Ґрунти. В Азії представлена вся гама типів ґрунтів від насичених мало гу­мусних в арктичних пустелях до червоно-жовтих фералітних у вологотропіч­них лісах екваторіальних широт. Зміна ґрунтів з півночі на південь обумовлена переважно із збільшенням кількості тепла з широтою і змінами режиму зволоження.

        Надмірне зволоження в результаті малої випаровуваності і поганого дре­нажу в умовах багаторічної мерзлоти, що затрудняє промивання тундрових ґрунтів, в умовах короткого холодного літа і поганої аерації призводить до неповного розкладу навіть незначних залишків і розвитку відновного проце­су (оглеєння). Так формуються торфяно-глеєві ґрунти тундр. Із збільшенням на південь кількості тепла і опадів в немерзлотних умовах під лісами помір-них широт утворюються інтенсивно промиті кислі ґрунти підзолистого ряду, а в мерзлотних умовах (із сповільненим промиванням та переміщенням речо­вин під впливом процесів замерзання та розмерзання) – тайгово-мерзлотні ґрунти. В лісній зоні помірного поясу широко розповсюджені болота і ґрунти болотного типу.

В південних районах помірних широт, розташованих в центральних і західних частинах Азії продовжується збільшення тепла і зменшення зволо­же­ності. Тому в цих сухих районах промивання ґрунтів ослаблюється. Біль­шу роль в ґрунтоутворюючих процесах відіграють висхідні токи ґрун­тових розчинів. Ґрунти стають нейтральними, багатими основами (лугами), в по­верхневих горизонтах нагромаджується значна кількість гумусу, у зв’язку з чим вже на південній кромці лісової зони, під широколистими лісами, ґрунти отримують більш темне забарвлення, перетворюючись в сірі лісові ґрунти, а в лісостепу і степу з багатим травостоєм формуються чорноземи. Південніше, в ще більш сухих районах кількість перегною зменшується, збільшується вміст невимитих мінеральних солей, ґрунти стають світлішими: каштанові в сухих степах, світлі бурі в напівпустелях, сірувато-бурі пустинні в пустелях. В цих районах широко розповсюджені солонці і солончаки. У вологих районах помірних широт східної частини Азії під лісовою рослинністю формуються бурі лісові ґрунти, а під трав’яною, переважно лучною рослинністю – чорноземновидні ґрунти прерій, дуже багатих гумусом, часто оглеєні.

       Істотне збільшення тепла з переходом від помірних широт до субтропіч­них збільшується інтенсивність хімічного вивітрювання, що в умовах хоро­шо­­го промивного водного режиму приводить до розкладення і виносу з ґрун­ту значної частини мінеральних речовин і залишковому нагромадженню в них полуторних оксидів заліза і алюмінію (процес фералітизації). Це придає ґрунтам вологих районів субтропічних і ще більш низьких широт жовті і чер­воні відтінки. У вологих субтропіках переважають червоноземи, жовто­земи і жовто-бурі ґрунти. В помірно сухих – панують коричневі ґрунти сухих лісів і чагарників, в сухих – сіро-коричневі, а в полу пустелях – сіроземи. В тропі­ках процеси фералітизації посилюються. Під волого-тропічними лісами пере­ва­жають червоно-жовті фералітні ґрунти. Під саванами і субтропічними ліса­ми тропічних і субекваторіальних широт формуються червоні фералітні ґрун­ти, що переходять із збільшенням  сухості до червоно-бурих і пустинним бу­рим ґрунтам. На півострові Індостан своєрідні чорні ґрунти сухих саван – регули.        

           В річкових долинах розвиті алювіальні ґрунти, як правило сильно окультурені, особливо в субтропічних, тропічних і екваторіальних поясах.

          В горах представлені висотно-поясні серії типів ґрунтів, як правило, скелетних, недорозвитих. Під гірськими лісами північної частини помірного поясу розвиті гірсько-підзолисті ґрунти, а також гірські варіанти сірих лісо­вих і тайгово-мерзлотних ґрунтів; вище границі лісу вони заміняються гірсь­ко-тундровими ґрунтами. В південних частині помірного поясу під гірськими степами розвиваються гірські каштанові і гірсько-чорноземні ґрунти, а в більш вологих (лісових) районах – бурі гірсько-лісові ґрунти; під субаль­пійськими і альпійськими луками – гірсько-лучні. У вологих районах низьких широт переважають гірські червоноземи, жовтоземи і фералітні ґрунти, а в сухих – гірські коричневі, сіро-коричневі і сіроземні ґрунти. Низку специфічних властивостей мають високо-гірські степові і пустинні ґрунти Центральної Азії.

Рослинність. Територія Азії належить до двох фітогеографічних обла­стей: Галарктичної області і Палеотропічної області. Палеотропічна флора розвивалась в умовах постійно теплого клімату і зберегла виключне багат­ство видів, що успадкувались ще від палеозойської і мезозойської флори; тут і тепер існують рослини, відомі в Голарктичній області тільки у викопному виді (деревоподібні папороті, саговники, гінкго та інші).  Галарктична флора неодноразово збіднювалась в періоди похолодань і зледенінь, в результаті наступу (трансгресії) морів і новіших піднять, що зробило її більш скудною і одноманітною в порівнянні з флорою палеотропіків. Цьому  сприяла і сучасна суворість  природних умов більш високих широт.

З півночі на південь разом із зміною клімату міняється і набір різних типів рослинності – від тундр до вологих екваторіальних лісів і саван Південної півкулі. Міняється рослинність і з віддаленням від океан.

Тундра безліса. За флористичним складом і ступенем участі різних груп рослин вони поділяються на  типово арктичні – мохові, лишайникові і чагар­ тундрах північно-східних районів Сибіру, які не піддавались материковому четвертинному зледенінню, існував один з центрів формування тундрової флори. У зв’язку з цим тундри, що прилягають до Берингової затоки більш багаті видами. Тундри цінні в якості пасовищ для оленів – лишайникових зи­мою, трав’янистими і чагарниковими влітку. Південніше тундр протягується смуга лісотундри, в якій чергуються тундрові і рідколіссі ділянки. На північному-сході Сибіру розвиті своєрідні варіанти лісотундри із значними ділянками сланникових  заростей. В обширні зоні лісів помірного поясу го­ловне місце займають тайгові ліси – темнохвойні урало-сибірські (ялиця, ялина, сибірська сосна, або кедр) і на схід від Єнісею, світло хвойні східноси­бірські модринові і модриново-соснові ліси (сибірська і даурська модрини). На південь від тайги розповсюджені змішані широколистяно-хвойні, осиково-березові підтайгові і широколистяні ліси. Останні збереглися в Азії головним чином на Далекому Сході з його менш континентальним кліматом і відсутністю збіднюючого впливу зледенінь. Вони відрізняються видовим багатством, великою кількістю ендеміків і реліктів (так звана манжурська флора). В лісові зоні знаходяться колосальні запаси деревини і технічної сировини, а також харчових і лікувальних ресурсів. Площа орних земель в ній невелика. Флора північної підзони лісової зони – спадкоємиця флори дольодовикових лісів помірного поясу, відступавши на південь в періоди зледенінь; вона сформувалась в результаті просування лісів на північ слідом за відступаючим льодовиком і тундрою, що зміщувалась за ним. В районах, де не було материкового зледеніння, ліси займали території, які їм залишала тундра. На захищених від впливу материкових зледенінь терито­ріях – рефугіумах (сховищах) – представники дольодовикової широколис­тяної флори "пережили” холодні епохи. Такими сховищами були наприклад: колхідсько-лазістанське в Західному Закавказзі і на північному сході Ана­толії, гірканське на півночі Ірану і Ленкоранської низовини, маньчжурське в помірному поясі Далекого Сходу.   

На південь від лісової зони простираються зони лісостепів (лучних степів) і типових степів. Лісостепи добре виражені на південному сході Сибіру, частково на півночі Монголії, в Забайкаллі і на північному сході Китаю; типові степи, з різнотравно-дерновиннозлаковою рослинністю і більш сухі сте­пи з дерновиннозлаковою рослинністю, знаходяться там же, тільки в сусід­ній, більш південній, смузі. Обидві зони трохи не доходять до Тихого океану. На півдні Сибіру і на північному заході Монголії ці зони перервані гірськими підняттями. Обширні простори лісостепів і степів розорані. Через центр Казахстану Середню Азію, Джунгарію, Такла-Макан і Монголію тягнуться напівпустелі і пустелі помірного поясу, а через Левант, Іранське нагір’я і пів­денну окраїну Середньої Азії – субтропічні пустелі. Для всього комплексу поза тропічних пустинно-степових зон характерна понтично-центральноазі­атська флора, в якій переважають ксерофільні і полинні угрупування, а також наявність солончаків і солонців з солевиносливими рослинами. В цих зонах розташовані цінні пасовиська. Вздовж рік витягнуті смуги оазисів і галерейні ліси-тугаї. В приморських частинах азійського Середземномор’я (Мала Азія, Левант) розповсюджена ксерофільна рослинність середземноморського типу, який включає шибляк, фригану, маквис, з переважанням шорстколистих і дрібнолистих чагарників. На  напівпустинних нагір’ях Передньої Азії широко представлена рослинність гірських степів і фригана з напівчагарниками і чагарниками типу колючих подушок. Для мусонних субтропіків, що охоплю­ють південь Корейського півострова, Японії, південний схід Китаю, типові східно азійські формації вічнозелених лісів і чагарників. Зона тропічних пус­тель, що включає Аравійський півострів та пустелю Тар виражена тільки в західній частині Азії. В інших районах тропічних широт представлені головним чином савани, тропічні сухі ліси, рідколісся, і чагарники (літньо зелені – головним чином на підвітряних схилах), перемінно-вологі вічнозелені листопадні і змішані ліси. В субекваторіальних широтах Південної півкулі, на Малих Зондських островах, на флористичний характер саван і сухо тропічних лісів впливає близькість Австралії: тут помітний домішок айстра­лійських видів.

В горах виражена висотна поясність і експозиційна різниця в рослинному покриві. Із гірських типів більш всього розвиті гірсько-тундрова і гірсько-тайгова рослинність, гірські темнохвойно-широколистяні ліси, гірські степи і пустелі гірські тропічні і субтропічні ліси (вологі і сухі). Для субтропічного і помірного поясів характерні субальпійські і альпійські чагарники і луки.

Тваринний світ. На території Азії найбільш ярко виражена материкова фауна Землі. Тут численність родин тварин із значним розповсюдженням, дуже велика різноманітність їх пристосувань до умов існування. У багатьох видів обширні ареали їх існування. Так вовк і лисиця зустрічається практично на всій території Азії. Ендемічних груп високого таксономічного рангу мало. До них відноситься ряд шерстокрилів, родини тупай, довгоп’ятів,  гібонів і бамбукових ведмедів. Багато видів спільних з видами Європи, Північної Аме-рики і Африки. Материкові зв’язки з Америкою – наслідок недавнього сполучення континентів в районі Берингової протоки, під час останнього – (Валдайського) зледеніння, і подібність сучасних умов. Звідси майже повна ідентичність фауни американської і азіатської тундр і значить подібність фау-ни лісової зони. Про більш древні зв’язки Азії з Америкою нагадують такі види, як тапіри, алігатори. Древні і нині існуючі сухопутні зв’язки з Афри­кою забезпечили значну спільність фауни південно-західної Азії і північної Африки. Південь Аравії входить в загальну з Африкою зоогеографічну Ефі­опську область. Доказ більш древніх зв’язків Півдня Азії з Африкою – наяв­ність в обох частин світу слонів, носорогів, опеньків, павлинів. Малі Зондські острови при крайній острівній зрідненості фауни мають помітний домішок австралійських форм; останні належать до Австралійської області. Древній, успадкований з неогену вигляд зберегла фауна інших районів Пів­денної Азії, яка виділяється в особливу Індо-Малайську область. Решта Азії відноситься до Палеоарктики – євроазійської частини зоогеографічної області Голар­ктичної області. Фауна в ній збіднена внаслідок четвертинних зледенінь і найновіших вертикальних піднять.

Розповсюдження фауністичних комплексів підпорядковано широтній зональності і висотної поясності. Найбільш збіднена фауна зони північного океанічного побережжя і тундри. Тут зовсім відсутні плазуни і земноводні; майже всі птахи – перелітні. Це біла сова, тундрова і біла куро­патки, качки, лебеді, гуси, кілька видів горобиних, гаги, чайки, чистики. В тундрі живуть північний олень, песець, пеструшки, сірі полівки, біля побережжя – тюлені, моржі, білі ведмеді. Бідність видового складу контра­стує з великою кількістю особин, яке характерно зокрема для птичих базарів. В лісній зоні проживають лосі, олені – на півночі північний, на півдні – марал і ізюбр, косуля, кабарга, бурий ведмідь, росомаха, рись, соболь, білка, летяга, бурундук, заєць-біляк, лісова рижа полівка, кріт та інші. Багато з них є об’єктом полювання, головним чином хутряного промислу. Серед птиць характерні дятли, сойка, кукша, кедрівка, шишкарі (клести), сови. Промислове значення мають рябчики, глухар, тетерев. Багато комах, серед яких є шкідливі для лісу, - різні деревоточці, короїди, шовкопряди. З вирубкою лісів зв’язано проник­нення в тайгу степової фауни. Для фауни пустель і гірських пустель харак­терні копитні: антилопи (сайгак, дзерен, джейран та інші), дикі барани і коз­ли, а також хижаки: барс, гепард, смугаста гієна, шакал, корсак, перев’язка, степовий тхір. В дуже малій кількості зберігся кулан, кінь Пржевальського, дикий двогорбий верблюд. В смугах тугаїв вздовж рік проживають тугайний і яркендський олені, очеретів кіт. Дуже численні гризуни – тушканчики, ховрахи, піщанки, бабаки, полівки, зайці, піщухи, дикобраз. Серед птиць зус­трічаються жайворонки, пустинні сойки, дрохви, стерв’ятник, степова пустельна, в тугаях – фазан. Надзвичайно численні плазуни: ящірки, такі як агами, кругоголовки, гекони, варани та інші; змії (стріла-змія, гюрза, удавчик, щитомордник, кобра). Є кілька видів черепах. Економічно шкідливі деякі комахи, наприклад сарана. Небезпечні укуси багатьох павуко­подібних, таких як скорпіони, каракурта, тарантула, фаланги. На високих нагір’ях Центральної Азії збереглись дикий як, антилопи Ада і орного, червоний вовк, сніговий барс, червоний бабак,  види гірських козлів і баранів.

В широколистих лісах Східної Азії розповсюджена так звана гімалайсько-китайська фауна, багата реліктовими неогеновими формами. Тут збереглось кілька родів оленів, в тому числі і плямистий, антилопи горал і такин, єнотова собака, харза, чорний ведмідь, тигр, бамбуковий ведмідь, панда, кріт, мо­гера, багато гризунів, на півдні кілька видів мавп. З птиць присутні курині – фазан та інші. Серед змій і ящірок найбільшим розповсюдженням характери­зуються індо-малайські види. Шкіряста черепаха розповсюджена впритул до басейну р. Амур. Інтересні земноводні – деревесниці, гігантська саламандра. Надзвичайно багатий світ комах, особливо метеликів і жуків-деревоточців.

В лісах екваторіальних і субекваторіальних широт панує індо-малайська фауна: індійський слон, носороги, дикі бики (бантенг, буйвіл та інші), кілька видів свиней, антилоп і оленів, оленьків,  тапір, різні види куниць і виверт (мангуста та інші) чорний ведмідь і ведмідь-губач, тигр, леопард, пантера, численні гризуни, летучі миші (в тому числі і летучі собаки), деревний тупай, два види ящерів, шерстокрил, а також свідки древніх зв’язків з Мадагаскаром і Африкою – лемури, різні види макак, гібонів. В Індонезії проживає оран­гутанг. Широко представлений світ птиць: широкороти, піти, ткачики, павли­ни, фазани, птиці-носороги та багато інших; плазунів: кроко­дили, велико­голові черепахи, кілька видів кобр, сцинки, гекони, удави, деревна ящірка ("літаючий дракон”); землеводних: деревні жаби та інші; комах: крупні метелики, численні мурашки, терміти та інші. На стиках зон має місце змі­щення фаун. На значних просторах тваринний світ змінений і різко збіднений діяльністю людини. В першу чергу це в Східному Китаю, Індії, Яві,  і на півдні Західного Сибіру.