під лісом (сірі опідзолені, чорноземи опідзолені) і були змінені давньою землеробською культурою, внаслідок чого в них відновився чорноземний процес грунтотворення. Останній проявляється у вторинному окарбоначуванні раніше вилужених горизонтів, насиченні колоїдного комплексу увібраним кальцієм, підвищенні гумусності та поліпшенні структурності цих грунтів. Виділені нею реградовані чорноземні та сірі грунти на рівні підтипів до сьогодні є у класифікації грунтів України.
У 1941 р. з початком війни Вернандер переїхала спочатку до м.Тамбов, де працювала бібліотекарем, а потім у с.Києбак Калтасинського району Башкирської АР. У цей час розійшлися її шляхи з Г.Г.Маховим, який вмовляв її їхати на захід, але вона поїхала на схід. Теплі спогади про нього На-талія Борисівна зберегла на все життя і часто ділилася ними зі мною, незважаючи на те, що ім’я цього вченого було заборонене.
У Башкирії Н.Б.Вернандер працювала спочатку заступником завідувача Держсортодільницею, а потім її завідувачем. За цю роботу вона отримала подяку від державної комісії із сортовипробування, яка відзначила високий науковий рівень робіт, які виконала дільниця.
У 1944 р. за викликом Міністерства сільського господарства України Н.Б.Вернандер повернулася до Києва, де з травня цього ж року продовжує працювати на посаді старшого наукового спів робітника, але вже в НДІ соціалістичного землеробства, на який перейменували НДІ грунтознавства.
У 1946-47 рр. Наталія Борисівна досліджує грунти Закарпатської, а в 1947-48 рр. – Одеської областей. На базі цих та попередніх досліджень було складено карту грунтів України і видано текст до неї „Почвы УССР” (1949). Вернандер була головним автором цієї монографії, співавторами стали М.М.Годлін, Г.Н.Самбур, С.А.Скорина та ін. Постановою Президії АН СРСР від 11 травня 1951р. авторському колективу грунтової карти та тексту до неї (6 осіб) було присуджено премію імені В.В.Докучаєва.
У 1950 р. Наталія Вернандер перейшла на постійну педагогічну роботу до Київського державного університету на посаду доцента біолого-грунтознавчого факультету, пізніше вона переведена на кафедру фізіології рослин, а потім - на кафедру фізичної географії (на ній працювала аж до 1980 р.).
Відзначу, що ще з аспірантури Наталія Борисівна поєднувала науково-дослідну роботу з педагогічною. Спочатку вона виконувала обов’язки асистента на кафедрі грунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту, а після закінчення аспірантури працювала доцентом на цій же кафедрі. Переїхавши до Києва, вона також працювала доцентом на кафедрі грунтознавства Київського сільськогосподарського інституту (нині академія).
Перейшовши до Київського університету, На-талія Борисівна не пориває із науково-дослідною роботою. Вона бере участь у дослідженні грунтів Херсонської області (1951), Бориспільського району Київської області (1954-55). З 1953 по 1957 рр. вона працює над докторською дисертацією, яку успішно захищає 25 листопада 1959 р. Об’єктом її дисертаційного дослідження були грунти Правобережної України. Вона дала повну генетичну характеристику грунтів цієї частини України, ще раз повернулася до реградованих грунтів. Сірі лісові грунти Н.Вер-нандер поділила на два типи: сірі лісові з підтипами ясно-сірих і сірих, яких вона вважала істинно лісовими та темно-сірі опідзолені, які пройшли стадії степового (чорноземного) та лісового грунтотворення. Нею відзначено інверсійність грунтових зон у межах Правобережного лісостепу, тобто більша поширеність чорноземів у північній частині зони, а сірих лісових грунтів – у південній.
28 липня 1962 р. за рішенням ВАК СРСР Наталії Борисівні присвоєно звання професора кафедри фізичної географії.
Педагогічна діяльність Наталії Борисівни була надзвичайно яскравою і багатогранною. Вона розробила і читала багато навчальних курсів: „Загальне грунтознавство”, „Географія і картографія грунтів”, „Фізика грунтів”, „Методи польових досліджень”, „Грунтознавство з основами землеробства”, „Грунти зрошуваних районів”, „Фізико-хімічні властивості грунтів СРСР” та інші; проводила польові практики з географії грунтів. Як великий знавець, вона прочитала курс лекцій „Грунти України” в Лейпціг-ському університеті (1969 р.), виховала тисячі агрономів, учителів, багато кандидатів наук та докторів. Я впевнена, що світла пам’ять про свого учителя наповнює їхні душі.
У 1957-1961 рр. Вернандер брала активну участь у великомасштабних дослідженнях сільськогосподарських земель України. Вона входила до інституту зональних інспекторів, де відповідала за регіон Українського Полісся. Нею проведена надзвичайно велика робота щодо обгрунтування методології цих досліджень, розробки номенклатури та діагностики грунтів Полісся, номенклатури агро-виробничих груп та типів земель, консультацій та перевірок в результаті польових досліджень, які проводили грунтознавчі загони в господарствах. Вона брала участь у складанні районних та обласних грунтових карт, а також генералізованої карти грунтів України в масштабі 1:750000 (1972), розробила схему агрогрунтового районування Полісся та описала природу та грунти виділених районів.
Великомасштабне дослідження грунтів – це безпрецедентне явище в українській грунтознавчій науці. Україна першою серед республік колишнього Радянського Союзу його здійснила. Воно було добре продумане методично й організаційно, проведене за короткі терміни і на високому науковому рівні. Запорукою успішного проведення цих досліджень був величезний досвід, нагромаджений послідовниками В.В.Докучаєва, які заклали основи української грунтово-картографічної школи (О.І.Набоких, Г.Г.Махов, В.І.Крокос, а також їх учнів, серед яких Н.Б.Вернандер, Г.С.Гринь та інші).
Матеріали великомасштабного дослідження грунтів лягли в основу вироблення стратегії і так-тики сільськогосподарського виробництва і після деякого їх коректування послужили базою для проведення якісної оцінки (бонітування) грунтів та економічної оцінки орних земель України, розробки земельного кадастру та встановлення ціни на землю.
Наталія Вернандер опублікувала понад 150 наукових праць. Але головною її працею стала остання – „Почвы” – один із семи томів серії „Природа Украинской ССР”. Н.Вернандер була відповідальним редактором і головним із авторів цього тому. В цій праці вона виклала всі знання про грунти України, які вона набула за 65 років плідної дослідницької праці. На жаль, ця книга вийшла в світ уже після її смерті.
Наталію Борисівну я знаю як високоінтелектуальну Людину великої душі, як великого життєлюба. Понад усе вона любила подорожувати. І коли перестала працювати в експедиціях, то почала захоплюватися туристичними поїздками, в які завжди брала саперну лопатку. Так, у свій 80-ти річний ювілей Наталія Борисівна поїхала в подорож на пароплаві по Волзі, а наступного року – по Єнісею. Потім мені розповідала, що на всіх зупинках, поки туристи розважалися, вона знаходила місце, щоб викопати своєю лопаткою шурф та описати грунт. Небагато знайдеться таких закоханих у свою професію Людей.
От такою - до безтями закоханою у життя і життєдайне джерело – грунт запам’ятали Наталію Борисівну Вернандер її численні учні та послідовники.

Основні праці Н.Б.Вернандер:
1.Вернандер Н.Б., Годлин М.М., Самбур Г.Н., Скорина С.А. Почвы УССР. – К.: Гос. изд-во с.-х. л-ры, 1951. – 326 с.
2.Вернандер Н.Б. Грунти Полісся. Агрогрунтові групи Полісся // Методика крупномасштабного дослідження грунтів колгоспів і радгоспів УРСР. – Харків: Держсільгоспвидав УРСР, 1958. - 483 с.
3.Вернандер Н.Б. Географія грунтів з основами грунтознавства. – К.: Рад. шк., 1965. – 180 с.
4.Природа Украинской ССР. Почвы (Н.Б.Вернандер, И.Н.Гоголев, Д.И.Ковалишин). Ответств. ред. Н.Б.Вернандер, Д.А.Тютюнник. – К.: Наукова думка, 1986. – 214 с.

Написано за матеріалами, які надала дочка Наталії Борисівни Ірина Попова


Опубліковано:
Деонізія Ковалишин. Наталія Вернандер – видатна постать в українському грунтознавстві// Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 1 (13). - С.23-25.